Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Етапи та види ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних установах

Читайте также:
  1. Вид діяльності підприємства. Підпорядкованість підприємства Міністерству. Етапи розвитку підприємства.
  2. Види та етапи розробки маркетингових стратегій
  3. Виникнення українського козацтва,причини, етапи розвитку.
  4. Галицько-Волинське князівство етапи розвитку
  5. Дайте визначення поняття "історико-етнографічний регіон" ,охарактеризуйте основні етапи формування українських історико-етнографічних регіонів.
  6. Дослідження соціально-психологічного стану осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах
  7. Етапи виконання магістерської дисертації
  8. ЕТАПИ ВИКОНАННЯ ТА СКЛАД ВИПУСКНОЇ
  9. Етапи відновлення академії.
  10. Етапи встановлення стратегічних цілей та їх характеристика

 

Дослідження ресоціалізації як процесу дозволяє виділити ряд органічно пов’язаних етапів, що складають його структуру: допенітенціарна, пенітенціарна та постпенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів і механізмів.

Перший етап ресоціалізації – допенітенціарний – період, який починається з моменту скоєння злочину («кульмінації» десоціалізації особистості) та арешту, продовжується в ході досудового слідства (перебування в слідчому ізоляторі) та судового процесу. Основними соціально-психологічними механізмами на цьому етапі виступають усвідомлення вини та нанесення шкоди суспільству, каяття та засудження власної злочинної поведінки. Основним змістом соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи – просвітницька та виховна робота, спрямована на попередження рецидивів; загальноосвітнє навчання; заняття спортом; психологічна підтримка усвідомлення вини.

Другий, основний, етап процесу ресоціалізації – пенітенціарний – відбувається з моменту прибуття засудженого в колонію й закінчується звільненням.

Механізмами основного етапу ресоціалізації виступають адаптація до умов позбавлення волі, виховання, перевиховання, виправлення та самовиховання, підготовка засуджених до звільнення, що відбуваються у процесі соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи за наступними напрямами: всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання; загальна середня, професійно технічна та вища освіта; участь у самодіяльних організаціях та самоврядуванні; звернення до релігії як засобу виправлення; суспільно корисна праця; дотримання режиму й самодисципліна; психологічна допомога (корекція негативних і девіантних якостей особистості, нейтралізація негативних соціально-психологічних явищ у концентрованому середовищу правопорушників, надмірного звикання до умов ізоляції від суспільства тощо); підтримка соціально корисних зв'язків із сім’єю, друзями, колегами тощо; залучення громадськості та формування з її числа піклувальних рад та батьківських комітетів; попередня підготовка засуджених до звільнення (забезпечення контролю і зворотного зв’язку між установою виконання покарань та сім’єю, місцевими органами влади, регіональними центрами зайнятості населення, навчальними закладами щодо побутового та працевлаштування на волі) та ін.

І, нарешті, третій, постпенітенціарний, етап ресоціалізації неповнолітніх засуджених починається, коли неповнолітній уже потрапляє на волю.

Провідними механізмами процесу ресоціалізації на цьому етапі виступають соціальна реабілітація та соціальна адаптація, які відбуваються разом або з відносною послідовністю. Основним змістом соціально-педагогічної роботи на цьому етапі виступає соціально-педагогічний патронаж неповнолітніх, звільнених із колонії, спрямований на відновлення або ж встановлення соціально корисних відносин і статусу; вирішення проблем забезпечення житлом, продовження освіти, професійного навчання, працевлаштування; корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації; захист прав і представлення інтересів звільненого; нейтралізацію негативного впливу соціального середовища; здійснення психологічної підтримки; закріплення досягнутих у процесі виконання покарання позитивних результатів і досягнення цілей ресоціалізаційного процесу.

Це етап повної й остаточної ресоціалізації, результатом якої повинна стати реінтеграція (повторна інтеграція в суспільство) з метою подальшої соціалізації неповнолітнього, перерваною злочином і відбуванням покарання в місцях позбавлення волі. Реабілітацію осіб, звільнених від відбування покарання необхідно підрозділяти на соціальну і трудову. Соціальна реабілітація – це комплекс заходів по наданню в постпенітенціарний період соціальної, правової, медичної, психологічної допомоги та забезпеченість житлом з метою пристосування звільненого до умов життя на волі. Трудова реабілітація включає в себе допомогу органів державної влади та управління, центрів зайнятості населення у працевлаштуванні звільненого, а також його професійну підготовку та перепідготовку за спеціальністю.

Однією із форм соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є постпенітенціарний вплив, до якого необхідно відносити систему заходів соціального, трудового та адміністративного контролю та нагляду за звільненими, надання їм допомоги в отриманні місця проживання та працевлаштування, налагодженні соціальних та сімейних зв’язків, виховання в них чесності і правомірної поведінки, організація контролю за їхньою поведінкою, а в необхідних випадках – застосування до них адміністративно-правових та соціальних заходів примусу з метою недопущення ними вчинення повторних злочинів.

Сам процес реабілітації підрозділяється на такі етапи:

- підготовка засуджених до звільнення наприкінці терміну відбування ними покарання;

- надання звільненим соціальної допомоги після звільнення на волю;

- трудове та побутове влаштування осіб, звільнених з установ виконання покарань.

Установлено, що трудові і кваліфікаційні можливості та якості осіб, звільнених з місць позбавлення волі, дуже низькі, що пояснюється низьким рівнем професійної підготовки в установах виконання покарань. Встановлено, що в місцях позбавлення перебуває молодь до 28 років, яка має низьку професійну підготовку, що не відповідає галузевій структурі кримінально-виконавчої системи, і тому необхідний час для освоєння нової спеціальності, яку вони отримують через індивідуально-бригадну форму навчання. Система професійно-технічного навчання в установах виконання покарань в даний час не функціонує.

Дослідження показало, що особи, які звільняються з місць позбавлення волі не можуть працевлаштуватися через низьку кваліфікацію, вони не виконують норми виробітку і випускають неякісну продукцію. Після звільнення їм необхідно знову проходити професійну підготовку та перепідготовку. Крім того, використання засуджених в установах виконання покарань не за спеціальністю має негативні наслідки як у психологічному, так і в економічному аспекті.

Розглядаючи соціально-демографічні ознаки осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлено, що частка чоловіків в Україні складає 53,2%, жінок – 46,8%; серед звільнених на волю вона складає 94,1 і 5,9% відповідно. За даними проведених досліджень, більшість осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є молодь віком від 16 до 29 років – 50,7%, 30-39 – 30,6%. Середній вік звільнених складає 32,9 років; середній вік серед звільнених жінок вищий, ніж у чоловіків: у чоловіків – 32,1 роки, у жінок – 34,7 років. В УВП вищу освіту мають – 1,3%, середню спеціальну і неповну вищу освіту – 13,17; середню загальну – 48,1; неповну середню – 30,4; початкову освіту - 5,3%. При звільненні на волю 62,2% осіб не перебували в шлюбі, перебували в шлюбі і сім’я зберігалася у 25,7%, перебували в шлюбі і сім’я розпалась у 12,1%.

Серед осіб, які звільняються, переважають особи з робочими професіями та особи, які не мали до засудження визначених занять – 89,5% від всіх звільнених. У зв’язку з цим необхідно організувати в установах виконання покарань підготовку спеціалістів з масових робітничих спеціальностей з працевлаштуванням після звільнення. Це має забезпечити їм конкурентоздатність на ринку праці.

Окрім того, ресоціалізація включає удосконалення індивідуально-профілактичної роботи з засудженими:

- виявлення, попередження та ліквідація конфліктних ситуацій серед ув’язнених;

- боротьба з впливом кримінальної субкультури, для чого необхідно розробити нову систему орієнтації соціальних та духовних цінностей, в якій особливу увагу приділяти індивідуально-профілактичній роботі з лідерами угруповань та вивчати їх соціальне оточення;

- покращення підготовки кадрів для кримінально-виконавчої системи як в цілому, так і кадрів, компетентних в боротьбі з пенітенціарною злочинністю, які б навчались за спеціальними програмами.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 54 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав