Читайте также:
|
Є також одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, а також специфічно діалектичну форму розвитку предметів і явищ об’єктивної діяльності. Схематично діалектичні заперечення можна показати так:
Теза Антинеза
Синтез
Теза – така форма думки (судження) в якій щось стверджується.
Антитеза – заперечення тези перетворення її на свою протилежність.
Синтез – в свою чергу заперечує антитезу, стає вихідним моментом наступного руху і об’єднує в собі риси двох попередніх ступенів, повторюючи їх на вищому рівні.
Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв’язок а й перехід від одного стану до іншого, що розвивається на вищій основі. Діалектичне заперечення виступає насамперед як зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня неминучість його якісного перетворення. Сутність закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу, розвитку явищ. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на передніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. В об’єктивній діяльності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а покладає собі шлях через безліч випадковостей. Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечності, тенденцій.
№39 Проблема сутності людини в філософії, людина як цілісність.
Людина є найвищий витвір природи. Її сутність досить складна і багатогранна. Невипадково вона вивчається багатьма науками в різних аспектах. Філософія ж завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем. В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі. Християнство вважає, що справжнім покликанням людини є залучення її до вищої сутності – бога і тим самим одержання спасіння в день страшного суду. Філософія Нового часу набула в людині насамперед її духовну сутність. В сучасній філософії, як мінімум, можна виділити три точки зору на людину. 1) біологізаторська – згідно з нею людина - це особливий високоорганізований механізм; 2) соціологізаторська, стверджує, що людина – це система людства; 3) визначає людину, як суверену особистість з її моральним і естетичним світом.
Людина являє собою біо- психо- соціальну цілісність, при визначенні ролі соціального фактора. Це жива істота, яка перетворює природу з допомогою засобів праці з метою задоволення свої матеріальних і духовних потреб, спираючись на систему суспільних відносин. Виступаючи й взаємодію з природою і один з одним люди утворюють новий вид матеріальної діяльності – суспільство.
№40 Проблема життя та смерті в філософії, життя як цінність.
Смерть - естествеений кінець усякого живого існування. Людина на відміну від всіх інших живих істот, усвідомлює свою смертність; з точки зору усвідомлення смислу С. як заключного моменту людського життя С і розглядалася філософію. Відношення до С багато в чому визначає форми релігії культів, що особливо видно при розгляданні культур стародавнього світу. Життя, формула існування матерії, яка закономірно виникає при визначних умовах в процесі ії розвитку. Живі об`єкти відрізняються від неживих обміном речовин, роздратування, здатністю до розмноження, росту, активної регуляції свого складу і функції, до будь-яких форм руху. Життя можливе лише при визначних фізичних і хімічних умовах. Однак припинення життєвих процесів не веде до втрати життєздатності
№41 Проблема єдності чуттєвого та раціонального пізнання.
Чуттєве відображення базується на безпосередній взаємодії суб`єкта і об`єкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ.
Раціоналізм - філософський нарпрямок, який признає розум основою пізнання і поведінку людей. Р протистоїть як ірраціоналізму так і сесуалізму.
Сенсуалізм - напрямок в теорії пізнання, згідно з яким, чуттєвість є головною формою достовірного пізнання. В протилежність раціоналізму С прагне вивести весь зміст пізнання із діяльності органів почуття. На відміну від чуттєвого відображення, абстрактне мислення відображає дійсність у формі абстракцій. В ісорії філософії були філософи, які надавали перевагу живому спогляданню і такі, що визнавали провідну роль за абстрактн мисленням. Насправді не ці дві форми пізнання становлять єдине ціле, вони діалектично взамопов`язані, доповнюють одна одну.
№42 Категорії форми та змісту в філософії.
Философские категории, отражающие взаимосвязь двух сторон природной и социальной реальности: определённым образом упорядаченной совокупности елементов и процесов, образующих предмет и явления, тоесть содержание, и способа его существования и выражения этого содержания, его различных модификаций, то есть форма.
Взаимоотношения содержания и формы - типичный случай взаимоотношения диалектических противоположностей, х-щих как единством содержания и формы, так и противоречиями и конфликтами между ними.
Единство содержания и формы относительно, переходяще, в ходе развития неизбежно возникают конфликты и противоречия между ним. В результате появляется несооответствие между содержанием и формой, которое в конечном счёте разрешается сбрасыванием старой и возникновением новой форсмы, адекватной изминившемуся содержанию. Возникновение, развитие и преодоление противоречий между содержанием и формой, борьба содержания и формы - важный компонент диалектической теории развития.
№43 Суспільство як феномен, проблеми його осмислення в філософії.
Поняття суспільства доцільно розглядати не як конгломерат сукупності людей та творених ними суспільних діянь, а як цілісну систему історично визначених форм суспільних відносин, що складаються в процесі діяльності людей по приведенню природи і власного життя у відповідність до своїх потреб Існують два підходи до розуміння суспільства - матеріалістичний та ідеалістичний - підходи до розуміння суспільства та його історії.. Ідеалістичний - вважатьи першопричиною розвитку суспільства дух, ідею, свідомість. Матеріалістичний підхід - це визнавати, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К.Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів - матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які в своій сукупності складають економічний базис суспільства. Ідеальні фактори с відбитком матеріальних факторів і складають в своії сукупності надбудову.
№44 Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін в діалектиці.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін необхідно починати з визначення таких понять як якість, кількість, міра.
Якість - це внутрішня визначенність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначенність. Дещо, завдяки своїй якості, є те чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, що воно є. Якості об’єктивні. Якість виявляє себе через властивість. Різниця між ними відносна.
Кількість – це зовнішня визначенність буття, яка вже не є тотожною з буттям. Чистою кількісною визначенністю є число, яке практино не пов’язане з якістю. Незважаючи на це кількість і якість між собою взаємопов’язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно визначені. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Іде поступове, безперервне збільшення цінності. Безперервне накопичення кількості зупиняється, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних до нових якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняються за характером, масштабністю, змістом, формою їхнього прояву та ін.
Отже, основні зміни цього закону полягають в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри. Визначивши малу міру, можна передбачити характер стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього.
№45 Система діалектики: принципи, закони, категорії.
Саме як система діалектика являє собою єдність принципів, законів і категрій. Крім цього слід розрізняти два типи діалектики – об’єктивну, яка існує і діє в самих речах, і суб’єктивну, яка існує в людському мисленні, як відображення об’єктивної діалектики.
Принципи діалектики – вихідні, об’єктивні за змістом ідеї, які відображають найзагальніші закономірності предмета теорії і водночас виконують методологічну функцію в її побудові. До основних принципів діалектики належать: - принцип розвитку; принцип об’єктивності; принцип детермінації; принцип відображення; принцип взаємозв’язку.
До основних діалектичних законів належать –1)закон взаємного преходу кількісних і якісних змін; 2) закон єдності і боротьби протилежностей; 3) закон заперечення заперечення.
Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок.
Універсальні зв’язки буття: одиничне і загальне та проміжно – особливе, явище і сутність, діалектичні закономірності як форма зв’язку.
Структурні зв’язки буття: частина і ціле, принцип цілісності; форма ізміст, система, елемент, структура, принцип системності. Зв’язки детермінації: причинні зв’язки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність.
У філософів різних часів і епох було дуже багато справедливих здогадок про діалектику. Але у вигляді стрункої теоретичної системи вона вперше була представлена у вченні Гегеля.
Діалектика виконує дві основні функції: свіотоглядну і методологічну.
№46 Феномен релігії, його осмислення в філософії.
Релігія – це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображення тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному жииті. Специфічною ознакою релігії є віра в реальне існування надприродних осіб та можливість їхнього втручання в реальн життя. Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов`язаною з релігієй була проблема з`ясування причин що спонукали людей створити в своїй йяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтуання існування бога взагалі чи окремих богів.Для матеріалістів головним у вивченні релігії було з`ясування причиниії їснування, для ідеалістів- визначення сутності надприродного і його впливу на людину.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 31 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |