Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Виникнення та розвиток готельного господарства

Читайте также:
  1. I готельного господарства
  2. i готельного господарства
  3. III. Розвиток пізнавальних процесів
  4. VI. Історичний розвиток органічного світу.
  5. Автоматизована система раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення
  6. Анімаційні послуги в структурі готельного продукту
  7. Біохімічні чинники виникнення втоми при виконанні тривалих вправ великої і помірної потужності
  8. Важливу роль у праві власності відіграє момент виникнення та припинення права власності.
  9. Видатки Державного бюджету на соціальний розвиток економіки України.
  10. Виникнення емісійних банків

 

Історія розвитку готельної справи нерозривно пов'язана з подорожами. Подорожуючи з різною метою та намірами (відвідування святих місць і храмів, олімпійських ігор тощо) люди мали потребу в притулку, харчуван­ні та відпочинку. Найдавніші згадки про місця для розміщення подорож­ніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту.

У Стародавній Греції зв'язок між містами підтримувався «гемеродромами» (денними гінцями). На відстані, що міг подолати кінь без відпочинку, існували спеціальні станції, де можна було одержати їжу та свіжих коней.

У період розквіту грецької цивілізації у містах і на шляхах, що вели до них, з'являються заїжджі двори, готелі. Найдавніший заїжджий двір, що згадується в джерелах, знаходився на острові Кріт (близько 1500 р. до н. е.). Готелі, як місця відпочинку посланців уряду, з'явилися значно піз­ніше. Так, у давньогрецькому місті Епідаврі (культурному центрі бога зці­лення) був готель на 160 кімнат з прилеглими галереями зі скульптурами, стадіоном і театром на 17 тис. місць.

У Греції з'являється розгалужена мережа громадських і приватних го­телів, пунктів обміну грошових знаків, посередників-організаторів подоро­жей.

Подорожі особливо активізувалися після завоювання Греції римлянами. Причому, подорожі римлян почали набувати оздоровчого, пізнавального, розважального характеру (відвідування лікувальних мінеральних джерел, визначних архітектурних пам'яток, відомих закладів освіти, театрів та ін.). Ці подорожі потребували організації готельної справи. Ще у І ст. до н. е. у Римській імперії виникли державні заїжджі двори, що знаходилися один від одного на відстані денного кінного переходу. Заїжджі двори розташову­вались у містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур'єри та дер­жавні службовці з Риму. Уже у давніх римлян мала місце певна класифі­кація готелів. Існувало два типи «пристановищ» у провінціях і в самому Ри­мі: одні з них призначались тільки для патриціїв, інші – для плебеїв.

У зв'язку з новими завоюваннями та розширенням території Римської ім­перії її звичаї, господарська та організаційна структури знаходили також застосування в нових провінціях і підкорених країнах. Про те, наскільки глибо­ко та всебічно були розвинені в давнину заклади, що надавали подорожнім притулок, харчування та ночівлю, свідчить той факт, що в римському зако­нодавстві було передбачено особливу відповідальність такого закладу за ре­чі гостя. Таким чином, ще у стародавніх Греції та Риму були закладені тра­диції, що дотримуються і в сучасному готельному господарстві. Наприклад, відповідальність за збереженість речей гостя, обов'язковий облік проживаю­чих тощо.

Занепад і загибель античного рабовласницького світу призвели до змен­шення рухливості населення як у межах окремих країн, так і між країна­ми; будівництво шляхів і готелів скоротилося. Лише через кілька століть, у ранньому середньовіччі кількість подорожей знову стала зростати. Ма­сові подорожі купців, підмайстрів, учнів, мандрівних акторів, а також чис­ленні пілігрими та прочани сприяли розвитку самих різноманітних форм надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради лю­бові до ближнього, що надавали монастирі, церкви, княжі двори та ін.

Значний розвиток готельної справи в Європі спостерігається тільки з VIII-IX ст. після того, як Карл Великий видав едикт, яким зобов'язав мо­настирі та церкви утримувати «госпиції» - будинки, що надавали подо­рожнім і прочанам ночівлю, харчування, відпочинок, а іноді, навіть, і лі­кувальні процедури. Найбільшого поширення «госпиції» набули в Швейца­рії, яка завдяки старим традиціям і тепер вважається найбільш авторитет­ною в сфері готельного господарства та готельних послуг.

У XIII-XIV ст. у зв'язку з зростанням і розвитком ремесла та торгівлі, пожвавленням внутрішніх і міжнародних економічних зв'язків у Європі, широкого поширення набула система тимчасового проживання за плату в готелях. Першими такими готелями були приватні житлові будинки (або окремі кімнати в них). Власники готелів нерідко виконували й функції по­середників у справах своїх клієнтів, виступали як перекупники й агенти. Таким чином, з'являються прототипи сучасних готелів. Приблизно в цей же час була здійснена перша офіційна спроба їх класифікації. У Берліні, в якому на той час проживало близько 130 тис. мешканців, було 9 заїж­джих дворів І класу, з них два уже називалися готелями; 10 заїжджих дво-Р1В П класу та 13 заїжджих дворів III класу.

З появою залізниць, пароплавів розширюються можливості розвитку ту­ризму. У нових транспортних засобах створюються зручності, досягаєть­ся високий рівень комфорту: з'являються спальні вагони, вагони-ресторани тощо. На більш високий ступінь піднімається й готельна справа. Пере­важну більшість туристів становили аристократи та буржуазія. Вони ви­сували підвищені вимоги до рівня та якості обслуговування, спонукаючи цим власників готелів піклуватися про удосконалення своїх закладів. Пос­тупово в столичних європейських містах стали з'являтися комфортабель­ні готелі, розташовані в спеціально зведених будівлях ( по типу приват­них резиденцій) або в чудових державних особняках. Звідси походить французька назва «готель», що означає міський палац магната, місце пе­ребування уряду чи міських властей. Це були готелі-люкси з ресторанами та найвищим рівнем обслуговування. Так, у 1861 р. готель «Морис» у Па­рижі мав 700 номерів з водою, ліфт, ресторан на 1500 місць. Поряд зі створенням упорядкованих готелів і розкішних ресторанів починають дія­ти й нові засоби розваг: нічні клуби, кабаре тощо.

На Русі готельна справа зароджується в ХІІ-ХІП ст. Це був час князів­ських міжусобиць і монголо-татарського іга. Величезні володіння монголів потребували добре налагодженого зв'язку з підкореними землями. Цей зв'язок здійснювали ханські гінці, які мали постійну потребу в ночівлі та відпочинку.

Знаменитий італійський мандрівник Марко Поло писав: «Якою б доро­гою не виїхав із Канбалу гонець великого хана, через 25 миль (близько 40 км) він приїздить на станцію, по-їхньому янб, а по-нашому кінна пошта; на кожній станції великий, прекрасний будинок, де гінці пристають. Багата постіль з розкішними шовковими ковдрами у цих заїжджих дворах; усе, що потрібно гінцю, там є; і царю пристати тут добре» [33; 121].

Мережею таких янбів (ямбів) були покриті величезні володіння монго­лів. На Русі це трансформувалось в «ями», що стали прообразом майбут­ніх готелів.

У XV ст. у Московській державі з'являється досить розвинена мережа шляхів і поштових станцій (ямів), що перебували у віданні Ямського при­казу – закладу, що відав ямською, тобто поштовою справою.

У кінці XVII – на початку XVIII ст. у Росії з'являються поштові трак­ти що з'єднували Москву з Санкт-Петербургом, Ригою, Архангельськом, Тобольськом і Білгородом, а також Псков із Києвом. На поштових трак­тах були станції з поштовими (заїжджими) дворами.

У 1723 р. Ямський приказ було перейменовано на Ямську канцелярію, що проіснувала до 1781 р. Система поштових станцій мала назву «Ямсь­ка гонга». Для здійснення цієї служби було введено ямську повинність – обов'язок селян і посадських людей перевозити адміністративних осіб і державні вантажі. Населення сплачувало ямські гроші (податки), за раху­нок яких організовувались ями. Звідси й виник своєрідний стан ямщиків.

У ІХ-ХІ ст. стародавня Русь завдяки своєму географічному положенню стала центром перехрещування торговельних шляхів між Заходом і Схо­дом, Північчю та Півднем. Налагоджуються стійкі торговельні відносини, різнобічні культурні та релігійні зв'язки. Після прийняття християнства на Русі із Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, пере­писувачі книг, ремісники. На Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був «гість». Будин­ки, в яких зупинялись заїжджі купці («гості») називались «гостинними» або «заїжджими» дворами. Звідси й беруть свої витоки вітчизняні готелі.

Таким чином, крім ямів на Русі існували заїжджі та гостинні двори.

Гостинний двір у російських містах являв собою торгове приміщення, в якому зупинялись і торгували іноземні та іногородні купці (гості). Гостин­ні двори складались із рядів крамниць, торговельних приміщень і складів, об'єднаних укритими галереями. У XVII ст. споруди гостинних дворів до­повнювали прямокутні майдани, обнесені кам'яними стінами з вежами та проїзною брамою. Такі гостинні двори були побудовані в Москві, Архан­гельську, Києві та інших містах.

На Сході широкого поширення набули заїжджі двори – караван-сараї, що будувались неподалік ринку. Умови перебування в таких готелях бу­ли досить далекими від комфортабельних, а харчуватися подорожній зму­шений був з власних запасів і тільки в годину, визначену господарем.

У XVIII ст. гостинні двори будувалися з відкритими на вулицю арками та колонами (гостинні двори в Петербурзі, Калузі та інших містах).

Гостинні двори в російських містах будувалися неподалік торговельних центрів - «торжищ». Гості оселялися за національною ознакою. Так, у Москві існували англійський, грецький і шведський, а в Новгороді – німецький та голландський гостинні двори.

У XVI – першій половині XVII ст. одним з головних торговельних цен­трів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, кра­їн Західної Європи, що направлялися до Московської держави. Українсь­кі купці мали право безмитної торгівлі у прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостинні двори. На чумацьких і торго­вельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, але й були пристановищем для подорожніх

Крім того, Київ стає одним з центрів паломництва, що викликало пот­ребу в будівництві готелів для прочан біля стін печерського монастиря.

Після приєднання України до Московської держави почалось будівниц­тво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів.

Помітний розвиток готельного господарства в царській Росії спостеріга­ється у другій половині XIX ст. У, 1878 р. споруджується один з найбіль­ших тогочасних московських готелів «Великий Московський», згодом пе­рейменований на «Гранд-Готель». У 1898-1907 pp. було побудовано готель «Метрополь», а згодом (1912 р.) готель – «Асторію» у Петербурзі на 350 номерів з першокласним рестораном та ванними кімнатами. У Києві у цей період споруджується «Гранд-Готель» і готель «Європейський». Готелям Києва в путівниках того часу давалась така оцінка: «... вони відрізняють­ся комфортабельною й навіть розкішною обстановкою, уважною прислу­гою та іншими зручностями, як-то: власні екіпажі, телефони, ванни тощо. Номери від 75 коп. до 12 крб.; за самовар, постільну білизну та свічки пла­та окремо» [6; 37].

У 1817 р. Одесі було надано право користування порто-франко на трид­цять років, що потім неодноразово продовжувалось до 1859 р. Це сприя­ло розширенню економічних зв'язків між країнами та народами, пожвав­ленню торгівлі, зростанню міста та його населення. Все це й обумовило широкий розвиток готельного господарства. У дореволюційній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Назви готелів давали уяву про географію туризму (»Лондонський», «Марсель», «Європейський», «Франція» та ін.) або стан проживаючих (»Купецький», «Біржа», «Пасаж»).

На сьогодні в Одесі лише 15 готелів на 3564 місця, що належать різ­ним відомствам. Виходячи з раніше затверджених норм, рівень забезпече­ності міста готелями складає ЗО відсотків. Причому, готелі дореволюцій­ної побудови потребують реконструкції, а вони складають 46 відсотків від загальної кількості.

Друга світова війна завдала величезних збитків готельному господарст­ву України. У Києві майже всі готелі були зруйновані. Зараз у Києві (ста­ном на 01.01.1993 р.) нараховується близько 100 готелів загальною пло­щею 493808 м2, одночасною місткістю 21729 місць. Тільки в останні роки в столиці України зведено такі великі готелі як «Хрещатик», «Турист», го­тельний комплекс «Київська Русь».

Після війни готельне господарство розвинених країн перетворилось на значну галузь - «готельну індустрію», що для багатьох країн стає реаль­ним джерелом доходу та отримання іноземної валюти. Так, наприклад, до­ходи найбільшої готельної корпорації США «Маріотт» у 1990 р. складали 7,5 млрд, доларів. Готельні та ресторанні підприємства цієї корпорації є в усіх штатах США та в 17 країнах світу. У 1990 р. кількість готелів цієї корпорації досягла 629 на 150 тис. номерів.

Такі масштаби розвитку та розгалуженість готельної мережі під силу тільки найбільшим об'єднанням, акціонерним товариствам, що часто вихо­дять за межі однієї країни й об'єднуються в готельні ланцюги. Найбільші та найвідоміші такі готельні ланцюги: «Холідей Іннз» (США), «Бест вес­терн інт» (США), «Анкор» (Франція), «Шератон» (США), «Маріотт» (США), «Арабелла» (Німеччина) та ін.

Для сучасної готельної індустрії характерні різноманітні та складні типи управління представлені одноосібним управлінням, менеджментом, франшизою, орендою, консорціумами, а також різноманітним їх поєднанням. Значна кількість компаній, що володіє готелями, організовує управління професіоналами-менеджерами на підставі договору про управління. Типова сьогодні форма управління, коли окремі компанії управляють не тільки власними готелями, але й готельним бізнесом, що належить іншим власникам. Частина власності готельного господарства представлена в акціонерній формі - власники володіють контрольним пакетом акцій або представляють лише незначну його частку, можуть продавати права франшизи, а також володіти часткою власності, що входить в консорціум. Інші учасники ринку займаються лише менеджментом або франчайзингом. Наприклад, готель "Marriot Chateau Champlain" в Монреалі (Канада) входить у власність декількох компаній - "Ocean Properties", "Thibault", "Messier", "Savard and Associates", знаходиться в управлінні компанії "Atlantic Group" та окремим підрозділом "Ocean Properties"; має статус франшизи "Marriot", представленого канадською групою "Marriot Hotels of Canada", яка є підрозділом "Marriot International Inc". Кожна із зазначених організаційних форм готельного бізнесу має певні переваги і недоліки, проте у конкретній ситуації найбільш вдало позиціонує на ринку готельних послуг.


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав