|
Читайте также: |
Проаналізувавши все викладене у моєму дослідженні, слід звернути увагу на те, що при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту нагляд прокурора не повинен допускати жодного випадку незаконного та необґрунтованого взяття під варту, оскільки це буде грубим порушенням законності, що завдає суттєвої шкоди правам, свободам та інтересам людини і громадянина. Інша справа, що закони наші не зовсім досконалі. Поділяю думку, висловлену в літературі, про те, що ніякі інші порушення законів не спричиняють людям таких моральних та фізичних страждань, як порушення, що стосуються незаконних затримань та арештів,необґрунтованого притягнення до відповідальності та засудження невинних.До того ж прокурор має вживати заходів, спрямованих на те, щоб насвободі не перебували особи, які вчинили небезпечні злочини, перш за все, рецидивісти. Якщо така особа залишатиметься на свободі, то виникнуть об'єктивні умови для вчинення нею нових злочинів.
Взяття під варту – найбільш суворий захід процесуального примусу. З 2001 р., згідно з КПК України, взяття під варту як запобіжний захід застосовується, як правило, в справах про злочини, за які закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі й на строк не більше трьох років. При цьому остаточне рішення як про взяття особи під варту, так і про утримання її під вартою протягом півтора року приймає суд. Безперечно, це крок уперед, крок до гуманізації кримінально—процесуального законодавства. Проте на практиці, на жаль, виняток превалює над загальним правилом. Можливість для цього дає сам Закон, оскільки він чітко не визначив, за наявності яких саме “виняткових випадків” може бути обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Тому практично діє позазаконний механізм регулювання цього питання, який ґрунтується на цілковитій залежності від суб’єктивного розсуду органу дізнання, слідчого, прокурора та суду. І, відповідно до законодавства, “у виняткових випадках”, переліку яких закон не містить, можуть взяти під варту (й утримувати під вартою до 4-х місяців) будь-яку особу, яка, наприклад, розголосила комерційну таємницю, або порушила авторське право чи право на об’єкти промислової власності, або безгосподарським способом використовувала землі, або зіпсувала ввірене їй військове майно чи вчинила інші подібні злочини невеликої тяжкості, значна частина яких є необережними або такими, що не спричиняють тих чи інших явно небезпечних наслідків.
Взяття під варту як захід процесуального примусу, що має превентивний характер, по суті став досить ефективним механізмом впливу на підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Адже обрання саме такого заходу ставить підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного в скрутне становище й, між іншим, суттєво впливає на психічний стан особи.
Як результат, в останні роки в Україні, за офіційними даними, утримування під вартою як запобіжний захід застосовується до 45 % осіб, які підозрюються чи звинувачуються у вчиненні злочинів, у тому числі злочинів, які не є тяжкими й особливо тяжкими.
За тими самими статистичними даними, середній строк перебування під вартою заарештованих становить за останні роки від 3,82 до 4,15 місяці, тобто в середньому 4 місяці. При цьому лише в 2000 р. більш ніж 1 рік під вартою перебувало 5122 особи, із них понад 1,5 роки — 2185 осіб.
Такий стан речей не можна вважати нормальним. Проблема є гострою й нагальною, тому не можна чекати, коли нарешті підготують новий Кримінально-процесуальний кодекс, який більш чітко визначатиме зазначені питання.
А тому необхідно більш чіткого визначити в законодавстві загальні критерії припустимості застосування взяття під варту до підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Так, у законі слід встановити, що взяття під варту не можна застосовувати до осіб, які досягли певного (скажімо, вісімдесятирічного) віку, інвалідів першої групи або осіб, які на момент арешту мають особливо тяжкі хвороби (перелік таких хвороб мав би визначити за участю зацікавлених відомств Кабінет Міністрів України).
Насамкінець зазначу, що чітке визначення підстав обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не вплине негативно на повноту, всебічність та об’єктивність досудового слідства. Навпаки, це дисциплінує працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду, змусить їх більш відповідально ставитися як до збирання доказів у кримінальних справах, так і до прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального судочинства. Як кажуть, Закон державу держить.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що розглянуті питання щодо сутності, значення та завдань прокурорського нагляду за обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні спрямовуватись на зміцнення законності і правопорядку, відповідати Конституції України, а також демократичним принципам та міжнародним стандартам із забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |