Читайте также:
|
|
Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім'ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище. Відтак очевидно, що визначальним пріоритетом державної економічної (зокрема соціальної) політики має стати забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
На жаль, практика засвідчила, що реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечувала можливості для дотримання державою своїх зобов'язань. Зрозуміло, за умови системної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення.
Діюча система соціальних пільг не забезпечує надання в потрібному обсязі допомоги бідним, а навпаки, сприяє збільшенню доходів заможних верств населення.
Соціальну напруженість посилює незадовільний стан фінансування зарплат працівникам бюджетної сфери, пенсій, допомог. З 1995 року почала накопичуватися заборгованість із заробітної плати, сума якої у 1999 році досягла рекордної позначки - 6 млрд гривень. Лише в останній рік вдалося зробити результативні кроки щодо її ліквідації. Існуюча практика реалізації пенсійного законодавства не забезпечує взаємозв'язку між трудовим вкладом працівника та розміром його пенсії, а також зацікавленості у формуванні пенсійного бюджету.
Після оголошення незалежності в серпні 1991 року система соціального забезпечення в Україні, як і в більшості інших республік колишнього СРСР, характеризувалася рисами, успадкованими від колишнього Радянського Союзу.
У перші роки незалежності України, також за відсутністю належного досвіду самостійної законотворчої роботи, Верховна Рада України прийняла цілу низку законів, які були не узгоджені між собою, не враховували реалії економіки. Законодавчі та нормативно-правові акти, прийняті протягом 1991-1993 рр., з соціальної точки зору в багатьох випадках виглядали навіть більш "щедрими" порівняно з законами радянських часів. Проте забезпечення їхнього виконання за умови поглиблення економічної кризи ставало дедалі більш проблематичним.
Характерними рисами системи соціального забезпечення перехідного періоду стали:
21 серпня 2001 року було затверджено Першочергові заходи Кабінету Міністрів України на III та IV квартали 2001 року. Вони передбачають зменшення масштабів бідності, реформування системи оплати праці та посилення її стимулюючої ролі, повне погашення заборгованості із зарплати. Повністю переглянуто підходи до пільг для мало захищених верств населення, передбачається перехід до адресної соціальної допомоги. Заплановано посилити соціальну захищеність пенсіонерів. Спеціальні розділи присвячені поліпшенню здоров'я населення та збільшенню тривалості життя, підвищенню освітнього рівня людей.
Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики є проблема фінансування соціальних витрат.
З січня по листопад 2000 року середня пенсія в реальному вимірі знизилася на 11 %, а всього з 1991 по 2000 рр. більш ніж у 4 рази. У першому кварталі 2001 року у зв'язку із поліпшенням загальноекономічної ситуації розміри пенсій переглядалися 9 раз. Середній розмір пенсії з початку 2000 року номінально було збільшено на 48 %. З 1 серпня 2001 року відбулося чергове підвищення пенсій.
Суть, характер, особливості та механізми реалізації соціальної політики, окремих її складових детермінують такі основні закони України: "Про освіту", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення" та ін.
Важливим соціальним правом громадян, як зазначалося, є право на соціальний захист.
Упродовж 90-х років в Україні з питань соціальної роботи було прийнято понад сотню різних законів і підзаконних актів, серед яких найважливіші загальносоціальні нормативно-правові акти й "адресні" правові акти, спрямовані на конкретні, "слабші" прошарки населення.
До загальносоціальних, наприклад, належить Закон України "Про радіаційну безпеку населення" (1995). В Україні діє понад 60 нормативних актів щодо соціального захисту інвалідів, людей похилого віку, пенсіонерів.
При розробці соціальної політики в сучасній Україні, з одного боку, дотримувалися міжнародних стандартів і нормативних актів, а з другого – враховувалися суто національні аспекти – існуюча традиція, досвід, практика.
Так, було максимально враховано вимоги і стратегії таких важливих нормативно-правових актів і документів міжнародного значення, як Всесвітня декларація ООН "Про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей" (1990), Резолюція ООН "Принципи медичної етики" (1992), Європейський кодекс соціального забезпечення (1990), Хартія основних соціальних прав трудящих (1989) та інші, які містять перелік основних соціальних прав громадян, принципи, особливості та механізм їх забезпечення.
Законами України соціальна політика диференціюється відповідно до статевовікових категорій громадян. Так, вирізняють соціальну політику щодо дітей, сім'ї, молоді, жіноцтва.
Соціальне управління – один з видів управління, функція якого полягає у забезпеченні реалізації потреб прогресивного розвитку суспільства і його підсистем.
Основною функцією соціального управління є розробка і здійснення соціальної політики, спрямованої на забезпечення соціально-економічного розвитку країни, підвищення рівня життя, поліпшення умов праці і побуту людей, подальший розвиток демократії.
Суб'єктами соціального управління є спеціалізовані державні і недержавні органи й служби, зокрема й соціальної сфери, сфери праці тощо. Координатором в управлінні процесом реалізації соціальної політики безумовно є уряд, урядові установи — міністерства, відомства, їх підрозділи. В найширшому розумінні суб'єктом соціального управління є все населення країни.
У соціальній політиці, як і в будь-якій іншій, в управлінні використовують різноманітні метод й засоби — економічні, адміністративні, соціально-психологічні та ін.
Як у жодній іншій сфері, в соціальній політиці, особливо на етапі демократизації українського суспільства, проблема гуманізації управлінської діяльності особливо актуальна. Інакше кажучи, пріоритету в управлінській діяльності взагалі і в соціальній сфері, соціальній політиці зокрема набуває людський фактор, суттєва орієнтація на розкриття і використання творчого потенціалу управлінців. Це особливо важливо у соціальній сфері, бо вона була і залишається гуманістично спрямованою своєю суттю, змістом, особливостями функціонування, до того ж на ній найпомітніше позначається негативний вплив різноманітних фінансових, соціальних криз і негараздів.
Зрозуміло, що гуманізація процесу управління як у соціальній політиці, так і в політиці держави загалом можлива лише за відповідних соціально-економічних та політичних умов розвитку суспільства, суспільних відносин у країні.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 103 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |