Читайте также:
|
Затверджую
завідувач кафедри
психології управління
Доцент__________ Макаренко С.С.
«_____»__________________200 р.
ПЛАН
проведення лекційного заняття з навчальної
дисципліни «Патопсихологія»
Спеціальність – «Психологія»
Курс – 3
Група (и) – ПУ, ПП
Тема 4: „ Патопсихологічний розвиток як фактор девіантної поведінки.”
Питання:
1. Поняття девіантної поведінки.
2. Причини формування та форми вияву девіантної поведінки
Час – 2 год.
Основна література:
1. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросьі определения норми и отклонений). - Д.: Сталкер, 1998. - 432 с.
2. Варій М.Й. Загальна психологія: підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр навчальної літератури”, 2007. – 968 с.
3. Зейгарник Б.В. Патопсихология: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заведений. - 2-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр "Академия", 2003. - 208 с.
4. Зінченко С.М., Мартинюк В.Ю., Майструк О.А. Психічні відхилення у дітей з органічним ураженням центральної нервової системи (Клініко-синдромологічний аспектО. - К., 1999. - 24 с.
5. Мартинюк І.А. Патопсихологія / Навчальний посібник для студентів вищих навчальних заходів. – Гусятин, 2006. – 204 с.
6. Левченко И.Ю. Патопсихология: Теория и практика / Учебное пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – 2-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 232 с.
Додаткова література:
1. Блейхер В. М. Клиническая патопсихология. -Ташкент, 1976.
2. Бурлачук Р. Л., Морозов СМ. Словарь-справочник по психологической диагностике. - Киев, 1989.
3. Рождественская Е. А. Организация патопсихологического обследования в психиатрической клинике: Методические рекомендации. - Томск, 1987.
4. О работе патопсихолога в психиатрической больнице: Методическое письмо МЗ РСФСР. - М.,1975.
5. Рубинштейн С Я. Экспериментальные методики патопсихологии и опыт применения их в клинике. - М., 1970.
6. Соколова Е. Т. Проективные методы исследования личности. -М., 1980.
Навчальна мета:_
- визначити поняття девіантної поведінки;
- усвідомити типи девіантної поведінки;
- з’ясувати причини формування та форми вияву девіантної поведінки.
Виховна мета:
- формувати у курсантів (студентів) риси, необхідні для професійної діяльності;
- сприяти розвитку почуття свідомої дисципліни, організованості відповідальності і цілеспрямованості;
- формувати світогляд слухачів, спираючись на загальнолюдські цінності.
Місце проведення: навчальна аудиторія за розкладом
Інформаційно-технічне забезпечення:
ПЛАН
проведення заняття
| № п/п | Зміст | Час (хв.) |
| І | Вступна частина: перевірка наявності курсантів (студентів), їх готовності до заняття; оголошення теми лекційного заняття і питань; надання основної та додаткової літератури за темою; визначення навчальної та виховної мети заняття; визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю; | до 10 |
| ІІ | Основна частина: 1. Поняття девіантної поведінки. Висновки до 1-го питання 2. Причини формування та форми вияву девіантної поведінки. Висновки до 2-го питання | |
| ІІІ | Підсумкова частина заняття 1) висновки до лекції; 2) відповіді на запитання; 3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності курсантів (студентів) і виставлення оцінок; 4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття. | до 10 |
ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
Вступ
Щоб оцінити типи девіантної поведінки, треба знати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятись.
Людина існує у дійсності ("тут і тепер") і одночасно ніби живе у власній реальності, не роздумуючи про необхідність "об'єктивної дійсності", у якій діють інші оточуючі люди.
Вона розцінює звичайний світ як щось малозначуще, неістотне і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного ставлення до вчинків інших, приймає будь-яку подію, що відбувається, відсторонено.
Вимушені контакти сприймаються як необов'язкові, тимчасові, а не як значущі для її особистісного розвитку.
Зовні у повсякденному житті вчинки такої людини можуть носити дивакуватий характер (наприклад, вона може не знати, як користуються побутовими приладами, як здійснюються побутові дії; весь інтерес зосереджений на діяльності, пов'язаній з неординарними здібностями).
Тип девіантної поведінки детермінує форму її вияву (одна форма може зумовлюватись різними типами).
І питання. Поняття девіантної поведінки.
Девіантна поведінка - система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормативам і проявляються:
· у вигляді незбалансованості психічних процесів,
· неадаптивності.
· порушенні процесу самоактуалізації,
· у вигляді ухиляння від морального і естетичного контролю за власною поведінкою.
Для того, щоб оцінити девіантну поведінку людини, необхідно проаналізувати її взаємодію з реальністю, оскільки: головний принцип - адаптивність - виходить з пристосування до чогось чи когось, тобто реального оточення.
Способи взаємодії індивіда з реальністю:
1) пристосування - обирає гармонійна людина (гармонійна людина може обирати і спосіб втечі від реальності, коли реальність може носити негармонійний характер, наприклад: добровільне пристосування до умов авторитарного режиму, поділяння його цінностей і вибір відповідної поведінки не можуть розглядатись як гармонійні).
2) боротьба (протидія) - індивід активно намагається руйнувати ненависну йому дійсність, змінювати її у відповідності з власними установками і цінностями. Людина переконана, що усі проблеми, з якими вона стикається, обумовлені факторами дійсності, і єдиним способом досягнення своїх цілей є боротьба з дійсністю, спроба переробити реальність під себе чи максимально витягти вигоду з поведінки, що порушує норми суспільства.
Тому відповідно зі сторони суспільства виникає також протидія, вигнання чи спроба змінити індивіда, підлаштувати його під вимоги реальності. Протидія реальності трапляється при кримінальній та делінквентній поведінці.
3) хворобливе протистояння - обумовлене ознаками психічної патології і. психопатологічними розладами (зокрема, невротичними), при яких оточуючий світ сприймається ворожим у зв'язку із суб'єктивним викривленням його сприймання і розуміння. Симптоми психічного захворювання порушують можливість адекватно оцінювати мотиви вчинків оточуючих і внаслідок цього - ефективна взаємодія з оточенням стає ускладненою. Якщо при протистоянні реальності здорова людина усвідомлено обирає шлях боротьби з дійсністю, то при хворобливому протистоянні у психічно хворої людини даний спосіб є єдиним і вимушеним.
4) втеча від реальності - свідомо чи несвідомо обирають люди, які розцінюють реальність негативно і опозиційно, вважаючи себе нездатними адаптуватись до неї. Вони можуть також орієнтуватись на небажання пристосуватись до дійсності, "яка не заслуговує того, щоб до неї пристосовувались" через недосконалість, консерватизм, одноманітність, пригнічення екзистенційних цінностей чи відверто антигуманну діяльність.
5) ігнорування - проявляється в автономізації життя і діяльності людини, коли вона не бере до уваги вимог і норм реальності, існуючи у власному вузькопрофесійному світі. При цьому не відбувається ні зіткнення, ні протидії, ні втечі від реальності. Кожен існує ніби сам по собі. Такий варіант взаємодії з реальності - рідкість, трапляється лише у невеликої кількості підвищено обдарованих, талановитих людей з гіперздібностями в якійсь одній сфері.
Щоб оцінити типи девіантної поведінки, треба знати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятись.
Норми: правові, моральні, естетичні, норми сексуальної поведінки. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяються групою, і найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з врахуванням їх соціальних ролей, які створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють і, відображаючи, формують його (К.К.ГІлатонов).
В залежності від способів взаємодії з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка поділяеіься_на п'ять типів:
1 - делінквентна - девіантна поведінка, яка у крайніх своїх проявах є діями, що тягнуть за собою кримінальне покарання. Характерна для людей:
· з нестійким внутрішнім світом, людина здійснює злочин під впливом обставин, що склались, чи оточуючих осіб;
· з високим рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм;
· можуть лише випадково вчинити злочин.
У цих людей у межах вольової свідомої дії в силу індивідуально-психологічних особливостей порушується чи блокується процес передбачення майбутнього результату делікту (проступку) - не має істотної суспільної небезпеки.
У таких людей сила спонукального мотиву гальмує аналіз негативних його наслідків. Часто делінквентні дії опосередковуються ситуаційно-імпульсивними чи афективними мотивами. Ці мотиви реалізовуються без етапу попереднього планування і вибору адекватних об'єктів, цілей, способів і програми дії для задоволення актуальної потреби.
Делінквентна поведінка може проявитись, зокрема, у бешкетництві і бажанні порозважатись (наприклад, підліток з цікавості і за компанію може кидати з балкону важкі предмети чи їжу у перехожих, отримуючи задоволення від точності попадання в "жертву"; людина може передзвонити у диспетчерську аеропорту і попередити про нібито закладену у літаку бомбу; Щоб привернути до себе увагу, молодий чоловік може спробувати залізти на телевізійну башту...).
2 - адиктивна поведінка - одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану через прийом деяких речовин чи постійну фіксацію уваги на певних видах діяльності, що спрямоване на розвиток і підтримання інтенсивних емоцій.
Основний мотив особистостей, схильних до адиктивних форм поведінки - активна зміна психічного стану, що не задовольняє їх і розглядається ними як "сірий", "нудний", "монотонний", "апатичний".
Такій людині не вдається виявити в реальній дійсності якісь сфери діяльності, здатні привабити надовго її увагу, захопити, викликати якусь істотну і виражену емоційну реакцію.
Життя їй бачиться нецікавим через буденність його і одноманітність. Людина не сприймає того, що вважається у суспільстві нормальним: необхідності щось робити, чимось займатись, дотримуватись прийнятих у сім'ї чи суспільстві традицій і норм.
Адиктивна активність носить вибірковий характер - у тих сферах життя, які хоч на якийсь час, але приносять людині задоволення і виривають її із світу емоційної нечутливості (стагнації), вона може проявити велику активність для досягнення мети.
Особливості людей з адиктивними формами поведінки:
· знижена витривалість до труднощів повсякденного життя, поряд з хорошою витривалістю у кризових ситуаціях;
· прихований комплекс неповноцінності, який поєднується із зовнішньо виявлюваною перевагою;
· зовнішня соціабельність, яка поєднується із страхом перед стійкими емоційними контактами;
· прагнення говорити неправду;
· прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;
· прагнення до втечі від відповідальності у прийнятті рішень;
· стереотипність, повторюваність поведінки;
· залежність;
· тривожність.
Передбачуваність, заданість власної долі - дратуючий момент адиктивної особистості. Кризові ситуації з їх непередбачуваністю, ризиком і вираженими афектами є для них тим ґрунтом, на якому вони набувають впевненості у собі, самоповаги, відчуття переваги над іншими. Відзначається феномен "спраги гострих відчуттів" (В.А.Петровський).
Е.Берн виділив шість типів голоду, які є у людини:
1. голод за сенсорною стимуляцією,
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |