Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Класифікація джерел штучного освітлення.

Штучне освітлення по конструктивного виконання може бути двох видів - загальне та комбіноване. Систему загального освітлення застосовують у приміщеннях, де по всій площі виконуються однотипні роботи (ливарні, зварювальні, гальванічні цехи), а також в адміністративних, конторських і складських приміщеннях. Розрізняють загальне рівномірне освітлення (світловий потік розподіляється рівномірно по всій площі без урахування розташування робочих місць) і загальне локалізоване освітлення (з урахуванням розташування робочих місць).
При виконанні точних зорових робіт (наприклад, слюсарних, токарних, контрольних) у місцях, де обладнання створює глибокі, різкі тіні або робочі поверхні розташовані вертикально (штампи, гільйотинні ножиці), поряд із загальним освітленням вдаються до місцевого. Сукупність місцевого та загального освітлення називають комбінованим освітленням. Застосування одного місцевого освітлення всередині виробничих приміщень не допускається, оскільки утворюються різкі тіні, зір швидко стомлюється і створюється небезпека виробничого травматизму.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяють на робоче, аварійне і спеціальне, яке може бути охоронним, черговим, евакуаційних, еритемних, бактерицидним і ін
Робоче освітлення призначене для забезпечення нормального виконання виробничого процесу, проходу людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.
Аварійне освітлення влаштовують для продовження роботи в тих випадках, коли раптове відключення робочого освітлення (при аваріях) і пов'язане з цим порушення нормального обслуговування обладнання можуть викликати вибух, пожежа, отруєння людей, порушення технологічного процесу і т.д. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з виробничого приміщення при аваріях і відключенні робочого освітлення; організується в місцях, небезпечних для проходу людей: на сходових клітинах, уздовж основних проходів виробничих приміщень, в яких працюють більше 50 чол. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів і на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, на відкритих територіях - не менше 0,2 лк.
Охоронне освітлення влаштовують уздовж кордонів територій, що охороняються спеціальним персоналом. Найменша освітленість в нічний час 0,5 лк.
Сигнальне освітлення застосовують для фіксації кордонів небезпечних зон; воно вказує на наявність небезпеки, або на безпечний шлях евакуації.
Умовно до виробничого освітлення відносять бактерицидну і еритемних опромінення приміщень.
Бактерицидне опромінення ("освітлення") створюється для знезаражування повітря, питної води, продуктів харчування. Найбільшою бактерицидною здатністю володіють ультрафіолетові промені.
Ерітемне опромінення створюється у виробничих приміщеннях, де недостатньо сонячного світла (північні райони, підземні споруди). Максимальне ерітемний вплив роблять електромагнітні промені. Вони стимулюють обмін речовин, кровообіг, дихання та інші функції організму людини.

17. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо­ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

Забороняється застосування праці жінок на важких ро­ботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умова­ми праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. №256 (Зако­нодавство України про охорону праці: збірник норматив­них актів. - К., 1995. - Т. 3. - С. 32).

Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізич-них робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуго­вуванню).

Забороняється залучення жінок до підіймання і пере­міщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщен­ня важких речей жінками затверджено наказом Міністер­ства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 p. №241 (Законодавство України про охорону праці: збірник нор­мативних актів. — К., 1995. — Т. 3. — С. 61). Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщен­ням вантажів протягом робочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робо­чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.

Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народно­го господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосу­вання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залуча­тися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств хар­чової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосу­вання праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності.

Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які пра­цюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175КЗпП).

Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відпо­відно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років.

Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надуроч­них робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177КЗпП).

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на робо­ту і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним ка­тегоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобо­в'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су­довому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період пра­цевлаштування за ними зберігається середня заробітна пла­та, але не більше 3 місяців від дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які об­числюються сумарно і надаються жінкам повністю незалеж­но від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, надаються відпустки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислю­ються сумарно до пологів з оплатою в розмірі повного заро­бітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. ЗО Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Після відпустки у зв'язку з вагітностю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догля­ду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням.

У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати трива­лістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку.

За рахунок власних коштів підприємства, установи, органі­зації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості..

У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'яза­ний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному ро­бочому році (ст. 180 КЗпП).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійсню­ють догляд за дитиною, повністю або частково в межах уста­новленого періоду й оформляються наказом (розпоряджен­ням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного ста­жу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зарахо­вується.

Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Нарівні з цим для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах охорони здоров'я неповнолітніх забороняєть­ся застосування їх праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Перелік важких робіт і робіт зі шкідли­вими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №46 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. - 1997. - №11-12. - С. 850).

Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує вста­новлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затвер­джено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів мініс­терств і відомств України. — 1996. — №6).

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому ме­дичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Норми виробітку для робітників до 18 років встановлю­ються, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не до­сягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної ро­боти виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відпо­відних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівни­кам віком до 18 років щорічні відпустки надаються у зруч­ний для них час тривалістю 31 календарний день. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підпри­ємстві, в установі, організації.

Звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за зго­дою відповідного комітету у справах неповнолітніх (коміте­ти і служби у справах неповнолітніх створено відповідно до Закону України від 25 січня 1995 р. "Про органи і служ­би у справах неповнолітніх і спеціальні установи для не­повнолітніх"). При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у винятко­вих випадках і не допускається без працевлаштування.

Особи зі зниженою працездатністю володіють усією пов­нотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціаль­ної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується зако­ном (ст.1).

Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функ­цій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребу­ють соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Поря­док організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221 (ЗП України. - 1994. - №8. - Ст. 190).

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабіліта­ції їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосо­вується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просу­ванні по службі, звільнення за ініціативою власника або упов­новаженого ним органу, переведення інваліда на іншу робо­ту без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314 затверджено Положення про робоче місце інва­ліда і про порядок працевлаштування інвалідів (ЗП Украї­ни. — 1995. — №7. — Ст. 181), яким передбачено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка вироб­ничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаш­тування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним тех­нічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологіч­них форм захворювання та з урахуванням рекомендації ме­дико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобо­в'язані створювати для них умови праці з урахуванням ре­комендацій медико-соціальної експертної комісії та індиві­дуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціаль­но-економічні гарантії, передбачені законодавством.

18. Джерела та параметри інфразвукових і ультразвукових коливань.

Джерелом ультразвуку є виробниче обладнання, в якому генерується ультразвук для виконання технологічних процесів, контролю і вимірювань, та виробниче обладнання, при експлуатації якого ультразвук виникає як супутній фактор, а також медичне ультразвукове обладнання.

За частотному складу ультразвукової діапазон слід поділяти на:

низькочастотний від 1,12 х 104 до 1,0 х 105 Гц;

високочастотний від 1,0 х 105 до 1,0 х 109 Гц.

За способом розповсюдження ультразвук слід поділяти на:

що поширюється повітряним шляхом (повітряний ультразвук);

що поширюється контактним шляхом при зіткненні з твердими і рідкими середовищами (контактний ультразвук).

ВИМОГИ ДО ЗАХИСТУ ВІД УЛЬТРАЗВУКУ

Ультразвукове обладнання повинно відповідати вимогам.

Забороняється безпосередній контакт працюючих з робочою поверхнею обладнання в процесі його обслуговування, рідиною і деталями під час збудження в них ультразвуку.

Для виключення контакту з джерелами ультразвуку необхідно застосовувати:

· дистанційне керування обладнанням;

· автоблокування, тобто автоматичне відключення обладнання при виконанні допоміжних операцій (завантаження і вивантаження продукції, нанесенні контактних мастил і т.д.);

· пристосування для утримання джерела ультразвуку або оброблюваної деталі.

Для захисту рук від можливого несприятливого впливу контактного ультразвуку у твердій або рідкій середовищах необхідно застосовувати дві пари рукавичок - гумові (зовнішні) і бавовняні (внутрішні) або тільки бавовняні.

Для захисту працюючих від несприятливого впливу повітряного ультразвуку слід застосовувати протишуми.

До роботи з ультразвуковим устаткуванням не допускаються особи молодше 18 років.

Особи, які піддаються в процесі трудової діяльності впливу контактного ультразвуку, підлягають попередніми при прийомі на роботу і періодичним медичним оглядам у порядку.

Інфразвуком прийнято називати коливання з частотою нижче 20 Гц, що розповсюджуються в повітряному середовищі. Низька частота інфразвукових коливань обумовлює ряд особливостей його розповсюдження в навколишньому середовищі. Унаслідок великої довжини хвилі інфразвукові коливання менше поглинаються в атмосфері і легше огинають перешкоди, ніж коливання з більш високою частотою. Цим пояснюється здатність інфразвуку поширюватися на значні відстані з невеликими втратами часткової енергії. Ось чому звичайні заходи по боротьбі з шумом в даному випадку неефективні. Під впливом інфразвуку виникає вібрація великих предметів будівельних конструкцій, через резонансні ефектів і збудження вторинного індукованого шуму в звуковому діапазоні має місце посилення інфразвуку в окремих приміщеннях. Джерелами інфразвуку можуть бути засоби наземного, повітряного і водного транспорту, пульсація тиску в газоповітряних сумішах (форсунки великого діаметра) та ін

Найбільш характерним і широко поширеним джерелом нізкоаккустіческіх коливань є компресори. Відзначається, що шум компресорних цехів є низькочастотним з переважанням інфразвуку, причому в кабінах операторів інфразвук стає більш вираженим через загасання більш високочастотних шумів. Джерелами інфразвукових коливань є також потужні вентиляційні системи та системи кондиціонування. Максимальні рівні звукового тиску досягають 106 дБ на 20 Гц, 98 дБ на 4 Гц і 85 дБ на частотах 2 і 8 Гц.

У салонах автомобілів найбільш високі рівні звукового тиску лежать в діапазоні 2-16 Гц, досягаючи 100 дБ і більше. При цьому якщо автомобіль рухається з відкритими вікнами, рівень може значно зростати, досягаючи 113-120 дБ в октавних смугах нижче 20 Гц. Відкрите вікно при цьому відіграє роль так званого резонатора Гельмгольца.

Високі інфразвукові рівні мають місце в шумі автобусів, складаючи 107-113 дБ на частотах 16-31,5 Гц при загальному рівні шуму 74 дБ. Дозвуковий характер має шум деяких самохідних машин, наприклад бульдозера, в шумі якого максимум енергії на частотах 16-31,5 Гц складає 106 дБ.

Джерелом інфразвуку є також реактивні двигуни літаків і ракет. При зльоті турбореактивних літаків рівні інфразвуку плавно наростають від 70-80 дБ до 87-90 дБ на частоті 20 Гц. У той же час на частотах 125-150 Гц відзначається другий максимум, тому такий шум все ж не можна назвати вираженим інфразвуком.

З наведених прикладів видно, що інфразвук на робочих місцях може досягати 120 дБ і вище. При цьому працівники частіше піддаються впливу інфразвуку при рівнях 90-100 дБ.

У діапазоні звуку 1-30 Гц поріг сприйняття інфразвукових коливань для слухового аналізатора становить 80-120 дБ, а больовий поріг - 130-140 дБ.

Дослідження, проведені в умовах виробництва, свідчать, що у разі різко вираженого інфразвуку відносно невеликих рівнів, наприклад 95 і 100 дБ при загальному рівні шуму 60 дБ, відзначаються скарги на дратівливість, головний біль, неуважність, сонливість, запаморочення. У той же час при наявності інтенсивного широкосмугового шуму навіть з досить високими рівнями інфразвуку зазначені симптоми не з'являються. Цей факт найімовірніше пов'язаний з маскуванням інфразвуку шумом звукового діапазону.

19. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом.

З метою забезпечення електробезпеки всі виробничі приміщення підрозділяють за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом на три класи:
Приміщення без підвищеної небезпеки – це сухі приміщення з відносною вологістю не більше 75 % і температурою повітря в межах + 5…+ 250 С, з неструмопровідними підлогами (дерев'яними, пластмасовими), з повітряним середовищем без струмопровідного пилу.
Приміщення з підвищеною небезпекою – це приміщення, що характеризуються наявністю однієї з таких ознак:

- вогкість з постійною відносною вологістю повітря більше 75 %;
- струмопровідний пил;
- струмопровідні підлоги (земляні, металеві, залізобетонні, цегельні);
- висока температура повітря (вище 35 0С);
- можливість одночасного дотику людини до металевих конструкцій будинків, технологічних апаратів, механізмів і до металевих корпусів електроустаткування.
Приміщення особливо небезпечні – це приміщення, в яких наявною є одна з наступних ознак:
- відносна вологість повітря постійно близька до 100 %, внаслідок чого стіни, стеля таких приміщень покриті конденсатом вологи;

- приміщення з постійною наявністю їдких газів чи пари відносно матеріалу ізоляції струмоведучих частин;
- приміщення, для яких характерні дві чи більше ознак, що відносяться до класу приміщень з підвищеною небезпекою, наприклад, приміщення з струмопровідним пилом і сирою струмопровідною підлогою.

20. Пожежна сигналізація та засоби пожежогасіння.

Пожежна сигналізація є важливим заходом запобігання великих пожеж. При відсутності пожежної сигналізації від моменту виявлення пожежі до виклику пожежних підрозділів проходить великий проміжок часу, що в більшості випадків призводить до повного охоплення приміщення полум'ям. Основна задача автоматичної пожежної сигналізації - виявлення початкової стадії пожежі, передача повідомлення про місце і час його виникнення та при необхідності включення автоматичних систем пожежогасіння і димовидалення.
Функціонально автоматична пожежна сигналізація складається з приймально - контрольної станції, яка через сигнальні лінії з'єднана з пожежними сповіщувачами. Завданням сигнальних сповіщувачів є перетворення різних проявів пожежі в електричні сигнали. Приймально - контрольна станція після отримання сигналу від первинного сповіщувача включає світлову і звукову сигналізацію і при необхідності автоматичні установки пожежогасіння та димовидалення. Швидкість спрацьовування автоматичної пожежної сигналізації в основному визначається швидкістю спрацьовування первинних сповіщувачів. В даний час найбільш часто використовують теплові, димові, світлові і звукові пожежні сповіщувачі.

Теплові сповіщувачі за принципом дії поділяються на максимальні, диференціальні і максимально-діфференцільние. Перші спрацьовують при досягненні певної температури, другі - при певній швидкості наростання температури, а треті - від будь-якого значного зміни температури. В якості чутливих елементів застосовують легкоплавкі замки, біметалічні пластини, трубки, заповнені легко розширюється рідиною, термопари і т.д. Теплові пожежні сповіщувачі встановлюють під стелею в такому положенні, щоб тепловий потік, обтікаючи чутливий елемент сповіщувача, нагрівав його. Теплові пожежні сповіщувачі не володіють високою чутливістю, тому зазвичай не дають хибних сигналів спрацьовування у разі збільшення температури в приміщенні при включенні опалення, виконання технологічних операцій.

Димові пожежні сповіщувачі мають меншу инерционностью в порівнянні з тепловими. Вони бувають точковими і лінійно-об'ємними. Точкові димові сповіщувачі використовують іонізаційний ефект. У відкритій камері сповіщувача за рахунок радіоактивного джерела відбувається іонізація повітря, що в свою чергу призводить до протікання між двома електродами камери невеликого електричного струму. При попаданні диму у відкриту камеру відбувається зменшення електричного струму, у результаті чого включається ланцюг електричного реле. Лінійно - об'ємний димовий сповіщувач оптичного типу працює за принципом зміни сили світла при задимленні.

Світлові ізвещеателі працюють на принципі реєстрації інфрачервоного або ультрафіолету випромінювання полум'я. Вони володіють високою чутливістю і включають сигналізацію майже негайно після появи невеликого джерела радіаційної теплоти в межах прямої видимості сповіщувача.

Звукові пожежні сповіщувачі являють собою приемопередатчик ультразвукових коливань, який налаштовують на форму стоячій хвилі в межах об'єму, що захищається. Принцип дії в результаті зміни швидкості звуку в повітряному просторі через вплив утворюються при пожежі конвективних потоків.
Запобігання розвитку пожежі залежить не тільки від швидкості його виявлення, а й від вибору коштів способів пожежогасіння.

Засоби гасіння пожеж

Для придушення процесу горіння можна знижувати вміст пального компонента, окислювача (кисню повітря), знижувати температуру процесу або збільшувати енергію активації реакції горіння.
Вогнегасні речовини. Найбільш простим, дешевим і доступним є вода, яка подається в зону горіння у вигляді компактних суцільних струменів або в розпиленому вигляді. Вода, володіючи високою теплоємністю і теплотою випаровування, надає на осередок горіння сильне охолоджуючу дію. Крім того, впроцесі випаровування води утворюється велика кількість пари, який буде надавати ізолююча дія на вогнище пожежі.
До недоліків води слід віднести погану змочуваність і проникаючу здатність по відношенню до ряду матеріалів. Для поліпшення гасійною властивостей води до неї можна додавати поверхнево активні речовини. Воду не можна застосовувати для гасіння раді металів, їх гідридів, карбідів, а також електричних установок.

Піни є широко поширеним, ефективним і зручним засобом гасіння пожеж.
Останнім часом для гасіння пожеж все більш широко застосовують вогнегасні порошки. Вони можуть застосовуватися для гасіння пожеж твердих речовин, різних горючих рідин, газів, металів, а також установок, що знаходяться під напругою. Порошок рекомендують застосовувати в початковій стадії пожежі.

Інертні розріджувачі застосовуються для об'ємного гасіння. Вони надають разбавляющей дію. До найбільш широко використовуваним інертні розріджувачі відносять азот, вуглекислий газ і різні галогеноугльоводород. Ці кошти використовуються, якщо більш доступні вогнегасні речовини, такі як вода, піна виявляються малоефективними.

Автоматичні стаціонарні установки пожежогасіння в залежності від використовуваних вогнегасних речовин поділяють на водяні, пінні, газові та порошкові. Найбільш широке поширення одержали установки водяного і пінного гасіння двох типів спринклерні і дренчерні.

Спринклерна установка - найбільш ефективний засіб гасіння звичайних горючих матеріалів у початковій стадії розвитку пожежі. Спринклерні установки включаються в роботу автоматично у разі підвищення температури в об'ємі, що захищається вище заданої межі. Вся система складається з трубопроводів, що прокладаються під стелею приміщення і спринклерних зрошувачів, що розміщуються на трубопроводах з заданим відстанню один від одного.

Дренчерні установки відрізняються від спринклерних відсутністю клапана в зрошувачі. Дренчерний зрошувач завжди відкритий. Включення дренчерної системи в дію здійснюється вручну або автоматично за сигналом автоматичного сповіщувача за допомогою контрольно - пускового вузла, що розміщується на магістральному пожежному трубопроводі. Спринклерна установка спрацьовує над осередком пожежі, а Дренчерна зрошує водою весь об'єкт, що захищається.

Первинні засоби пожежогасіння. До них відносять вогнегасники, відра, ємності з водою, ящики з піском, ломи, сокири, лопати і т.д.
Вогнегасники є одним з найбільш ефективних первинних засобів пожежогасіння. У залежності від акумуляторної вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на п'ять видів: водні, пінні, вуглекислотні, порошкові, хладонові.

21. Дії персоналу при виникненні пожежі.

Успіх гасіння пожежі залежить від ступеня забезпечення об’єкта засобами пожежогасіння та навченості персоналу до відповідних дій в екстремальних умовах.

У разі появи ознак горіння, пожежі працівник, який помітив їх, зобов’язаний негайно повідомити про це пожежну охорону за номером телефону 101, керівника або іншу адміністративну особу підприємства та задіяти об’єктову систему оповіщення і приступити до її гасіння первинними засобами пожежогасіння.

До прибуття пожежної охорони, об’єктова ДПД має організувати відключення силової електричної мережі, системи вентиляції та системи живлення технологічного обладнання пожежонебезпечними речовинами, вжити заходи для евакуації людей, пожежогасіння і збереження матеріальних цінностей.

Керівник об’єкта, що прибув на місце пожежі має видалити за межі небезпечної зони всіх працюючих, хто не бере участі у її ліквідації, у разі загрози життю людей залучити всі наявні сили і ресурси для їх рятування, визначені евакуаційним планом.

Для успішної ліквідації загоряння і пожежі у початковий період має значення забезпечення об’єкта засобами пожежогасіння, а також навченість персоналу використовувати їх за даними тактико-технічних характеристик горючих матеріалів.

Після прибуття пожежних підрозділів, адміністрація підприємства зобов’язана проконсультувати їх про конструктивні та технологічні особливості об’єкта, забезпечити залучення технічних ресурсів, наявних на об’єкті, для ліквідації пожежі.

22. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю.

До категорії Б належать насосні станції з перекачки рідини з температурою спалаху 28-61 °С, кисневі станції, малярні цехи, де використовують оліфу та олійні лаки, балони з киснем, склади лег­козаймистих і горючих рідин з температурою спалаху від 28 до 120 °С (газ, нафта, скипидар, смола та ін.).

Будівлі належать до категорії В, якщо одночасно виконуються дві умови: будівля не належить до категорій А і Б, сумарна площа приміщень категорії А, Б і В перевищує 5 % сумарної площі всіх приміщень (10 %, якщо в будівлі немає приміщень категорій А і Б). Допускається відносити будівлю до категорії В, якщо сумарна пло­ща приміщень категорій А, Б і В у ній перевищує 25 % сумарної площі всіх приміщень (але не більше 3500 м²), а приміщення кате­горії А, Б і В обладнуються автоматичними установками пожежо­гасіння.

До категорії В належать паливно-мастильні склади, автогаражі, лісопильні, деревообробні, столярні, лісотарні, смолоперегінні заво­ди, склади термоізоляційних і рулонних горючих матеріалів, пековарки, склади горючих будівельних матеріалів.

Будівлі належать до категорії Г, якщо одночасно виконуються дві умови: будівлі не належать до категорій А, Б і В і сумарна площа приміщень категорій А, Б, В і Г перевищує 5 % сумарної площі всіх приміщень. Допускається не відносити будівлю до категорії Г, якщо сумарна площа всіх приміщень не перевищує 5000 м², а приміщення категорії А, Б і В обладнуються установками автоматичного поже­жогасіння.

До категорії Г належать кухні, газогенераторні станції, котель­ні, пічні відділення, ливарні, зварювальні, термічні цехи, автомо­більні гаражі й депо.

Будівлі належать до категорії Д, якщо вони не належать до ка­тегорій А, Б, В і Г.

До категорії Д належать механоскладальні заводи, цехи холод­ної обробки металу, повітродувні, компресорні станції, слюсарні майстерні та склади металу й металевих виробів.

Кількість речовин, що надходять до приміщень і можуть утво­рювати вибухонебезпечні газоповітряні або пароповітряні суміші, визначають, виходячи з таких умов:

• відбувається найбільш несприятлива за наслідками аварія одно­го з апаратів;

• увесь речовинний вміст апарата надходить у приміщення;

• відбувається одночасний витік речовини з трубопроводів, які живлять апарат, протягом усього часу, необхідного для відклю­чення трубопроводів.

Отже, категорію будівель визначають, виходячи з площі примі­щень різної категорії, які знаходяться в них.

23. Електрозахисні засоби і заходи.

Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок

Ізоляція струмопровідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електро­установок, через які проходить струм. Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.

Робочою називається ізоляція струмопровідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом.

Додатковою називається ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом.

Подвійною називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Наприклад, додаткова ізоляція досягається шляхом-виготовлення корпусів та рукояток електроустаткування із діелектричних матеріалів (пластмасові корпуси ручних електрифікованих інструментів, побутових електропристроїв тощо).

Посиленою називається покращена робоча ізоляція.

Механічні пошкодження, волога, перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні властивості ізоляції. Навіть у нормальних умовах ізоляція поступово втрачає свої початкові властивості, «старіє». Тому необхідно систематично проводити профілактичні огляди та випробовування ізоляції. У приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо небезпечних, відповідно не рідше одного разу в два роки та в півріччя, перевіряють шляхом вимірювання відповідність опору ізоляції до норм. Для електромереж напругою до 1000 В опір ізоляції струмопровідних частин повинен бути не меншим ніж 0,5 МОм.

Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин передбачає застосування захисних огорож, блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи в недосяжному місці. Захисні огорожі можуть бути суцільними та сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки і т. п.) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В, а сітчасті — до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері повинні закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.

Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світлодіоди і т. п.) та звуковою (зумери, дзвінки, сирени). На виробництві широко використовують світлову сигналізацію для попередження про наявність напруги на тих чи інших частинах електроустаткування. Наприклад, при подачі напруги на електроустаткування на пульті керування загоряється сигнальна лампочка «Мережа».

Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. До малих напруг належать номінальні напруги, що не перевищують 42 В. При таких напругах струм, що може пройти через тіло людини є дуже малим і вважається відносно безпечним. Однак, гарантувати абсолютної безпеки неможливо, тому поряд з малою напругою використовують й інші способи та засоби захисту.

Малі напруги застосовують у приміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до 36 В включно) та в особливо небезпечних приміщеннях (напруга до 12 В включно) для живлення ручних електрифікованих інструментів, переносних світильників, для місцевого освітлення на виробничому устаткуванні.

Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини, або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмопровідної частини, а також при контурному заземленні. При замиканні струмопровідних частин на корпус, що приєднаний до такого контурного заземлення ділянки землі всередині контура набувають високих потенціалів, які наближаються до потенціалу заземлювачів. Завдяки цьому максимальні напруги доторкання та кроку знижуються до допустимих значень.

Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі, електрично не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів РТ з коефіцієнтом трансформації 1:1. Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з великою ємністю та малим опором ізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначну ємність та високий опір ізоляції, то при цьому різко зменшується небезпека ураження людини струмом.

Технічні способи та засоби захисту при переході напруг на нормально

неструмопровідні частини електроустановок

Захисне заземлення застосовують у мережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення.

Захисне заземлення — це навмисне електричне з'єднання із землею або з її еквівалентом металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою. Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих конструктивних частинах електроустаткування (наприклад, внаслідок замикання на корпус при пошкодженні ізоляції) забезпечити захист людини від ураження електричним струмом при її доторканні до таких частин. Це досягається шляхом зниження до безпечних значень напруг доторкання та кроку.

Захисне занулення застосовується в чотирьохпровідних мережах напругою до 1000 Вз глухозаземленою нейтраллю. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустаткування використовується в тих випадках, що й захисне заземлення.

Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою.

Нульовий захисний провідник — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.

При зануленні у випадку замикання мережі на корпус електро­установки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим провідниками. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту від струмів короткого замикання (перегорають плавкі запобіж­ники чи спрацьовують автоматичні вимикачі). Таким чином забезпечується захист людей від ураження електричним струмом.

Захисне вимикання застосовується, як основний або додатковий захисний засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення, або іншими способами захисту.

Захисне вимикання — це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.

Існує багато схем захисного вимикання. Як приклад розглянемо схему пристрою захисного вимикання, що наведений на рис. 3.28. Такий пристрій слугує додатковим захистом до заземлення і призначений для усунення небезпеки ураження струмом при появі на заземленому корпусі електроустановки підвищеної напруги.

Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування

Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та перево­зяться і слугують для захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля.

Залежно від призначення електрозахисні засоби підрозділяються на ізолювальні, огороджувальні та запобіжні.

. Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою.

Розрізняють основні та додаткові ізолювальні електрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, струмовимірювальні кліщі; а при роботі в електроустановках напругою понад 1000 В — ізолювальні штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги (рис. 3.29).

Рис. 3.29. Ізолювальні електрозахисні засоби: а — ізолювальна штанга;

б — покажчик напруги; в — струмовимірювальні кліщі; г — діелектричні рукавички, боти, калоші; д — гумові килимки та доріжки; є — ізолювальна

підставка: є — інструменти з ізольованими ручками

Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються. До них належать: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки; при роботах у електроустановках з напругою понад 1000 В — діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки (рис. 3.29).

Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огороджування струмопровідних частин (щити, бар'єри, переносні огорожі), а також для заземлення вимкнутих струмопровідних частин з метою запобігання ураження струмом при випадковій появі напруги (тимчасове заземлення).

Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування призначені для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси); для забезпечен­ня безпечного піднімання на висоту (драбини, «кігті»), для захисту від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги (захисні окуляри, щитки, спецодяг, рукавички тощо).

24. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка.

Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності сприйняття зорової інформації. На цьому ґрунтується широке використання на підприємствах кольорів безпеки та знаків безпеки праці, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації.

Колір безпеки - установлений колір, призначений для привернення уваги працівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також до засобів пожежегасіння і знаків безпеки. У нас, як і в багатьох країнах світу, прийняті наступні кольори безпеки: червоний, жовтий, зелений, синій. Для підсилення контрасту кольорів безпеки їх необхідно застосовувати на фоні контрастних кольорів (табл. 1.4). Контрастні кольори також слід використовувати для виконання символів і пояснювальних написів.

Таблиця 1.4. Основне змістове значення кольору безпеки та його контрастний колір

Примітка, контрастним кольором для білого є чорний, а для чорного - білий.

Червоний колір безпеки застосовується для позначення різних видів пожежної техніки, інструментів, інвентарю та протипожежних засобів (рис. 1.10), пристроїв вимкнення (у тому числі й аварійних), сигнальних лампочок. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.

Жовтий колір безпеки використовується для елементів виробничого обладнання, що можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих

Рис. 1.10. Приклади пофарбування пожежних інструментів, інвентарю, щитів, вогнегасників, шафок для пожежних кранів

чинників; постійних та непостійних огороджень; елементів будівельних конструкцій, що можуть спричинити отримання травм; елементів внутрішньо - та міжцехового транспорту, підіймально-транспортного обладнання і т. ін. Для більшої помітності застосовують чергування жовтих та чорних смуг (рис. 1.11).

Рис. 1.11. Приклади пофарбування елементів внутрішньозаводського транспорту (а) та будівельних конструкцій (б), які потребують уваги і можуть спричинити отримання травм

Зелений колір безпеки використовується для світлових табло (напис білою фарбою на зеленому тлі) евакуаційних і запасних виходів, сигнальних лампочок, які сповіщають про нормальний режим роботи, а також для евакуаційних знаків (наприклад, "Виходити тут").

Синій колір безпеки застосовують для приписувальних і вказівних знаків.

Знаки безпеки праці поділяються на чотири групи:

- заборонні, які призначені для заборони працівникам певних дій у місці встановлення знака (заборона користуватись відкритим вогнем, курити, входити чи проходити, гасити водою, користуватись електронагрівальними приладами і т. ін.);

- попереджувальні, які призначені для попередження працівників про можливу небезпеку (електричний струм, легкозаймисту чи отруйну речовину, лазерне випромінювання, небезпеку вибуху тощо);

- приписувальні, які призначені для дозволу на виконання певних дій працюючих лише за умови виконання ними конкретних вимог (припису) безпеки праці (обов'язкове застосування засобів захисту, виконання заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог виробничої та пожежної безпеки;

- вказівні, які призначені для інформування про місце знаходження відповідних об'єктів та засобів (пункту медичної допомоги, пожежної охорони, питної води, вогнегасника, пожежного крану, пункту сповіщення про пожежу і т. ін.).

Знаки безпеки праці кожної групи мають свою форму, розміри та колір. Приклади знаків безпеки усіх чотирьох груп наведені на форзаці.

Знаки безпеки праці встановлюються в місцях, перебування в яких пов'язано із можливою дією на працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом таких виробничих чинників. Вони повинні контрастно виділятися на тлі, що їх оточує, та знаходитися в полі зору людей, для яких вони призначені.

25. Робоча зона та повітря робочої зони.

Повітряне середовище характеризується мікрокліматом у вузькому значенні (метеорологічні умови і склад повітря). Під мікрокліматом виробничих приміщень розуміють клімат внутріш­нього середовищ виробничого приміщення, який визначається поєднаними діями на організм людини, температури, вологості, швидкості руху повітря та теплових випромінювань. Отже, основними параметрами мікроклімату є:

· температура,

· відносна вологість,

· швидкість переміщення повітря та інтенсивність теплового випромінювання.

Значне відхилення параметрів мікроклімату від оптимальних або допустимих може спричинитися до ряду фізіологічних порушень в організмі людини, до різкого зниження її працездатності і навіть до професіональних захворювань. Наприклад, тривалий вплив низьких температур може викликати місцеве та загальне охолодження організму і стати причиною таких захворювань, як ангіна, катар верхніх дихальних шляхів, неврит, радикуліт та ряд інших простудних захворювань і навіть смерті. Під впливом високих температур можливий перегрів організму, який характеризується підвищенням температури тіла людини, підвищенням частоти пульсу та дихання, слабістю, а в тяжких випадках - появою судорог та теплового удару. Тепловий удар та судорожна хвороба (порушення водяного та сольового обміну) можуть закінчитися смертю.
Вологість повітря зумовлюється вмістом у ній водяної пари.
Незначне переміщення повітря за звичайних температур сприяє доброму самопочуттю. Великі швидкості повітря, особливо за низьких температур, збільшують теплові втрати організму та сприяють сильному його охолодженню.
Теплові випромінювання від нагрітих предметів та устаткування значно впливають на створення несприятливих мікрокліматичних умов у виробничих приміщеннях. Крім того, теплові (інфрачервоні) випромінювання також впливають на організм людини. Ефективність такого впливу залежить від густини потоку енергії інфрачервоних випромінювань, довжини хвилі, тривалості і зони (області) впливу. Останній може бути загальним і локальним.
Крім цих основних параметрів мікроклімату, слід враховувати атмосферний тиск, який впливає на парціальний тиск основних складових повітря (кисню та азоту, наприклад), і впливати таким чином на процес дихання людини. Життєдіяльність людини може відбуватися в широкому діапазоні змін тиску.

Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіо-логічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепло відчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Допустимі параметри мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.

По ступеню впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:

• надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз – менше 0,1 мг/м³ у повітрі (смертельна концентрація в повітрі менш 500мг/м³);
• високо небезпечні – ГДКрз - 0,1¸1,0 мг/м³ (смертельна концентрація в повітрі 500-5000 мг/м³);
• помірковано небезпечні – ГДКрз-0,1¸10,0 мг/м³ (смертельна концентрація в повітрі 5000¸50000 мг/м³);
• мало небезпечні – ГДКрз>10,0 мг/м³ (смертельна концентрація в повітрі
  > 50000 мг/м³).

У виробничих умовах часто має місце комбінована дія шкідливих речовин. У більшості випадків дія шкідливих речовин сумується (адитивна дія). Однак, можливо, коли дія однієї речовини підсилюється дією іншої (потенцююча дія), або можливий ефект комбінованої дії менше очікуваного (антагоністична дія).
Ефектом сумації володіють сірчистий газ і двооксид азоту, фенол і сірчистий газ і ін. Донедавна ГДК хімічних речовин оцінювали як максимально разові. Перевищення їх навіть протягом короткого часу заборонялося. Останнім часом для речовин (мідь, ртуть, свинець і ін.), що мають кумулятивні властивості (здатність накопичуватися в організмі), для гігієнічного контролю введена друга величина – середньозмінна концентрація.
Гігієністи за характером дії на організм виділяють специфічну групу пилу – пил фіброгенних речовин. Особливість дії такого пилу на організм полягає в тому, що при попаданні у легені такий абразивний нерозчинний пил спричинює утворення в легеневій тканині фіброзних вузлів – ділянок затверділої легеневой тканини, в результаті чого легені втрачають можливість виконувати свої функції.

Шляхи і методи регулювання якоcті повітряного середовища

Заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають у себе:

• вилучення шкідливих речовин у технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими і т.п.;
• удосконалення технологічних процесів та устаткування;
• автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням;
• герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;
• попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;
• контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;
• використання засобів індивідуального захисту;
• засоби вентиляції.

Найбільш поширеним і ефективним засобом регулювання якістю повітря робочої зони є вентиляція

26. Основні світлотехнічні характеристики, класифікація освітлення.