Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Охарактеризуйте політичне і соціально-економічне становище України в перші роки після завершення революції та громадянської війни.

Читайте также:
  1. CIVICS – міжнародне дослідження громадянської освіти
  2. XVII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
  3. А. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря
  4. Аварійно - рятувальні служби України.
  5. АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ОРГАНІВ
  6. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України
  7. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
  8. Боротьба за відродження державності України(1917-1920рр
  9. Братства та їх роль в поширенні освіти і культури в другій половині XV I -першій половині XVI I ст.
  10. Бюлетень ВАК України, № 5, 2009

Економічне становище України було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Загинуло близько 1,5 млн. осіб. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. У 1921 р. промислове виробництво становило лише 5–10 % довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва.

Найбільша частина України з населенням майже 40 млн. стала об’єктом небаченого за своїми масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи. Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика „воєнного комунізму”. Відповідно до неї проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решта ж конфісковувалась державою. Заборонялася приватна торгівля і запроваджувався розподіл продуктів за картковою системою, вводилася обов’язкова трудова повинність. Здійснювалося насильство над економікою, над законами економічного розвитку.

Їхнє місце зайняли партійні директиви та політичні рішення. Внаслідок цього економічна і політична криза ще більше поглибилася. Війна, „воєнно-комуністичні” методи та розруха майже знищили торгівлю, вбивали найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення. Свідченням останнього стали виступи робітників, повстання селян.

Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 р. і голод, який стався в Україні у 1921–1922 рр. Головною його причиною були не лише засуха, але й наслідки політики „воєнного комунізму”, тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн. люду. Лютувала епідемія холери.

Міжнародне становище України. Наприкінці 1920 р., по розгрому білогвардійських військ Врангеля, Громадянська війна фактично завершилася. За час революції та Громадянської війни Російська імперія розпалася. Відійшли від Росії та стали самостійними державами Польща, Фінляндія, Литва, Латвія та Естонія. На решті території утворилися радянські республіки, формально незалежні, а насправді повністю підпорядковані більшовицькому центру – ЦК РКП(б). Ці республіки уклали з РСФРР договори про тісний військовий і господарський союз, у цілому керувалися вказівками ЦК РКП(б) і Раднаркому Росії, через що їх разом називали “Країною Рад”, “Республікою Рад”. До складу Української СРР тоді входили більша частина українських земель – Лівобережжя, Правобережжя та Південь. Її площа становила 425 тис. кв. км, тобто 70 % етнічних українських земель, населення налічувалося 25,5 млн. чол. Територія Східної Галичини, Західна Волинь перейшли під контроль Польщі, Закарпаття – під владу Чехословаччини, Буковина, північна частина якої була заселена українцями, та Бессарабія, у якій на півночі та півдні також переважали українці, були захоплені Румунією. По закінченню Громадянської війни перед більшовицькою партією, яка була тепер монопольно пануючою, керівною в країні рад, постало завдання налагоджувати мирне життя та, передусім, організувати відбудову народного господарства. А для цього необхідно було перш за все добитися дипломатичного визнання радянських республік іншими державами й забезпечити мирне співжиття та взаємовигідні економічні відносини з ними. Здійснюючи це складне завдання, радянські дипломати протягом 1920 -початку 1921 рр. підписали мирні договори радянської країни з її західними сусідами – Естонією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Польщею. У лютому-березні 1921 р. на принципах рівноправності були укладені договори з південними сусідами – Іраном (Персією), Афганістаном, Туреччиною, а в листопаді 1921 р. – з Монголією. У 1921-1922 рр. були підписані торговельні угоди з Англією, Німеччиною, Норвегією, Австрією, Італією, Швецією, Чехословаччиною. Разом з Радянською Росією боротьбу за встановлення дипломатичних та економічних зв’язків з навколишніми країнами вела і Українська СРР. Зокрема, активну роль у зовнішньополітичній діяльності УСРР відігравав Х. Раковський, який одночасно з головуванням у Раднаркомі займав пост і наркома закордонних справ республіки. 14 лютого 1921 р. представники УСРР Ф. Кон і Ю. Коцюбинський підписали мирний договір України з Литвою. 18 березня 1921 р. між РСФРР і УСРР, з одного боку, і Польщею, з другого, був укладений Ризький мирний договір. Україну на переговорах представляли Е. Квірінг і О. Шумський. Протягом 1921 р. були налагоджені дипломатичні відносини також з Латвією та Естонією. 2 січня 1922 р. делегація УСРР, очолювана М. Фрунзе, підписала в Анкарі договір про дружбу та братерство між Україною і Туреччиною. Торговельні угоди були укладені між УСРР і Чехословаччиною, Австрією, Німеччиною.

Внутрішнє становище України. Чотирирічна Перша світова і трирічна Громадянська війни, воєнно-комуністична політика більшовиків призвели до повної розрухи в народному господарстві. Особливо сильною вона була в Україні, економіка якої в ході Громадянської війни зазнала величезних руйнувань від численних воєнних дій. У руїнах лежали промислові підприємства, транспорт, установи зв’язку. Збитки, завдані країні, становили 39 млрд. крб., у тому числі Україні – понад 12 млрд. крб. золотом. Обсяг промислової продукції скоротився проти довоєнного 1913 р. у цілому в країні в 7 разів, зокрема в Україні – майже в 9 разів. Видобуток вугілля в 1920 р. становив лише 6 % довоєнного рівня, виплавка металу – 1 %, обсяг продукції машинобудівної промисловості – 4 %, цукрової – 5 %. Великих руйнувань зазнав залізничний транспорт. Вантажообіг залізниць у 1920 р. склав тільки 22 % від рівня 1913 р. Сільське господарство також перебувало у тяжкому стані. Валовий збір зернових у 1921 р. становив лише 277 млн. пудів, тобто 25 % довоєнного. Унаслідок великих людських втрат на фронтах, закриття промислових підприємств, розвалу транспорту чисельність робітників різко скоротилася. Якщо у 1913 р. в Україні налічувалось 642 тис. промислових робітників, то на початок 1921 р. – лише 316,5 тис. Оскільки більшість фабрик і заводів не працювала, а велика маса робітників не мала роботи, вони змушені були займатися кустарництвом або залишати міста і йти в села. Робітничий клас розпорошувався, декласувався. Тяжке економічне становище викликало невдоволення робітників, почастішали страйки, приховані форми пасивного опору (так звані “волинки”) тощо. Після закінчення Громадянської війни, коли зникла загроза повернення поміщиків, селянство стало виявляти серйозне невдоволення системою воєнного комунізму і, передусім, продрозверсткою. Селянський повстанський рух узимку 1920-1921 рр. набув в Україні загрозливого характеру. Після закінчення Громадянської війни більшовики думали відбудувати народне господарство на принципах політики воєнного комунізму. Керівні діячі РКП(б) були переконані, що в недалекому майбутньому настане комунізм. Ці переконання виявились у виступах Леніна й інших лідерів партії та в планах розвитку країни на найближчий час, зокрема рішення VIII Всеросійського з’їзду рад (грудень 1920 р.), V Всеукраїнського з’їзду рад (лютий-березень 1921 р.). Але на ґрунті господарської розрухи, невдоволення селянських мас і робітників політикою воєнного комунізму на початку 1921 р. виникла глибока внутрішня політична криза. У містах на заводах і фабриках відбувалися робітничі страйки. У повстанський рух були втягнуті широкі селянські маси, оскільки майже всі верстви населення, у тому числі й середняцько-бідняцькі, були незадоволені більшовицькою воєнно-комуністичною політикою і, передусім, продовольчою розверсткою, яка паралізувала господарську ініціативу селянства. Наприкінці 1920 - на початку 1921 рр. в УСРР у повстаннях брали участь близько 40 тис. чол. На боротьбу проти селянських мас були кинуті регулярні частини Червоної Армії, що загрожувало перерости в нову громадянську війну.

 




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 59 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | <== 43 ==> | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав