Читайте также:
|
|
Практичний досвід та наукові дослідження з”ясували, що у багатьох випадках знаходиться джерело відбувающихся в світі змін. Це джерело назване причиною, а те що сталося – наслідком. Причинно-наслідкові зв”язки не зворотні. Причини викликають певні наслідки, які їм відповідають (з кісточки винограду виростає виноградна лоза). Буває, що одночасно діє кілька причин, які викликають один наслідок, та навпаки: з однієї причини виникають багато наслідків. Існують причини, які викликають цілу низку наслідків, коли з одного наслідку витікає інший (П-Н1-Н2-…Нп). Причинні зв”язки можуть бути прямими та опосередкованими. До більш складних типів відносяться: – відображення (наслідок залишає в собі сліди впливу причини); – взаємодія (причина та наслідок взаємовпливають один на одного, виконують одночасно роль і причини і наслідку (економіка-політика)). Причини розрізняють: – головні та другорядні; – прямі та не прямі. При аналізі причин зараховуються умови, поводи, а при участі людини – інтереси, мотиви, цілі, волю. Умови – внутрішні зв”язки предмету та зовнішні фактори, відображаючі середовища, в якому можливі розвиток причинних явищ і наслідків. Самі по собі умови не дають наслідку. Умовами обумовлене перетворення потенційної можливості причини в дійсність. Поводи – це явища (поштовх, імпульс), які розв”язують дію всього причинного комплексу. Причинна основа – сукупність всіх обставин при наявності яких настає наслідок. Вона включає: причини, умови, поводи, стимули.
№61 Поняття свідомості, ії структура та функції.
Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.
Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.
Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.
№62 Проблема пізнання філософії.
Християнський Бог недоступний для пізнання, але він відкриває себе людині і його відкриття явлено в священих текстах Біблії, тлумачення якиз і є основним шляхом пізнання. Вивчення священого писання привело до створення спеціального методу інтерпритації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створення світу можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра.
В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття і сутність. Пізнання тієї чи іншї речі починається з відповіді на такі запитання:
1. чи є річ
2. Що вона собою являє
3. Яка вона
4. Для чого вона існує
Відповідь на перше запитання дає можливість з`ясувати існування речі. Відпоповівши на решту питань, можна з`ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами буття і сутність сходяться тільки в богові. Що ж стосується створених речей, то вони складні де буття і сутність в них не ототожнюється. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена Богом.
№63 Наука, як гносеологічний та соціальний феномен.
Наука – система знань, яка постійно розвивається і уточнюється в процесі суспільної практики.
Наука – система понять про дійсність і має свою ціль дослідження на основі методів пізнання об”єктивніх законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетвореннядійсності в інтересах суспільства, людини наука виконує такі основні функції:
- пізнавальну
- культурно-світоглядну
- безпосередня продуктивна сила
- прогнозна
- функція духовного перетворення світу
Наука має справу з особливим набором об”ектів реальності, які не можливо звести до об”єктів щоденного досвіду Для опису цих об”єктів наука виробила спеціальну мову, а для безпосереднього впливу на них створила систему спеціальних знарядь.
№64 Проблеми соціального пізнання, його специфіка.
Соціальне пізнання має особливо складний характер. Головні його особливості в тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються. Відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному імовірний статистичний характер.
№65 Поняття суспільної свідомості, її структура та основні форми.
Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія. Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму 'їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). При всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування як психологічних, так і ідеологічних моментів, оскільки прорахунки в цій сфері здатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людей духовної культури. Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність. Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активності людей на шляху до прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних відносин, ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли в ній достатнього відображення. В цьому полягає суперечливий характер розвитку як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому.
№66 Загальні методи пізнання.
Існують прийоми і методи пізнання притаманні людському пізнанню вцілому, на базі яких будується як наукове так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними: моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз-синтез, абстрагування.
№1 Геракліт
544-483 до н.е
Древньо-грецький філософ з Ефеса, Іонійська філософія, матеріалізм, «досократики».
Для його філософії характерний речово-тілесний характер світогляду буття (першооснова світу - вогонь). Спробував визначити єдину об`єктивно-логічну закономірність (діалектику).
№2 Сократ
469-399 д н.е
Древньо-грецький філософ класичного періоду. На практиці довів значення діалогу, як основу методу віднайдення істини. «Сокративський переворот», тема людини; жив в Афінах
№3 Платон
427-347 до н.е
Др грецький філософ «платонізм» творець першої послідовної системи ідеалізму - «місія Платона.»; процес пізнання - процес пригадування; людина і суспільство - єдине ціле; пізнання істинної дійсності - тільки розумом. Ідеї (універсалії)- первинні у бутті.
№4 Арістотель
384-322 до.н.е
Др грецький філософ - провідний філософ класичного періоду, філософська школа - Ліней.; буття - єдність матерії та форми; засновник формальної логіки; засновник етики евдемонізму - «щастя найвище благо»
№5 Августин
єпископ з Північної Африки, представник патрістики пропогує верховенство Церковної влади. Проповідує ліцемірний аскетизм
№6 Фома Аквінський
1125/26-1274
Вчення пролюдину - єдність душі і тіла; існування 4 рівеів буття; засновник томізму; намагався обгрунтувати основні принципи христ теології; поміркований реаліст.
№7 Мартін Лютер
1483-1546
Німецький філософ - засновник нім.протистантизма (лютеранства); намагався замінити авторитет церкви.
№8 Френсіс Бекон
1561-1626
Родоначальник пов.форми англійського матеріалізму; обгрунтував принцип емпіризму (фактично фундатор індуктивного методу наукового пізнання); визначив систему ідолів; «Новий Органон», афоризм «Знання - сила».
№9 Р.Декарт
1506-1650
Видатний французский філософ, дуаліст, засновник раціоналізму; вважав єдино правильним методом пізнання раціоналізм, дедукцію.
№10 Б.Спіноза
1632-1667
Нідерландський філософ - матеріаліст (Амстердам), значний внесок в подолання дуалізму Декарта Вчення «пантеїзм», помилково стояв на позиціях гідозеїзму.
№11 Лейбніц
1646-1716
німецький філософ- ідеаліст, математик і логік, є завершником філософії 17ст., попередника німклас.філософії намагався ствоити всезагальну людську логіку; відстоював множинність субстанцій; виступав за раціональне пояснення світу;(компрміс між раціоналізмом Декарта і емпірізмом Локка).
№12 Імануіл Кант
1724-1804
Німецький філософ, вчений, родоначальник нім.клас.філософії; гіпотеза (виникнення сонячної системи з газової туманності). 2 періоди діяльності (1-матеріалізм, 2- дуалізм, агнотистизм, ідеалізм (критичний період)) - в філософії - компроміс між матеріалізмом і ідеалізмом. В центрі проблеми теорії пізнання.
№13 Фіхте
1762-1814
Німецький філософ представник нім.класичного ідеалізму, важливий крок в розробці ідеалістичної ідеї «про джерело розвитку (взаємодія протилежн.)
№14 Фрідріх Гегель
1770-1831
Німецький філософ клас.філософії; засновник систематичної теорії діалектики на основі об`єктивного ідеалізму «Філософія права.... духу інше»
n весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу;
n непослідовність діалектики;
n філософія була консервативн.був «кінцем нім.класичної філософії».
№15 Л.Фейрбах
1804-1872
німецький філософ матеріаліст і атеїст, з нього починається період (піднемання) матеріалізму; учень Гегеля і принцип його ідеалістичної системи; великий критик релігії, намагався створити свою; філософія його антропологічна і гуманістична 9 в центрі людина).
№16 Ніцше
1844-1900
Німецький філософ представник ірраціоналізму, волюнтаризму, в філософії переплітаються різні, часто протиборствующі мотиви, хотів преодоліти раціональність філ.методу.; поняття багатозначні символи «Утренняя зоря»
№17 Кьєрнегор
1813-1855
Дуалістичний теолог, філософ ідеаліст, письменник. Філософія склалася під впливом нім.романтизму; критика Реформації; наполягав на радикальному парадоксалізні і алогічності релігійних переживань. Філософія не була популярного при житті, відроджується в 20 столітті.
№18 М.Хайдегер
1889-1976
Німецький філософ, екзистнціалізт. В раньому світогляді стиклись різні течії. «Буття і час» - питання про розуміння буття, зміст буття. - неможливість раціонального почнення буття; його ірраціональна філософія - пряв кризис сучасного буржуазного сознанія.
№19 К.Маркс
1818-1883
Теоретик, революціонер, засновник діалектичного і історичного матеріалізму, марксиської політоогії, народився в родині адвоката, ідея відчуження людини в суспільстві; Практика - основа і головний зміст людського життя; критика казарменного комунізму.
№20 Ф.Енгельс
1820-1895
Теоретик, революціонер, основоположник марксизму, саратник Маркса; народився в родині фабриканта; величезна роль у створенні і розробці марксизму; розвиток діалектичного матеріалізму; розробка проблем діалектичної логіки.
№21 В.І.Ленін
1870-1924
Російський політичний діяч, революционер, - велика роль в розвитку марксизму; обгрунтував відмінність між філософським і природним розумінням матерії; розглянув сутність діалектики, як всебічної теорії розвитку і протилежність діалектики і методології.
№22 М.Драгоманов
1841-1895
Мислитель, гранд.діяч, історик; емігрував за кордон з причин «неблагонадійності» Його погляди - «позитивізм» хоча стояв на матеріалістичних позиціях. Критика- християнства. Соціологічні погляди - головна одиниця суспільства - людина; Громадський ідеал Д мав сумарний характер, відповідав ідеалам і прагненням укр. народу джо самостійної державності.
№23 Г.Сковорода
1722-1794
Філософ, поет, освіту здобув в К-М академії. Філософські твори поділяються на 4 цикли. Бог і природа - едине ціле; філософія «серця» - вчення про сроднену працю.
№24 П.Юркевич
1827-1874
Професор Києвської духовної семінарії. Критика матеріалізму, діалектики Гегеля (ідеалізму); центр.фігкра філософії - індівід - особа; філософія Ю - тенеологічний ідеалізм; біблія - єдиний шлях до знання.
№25 Д.Донцов
1883-1961
Ідеолог укрнаціоналізму, імігрував до Австро-Угорщини; програма відокремлення україни від Росії; націоналізм - світогляд укр.народу; принцип волі, тлкмачення ірраціоналістично; національна романтика4 фонатизм «Націоналізм».
№26 В.Липинський
1882-1931
представник.укр.аристократіх, прихзильник монархічного ладу; організатор Укр демократичнохліборобської партії; успішне державотворення; монархія; 1918 - посол у Відні.
№27 Альбер Камю
1913-1960
французскій філософ близький до екзистинціалізму, пісьменник. Написав «Чума» «Паденіє».Трагічне переживання смерті Бога в 20 ст. Досвід людського існування завершається смертю. Філософська і художня творчість - свідоцтво кризової духовної атмосфери на Западі в середині 20 ст.
№28 З.Фрейд
1856-1939
Аврійський невропатолог, псіхіатор, засновник псіхоаналізу; Струтура псіхіки складається з 3 елементів. Засновник неофрейдізму
№29 К.Юнг
1875-1961
Швейцарський психолог і психіатр. Засновник аналітичної психології - напрямок глибокої психології; розробив техніку вільних асоціацій; найближайший співробітник Фрейда. Перегляд основних положень психоаналізу призвів до розриву з Фрейдом, розробив минологію характерів. Вплив на вплив на вивчення міфології, фолькльору.
№30 Карп Поллер
1902- Вена
Англійський філософ соціолог. Критичний раціоналізм, фальсифікаціонізм, проблема демаркації, критика марксизму. Знання існує тільки у вигляді передположень - людина не може встановити закони соціального розвитку.
№31 Вернадський
1863-1945
Укр.вчений мислитель, космохімія, радіохімія, радіогеологія інше. Засновник антропокосмизму, ноосферна концепція В (розум мислящий орган біосфери).
№32 Гумільов
Сучасний філософ росіянин пов`язаний з західною діаспорою.
№33 Леві-Стросс
1908-Брюссель
Французский етнограф і соціолог. Представник французского структуралізму - використовував прийоми структур лінгвістики і теорії інформації; метод Л-С властива суттєва методологічна обмеженність.
№34 Ф.Шелінг
1775-1854
Німецький філософ класичної філософії; основоположник об`єктивно-ідеалістичної філософії тотожності; проблема знаходження вихідного початку; поняття «Абсолютного Разума».
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |