Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській держави.

Читайте также:
  1. Визначте причини проведення політики українізації в УРСР в 1920-ті – на початку 1930-х років та проаналізуйте її основні наслідки.
  2. Висвітліть складові процеси “радянізації” Західної України після її включення до складу СРСР, якими були його позитивні і негативні наслідки?
  3. Відносини, які опосередковують основоположні заса­ди функціонування держави.
  4. Дайте характеристику німецького окупаційного режиму на українських землях в роки Другої Світової війни та проаналізуйте його наслідки
  5. Інноваційні процеси в галузі середньої освіти
  6. Назвіть та проаналізуйте етапи українського державотворення 1917-1920 рр.
  7. Назвіть та проаналізуйте причини поразки українського національного руху 1917-1920 рр.
  8. Охарактеризуйте геополітику Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
  9. Повноваження глави держави.
  10. Поняття іміджу. Імідж держави. Компоненти іміджу. Брендинг.

Те, що більшість українських земель опинилися в складі однієї держави – Речі Посполитої – для етнічного розвитку українців мало певне позитивне значення. Це сприяло поглибленню економічних зв’язків між ними, внутрішній міграції, поширенню визвольних ідей. Водночас цей фактор створював широку загальнонаціональну базу визвольної боротьби, втягуючи в неї Київ і Львів, запорозьке козацтво і карпатських опришків, селянські маси і духовенство. Народні збройні виступи збуджували національну свідомість, посилювали почуття спільності історичної долі народу. Виникнення в процесі внутрішнього етнічного розвитку українців унікальної соціальної верстви – козацтва, створення Запорізької Січі стала важливим фактором збереження етнокультури українців, боротьби проти католицької експансії.

У ХV-ХVІ ст. чимало представників української знаті відігравали видатну роль у захисті української національної самобутності, православної церкви, національної освіти і культури. Найбільший український магнат князь Костянтин Острозький був покровителем православної церкви, противником унії з Ватиканом, захисником церковнослов’янської писемності. Видатну роль в історії українського козацтва відіграв український князь Дмитро Байда-Вишневецький, з ім’ям якого пов’язано заснування Запорізької Січі. В числі перших козацьких ватажків імена князів Заславських, Корецьких, Ружинських. Саме представники української знаті, а також обрусілих литовських родин очолювали боротьбу проти політичного та католицького релігійного наступу, за збереження політичних та національних прав населення українських і білоруських земель.

Таким чином, незважаючи на посилення іноземного панування протягом ХІV – першої половини ХVІІ ст., як наслідок згаданих чинників, продовжився процес формування української народності. Це проявлялося перш за все у збереженні самобутності, формуванні національної самосвідомості, подальшому розвитку національної культури.

Спрямованість офіційної політики Польщі, що визначала польські пріоритети в Україні, певною мірою визначила характер побудови міжетнічних взаємин. З XVI ст. почалося масове переселення євреїв на українські землі, які розмовляли мовою германської групи індоєвропейської сім’ї – ідиш. Роль єврейського компонента в етнічному складі населення посилилась. Як і раніше, вони не мали прав землеволодіння і, як правило, були орендарями фільварків польських магнатів.

Жорстоке міжетнічне протистояння періоду національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої 1648-1657 рр. мало глибоке коріння. Проте необхідно пам’ятати, що етнічне протиборство конфронтуючих сторін було невід’ємним від соціального антагонізму. Перші перемоги козацького війська викликали небачений вибух активності українського простолюду. Ненависний режим для українських селян, які тисячами вливалися до козацького війська, був персоніфікований в ляхах (під якими розуміли не лише польських, а й українських панів) та євреях-орендарях. Помста за національні та релігійні приниження, ненависть до польської тиранії, до католицької віри, небажання більше терпіти польське панування та прагнення «не залишити тепер жодного ляха на світі» спричинили до вигнання та нищення польсько-шляхетського населення українських земель в період визвольної війни. Небаченою жорстокістю відзначалися і каральні експедиції польської шляхти. Наслідками їх кривавих рейдів було масове винищення українського селянства: в очах шляхтичів воно було «бунтівною черню», яку потрібно було приборкати, навівши на неї жах розправами над «винними й невинними».

В кривавому польсько-українському протистоянні трагічною виявилася доля євреїв. Причиною спалаху антисемітизму в охопленій козацько-селянською революцією Україні була безпосередня причетність єврейського торгово-посередницького прошарку до пануючих структур Речі Посполитої. Польські пани передавали євреям право на збір податків, різноманітні промисли, оренду корчем та млинів, а часом – навіть православних церков. Тож економічна залежність українського селянства від євреїв посилювався ще й релігійним приниженням – адже в непоодиноких випадках неможливо було здійснити релігійну відправу, не заплативши за це орендарю. Відтак єврей-орендар ніби перемикав на себе епіцентр напруги між власником і підданими, а оскільки ця напруга мала ще й національно-релігійне підґрунтя, то на чужакові-євреєві зосередилась особлива ненависть. Її наслідком стали криваві єврейські погроми, цілеспрямоване масове винищення єврейського населення незалежно від віку та статі. Майже 300 єврейських громад, осілих в Україні, припинили своє існування саме в цей час. Утім, це цілком відповідало етнополітиці козацької держави, яка поставала в ході війни: за умовами Зборівського договору 1649 р. євреї не мали права мешкати в області козацького управління (на території Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств).

Основною ознакою етнополітичної ситуації в добу Руїни, а особливо Гетьманщини, було постійне зростання російської присутності та впливу на землях Лівобережжя і Слобожанщини. Впродовж ХVІІІ ст., прагнучи обмежити, а згодом і ліквідувати українську автономію, уряд Росії дедалі більше посилював контроль над українським суспільним життям, насаджував русифікацію. На українських землях царизм відпрацьовував модель інкорпораційної політики щодо окраїнних іноетнічних територій та перетворення самобутнього населення такої території шляхом нівелювання його національних особливостей на «етнографічну групу» в уніфікованій масі підданих імперії.

 

24. Проаналізуйте в історико-етнополітичному контексті особливості процесу обмеження та ліквідації царським урядом автономії України (друга половина XVII – XVIII ст.)

Після смерті в 1734 р. гетьмана Данила Апостола цариця Анна Іванівна не дозволила обрати нового гетьмана. Україною стало керувати Правління гетьманського уряду. Але з воцарінням у 1741 р. Єлизавети Петрівни політика щодо України стала лояльнішою. У 1747 р. з'явилася царська грамота з дозволом обрати нового гетьмана.

Катерина II, ставши у 1762 р. російською царицею, поставила метою уніфікувати систему управління по всій країні, скасувавши особливості, що були в Україні, Ліфляндії, Фінляндії, перетворити ці території на звичайні провінції Російської держави. У 1764 р. Катерина II, скориставшись з того, що серед старшини поширилась агітація за те, щоб просити уряд зробити гетьманство спадковим у роді Розумовських і зберегти весь автономний устрій, викликала Розумовського до Петербурга і під загрозою кари за «зраду» змусила написати просьбу про увільнення його «от столь тяжелой и опасной должности», тобто від гетьманства. Гетьманство було ліквідовано.

В Лівобережній Україні царський уряд створив Малоросійське генерал-губернаторство. Для управління Лівобережною Україною створено Малоросійську колегію, яка складалася з 4 російських і 4 українських членів. Президентом цієї колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев, що одночасно був і «головним малоросійським командиром». У «Секретном наставлении», даному Румянцеву, Катерина II наказувала вести лінію н повну ліквідацію всіх залишків автономії в Україні, маючи при цьому «і вовчі зуби, й лисячий хвіст».

Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично урівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена. Феодально-кріпосницький лад досяг свого апогею.




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 57 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | <== 29 ==> | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав