Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Проблема причинності, характер і види причинних зв”язків.

Читайте также:
  1. CASE-средства. Общая характеристика и классификация
  2. Cудебник 1497 г. Общая характеристика
  3. Cудебник 1550 г. Общая характеристика, система и источники
  4. I. КВАЛИФИКАЦИОННАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ВЫПУСКНИКА
  5. I. Общая характеристика жанровой системы связей с общественностью.
  6. I. По объекту посягательства, характеру преступных действий выделяют насильственных, корыстных и насильственно-корыстных преступников.
  7. I. Этиологическая характеристика
  8. II. Клинико-фармакологическая характеристика лекарственных средств, влияющих на липидный обмен.
  9. II. ХАРАКТЕРИСТИКА ПЯТИ СОЦИЕТАЛЬНЫХ ГРУПП
  10. III. Охарактеризуйте биологические и социальные движущие силы эволюции человека.

Практичний досвід та наукові дослідження з”ясували, що у багатьох випадках знаходиться джерело відбувающихся в світі змін. Це джерело назване причиною, а те що сталося – наслідком. Причинно-наслідкові зв”язки не зворотні. Причини викликають певні наслідки, які їм відповідають (з кісточки винограду виростає виноградна лоза). Буває, що одночасно діє кілька причин, які викликають один наслідок, та навпаки: з однієї причини виникають багато наслідків. Існують причини, які викликають цілу низку наслідків, коли з одного наслідку витікає інший (П-Н1-Н2-…Нп). Причинні зв”язки можуть бути прямими та опосередкованими. До більш складних типів відносяться: – відображення (наслідок залишає в собі сліди впливу причини); – взаємодія (причина та наслідок взаємовпливають один на одного, виконують одночасно роль і причини і наслідку (економіка-політика)). Причини розрізняють: – головні та другорядні; – прямі та не прямі. При аналізі причин зараховуються умови, поводи, а при участі людини – інтереси, мотиви, цілі, волю. Умови – внутрішні зв”язки предмету та зовнішні фактори, відображаючі середовища, в якому можливі розвиток причинних явищ і наслідків. Самі по собі умови не дають наслідку. Умовами обумовлене перетворення потенційної можливості причини в дійсність. Поводи – це явища (поштовх, імпульс), які розв”язують дію всього причинного комплексу. Причинна основа – сукупність всіх обставин при наявності яких настає наслідок. Вона включає: причини, умови, поводи, стимули.

№61 Поняття свідомості, ії структура та функції.

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

№62 Проблема пізнання філософії.

Християнський Бог недоступний для пізнання, але він відкриває себе людині і його відкриття явлено в священих текстах Біблії, тлумачення якиз і є основним шляхом пізнання. Вивчення священого писання привело до створення спеціального методу інтерпритації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створення світу можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра.

В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття і сутність. Пізнання тієї чи іншї речі починається з відповіді на такі запитання:

1. чи є річ

2. Що вона собою являє

3. Яка вона

4. Для чого вона існує

Відповідь на перше запитання дає можливість з`ясувати існування речі. Відпоповівши на решту питань, можна з`ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами буття і сутність сходяться тільки в богові. Що ж стосується створених речей, то вони складні де буття і сутність в них не ототожнюється. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена Богом.

№63 Наука, як гносеологічний та соціальний феномен.

Наука – система знань, яка постійно розвивається і уточнюється в процесі суспільної практики.

Наука – система понять про дійсність і має свою ціль дослідження на основі методів пізнання об”єктивніх законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетвореннядійсності в інтересах суспільства, людини наука виконує такі основні функції:

- пізнавальну

- культурно-світоглядну

- безпосередня продуктивна сила

- прогнозна

- функція духовного перетворення світу

Наука має справу з особливим набором об”ектів реальності, які не можливо звести до об”єктів щоденного досвіду Для опису цих об”єктів наука виробила спеціальну мову, а для безпосереднього впливу на них створила систему спеціальних знарядь.

№64 Проблеми соціального пізнання, його специфіка.

Соціальне пізнання має особливо складний характер. Головні його особливості в тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються. Відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному імовірний статистичний характер.

№65 Поняття суспільної свідомості, її структура та основні форми.

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Важливими елементами структури суспіль­ної свідомості виступають суспільна психо­логія та ідеологія. Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму 'їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як без­посередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чут­тєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливо­му переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). При всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхід­ним є врахування особливостей функціонування як психологічних, так і ідеологічних моментів, оскільки прорахунки в цій сфері здатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людей духовної культури. Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідо­мості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона посту­пово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідо­мості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність. Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психо­логічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активності людей на шляху до прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармо­нізації суспільних відносин, ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли в ній достатнього відображення. В цьому поля­гає суперечливий характер розвитку як масової свідомості, так і су­спільної свідомості в цілому.

№66 Загальні методи пізнання.

Існують прийоми і методи пізнання притаманні людському пізнанню вцілому, на базі яких будується як наукове так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними: моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз-синтез, абстрагування.


№1 Геракліт

544-483 до н.е

Древньо-грецький філософ з Ефеса, Іонійська філософія, матеріалізм, «досократики».

Для його філософії характерний речово-тілесний характер світогляду буття (першооснова світу - вогонь). Спробував визначити єдину об`єктивно-логічну закономірність (діалектику).

№2 Сократ

469-399 д н.е

Древньо-грецький філософ класичного періоду. На практиці довів значення діалогу, як основу методу віднайдення істини. «Сокративський переворот», тема людини; жив в Афінах

№3 Платон

427-347 до н.е

Др грецький філософ «платонізм» творець першої послідовної системи ідеалізму - «місія Платона.»; процес пізнання - процес пригадування; людина і суспільство - єдине ціле; пізнання істинної дійсності - тільки розумом. Ідеї (універсалії)- первинні у бутті.

№4 Арістотель

384-322 до.н.е

Др грецький філософ - провідний філософ класичного періоду, філософська школа - Ліней.; буття - єдність матерії та форми; засновник формальної логіки; засновник етики евдемонізму - «щастя найвище благо»

№5 Августин

єпископ з Північної Африки, представник патрістики пропогує верховенство Церковної влади. Проповідує ліцемірний аскетизм

№6 Фома Аквінський

1125/26-1274

Вчення пролюдину - єдність душі і тіла; існування 4 рівеів буття; засновник томізму; намагався обгрунтувати основні принципи христ теології; поміркований реаліст.

№7 Мартін Лютер

1483-1546

Німецький філософ - засновник нім.протистантизма (лютеранства); намагався замінити авторитет церкви.

№8 Френсіс Бекон

1561-1626

Родоначальник пов.форми англійського матеріалізму; обгрунтував принцип емпіризму (фактично фундатор індуктивного методу наукового пізнання); визначив систему ідолів; «Новий Органон», афоризм «Знання - сила».

№9 Р.Декарт

1506-1650

Видатний французский філософ, дуаліст, засновник раціоналізму; вважав єдино правильним методом пізнання раціоналізм, дедукцію.

№10 Б.Спіноза

1632-1667

Нідерландський філософ - матеріаліст (Амстердам), значний внесок в подолання дуалізму Декарта Вчення «пантеїзм», помилково стояв на позиціях гідозеїзму.

№11 Лейбніц

1646-1716

німецький філософ- ідеаліст, математик і логік, є завершником філософії 17ст., попередника німклас.філософії намагався ствоити всезагальну людську логіку; відстоював множинність субстанцій; виступав за раціональне пояснення світу;(компрміс між раціоналізмом Декарта і емпірізмом Локка).

№12 Імануіл Кант

1724-1804

Німецький філософ, вчений, родоначальник нім.клас.філософії; гіпотеза (виникнення сонячної системи з газової туманності). 2 періоди діяльності (1-матеріалізм, 2- дуалізм, агнотистизм, ідеалізм (критичний період)) - в філософії - компроміс між матеріалізмом і ідеалізмом. В центрі проблеми теорії пізнання.

№13 Фіхте

1762-1814

Німецький філософ представник нім.класичного ідеалізму, важливий крок в розробці ідеалістичної ідеї «про джерело розвитку (взаємодія протилежн.)

№14 Фрідріх Гегель

1770-1831

Німецький філософ клас.філософії; засновник систематичної теорії діалектики на основі об`єктивного ідеалізму «Філософія права.... духу інше»

n весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу;

n непослідовність діалектики;

n філософія була консервативн.був «кінцем нім.класичної філософії».

№15 Л.Фейрбах

1804-1872

німецький філософ матеріаліст і атеїст, з нього починається період (піднемання) матеріалізму; учень Гегеля і принцип його ідеалістичної системи; великий критик релігії, намагався створити свою; філософія його антропологічна і гуманістична 9 в центрі людина).

№16 Ніцше

1844-1900

Німецький філософ представник ірраціоналізму, волюнтаризму, в філософії переплітаються різні, часто протиборствующі мотиви, хотів преодоліти раціональність філ.методу.; поняття багатозначні символи «Утренняя зоря»

№17 Кьєрнегор

1813-1855

Дуалістичний теолог, філософ ідеаліст, письменник. Філософія склалася під впливом нім.романтизму; критика Реформації; наполягав на радикальному парадоксалізні і алогічності релігійних переживань. Філософія не була популярного при житті, відроджується в 20 столітті.

№18 М.Хайдегер

1889-1976

Німецький філософ, екзистнціалізт. В раньому світогляді стиклись різні течії. «Буття і час» - питання про розуміння буття, зміст буття. - неможливість раціонального почнення буття; його ірраціональна філософія - пряв кризис сучасного буржуазного сознанія.

№19 К.Маркс

1818-1883

Теоретик, революціонер, засновник діалектичного і історичного матеріалізму, марксиської політоогії, народився в родині адвоката, ідея відчуження людини в суспільстві; Практика - основа і головний зміст людського життя; критика казарменного комунізму.

№20 Ф.Енгельс

1820-1895

Теоретик, революціонер, основоположник марксизму, саратник Маркса; народився в родині фабриканта; величезна роль у створенні і розробці марксизму; розвиток діалектичного матеріалізму; розробка проблем діалектичної логіки.

№21 В.І.Ленін

1870-1924

Російський політичний діяч, революционер, - велика роль в розвитку марксизму; обгрунтував відмінність між філософським і природним розумінням матерії; розглянув сутність діалектики, як всебічної теорії розвитку і протилежність діалектики і методології.

№22 М.Драгоманов

1841-1895

Мислитель, гранд.діяч, історик; емігрував за кордон з причин «неблагонадійності» Його погляди - «позитивізм» хоча стояв на матеріалістичних позиціях. Критика- християнства. Соціологічні погляди - головна одиниця суспільства - людина; Громадський ідеал Д мав сумарний характер, відповідав ідеалам і прагненням укр. народу джо самостійної державності.

№23 Г.Сковорода

1722-1794

Філософ, поет, освіту здобув в К-М академії. Філософські твори поділяються на 4 цикли. Бог і природа - едине ціле; філософія «серця» - вчення про сроднену працю.

№24 П.Юркевич

1827-1874

Професор Києвської духовної семінарії. Критика матеріалізму, діалектики Гегеля (ідеалізму); центр.фігкра філософії - індівід - особа; філософія Ю - тенеологічний ідеалізм; біблія - єдиний шлях до знання.

№25 Д.Донцов

1883-1961

Ідеолог укрнаціоналізму, імігрував до Австро-Угорщини; програма відокремлення україни від Росії; націоналізм - світогляд укр.народу; принцип волі, тлкмачення ірраціоналістично; національна романтика4 фонатизм «Націоналізм».

№26 В.Липинський

1882-1931

представник.укр.аристократіх, прихзильник монархічного ладу; організатор Укр демократичнохліборобської партії; успішне державотворення; монархія; 1918 - посол у Відні.

№27 Альбер Камю

1913-1960

французскій філософ близький до екзистинціалізму, пісьменник. Написав «Чума» «Паденіє».Трагічне переживання смерті Бога в 20 ст. Досвід людського існування завершається смертю. Філософська і художня творчість - свідоцтво кризової духовної атмосфери на Западі в середині 20 ст.

№28 З.Фрейд

1856-1939

Аврійський невропатолог, псіхіатор, засновник псіхоаналізу; Струтура псіхіки складається з 3 елементів. Засновник неофрейдізму

№29 К.Юнг

1875-1961

Швейцарський психолог і психіатр. Засновник аналітичної психології - напрямок глибокої психології; розробив техніку вільних асоціацій; найближайший співробітник Фрейда. Перегляд основних положень психоаналізу призвів до розриву з Фрейдом, розробив минологію характерів. Вплив на вплив на вивчення міфології, фолькльору.

№30 Карп Поллер

1902- Вена

Англійський філософ соціолог. Критичний раціоналізм, фальсифікаціонізм, проблема демаркації, критика марксизму. Знання існує тільки у вигляді передположень - людина не може встановити закони соціального розвитку.

№31 Вернадський

1863-1945

Укр.вчений мислитель, космохімія, радіохімія, радіогеологія інше. Засновник антропокосмизму, ноосферна концепція В (розум мислящий орган біосфери).

№32 Гумільов

Сучасний філософ росіянин пов`язаний з західною діаспорою.

№33 Леві-Стросс

1908-Брюссель

Французский етнограф і соціолог. Представник французского структуралізму - використовував прийоми структур лінгвістики і теорії інформації; метод Л-С властива суттєва методологічна обмеженність.

№34 Ф.Шелінг

1775-1854

Німецький філософ класичної філософії; основоположник об`єктивно-ідеалістичної філософії тотожності; проблема знаходження вихідного початку; поняття «Абсолютного Разума».

 




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав