Читайте также:
|
У мовознавстві першим, хто на початку XX ст. Спробував встановити взаємні зв`язки між фактами мови, згрупувати їх і виявити внутрішні корелятивні відношення, синтезувати їх в єдине ціле, побудувати систему відповідних елементів і створити єдиний цілісний об`єкт дослідження, був відомий швейцарський мовознавець Фердинанд де Соссюр. Головна заслуга Соссюра перед лінгвістикою ХХ ст. Полягає в тому, що він звернув увагу на необхідність вивчення мови як цілої, як такої, що складається із взаємозв`язаних і взаємозумовлених елементів.
Соссюр висунув важливе положення про системний характер мови, визначив мову як систему, яка підпорядковується своєму внутрішньому ладу, як сукупність взаємозалежних елементів, пов`язаних між собою відношеннями.
Одним з головних моментів у лінгвістичній теорії Соссюра є його вчення про цінність (значимість) лінгвістичного знака.
Важливим положенням теорії Соссюра є розмежування мови й мовлення. Мова й мовлення каже Соссюр, тісно пов`язані між собою й передбачають одне одне. Мова необхідна, щоб мовлення було зрозуміле, а мовлення, у свою чергу, необхідне, щоб встановилася мова. Таким чином, функціонування мови, на думку Соссюра, виявляється в мовленні, живе мовлення є формою існування й розвитку мови.
Заслуга Соссюра полягає в тому, що на початку ХХ ст. центральною проблемою мовознавства він зробив проблему цілісності мови, а суперечливі положення його широкої загальної теорії мови через 10 років стали теоретичною основою різних напрямків лінгвістичного структуралізму.
14.Концепція структурної антропології К. Леві-Строса Вивчаючи співвідношення біологічного (природного) і соціального у людській поведінці, Клод Леві-Строс дійшов висновку, що первинним і основним у ній є наявність формальних структур взаємин між людьми — таким чином на поведінку людини найбільший вплив мають символічні форми, традиції і ритуали, прийняті у конкретно цій культурі, так само прийняття певного формального способу спілкування — конкретної мови, що, власне, може визначити суспільні інститути й взаємини у певному соціумі, спроможне, як моделювати і стимулювати їхній розвиток, так і здатне стримувати його, консервуючи певний соціальний рівень суспільства. Водночас учений в жодному разі не відкидає впливу зовнішніх чинників на розвиток соціальних груп.
Важливим постулатом структурної антропології Леві-Строса стало тлумачення міфу й сакрального знання як фундаментального змісту колективної свідомості, підвалини стійких соціальних структур.
Вчений навіть зробив суперечливі пошуки позасоціальної основи суспільного життя, зводячи її до обрахунків і формалізації стереотипів людської поведінки. Безперечною заслугою Клода Леві-Строса є міждисциплінарність досліджень первісного суспільства і мислення доісторичної людини, обробка величезного фактологічного матеріалу й вироблення на його основі теорії первісного мислення як метафоричного сприйняття дійсності на чуттєвому рівні.
15. Структуралізм Р.Барта. Структуралізм – це інтелектуальний рух, для якого характерне прагнення до розкриття моделей, що лежать в основі соціальних та культурних явищ. Методологічним зразком для структуралізма є структурна лінгвістика – найбільш впливовий у ХХ столітті напрямок в науці про мову. Класичний структуралістичний період у науковій біографії Р.Барта, коли він займався наратологією і розробкою літературної семіології - представлений у його праці “Вступ у структурний аналіз розповідних текстів” Як бачимо, в усіх міркуваннях Р.Барта активно функціонує структуральна і семіотична термінологія, яка допомагає йому ставити оригінальні питання в літературознавстві і пропонувати не менш оригінальні відповіді. Вчений нагадує про головну методологічну настанову структуралізму — розглядати літературний феномен у його відносній автономності і специфічності. Вчений бере до уваги різні коди — хронологічний, металінгвістичний, наративний, риторичний, науковий, і відчитує в тексті оповідання, в кожній “лексії” (короткому фрагменті) численні конотації і смисли, зауважуючи, що структуральний аналіз за його методикою “може чудово співпрацювати з ідеологічним аналізом” (с.390), якщо ідеологію трактувати в якнайширшому розумінні. Коли вчені підсумовують заслуги Р.Барта в розробці широкого спектру семіотичних проблем структуралізму в літературознавстві, то наголошують, що впровадження в ці дослідження категорії знаку відкрило нові перспективи перед літературознавством: насамперед сприяло трактуванню мистецтва слова як системи текстів, за допомогою яких спілкується суспільство. Література стала розглядатися як естетична комунікація.
16.Екзист.філософіяЖ.П.Сартра. Виникнення екзистенціальної тенденції в сучасній світовій філософії було підготовлено кризовою ситуацією в розвитку філософії, яка склалася на початку 19 ст. Оптимістично вирішує проблему сутності існування людини один з найбільш авторитетних французьких екзистенціалістів Жан-Поль Сартр (1905-1980), який “вважає, що сутність людського існування виражає не смерть, а свобода. Він протиставляє “речове буття”, природу людському буттю. Матеріальний світ розглядається Сартром як “постійна загроза нашому життю. Проте людина, на думку Сартра, повсякчас намагається подолати ворожість матеріального світу, уподібнюючи своє буття “буттю речей”, щоб “злитися” зі світом у стійку, “гармонійну” цілісність. Проте. подібні спроби виявляються для людини марними, ба й навіть трагічними, позаяк призводять до втрати нею своєї специфічності та перетворення її на “річ серед інших речей”. Отже, екзистенціалізм, у цьому зв’язку, постає єдиною “справді гуманістичною філософією”.На думку Сартра, людина цілком подібна до інших людей щодо своїх тілесних,соціально-рольових, класових, професійних характеристик. Особливість людини розкривається в неповторності, унікальності людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення в цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. Таким чином, специфічність людини пов’язана з її постійною “націленістю” на майбутнє. Проте, майбутнє завжди має багато можливостей, отже людина постійно перебуває в ситуації вибору, що є власне єдиною справді людською ситуацією. Навіть якщо людина відмовляється вибирати, це теж своєрідний вибір – вибір не вибирати. Отже, свобода є універсальною характеристикою людського існування.
17.Релігійний екзистенціалізм є результатом розвитку християнської
культури. Тому він цілком може бути названий християнським
екзистенціалізмом. Це добре розумів Сартр, розділяючи екзистенціалістів
на дві принципово різні течії. "Існують два різновиди екзистенціалістів,
— пише він, — по-перше, це християнські екзистенціалісти, до яких я
зараховую Ясперса і сповідуючого католицизм Габріеля Марселя; і,
по-друге, екзистенціалісти-атеїсти, серед яких Гайдегґер і французькі
екзистенціалісти, у тому числі й я сам. Тих і інших об'єднує лише
переконання в тому, що існування передує сутності..."
Релігійний екзистенціалізм виходить з ідеї творення людини Богом. Проте
Бог створює людину не завершеною, а відкритою до діалогу і розвитку. Бог
не обмежує людину рамками якоїсь готової сутності, вона повніша стати
собою через своє існування. На відміну від атеїстичного
екзистенціаліста, релігійний екзистенціаліст переконаний, що сутність
людини виходить за межі земного існування — вона знаходиться і у Бозі, і
у вічному існуванні людського Я. Таким чином, загальна для
екзистенціалізму ідея розвитку сутності людини через її існування для
релігійного екзистенціалізму означає вихід існування людини за межі
доступної нам емпіричної данності.
18. У французькій філософії середини ХХст. проблема абсурду стає чи не однією з найважливіших.
Ця проблема пов”язана, в першу чергу, з філософією екзистенціалізму, а насамперед творчістю Ж. П. Сартра та А.Камю.
Саме з їхньої легкої руки філософія екзистенціалізму знайшла втілення в літературі. Таке поєднання літератури і філософії є явищем невийнятковим, адже література Франції, як жодна інша, змогла наблизитися до філософії. Філософічність літератури - це давня традиція, яка розвивається ще з часів Середньовіччя та Відродження, а в епоху Просвітництва вона досягла значного злету, варто назвати хоча б імена Ж.-Ж. Руссо, Монтеск’є, Д. Дідро, Вольтера та ін. Саме у Франції зародився жанр есе, який функціонує на стику філософії та літератури, - а Камю був митцем - есеїстом. Бунт, вважає Камю, породжується усвідомленням побаченого абсурду, усвідомленням несправедливої, незрозумілої долі. А його метою є перетворення. Естетика бунту, яка прийшла на зміну естетиці абсурду, перейняла її досвід і розвинула з міркування у дію.
Бунт у Камю – це дія. У трактаті “Бунтівна людина” Камю досліджує історію бунту протягом двох століть. Це історичний бунт і метафізичний бунт. “Я бунтую, значить ми існуємо” – для того, щоб жити людина повинна бунтувати. Метафізичний бунт – це повстання людини проти своєї долі, свого призначення, це бунт проти самого світопорядку, це виклик несправедливості, це і виклик абсурдові.Таким чином і герої Камю – літератора, і сама філософія Камю логічно виводять з абсурду ідею бунту як єдино можливу і правомірну.
19..Класичний позитивізм (Огюст Конт, Герберт Спенсер)
основоположники (Огюст Конт, Герберт Спенсер, Джон Стюарт Мілль) ліній подальшого розвитку філософської думки. продовжували тлумачити об'єктом усіх різновидів історичного пізнання історію, як єдиний, глобальний процес поступальних, зрештою, змін. За взірець автентичного осягнення історичної дійсності вважали науку (зокрема історичну), філософію ж історії вважали донауковою формою осмислення історичного процесу, яка має припинити своє існування з появою їх власних вчень, що мали уособлювати наукове розуміння історії.
Конт, дискусії між матеріал- І динамізмом не мають ніякого сенсу Ф.повинна базув. На позит(наук.)знанні. Ф знання має бути абсол точним і достовірним, а тему філ.повина викор наук метод і спиратися на досяганя інших наук. Основ шляхом для філософ є емпіричне спостер. В рамках дослід ми повинні відм від оціночних суджень. Позитивізм предст певну версію еволюціонізму,розробив концепцію подвійної еволюції:1. Інтелект. Розвиток,2.технічний р-к Людство 1. Теолог. (світ-д спир. На релігію) 2.метафізний (світ-д спир.на нематемат. знання)3.позитивний(св.-д спир. На науку)
Технічний:традиц.сус-во, доіндустр.с-во, індустр.сус-во.
Г. спенсер:Еволюція(Е) проявляється як інтерпретація буває простою(коли прпроцес інтеграції не ускладнюється іншими процсами) і складною(разом з первинними змінами проявляються вторинні)
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |