Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Хронічний бронхіт

Читайте также:
  1. Гострий та хронічний гастрит

Хронічний бронхіт – запалення бронхів з поступовим ураженням слизової оболонки, м’язового шару і пери бронхіальної тканини, що призводить до деформації бронхів, формування бронхоектазів, розвитку пневмосклерозу, та емфіземи, дихальної і легенево – серцевої недостатності внаслідок декомпенсації правої половини серця.

Клінічно хронічний бронхіт визначається як захворювання, що проявляється кашлем упродовж мінімум трьох місяців на рік не менш як два роки, якщо немає інших захворювань.

Згідно з класифікацією розрізняють дві основні форми хронічного бронхіту – не обструктивний і обструктивний.

Етіологія

1. Паління тютюну.

2. Забруднення повітря.

3. Професійні шкідливі чинники.

4. Несприятливий клімат.

Інфекційні чинники виникнення хронічного бронхіту вважаються вторинними, бо долучаються пізніше, коли на тлі паління або інших чинників розвиваються умови, що сприяють інфікуванню бронхіального дерева. Причиною загострення хронічного бронхіту здебільшого є вірусна і мікоплазмова інфекція, яка завжди поєднується з бактеріальною мікрофлорою і приєднується до запального процесу одночасно з не бактеріальними агентами. При хронічному обструктивному бронхіті переважає тривала персистенція респіраторно–синцитіального вірусу у поєднанні з імунодепресією. У розвитку бактеріального запального процесу провідна роль належить пневмококу і гемоглобільнофільний (гемофільний) паличці.

Хронічний бронхіт, що виникає внаслідок паління, атмосферних забруднень і професійних шкідливих чинників, прийнято вважати первинними. Бронхіт, етіологічно пов’язаний з вогнищами хронічної інфекції, називають вторинним. До вторинного належить і бронхіт, що розвинуся на тлі вогнищевих запальних захворювань легень (хронічної пневмонії, абсцесу, бронхоектатичної хвороби), а також бронхіт, що виникає на тлі лівошлуночкової недостатності, ХНН та інших хвороб.

Виникненню хронічного бронхіту сприяє алергія, особливо та, що проявляється вазомоторними розладами слизових оболонок дихальних шляхів (вазомоторний риніт, фарингіт та ін.)

Діагностичні критерії хронічного необструктивного бронхіту

1.Кашель не менш як три місяці на рік з харкотинням слизового або слизово–гнійного

характеру, особливо зранку, який посилюється у холодну пору року, за вологої погоди.

Кількість харкотиння залежить від враженості загострення процесу, але звичайно не

перевищує 50 мл на добу.

2. Аускультативно – жорстке дихання. Сухі хрипи різної тональності, залежно від калібру

вражених бронхів. Хрипи низької тональності краще чути під час вдиху, високої – під час

видиху, що пояснюються різною швидкістю руху повітря по бронхах. За наявність нев’язкого харкотиння можуть прослуховуватися велико-пухирчасті вологі хрипи. Поява середньо – та дрібно пухирчастих хрипів можлива при бронхоектазах.

3. Синдром інтоксикації – ознака загострення бронхіту. Підвищення температури,

частіше до субфебрильної, слабкість, пітливість, поліартрагія, тахікардія. Поява вираженої і тривалої гарячки вказує на наявність бронхоектазів, що нагноюються.

4. Тривалий доброякісний перебіг без прогресування дихальної недостатності.

 

Діагностичні критерії обструктивного бронхіту

1. Обструктивний синдром різного ступеню складається з таких симптомів:

- задишки під час фізичного навантаження й під впливом різних подразнювальних чинників – паління, різкої зміни температури повітря, що вдихається;

- дифузного ціанозу, пропорційного враженості задишки;

- надсадного малопродуктивного кашлю, під час якого відходження харкотиння потребує значних зусиль і посилює задишку;

- подовження видиху під час спокійного і, особливо, форсованого дихання (норма співвідношень чутної частоти вдиху і видиху 1:1; 1:1,2);

- хрипів зі свистом на видиху, які за прихованої бронхіальної обструкції треба вислуховувати при форсованому диханні;

- обструктивної емфіземи легень (бочкоподібна грудна клітка,обмеження екскурсій і опущення меж, коробковий звук, ослаблене дихання). З урахуванням ступеня вираженості обструктивний синдром проявляється задишкою при значних фізичних навантаженнях, у більшості випадків діагностується спірометрично.

2. Синдром інтоксикації різного ступеня.

3. Прогресуючий перебіг з наростанням дихальної недостатності й розвитком легеневого серця внаслідок дифузного пневмосклерозу і обструктивної емфіземи легень.

У випадку розвитку гнійних клінічних форм хронічного бронхіту його прояви зазнають таких змін:

- збільшується кількість харкотиння, яке стає гнійним;

- наростають симптоми інтоксикації пропорційно до ступеня загострення захворювання;

- хвороба набуває більш злоякісного перебігу з наростанням загальної слабкості, схуднення, швидшим розвитком дифузного пневмосклерозу, дихальної недостатності, легеневого серця.

Антибактеріальна терапія призначається у період загострення захворювання на наявність ознак активного бактеріального запалення. Принципи її проведення відповідають лікуванню при гострій і хронічній пневмонії. Однією з особливостей призначення антибактеріальної терапії хворим на хронічний бронхіт є обов’язкове поєднання парентерального і ендобронхіального шляхів уведення препаратів. При хронічному бронхіті застосовується інгаляційний метод ендобронхіального введення аерозолів антибіотиків. У випадках гнійного бронхіту, особливо ускладненого бронхоектазами, що нагноюються, ефективнішою є катетеризація бронхіального дерева і лікувальні бронхоскопії.

Відновлення дренажної функції бронхів досягається введенням до терапевтичного комплексу бронхолітиків, протизапальних і відхаркувальних лікарських і фітопрепаратів, поступального дренажу, перкусійного масажу,ЛФК.

Найкращим бронхолітичним засобом для лікування хворих на хронічний бронхіт є еуфілін,що має виражену тривалу дію. За потреби досягнення швидкого ефекту його вводять внутрішньовенно – по 10мл 2,4% розчину. Підтримувальна дія забезпечується прийомом таблеток по 0,15г тричі на день. Більш ефективним є призначення пролонгованих аналогів еуфіліну – дурафіліну, теопеку – по 1 таблетці двічі на день. Не втратили свого значення і адреностимулятори, які знімають бронхоспазм і запальний набряк бронхів, - теофедрин, антастман.

Профілактика.

Зниження захворюваності на хронічний бронхіт передусім досягається за рахунок первинної профілактики. Основою її запобігання дії на організм чинників, що сприяють розвиткові захворювання. Практично вона зводиться до заходів загальнодержавного характеру: боротьби із забрудненням атмосфери. Герметизації технологічних процесів на виробництві, розроблення безвідходних технологій.

Завдання медпрацівників є пропаганда здорового способу життя, шкідливості паління, необхідності занять спортом і загартування, особливо для осіб, що зазнають шкідливих професійних впливів, часто і подовгу хворіють, мають патологічну спадковість, зловживають алкоголем. Великого значення слід надавати своєчасному і повному лікуванню при гострих інфекціях та грипі, а також санації хронічних вогнищ інфекції.

Запобіганню швидкого прогресування хвороби, розвитку дихальної легенево – серцевої недостатності, збереженню працездатності сприяє вторинна профілактика, яка передбачає раціональне працевлаштування,дотримання всіх рекомендацій з первинної профілактики, проти рецидивне лікування. Програму профілактичного лікування складають для кожного хворого індивідуально, виходячи з особливостей проявів і перебігу бронхіту. За безперервного лікування, у тому числі у фазі ремісії, призначають санаторно–курортне лікування, ЛФК, масаж, відхаркувальні бронхолітики за показаннями.

 

Діагностичні критерії дифузного пневмосклерозу.

1. Тривалий бронхітичний анамнез.

2. Перкуторна мозаїка (чергування ділянок притуплення і тимпаніту).

3. Нерівномірне ослаблення везикулярного дихання і поява вогнищ крепітації.

4. Прогресування дихальної недостатності за рахунок рестриктивного компонента (за даними спірометрії).

5. Поява і наростання симптоматики легеневого серця.

6.Виявлення рентгенологічних ознак (див «Дані лабораторно-інструментального дослідження).

Лабораторно – інструментальне дослідження

1. Загальний аналіз крові виявляє лейкоцитоз, підвищення ШОЕ. Ці відхилення краще виявляються на висоті загострення гнійного бронхіту.

2. Загальний аналіз харкотиння.

3.Посів харкотиння (бронхіальних змивів) на мікробну флору і визначення її чутливості до антибіотиків.

4. Рентгенологічні ознаки виявляються при багаторічному перебігу а за давніх стадіях захворювання і відображають пізні ускладнення хронічного бронхіту – пневмосклероз, емфізему, бронхоектази. Найчастіше виявляється сітчастий пневмосклероз, який проявляється сітчастою деформацією легеневого малюнка.

5. Бронхографія – показанням до бронхографії є припущення про наявність бронхоектазів.

6. Спірографія – зниження ЖЄЛ.

7. Пневмотахометрія–визначає потужність вдиху та видиху, знижується у разі бронхіальної обструкції.

Лікування.

Мета лікування хворих на хронічний бронхіт:

1.Антибактеріальна терапія.

2.Відновлення дренажної функції бронхів.

3.Імунокорегуючий вплив – імуностимуляція, імунорегуляція.

4.Симптоматична терапія:

- усунення дихальної недостатності

- зниження тиску в легеневій артерії

- корекція правошлуночкової недостатності

- корекція інших проявів бронхіту

5.Ліквідація ускладнень бронхіту (кровохаркання і легеневої кровотечі, пневмоторакс, плеврит).

Терапевтичний комплекс складається з таких лікувальних заходів: медикаментозної терапії, ендобронхіальної санації, поступального дренажу, перкусійного масажу, ЛФК, фізіо–і санаторно–курортного лікування.

Антибактеріальна терапія призначається у період загострення на наявність ознак активного бактеріального запалення. Принципи її проведення відповідають лікуванню при гострій і хронічній пневмонії. Однією з особливостей призначення антибактеріальної терапії хворим на хронічний бронхіт є обов’язкове поєднання парентерального і ендобронхіального шляхів уведення препаратів. При хронічному бронхіті застосовується інгаляційний метод ендобронхіального введення аерозолів антибіотиків. У випадках гнійного бронхіту, особливо ускладненого бронхоектазами, що нагноюються, ефективнішою є катетеризація бронхіального дерева і лікувальні бронхоскопії.

Відновлення дренажної функції бронхів досягається введенням до терапевтичного комплексу бронхолітиків, протизапальних і відхаркувальних лікарських і фітопрепаратів, поступального дренажу, перкусійного масажу,ЛФК.

Найкращим бронхолітичним засобом для лікування хворих на хронічний бронхіт є еуфілін,що має виражену тривалу дію. За потреби досягнення швидкого ефекту його вводять внутрішньовенно – по 10мл 2,4% розчину. Підтримувальна дія забезпечується прийомом таблеток по 0,15г тричі на день. Більш ефективним є призначення пролонгованих аналогів еуфіліну – дурафіліну, теопеку – по 1 таблетці двічі на день. Не втратили свого значення і адреностимулятори, які знімають бронхоспазм і запальний набряк бронхів, - теофедрин, антастман. Рекомендується вводити мінімальні дози через можливість надмірної тахікардії, артеріальної гіпертензії, запору, порушення сечовипускання. Для надання допомоги у домашніх умовах застосовують В - адреностимулятори (сульбутамол, беротек, бриканіл) у вигляді аерозолів. За частого застосування ці препарати викликають згущення харкотиння, набряк слизової оболонки бронхів, зумовлюючи ефект об турбації (запирання). Накопичене зранку харкотиння утруднює доступ препарату до бронхіального дерева. Приймати їх треба не частіше 4 разів на добу по 1 – 2 вдихання. За частого застосування спостерігається втрата чутливості, для відновлення якої зняття запального набряку призначають преднізолон – до 30 мл на добу на 10 днів з переходом на мінімальну дозу, в тому числі у вигляді аерозолів (бекотид, бекломед). З цією ж метою призначають етимізол – по 2мл 1,5% розчину внутрішньом’язово двічі на добу. Препарат збуджує дихальний центр, активізує адренокортикотропну функцію гіпофіза, дає протизапальний і антиалергічний ефект. Поліпшення дренажної функції бронхів досягається застосування комплексу лікувальних чинників.

Зменшенню в’язкості та еластичних властивостей харкотиння, поліпшенню реологічних властивостей слизу і функціонування війчастого епітелію сприяють муколітики. Найефективнішими з них є протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, дезоксирибонуклеаза), але застосування їх обмежене у зв’язку з частими алергічними реакціями. Швидку й активну муколітичну дію має ацетил цистеїн (мукосольвін), який застосовується у вигляді 20% розчину аерозолю – по 3 – 5 мл 2 – 3 рази на день. Найширше використовується муко регулятор бромгексин (бісальвон) – по 4мг до 6 разів на добу або в ампулах по 2 мл (4мг)внутрішньом’язово – до 3 разів на добу. Розводячи дистильованою водою 1:1, застосовують у вигляді інгаляції – по 4мл 2-3 рази на день. З урахуванням індивідуальної ефективності, відхаркувальна терапія може посилюватися відварами трав: термопсису – 1г на 200мл, через кожні 2 години по 30-40мл усередину, багна звичайного, мати–й–мачухи, подорожника.

Відходженню харкотиння сприяє поступальний дренаж, який призначають хворим на гнійні варіанти бронхіту і бронхоектазів, що нагноюються. Хворі по черзі приймають положення, які сприяють максимальному відходженню харкотиння, виконуючи по 4-5 повільних дихальних рухів. Попередньо слід приймати бронхолітики, відхаркувальні засоби в 400-600мл гарячого чаю.

Ефективність поступального дренажу підвищується у поєднанні з перкусійним масажем, який призначають у періоді реабілітації. В основі його методик лежить вібрація.

Фізіологічним методом підвищення прохідності дихальних шляхів і збільшення легеневої вентиляції є ЛФК, що сприяє формуванню оптимального стереотипу дихання і призначається диференційовано, з урахуванням стадії процесу, клінічного варіанту бронхіту, ступеня дихальної недостатності.

Ефективність лікування хворих на хронічний бронхіт підвищується з призначенням імунокорегуючих препаратів.

Імуномодулятор левом ізол (дека рис) – 100-150мг у 2-3 прийоми після їжі, протягом 2-3 днів, з перервою на 4-5 днів, 8-12 тижнів за доброї переносності.

Імуностимулятори: продигііозан – від 25 до 100мг, 4-6 ін’єкцій з інтервалом 3 дні; натрію нуклеїнат 200мг 3 рази на день 2-3 тижні; метил урацил – по 0,5г 3рази на 3тижні. Аналогічну дію мають алое, ФіБС, ауто гемотерапія.

Крім етіопатогенетичної призначають симптоматичну терапію. Для зменшення проявів дихальної недостатності застосовують оксигенотерапію на тлі бронхолітиків і відхаркувальних препаратів. Зниженню тиску в легеневій артерії сприяють еуфілін, антагоністи кальцію – веропаміл, коринфар, ізоптин.

У випадках правошлуночкової недостатності серця призначають корглікон 0 по 1мл 0,06% розчину або строфантин – 0,5мл 0,05% розчину 1-2рази на добу і сечогінні – фурасемід 80-120мг на добу, гіпотіазид – до 100мг на добу, краще в поєднанні з верошпіроном – до 100мг на добу. Перші два препарати приймають не більш як 5 днів з наступною перервою на 4-5 днів, або 2-3 рази на тиждень.

Хворим з вираженим симптоматичним еритроцитозом показане кровопускання по 300-400мл 2рази на тиждень, але не більш як 2л в цілому.

Профілактика

Зниження захворюваності на хронічний бронхіт передусім досягається за рахунок первинної профілактики. Основою її запобігання дії на організм чинників, що сприяють розвиткові захворювання. Практично вона зводиться до заходів загальнодержавного характеру: боротьби із забрудненням атмосфери. Герметизації технологічних процесів на виробництві, розроблення безвідходних технологій.

Завдання медпрацівників є пропаганда здорового способу життя, шкідливості паління, необхідності занять спортом і загартування, особливо для осіб, що зазнають шкідливих професійних впливів, часто і подовгу хворіють, мають патологічну спадковість, зловживають алкоголем. Великого значення слід надавати своєчасному і повному лікуванню при гострих інфекціях та грипі, а також санації хронічних вогнищ інфекції.

Запобіганню швидкого прогресування хвороби, розвитку дихальної легенево–серцевої недостатності, збереженню працездатності сприяє вторинна профілактика, яка передбачає раціональне працевлаштування,дотримання всіх рекомендацій з первинної профілактики, проти рецидивне лікування. Програму профілактичного лікування складають для кожного хворого індивідуально, виходячи з особливостей проявів і перебігу бронхіту. За безперервного лікування, у тому числі у фазі ремісії, призначають санаторно–курортне лікування, ЛФК, масаж, відхаркувальні бронхолітики за показаннями.

Прогноз

Прогноз значною мірою визначається клінічним варіантом бронхіту, дотримання хворим рекомендацій, якістю лікування.

При не обструктивному бронхіті, своєчасному лікуванні під час його загострень і запобігання впливу, етіологічних чинників прогноз сприятливий з ремісіями, рівнозначними одужанню.

У випадках обструктивного і гнійних варіантів хронічного бронхіту, досягнення тривалих ремісій менш імовірне, але можливе. У більшості хворих недуга прогресує з розвитком дихальної і легенево–серцевої недостатності, і вимагає не тільки працевлаштування, а і встановлення групи інвалідності. Хворим з некомпенсованим легеневим серцем встановлюють інвалідність 2 групи.

Хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ)

Проблеми Мета очікуваного результату Мед сестринське втручання
Сухий кашель Відсутність кашлю пацієнта 1. Забезпечити пацієнтові фізичний та психічний спокій; 2. Зобов’язати дотримуватися постільного режиму; 3. Запропонувати теплі напої (молоко навпіл із мінеральною водою або натрію гідрокарбонатом). 4. Поставити на грудну клітку гірчичники або банки, тепло закутати пацієнта, прикласти грілку до ніг або зробити гарячі ніжні ванни. 5. За призначенням лікаря протикашльові препарати (глауцин, лібексин, кодеїн, тусупрекс, код терпін).
Кашель з погано відокремлюваним мокротинням, гіпоксія, неефективний дихальний процес Виділення секрету в достатній кількості, відсутність ознак гіпоксії 1. Пропонувати пацієнтові проводити поступальний дренаж щодня після сну і ввечері перед сном. За великої кількості харкотиння-багаторазовий дренаж протягом дня. 2. Забезпечити регулярне випорожнення кишок та сечового міхура. 3. Пропонувати більше споживати рідини (для розрідження мокроти). 4. Провітрювати приміщення, де знаходиться пацієнт. 5. Спостерігати за кольором шкіри, губ, нігтів. 6. Проводити дихальну гімнастику (погодити з лікарем). 7. Застосувати відхаркувальні мікстури та препарати (мукалтин 1таб 3-4 рази на добу до їжі; табл. Терпін гідрату 1-2табл. 3 рази на добу; бромгексин 1табл. 3 рази на добу) 8. За призначенням лікаря проводити дезінфекцію харкотиння.
Напад задишки експіраторного характеру   Нормалізація дихання   1. Заспокоїти пацієнта. 2. Надати пацієнту напівсидячи положення у ліжку. 3. Забезпечити максимальне надходження свіжого повітря. 4. За призначенням лікаря: - зволожений кисень; - для зняття нападу ядухи використати аерозольний інгалятор (алупент, астмопент, сальбутамол, беротек, бриканіл); - в/в 2,4% розчин еуфіліну 10 мл. - в/м 5% розчин ефедрину гідро хлориду 1мл.  

 




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 22 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав