Читайте также:
|
Перша згадка про козаків датується 1489 роком. Найбільш ранні дані про козаків на Київщині відносяться до 1492 й 1499 років. Відомості про козаків знаходимо також у ілюстраціях придніпровських замків середини XVI століття. Козаки займалися землеробством, скотарством, промислами (рибальством, мисливством, селітроварінням, бджільництвом), ремеслами, торгівлею. Життя козаків було сповнене небезпек і неспокою. З одного боку – загроза нападів турків і татар. З іншого – небезпека з боку польських, литовських феодалів, які прагнули загарбати освоєні козаками землі. Значна частина козацтва, не бажаючи повернення у феодальне ярмо, відступала далі на південь, колонізуючи за порогами Дніпра степові простори.
Протягом свого понад двохсотрічного існування запорізькі козаки послідовно змінили вісім січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову, або Підпільненську. Причини змін різні: більші зручності, стратегічні міркування, більша площа, брак води, шкідлива для здоров'я місцевість тощо. Виникнення Хортицької Січі пов'язане з історією і подвигами першого відомого в історії козацького гетьмана Дмитра Вишневецького, оспіваного в народних думах під іменем Байди. У середині XVI століття він побудував замок на Хортиці, оточив його козацькою залогою.
Запорізька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію, що увібрала в себе давню вікову традицію. Запорізьке військо мало два поділи – військовий та територіальний. Військо ділилося на 38 куренів, а територія – спочатку на 5, а потім на 8 паланок. Скільки існувала Січ, завжди було 38 куренів – Пашківський, Полтавський, Переяславський, Канівський, Корсуньський та інші. (Назва «курень» - від куріти, диміти — вживалися в розумінні й у значенні сотні, полку, частини війська. Паланка у буквальному перекладі з татарської мови означає маленьку фортецю).
Адміністративна і судова влада в запорізькому війську була побудована так:
1. військові начальники — кошовий отаман, суддя, осавул, писар, курінні отамани;
2. військові чиновники — підписарій, булавничий, хорунжий, пірначний, підосавулій, довбиш, піддовбиш, пушкар, підпушкар, гармаш, товмач, шафар, підшафарій, канцеляристи;
3. похідні й паланкові начальники — полковник, писар, осавул, підписарій, підосавулій. Кошовий отаман, військовий осавул і військовий писар становили військову старшину.
Кошовий отаман об'єднував у своїх руках військову, адміністративну, судову й духовну владу. У воєнний час кошовий був «головним командиром». Обов'язки кошового полягали в тому, що він затверджував усіх урядовців, узаконював розподіл за «лясами» (жеребками) земель, сінокосів, рибних місць, приймав у січ нових людей, відпускав старих козаків із січі, вступав у дипломатичні стосунки з іншими країнами. Його владу обмежували три умови – звіт, час і рада. Кожний кошовий щороку, 1 січня, під час виборів військової старшини, повинен був скласти звіт про свої дії та вчинки, що стосувалися війська. Життя кошового отамана, як і решти старшин, мало чим відрізнялося від життя решти козаків. Він перебував завжди у тому ж курені, в якому був і до обрання кошовим, харчувався разом із козаками.
Військовий суддя був другою після кошового особою в запорізькому війську. Як і кошового, його обирали на військовій раді з простого товариства. Суддя охороняв ті предківські звичаї й одвічні порядки, на яких базувався весь лад козацького життя. У своїх рішеннях він керувався не писаними законами, яких на Запоріжжі взагалі не існувало, а переказами й традиціями, що передавалися із уст в уста й були освячені плином віків.
Військового писаря та військового осавулу також обирала загальна рада простих козаків низового товариства. Військовий писар відав усіма письмовими справами війська.
Військовий осавул стежив за ладом і пристойністю козаків у мирний час у січі, а у воєнний - у таборі, слідкував за виконанням судових вироків, винесених усією радою як у січі, так і у віддалених паланках війська, провадив дізнання з приводу різних суперечок та злочинів серед сімейних козаків, заготовляв хліб на випадок війни, у поході їхав попереду як розвідник, стежив за ходом битви.
Усі чотири особи – кошовий, суддя, писар і осавул – становили запорізьку військову старшину, яка відала військовими, адміністративними, судовими й навіть духовними справами всього війська. Наступні після них службові особи лише допомагали головним і виконували їх волю й накази.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 78 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |