Читайте также:
|
Розглядаючи «Основи охорони праці» як наукову дисципліну, слід зазначити, що вона виникла й сформувалася на стику наук про працю і людину.
Наука про охорону праці тісно пов’язана з іншими науками. Вона широко використовує найновіші досягнення науки і техніки, базується на теоретичних розробках з фізики, хімії, математики, електроніки, медицини, економіки тощо. Для визначення на науковій основі методів і шляхів поліпшення та оздоровлення умов праці на виробництві, забезпечення правильного ритму праці, режиму праці і відпочинку, необхідно враховувати вимоги психології й фізіології праці людини (вивчення працездатності людини, пов’язаної з втомою, нервовою напругою, монотонністю праці).
Перші відомості з охорони праці, що стосуються режиму праці, відпочинку, харчування містяться в законодавствах Індії та Китаю в 4 тисячолітті до нашої ери. Пізніше в працях Стародавньої Греції та Риму Гіпократа, Плінія, Галена з’являються відомості про професійні захворювання. Систематизація питань, пов’язаних з професійними захворюваннями міститься в роботах Рамацини (17 ст.). В Росії в 1725 році законодавчим шляхом встановлюється тривалість робочого часу. Про організацію праці та відпочинку писав Ломоносов. Його роботи стали основою розвитку вентиляції в підземних шахтах. В 1822 р. в Росії вперше вводять „Правила для ведення гірських робіт“, які мають законодавчий характер.
В кінці 19 ст. суттєвий розвиток отримала гігієна праці (Нікольський, Ерісман, Сеченов, Павлов). В 1903 році вводять закон про обов’язкову реєстрацію нещасних випадків. У 1911 році вийшов закон про страхування за рахунок внесків, як робочих, так і підприємців.
В 1919 році створена міжнародна організація праці, яка прийняла більше ніж 50 нормативних актів з покращення умов праці: конвенції та рекомендації з грошової компенсації внаслідок нещасних випадків, медичним оглядам, регламентації робочого часу, захисту від дії шкідливих факторів і т.д.
На початку минулого століття техніки безпеки, виробничої санітарії і пожежної безпеки можна було досягти завдяки порівняно простим технічним заходам і засобам. Раніше в процесі виробництва використовувалася сировина з відомими токсичними й пожежонебезпечними властивостями; технологічне обладнання, машини та інструменти були нескладними, а виробничі будівлі за площею та об’ємом були невеликими.
У другій половині ХХ ст. докорінно змінилися продуктивні сили, розширилося виробництво, виникли нові галузі промисловості. Людина оволоділа атомною енергією, залучила в процес своєї діяльності всі оболонки Землі і навіть вийшла в космос.
У сучасному техногенному середовищі широко використовуються нафта й газ як первинні енергоджерела, технологічні процеси з підвищеними параметрами тиску, високих і низьких температур, що не могло не призвести до появи критичних рівнів впливу шкідливих і небезпечних виробничих чинників, загострюючи проблему захисту від них. Енергетична потужність машин, висока швидкість їх робочих органів та миттєве сприймання інформації висувають підвищені вимоги до психічних, емоційних, розумових та енергетичних можливостей організму людини.
Останнім часом збільшилися площі промислових підприємств, зросла фізична, хімічна, біологічна дія засобів праці на організм людини, однак щодо технічної та пожежної небезпеки сучасні технологічні процеси дуже часто проектуються без урахування цих змін.
За таких умов дія шкідливих та небезпечних виробничих чинників посилюється в багато разів, що створює небезпечні умови праці, а інколи й аварійні ситуації. Якщо раніше проблеми охорони праці можна було вирішувати в процесі виробництва, то нині навіть незначні прорахунки з безпеки праці, допущені на стадії проектування, призводять до надзвичайних ситуацій, людських жертв та великих матеріальних збитків.
Внаслідок зазначених причин заходи з охорони праці необхідно планувати одночасно з розробкою нових технологічних процесів, нових машин та проектуванням нових будівель і споруд.
На початковому етапі розвитку охорони праці захист організму працюючої людини вирішувався на стадії виробництва.
Із цією метою здійснювався аналіз шкідливих і небезпечних чинників виробництва, які загрожували життю й здоров’ю людей і могли прзвести до нещасного випадку. На підставі цих даних розроблялися інженерні рішення щодо захисту працюючих.
З розвитком продуктивних сил та під впливом науково-технічного прогресу цей шлях вирішення проблем охорони праці перестав відповідати нагальним вимогам техносфери. Виникла необхідність у глибокому вивченні біологічної, фізичної і хімічної сутності впливу шкідливих і небезпечних чинників, у прогнозуванні їх виникнення, щоб завчасно на підставі фундаментальних, технічних і медичних наук впроваджувати заходи захисту від них на стадії проектування, конструювання й виробничої експлуатації.
Нині проблеми охорони праці вирішуються на національному рівні в масштабах держави. Основна увага приділяється усуненню шкідливого впливу технологічних процесів на організм людини шляхом оздоровлення умов праці на виробництві.
Для створення безпечних і здорових умов праці велике значення має законодавче регулювання питань охорони праці.
Законодавча охорона праці – це сукупність норм, які передбачають систему заходів, спрямованих безпосередньо на забезпечення безпечних і здорових умов праці, які мають впроваджуватися у виробничу сферу.
Закон України «Про охорону праці» був прийнятий Верховною Радою 14-го жовтня 1992 року, тобто невдовзі після набуття Україною незалежності. В ньому наводяться визначення понять охорони праці, роботодавця, працівника; наголошується, що основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров’я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін. У Законі є, між іншим, статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Якщо на тому чи іншому підприємстві працює 50 і більше осіб, Закон зобов’язує керівництво створювати службу охорони праці (при меншій кількості працюючих цю службу очолює сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах), ліквідація якої можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці може бути створена комісія з питань охорони праці. Відповідно до вимог Закону України «Про охорону праці», Указу Президента та постанови Кабінету Міністрів від 10.10.2001 р. № 1320 було затверджено «Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки».
Головною метою Національної програми було створення державної системи управління охороною праці, яка сприятиме вирішенню питань правового, організаційного, матеріально-технічного, наукового та економічного забезпечення робіт у галузі охорони праці. Національна програма передбачає нормативно-правове забезпечення та міжнародне співробітництво.
Для реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці при Кабінеті Міністрів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та інші структури.
Міжнародне співробітництво передбачало вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду щодо проблемних питань охорони праці, наприклад, активна участь у діяльності Міжнародної організації праці (МОП).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 111 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |