Читайте также:
|
Адміністративна реформа була спрямована на ліквідацію “племінних княжінь” і запровадження нового адміністративно-територіального поділу. Територія була розділена на уділи. Врядувати в них Володимир призначав своїх синів, родичів, довірених осіб – посадників. Їм належала військова, адміністративна та судова влада, яку вони чинили іменем “Великого князя”.
Військова реформа сприяла ліквідації племінних збройних формувань. Натомість великий князь наймав дружинників, яких наділяв маєтками з правом експлуатації населення. Дружинники давали клятву “вірою і правдою” виконувати волю князя.
Внаслідок релігійної реформи з 988-989 рр. почалося утвердження християнства як державної релігії.
Судова реформа розмежовувала світське княже й церковне судочинство. Для цього було запозичені норми візантійського права, об’єднані у збірниках “Номоканонах”.
Під час княжіння Володимира завершився тривалий процес формування території Давньоруської держави. Визначилися і закріпилися кордони Київської Русі, які в основному, збігалися з етнічними кордонами східних слов’ян. Вони проходили в районі верхів’я Оки і Волги на сході; Сули, Дону, Росі і Південного Бугу – на південному сході і півдні; Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни – на заході; Чудського озера, Фінської затоки, Ладозького і Онезького озер – на півночі. Це була найбільша держава в Європі, яка складалася із багатьох слов’янських і неслов’янських народів. Перед Давньоруською державою, що об’єднала всі східнослов’янські землі, стояли важливі завдання політичної консолідації. Серед заходів, направлених на вирішення цих завдань, важливе значення мала адміністративна реформа, яку почав здійснювати ще Святослав, а закінчив Володимир Святославович. Сенс її полягав в тому, що землі і князівства, де правили залежні від Володимира місцеві князі, передавалися синам Володимира. У деяких менш важливих містах знаходилися посадники Володимира з його найближчого оточення.
Реформа ліквідовувала владу місцевих князів, зв’язаних походженням та інтересами з їх землями і далеких від інтересів Києва, покінчила з автономією земель. В результаті реформи всі найбільші феодальні володіння Русі і всі вищі рівні феодальної ієрархії виявилися в руках одного княжого роду. Згідно з нормами феодального права всі князі Київської Русі як нащадки великого київського князя користувалися рівними правами на спадок предка, що робило їх юридично рівноправними.
Ця обставина зіграла велику роль в подальшій історії Київської Русі. З одного боку, вона підтримувала у князів ідею спільності і рівної відповідальності всіх за долю країни, а це сприяла об’єднанню сил князів в боротьбі із зовнішніми ворогами. З іншої – обумовлювала міжусобну феодальну боротьбу, тому що кожен князь, рахуючи себе юридично рівним з іншими, намагався і фактично порівнятися з тими, хто мав великі або багатші володіння.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 99 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |