Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Закономірності відчуттів. Їхні характеристики

До закономірностей відчуттів належать:

• пороги відчуттів;

• адаптація;

• сенсибілізація;

• взаємодія відчуттів: компенсація; синестезія.

Перша з означених закономірностей є психофізичною, тобто стосується відносин між психікою і фізичним світом; інші є психофізіологічними, тобто стосуються взаємодії психіки, і нервової системи людини.

Пороги відчуття поділяються на абсолютні та відносні (диференціальні, різнісні); абсолютні пороги бувають верхніми і нижніми. Всі види відчуттів виникають при впливі відповідних подразників. Однак щоб викликати відчуття, необхідно, щоб інтенсивність подразника була достатньою. Перехід від невідчутних стимулів до відчутних відбувається не поступово, а стрибками. Мінімальна чинність подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуттів. Подальше збільшення чинності подразників, що діють на рецептори, викликає або зникнення відчуття, або болюче відчуття (наприклад, гучний звук, яскравість, що засліплює очі). Верхнім абсолютним порогом називається максимальна чинність подразника, при якій ще зберігається адекватне діючому подразнику відчуття.

За величину абсолютного порогу приймається значення стимулу, приблизно відповідне 50% випадків виникнення і відсутності відчуттів. Нижній поріг дає кількісний вираз для відчуттів, що висловлюється зворотною залежністю: чим менше величина порогу, тим вище чуттєвість даного аналізатору.

Величина абсолютних порогів змінюється в залежності від різноманітних умов: характеру діяльності і віку людини, функціонального стану аналізатору, чинності і тривалості подразнення тощо.

Окрім величини абсолютних порогів, відчуття характеризуються також відносним (диференційним або різнісним) порогом. Це величина, на яку повинен бути змінений висхідний стимул, який вже викликає відчуття, щоб людина помітила, що він дійсно змінився. Для подразників середньої інтенсивності ця величина є постійною. Так, у відчутті тиску величина додатку, необхідного для одержання ледве помітної різниці, повинна завжди дорівнювати приблизно 1/30 вихідної ваги, для дії звуку 1/10, для дії світла 1/100.

Перейдемо до викладу психофізіологічних закономірностей відчуття.

Адаптація, або пристосування органу до тривалого впливу подразнику виражається в зміні чуттєвості - зниженні або підвищенні її. Розрізняють три різновиди цього явища:

• Повне зникнення відчуттів в процесі тривалого впливу подразника. Наприклад, чітке зникнення нюху, пов'язане з будь-яким тривало діючим запахом, в той час як чуттєвість до інших запахів зберігається

• Притуплення відчуття під впливом чинності сильного подразника. Наприклад, світлова адаптація, зв'язана з зниженням чутливості ока при інтенсивному світловому подразненні, коли з напівтемної кімнати попадаєш в яскраво освітлений простір

• Підвищення чуттєвості під впливом чинності слабкого подразника. Наприклад, для зорового аналізатора - це адаптація до темряви, а для слухового аналізатора - адаптація до тиші.

З адаптацією тісно пов'язане і явище контрасту, що відбивається в зміні чуттєвості під впливом, що передує подразнику (або супроводжує його). Так, дія контрасту загострює відчуття кислого після відчуття солодкого, відчуття холодного після гарячого та ін. Слід відзначити також властивість рецепторів затримувати відчуття, що висловлюється в більш-менш тривалій післядії подразнень. Завдяки цьому відбувається злиття окремих відчуттів в єдине ціле, як, наприклад, при сприйманні мелодії, кінокартини та інш.

Сенсибілізацією називають стійке підвищення чутливості певних органів чуття шляхом їх тренування. Сенсибілізація у її генезисі звично є пов'язаною із взаємодією відчуттів.

Взаємодією відчуттів називається зміна чуттєвості аналізатора під впливом подразнення інших аналізаторів. Ця взаємодія аналізаторів виявляється в таких явищах:

• Подразнення одного аналізатора впливає на пороги чуттєвості іншого. Наприклад, чуттєвість зорового аналізатора підвищується при слабких звукових подразниках і знижується при гучних шумах; слухові відчуття посилюються при слабких світлових подразненнях і послаблюються при чинності інтенсивних світлових подразників; під впливом слабких болючих подразнень підвищуються тактильні, нюхові, слухові, зорові відчуття. Нюхові відчуття впливають на пороги зорових і т. ін. Загальна закономірність в тому, що слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів при їх взаємодії. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів також інколи називають сенсибілізацією (інше розуміння цього терміну).

• Взаємозв'язок відчуттів виявляється і в синестезії -злитті якостей різноманітних сфер чуттєвості, коли будь-який подразник, діючи на відповідний орган відчуття, викликає не тільки відчуття специфічне для даного органу почуттів, але водночас ще і додаткове відчуття або подання, характерне для іншого органу почуттів. Відомо, що Н. А. Римський-Корсаков, А. Н. Скрябін володіли кольоровим слухом. В мові зустрічаються вирази, що відображають синестезію різноманітних виглядів відчуттів: «яскравий колір», «підвищений смак», «теплий або холодний колорит», «мелодійний голос» тощо. Теоретична природа цього явища не цілком з'ясована.

• Компенсацією називається явище, коли один аналізатор бере на себе функції іншого. В умовах повного випадіння або часткового зниження чутливості до якоїсь модальності подразників зростає чутливість до подразників іншої модальності. Так у сліпих людей зростає чутливість слухового аналізатора. Компенсаційний взаємозв'язок відчуттів наочно спостерігається у випадках сенсорної депривації. Сенсорна депривація - тривале, більш-менш повне позбавлення людини сенсорних вражень. В стані сенсорної депривації у людини може зрости нав'язуваність, порушиться концентрація уваги і нормальна течія думок, виникнути депресивний стан і галюцинації. Інформаційний нестаток організм намагається компенсувати за рахунок аналізаторних систем, що залишилися, шляхом підвищення їхньої чутливості.

Різноманітні види відчуттів характеризуються не тільки особливостями, але і загальними для них характеристиками. До них відносяться:

• модальність (якісна характеристика);

• інтенсивність, або сила (кількісна характеристика);

• тривалість (часова характеристика);

• локалізація (просторова характеристика).

Модальність як якісна характеристика відчуття, є головною у визначенні специфіки відчуттів. Вона залежить від особливостей і призначення рецептора та від специфічних особливостей подразника.

Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуттів є їхньою часовою характеристикою, вона залежить від тривалості дії подразника та від інерції відчуття (відчуття виникає пізніше зустрічі рецептора з подразником і тримається довше).

У локалізації подразника в просторі велику роль відіграє взаємодія відчуттів. Просторовий аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами (зоровий, слуховий, нюховий), дозволяє судити про розташування подразника в просторі як такому. Контактні відчуття (тактильні, болючі, смакові) співвідносяться з тієї частиною тіла, на яку впливає подразник.

Часова і просторова характеристики виступають передумовою для формування спроможності оцінки просторово-часових характеристик предметів і явищ у сприйманні.

Відчуття поділяють на:

а) зовнішні, в яких рецептори (екстерорецептори) аналізаторів розташовані на поверхні тіла - зорові, слухові, шкірні (температурні, вібраційні, дотикові, больові), смакові, нюхові;

б) внутрішні (органічні), рецептори (інтерорецептори) аналізаторів яких розташовані у внутрішніх орга­нах і тканинах (сприймають зміни в організмі), - ор­ганічні відчуття, що інформують про роботу серця, шлунка, нирок тощо;

в) рухові аналізатори (пропріорецептори), за допо­могою яких людина відчуває власні рухи, - кінесте­тичні і статичні відчуття рівноваги;

Зовнішні (екстероцептивні) відчуття за наявністю або відсутністю безпосереднього контакту рецептора з подразником класифікують на два типи:

1) дистантні, подразники яких перебувають на від­стані (зір, слух);

2) контактні, подразники яких безпосередньо кон­тактують із рецептором (шкірою).

15. Восприятие – это отражение предметов и явлений в целостном виде в результате осознания их отличительных признаков. Восприятие связано с опознанием, с пониманием и осмысливанием предметов или явлений, с отнесением их к определенной категории. Оно осуществляется посредством действия, связано с обследованием воспринимаемого объекта, с построением его образа и обусловлено тем, какие признаки объекта избираются в качестве исходных при его опознании.

Физиологической основой восприятия являются процессы, проходящие в ор­ганах чувств, нервных волокнах и центральной нервной системе. Так, под действи­ем раздражителей в окончаниях нервов, имеющихся в органах чувств, возникает нервное возбуждение, которое по проводящим путям передается в нервные цент­ры и, в конечном итоге, в кору головного мозга.

Традиционно выделяют пять видов восприятия в соответствии с ведущим анализатором, участвующим в построении перцептивного образа − зрительное, слуховое, осязательное (тактильное), вкусовое, обонятельное (классификация по модальности восприятия).

Важнейшими особенностями восприятия являются: предметность, целостность, структурность, константность, апперцепция, осмысленность, избирательность, иллюзия.

Предметность. В результате воздействия определенных предметов и явлений окружающей действительности на наши органы чувств формируется предметность восприятия. Она проявляется в акте объективации, т.е. в отнесении данных, полученных из внешнего мира, к этому миру. Без этого отнесения восприятие не может выполнять свои ориентировочные и регулировочные функции в практической деятельности человека.

Предметность восприятия не является врожденным качеством; существует определенная система действий, которая дает субъекту возможность открыть предметный мир. Решающую роль здесь играют прикосновение и движение. Как особенность восприятия предметность имеет большое значение для регуляции поведения. Кирпич и блок с взрывчаткой внешне и на прикосновение могут восприниматься как похожие, но по назначению они абсолютно разные.

Обычно определяют предметы не по внешнему виду, а в соответствии с тем, как их применяют на практике, или с их основными качествами. Предметность играет важную роль в дальнейшем формировании самых перцептивных процессов. Когда возникает расхождение между внешним миром и его отражением, субъект должен искать новые способы восприятия, которые обеспечат правильное отображение.

Целостность и структурность. Воспринимая определенный объект, мы выделяем его отдельные признаки, свойства и одновременно объединяем их в единое целое, благодаря чему у нас возникает его целостный образ.

На уроках химии ученик приобретает знания о свойствах различных химических элементов: узнает о удельном весе каждого из них, цвете, структуре, запахе и т.д. Все эти данные об отдельных химических свойствах синтезируются в общие знания и обуславливают целостное восприятие химического элемента в совокупности его свойств.

Каждая составляющая образа восприятия приобретает значение лишь в соотношении ее с целым и определяется им. Сам образ восприятия также зависит от особенностей его составляющих. Так, воспринимая новый учебный материал, ученик следит за содержанием объяснений учителя. Для осмысленного целостного восприятия ему важно понять связь между словами, фразами. Целостное восприятие ответа ученика тоже возникает после того, как он выразил свои знания в языке. Как объяснения учителя, так и ответ ученика имеют определенное смысловое значение, не присущее отдельным звукам и словам, из которых состоит их язык.

Воспринимая предмет, мы осмысливаем его как единое целое, имеющее свою структуру. Во время разговора по телефону некоторые звуки мы слышим нечетко, но понимаем суть разговора. Так, на основе приобретенного опыта и знаний человек в процессе восприятия объединяет отдельные элементы в целостный образ, придает им определенную структуру, сформированность.

Гештальтпсихологи объясняют целостность восприятия не объективной целостностью предметов и явлений, а внутренними качествами "духа", его первобытной целостной структурой. Они утверждают, что в акте восприятия совершенствуется своеобразное формообразование, предоставляется целостность и структурность предметам, которые отображаются. Они считают целостность лишь субъективным качеством, которое возникает в рефлекторной деятельности. С точки зрения гештальтпсихологии, в восприятии, хаотичность мира превращается в определенные структуры, укладывается в определенные формы, в результате чего предметы и выступают как целостные.

"Восприятие - это реконструкция мира", утверждают гештальтпсихологи. Эта теория объясняет восприятие как спонтанный процесс (т.е. такой, который возникает сам по себе) и фактически игнорирует существование ощущений как перцептивного отражения отдельных качеств и свойств предметов и явлений объективной действительности.

Константность. Под константностью понимают относительное постоянство величины, формы, цвета предметов, которые воспринимаются при изменении расстояния, ракурса, освещенности.

Если предмет воспринимается на некотором расстоянии от того, кто воспринимает, то отображение его на сетчатке уменьшается как по длине, так и по горизонтали, т.е. уменьшается и площадь его, а между тем в восприятии образ сохранит в определенных пределах приблизительно ту самую, свойственную предмету, величину. Так же форма отображения предмета на сетчатке будет изменяться при каждом изменении угла зрения, под которым мы видим предмет, однако его форма воспринимается нами как более-менее постоянная.

Константность имеет место в зрительном восприятии формы и цвета предметов. Например, когда на уроке рисования учащиеся рассматривают набор овощей на столе, каждый воспринимает их под своим углом зрения. Но образы этих предметов сохраняют постоянные размеры.

Классная доска воспринимается черной, потолок - белым, обложка тетради - синей и при ярком освещении, и при тусклом, и при электрическом, и при дневном свете. Механизм константности не врожденный. Так, человек, который прожил всю свою жизнь в одноэтажном доме, попав на верхний этаж высотного дома, не может распознать внизу людей, автомобили, поскольку они ему кажутся очень маленькими. Одновременно жители этого дома видят все объекты внизу без искажения их размеров. У К. Чуковского описан случай, когда трехлетняя девочка посмотрела на крышу многоэтажного дома и, увидев мастера, что его ремонтировал, закричала: "Мама, дай мне вон ту куклу".

Константность восприятия обеспечивается опытом, который приобретается в процессе индивидуального развития личности, и имеет большое практическое значение. Если бы восприятие не было константным, то при каждом шаге, повороте, движении, изменении освещенности мы не могли бы распознавать то, что было известно ранее.

Апперцепция. С предыдущим опытом человека связаны его интересы, установки, стремления, чувства, взгляды и убеждения, которые также влияют на восприятие им предметов и явлений окружающей действительности. Известно, что восприятие картинки, мелодии, кинокартины у разных людей неодинаково. Бывают случаи, когда человек воспринимает не то, что есть, а желаемое ему.

Апперцепция - это зависимость содержания и направленности восприятия от опыта человека, его интересов, отношение к жизни, установок, знаний.

Апперцепция - одна из важнейших особенностей восприятия. Воспринимает не сам по себе глаз, не изолированное ухо слышит звук, не отдельно язык различает вкусовые качества. Все виды восприятия осуществляются конкретным живым человеком.

В восприятии всегда проявляются индивидуальные особенности человека, его желания, интересы, определенное отношение к предмету или явлению. Так, уходя лугом, ботаник может обратить внимание на разнообразные растения, совокупность которых дает полную структуру травяного покрова. Художник-пейзажист, уходя тем самым лугом, останется равнодушным к этим объектам, однако его внимание привлечет соотношения цветовых пятен, которые образуют живописный пейзаж этой местности.

Интересными являются исследования американского психолога А. Реймса с "перекошенной комнатой". Она построена таким образом, что благодаря использованию правил перспективы создает такое же изображение на сетчатке глаза, что и обычная прямоугольная комната.

Если в "перекошенной комнате" размещают какие-либо объекты, то наблюдатель воспринимает их искаженно в размерах (например, взрослый кажется меньше, чем маленький ребенок). Наверное, люди настолько привыкли к нормальным прямоугольным комнатам, что при восприятии искажаются быстрее объекты, помещенные в "перекошенную комнату", нежели сама комната. Интересно, что женщины не воспринимают своих мужей, с какими либо изменениями в этой комнате, они их воспринимают как обычно, а комнату видят искаженной.

При наличии противоречивой информации перцептивная система должна сделать выбор. Результат выбора предопределяется предыдущим опытом человека; хорошо знакомые предметы "перекошенная комната" не искажает. Знакомство с комнатой путем облапывания приводит к постепенному уменьшению эффекта искажения других предметов, и в конце концов сама комната начинает восприниматься правильно, т.е. перекошенной.

Итак, восприятие зависит от предыдущего опыта человека. Чем больше человек знаком с определенным объектом, тем полным, точным и содержательным является восприятие этого объекта.

И еще пример. Вспомним роман в стихах А. С. Пушкина "Евгений Онегин". В образ Ольги влюблен Ленский, увидел "деву красоты", а для равнодушного к ней Онегина, Ольга "круглая, красная она, как эта глупая луна на этом глупом небосклоне".

Зависимость восприятия от прежнего опыта человека, его предпочтений является важной закономерностью, которую нужно учитывать в организации учебной деятельности. В педагогической практике учителю важно учитывать опыт и знания ученика, направленность его интересов, наличие или отсутствие установок на восприятие, чтобы обеспечить основательное усвоение учебного материала.

Осмысленность. Восприятие - это не только чувственный образ, но и осознание выделенного объекта. Человек воспринимает предметы, которые имеют для него определенное значение. Восприятие человека тесно связано с мышлением, с пониманием сущности предмета. Сознательно воспринять предмет означает мысленно назвать, то есть отнести его к определенной группе, классу предметов, обобщить его в слове.

Благодаря осмыслению сущности и назначения предметов становится возможным целенаправленное их использование. Воспринимая предмет, мы можем точно назвать его или сказать, что он нам напоминает.

Обобщенность восприятия - это отражение единичного случая как особого проявления общего. Определенное обобщение, имеется в каждом акте восприятия. Степень обобщения зависит от уровня и объема имеющихся у человека знаний. Скажем, ярко-красный цветок осознается нами или как астра, или как представитель семейства сложноцветных. Слово - орудие обобщения. Называние предмета повышает уровень обобщения восприятия. Осмысленность и обобщённость хорошо выявляются при восприятии незаконченных рисунков. Эти рисунки дополняются нашими опытом и знаниями.

Таким образом, уже в акте восприятия отражение любого предмета приобретает определенное обобщение, предмет определенным образом соотносится с другими. Обобщенность является высшим проявлением осознанного человеческого восприятия. В акте восприятия воплощается единство чувственных и логических элементов, взаимосвязь сенсорной и мыслительной деятельности личности.

Избирательность. На наши анализаторы действует, конечно, ряд объектов. Однако не все эти объекты мы воспринимаем одинаково четко и ясно. Эта особенность характеризует избирательность восприятия.