Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Генеалогічний метод вивчення спадковості людини.

Основний метод генетичного аналізу у людини полягає в складанні і вивченні родоводу.

Генеалогія - це родовід. Генеалогічний метод - метод родоводів, коли простежується ознака (хвороба) у родині з вказівкою родинних зв'язків між членами родоводу. В його основу покладено ретельне обстеження членів родини, складання й аналіз родоводів.

Це найбільш універсальний метод вивчення спадковості людини. Він і використовується завжди при підозрі на спадкову патологію, дозволяє встановити:

• спадковий характер ознаки;

• тип успадкування і пенетрантність алеля;

• характер зчеплення генів і здійснювати картування хромосом;

• інтенсивність мутаційного процесу;

• розшаровування механізмів взаємодії генів;

• його застосовують при медико-генетичному консультуванні (Н.П.Бочков, 1978).

Суть генеалогічного методу полягає у встановленні родинних зв'язків, простеження ознак або хвороби серед близьких і далеких, прямих і непрямих родичів.

Він складається із двох етапів: складання родоводу і генеалогіч­ного аналізу. Вивчення успадкування ознаки або захворювання у певній сім'ї розпочинається з суб'єкта, який має цю ознаку або захворювання.

Особина, яка першою попадає в поле зору генетика, називається пробандом. Це переважно хворий або носій дослідної ознаки. Діти однієї батьківської пари називаються сібсами пробанда (брати -сестри). Потім переходять до його батьків, далі до братів і сестер батьків і їх дітей, потім до дідусів і бабусь і т.д. Складаючи родовід роблять короткі нотатки про кожного члена сім'ї, його родинні зв'язки з пробандом. Схема родоводу супроводжується позначеннями під рисунком і отримала назву легенда.

Застосування генеалогічного методу дозволило встановити характер успадкування гемофілії, брахідактиліїї, ахондроплазії та і Він широко використовується для уточнення генетичної природи патологічного стану і при складанні прогнозу здоров'я нащадків.

Генеалогічний метод грунтується на простеженні якої-небудь ознаки у ряді поколінь з вказівкою родинних зв'язків між членами родоводу. Генеа­логія, у широкому розумінні слова,— родовід людини.

Генеалогічний метод був введений у науку в кінці XIX ст. Ф. Гальтоном. Суть його полягає у тому, щоб з'ясу­вати родинні зв'язки і прослідкувати наявність нормальної або патологічної ознаки серед близьких і далеких роди­чів у даній сім'ї.

Збирання даних починається з пробанда — особи, родовід якої необхідно скласти. Ним може бути хвора або здо­рова людина — носій якої-небудь озна­ки або особа, яка звернулась за пора­дою до лікаря-генетика. Брати і сестри пробанда називаються сибсами. Зви­чайно родовід складається за однією або кількома ознаками. Метод вклю­чає два етапи: збір відомостей про сі­м'ю і генеалогічний аналіз. Складання родоводу порівняно проста справа, про­те при уявній доступності і простоті цей метод потребує великої ретельнос­ті, вміння вірно ставити запитання, ви­сокої кваліфікації лікаря. Генеалогіч­ний метод є основною зв'язуючою лан­кою між теоретичною генетикою люди­ни і застосуванням її досягнень у ме­дичній практиці.

Хоч генеалогічний метод є одним із найдавніших, його можливості вико­ристовуються не у повну міру через те, що широко використовуються нові, більш досконалі методи аналізу фено­типу, виявлення гетерозиготних носіїв, обліку впливу факторів середовища тощо.

Для складання родоводу проводять короткі записи про кожного члена ро­доводу з точною вказівкою його спо­рідненості у відношенні до пробан­да. Потім роблять графічні зображен­ня родоводу; для складання схеми прийняті стандартні символи.

При складанні родоводу покоління можна позначати римськими цифрами зверху вниз (зліва від родоводу). Потомство одного покоління (сибси) роз­ташовується в одному горизонтально­му ряду у порядку народження (зліва направо). У межах одного покоління кожний член позначається арабськими цифрами, у тому числі чоловіки і жін­ки сибсів. Кожний член родоводу мо­же бути позначений відповідним шиф­ром, наприклад II—5, III—7.

Генеалогічний метод тим інформативніший, чим більше є достовірних відомостей про здоров'я родичів хво­рого. При збиранні генетичних відомос­тей і їх аналізі необхідно мати на ува­зі, що ознака може проявитися у різній мірі, іноді незначній (так звані мікро­ознаки). Мікропроявом природженого вивиху стегна може вважатися спло­щення вертлужної западини і збіль­шення рухливості («розхитаність») та­зостегнових суглобів. У родичів людей із спадково зумовленими дефектами губи і піднебіння частіше,, ніж у конт­ролі, зустрічаються високе вкорочене піднебіння, борозна на язичку, анома­лії прикусу, сплощення носа або роз­двоєння його кінчика.

Після складання родоводу почина­ється другий етап — генеалогічний ана­ліз, метою якого є встановлення гене­тичних закономірностей. Спочатку не­обхідно встановити, чи носить ознака спадковий характер. Якщо яка-небудь ознака зустрічалася у родоводі кілька разів, то можна думати про її спадко­ву природу. Проте це може бути і не так. Наприклад, якісь зовнішні факто­ри або умови професії можуть викли­кати подібні захворювання у членів сім'ї. Вплив шкідливих факторів на жінку під час вагітності може призвес­ти до народження дітей з подібними вадами.

У випадку виявлення спадкового ха­рактеру ознаки необхідно встановити тип успадкування: домінантний, реце­сивний, зчеплений зі статтю (мал. 5.3).

Основні ознаки аутосомно-домінантного успадкування такі: прояв ознаки у рівній мірі у представників обох ста­тей; наявність хворих у всіх поколін­нях (по вертикалі) і при відносно ве­ликій кількості сибсів і по горизонталі (у сестер і братів пробанда). У гетеро­зиготного батька імовірність народ­ження хворої дитини (якщо другий з батьків здоровий) складає 50 %. Не­обхідно врахувати, що і при домінант­ному типі успадкування може бути пропуск у поколіннях за рахунок сла­бого прояву, «стертих» форм захворю­вання (мала експресивність мутантно­го гена) або за рахунок його низької пенетрантності (коли у носія даного гена ознака відсутня). Можливо у деяких випадках мутантний ген пригні­чується якимось епістатичним геном. Необхідно врахувати, що при деяких домінантне успадковуваних захворю­ваннях людина може захворіти після 40—50 років. У випадку смерті у більш ранньому віці ніяких даних про мож­ливу хворобу цього члена сім'ї, при­родно, немає, але є імовірність захво­рювання у нащадків.

Основні ознаки аутосомно-рецеси-ного успадкування: відносно невелика кількість хворих у родоводі, наявність хвороб «по горизонталі» (хворіють сибси - рідні, двоюрідні). Батьки хво­рої дитини частіше фенотипово здоро­ві, але є гетерозиготними носіями ре­цесивного гена. Імовірність народжен­ня хворої дитини складає 25%. При прояві рецесивних захворювань часто зустрічається кровна спорідненість батьків хворого.

Необхідно мати на увазі, що наявність віддаленої спорід­неності буває невідомою членам сім'ї. Приходиться враховувати побічні мір­кування, наприклад, походження із одного і того ж малонаселеного пунк­ту або належність до якої-небудь ізольованої етнічної або соціальної групи.

Яскравий приклад прояву патологіч­ної рецесивної ознаки при споріднено­му шлюбі показаний на мал. Із цього родоводу видно, що у шлюб всту­пили сибси четвертого ступеня спорід­неності. Від двох споріднених шлюбів народилося у одній сім'ї четверо, а у іншій — двоє дітей з тяжкою спадко­вою хворобою — ідіотією Тея—Сакса. (Причина цієї хвороби — нагромад­ження ліпідів у нервових клітинах мозку і їх руйнування). Мабуть, всі чоти­риюрідні сибси були гетерозиготними носіями цього рецесивного гена, який вони отримали від спільного предка.

Рецесивна ознака проявляється то­ді, коли у генотипі є обидва рецесивні алеля. Крім описаного варіанта, коли батьки мають генотипи Аа і Аа, мож­ливі і інші варіанти вихідних геноти­пів. Обидва батьки — рецесивні гомо­зиготи; у цьому випадку (безумовно, рідкісному) всі діти будуть хворими. Один із батьків хворий, а інший — здо­ровий, але має у генотипі мутантниП ген у гетерозиготному стані (аа і Аа). У цьому випадку спостерігається симу­ляція домінантного успадкування (тео­ретично можливе розщеплення 1:1). Проте найчастіше спостерігаються ва­ріанти народження хворої дитини у фе-нотипово нормальних батьків і наяв­ність хворих у бічних лініях родоводу.

Захворювання, які зумовлюються зчепленим зі статтю геном (локалізо­ваним у X-хромосомі), можуть бути як домінантними, так і рецесивними. При домінантному X-зчепленому успадку­ванні захворювання однаково прояв­ляється як у чоловіків, так і у жінок і згодом може передаватися нащадкам. У цьому випадку жінка може переда­вати цей ген половині дочок і полови­ні синів (її генотип — Х^AХ^a, імовір­ність передавання X-хромосоми з до­мінантним мутантним геном—50%). Чоловіки ж передають цей ген з X-хро­мосомою всім дочкам. Зрозуміло, що сини, які мають у своєму генотипі тіль­ки одну материнську Х-хромосому, цей ген від батька успадкувати не мо­жуть. Прикладом такого захворюван­ня є особлива форма рахіту, стійкого до лікування кальциферолами (віт.D ).

При рецесивному успадкуванні хво­роб, які зчеплені з X-хромосомою, як правило, страждають чоловіки. Гете­розиготна мати (носій) передає му­тантний ген половині синів (які будуть хворими) і половині дочок, які, зали­шаючись фенотипово здоровими, як і мати, також є носіями і передають ре­цесивний ген разом з X-хромосомою наступному поколінню.

Прикладом такої хвороби є кольорова сліпота (даль­тонізм), гемофілія. У рідких випадках ці ознаки можуть проявитися і у жі­нок, якщо їхній батько був хворим, а мати була гетерозиготна.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю:

1. Вроджений морфогенетичний варіант – це морфологічні зміни органу:

а/ які не виходять за межі нормальної варіації і яка не порушує функцію органу;

б/ які виходять за межі нормальної варіації і не порушують функцію органу;

в/ які призводять до порушення функції органу.

2. Синдромологічний аналіз – це:

а/ аналіз генотипу хворого з метою постановки діагнозу;

б/ узагальнений аналіз всіх фенотипічних (клінічних) проявів з метою виявлення стійкого поєднання ознак для постановки діагнозу;

г/ діагностика захворювання на основі анамнестичних даних.

3. Вкажіть найбільш вдале визначення клініко-генеалогічного методу:

а/ складання родоводу з наступним обстеженням пробанда;

б/ складання родоводів;

в/ простеження передачі спадкових ознак серед родичів одного покоління;

г/ простеження передачі спадкових ознак серед родичів хворого в ряду поколінь;

4. Пробанд – це:

а/ хворий, який звернувся до лікаря;

б/ здорова людина, яка звернулась в медико-генетичну консультацію;

в/ людина, яка вперше підпала під нагляд лікаря-генетика;

г/ індивідуум з якого починається збір родоводу.

5. Вкажіть варіанти, які характеризують аутосомно-домінантний тип успадкування:

а/ батьки хворої дитини фенотипово здорові, але аналогічна хвороба зустрічається у сибсів пробанда;

б/ син ніколи не успадкує хворобу від батька;

в/ однаково часто хвороба зустрічається у чоловіків та жінок;

г/ захворювання передається від батьків до дітей в кожному поколінні.

6. Вкажіть ознаки, які характеризують Х-щеплений домінантний тип успадкування:

а/ захворювання, які однаково часто зустрічаються у жінок і чоловіків;

б/ сини хворого батька будуть здорові, а дочки хворі;

в/ захворювання може простежуватись у кожному поколінні;

г/ якщо хвора мати, то незалежно від статі вірогідність народження хворої дитини дорівнює 50%

7. Сибси – це;

а/ всі родичі пробанда;

б/ дядьки пробанда;

в/ батьки пробанда;

г/ брати та сестри пробанда.

8. Вкажіть ознаки, які характерні для аутосомно-рецесивного тип успадкування:

а/ захворювання однаково часто зустрічаються у жінок та чоловіків;

б/ захворювання простежується по вертикалі;

в/ жінки хворіють частіше за чоловіків;

г/ батьки хворого здорові;

д/ батьки є кровні родичі.

9. При якому типі успадкування значно частіше народжуються хворі у родинах з кровними шлюбами:

а/ Х-щеплений рецесивний;

б/ аутосомно-рецесивного;

в/ Х-щеплений домінантний.

10. Синонімом „цитоплазматичної спадковості” є:

а/ Х-щеплене домінантне успадкування;

б/ мітохондріальна спадковість;

в/ хромосомні мікроделеції;

г/ голандричне успадкування.

11. Хвороби, які обумовлені цитоплазматичною спадковістю, пов’язані з:

а/ мутаціями в ауто сомах;

б/ крапковими мутаціями;

в/ мутаціями в ДНК мітохондрій;

г/ делеціями довгих плечей У-хромосоми.

12. Ступень патологічного прояву мутантних алелей залежіть від:

а/ генотипу організму;

б/ факторів середовища;

в/ поєднання різних генетичних та середовищ них факторів;

г/ типу мутацій.

13. Цитогенетичний метод є важливим для діагностики:

а/ моногенної патології з первинним біохімічним дефектом;

б/ синдромів з множинними вродженими вадами розвитку;

в/ хромосомній патології;

г/ мультифакторіальних хворб.

14. Для проведення цитогенетичного аналізу використовують:

а/ клітини кісткового мозку;

б/ клітини печінки;

в/ лімфоцити периферійної крові.

15. Масовий біохімічний скринінг, це:

а/ обстеження дітей, які погано бачать;

б/ обстеження крові та сечі новонароджених на утримання глюкозаміногликанів (мукополісахариди);

в/ обстеження новонароджених з метою виявлення деяких форм спадкової патології в доклінічній фазі;

г/ обстеження дітей з судомним синдромом, відставання в НПР.

16. Які захворювання належать масовому біохімічному скринінгу?

а/ нейрофіброматоз;

б/ гемохроматоз;

в/ мукополісахаридоз;

г/ андрогенітальний синдром.

Б. Задачі для самоконтролю: