Читайте также:
|
Якщо розглядати ієрархію цінностей, то потрібно виділити цінності — цілі, або вищі (абсолютні) цінності, та цінності — засоби (інструментальні цінності). Можна виділити також і матеріальні та духовні цінності, спираючись на соціальне значення та наслідки їхньої реалізації — позитивні та негативні. Важливим є те, що всі вони перебувають у тісному зв'язку між собою.
Найвища та абсолютна цінність — це сама людина, її життя. І. Кант переконував, що людину як цінність потрібно розглядати лише як цінність — мету і ніколи — як цінність — засіб. Людина — це самоцінність, абсолютна цінність, постановка питання поза людиною позбавлена смислу Сенс людського життя полягає в тому, щоб самостійно, зусиллями своєї волі переборювати всі обставини, реалізуючи свою життєву програму.
Цінністю є соціальні спільноти та суспільство загалом, які також є, як і людина, суб'єктами цінностей. Людина самовдосконалюється в суспільстві, що складається з інших осіб, які можуть бути не засобами, а лише цілями для неї. До вищих цінностей, крім цих, потрібно віднести «межові», найбільш загальні цінності для людини — сенс життя, добро, краса, справедливість, істина, свобода тощо. Цінність за своєю природою позачасова, вічна. Цей тип цінностей найбільше впливає на соціалізацію особистості. Люди, які не знайшли сенсу життя, часто доходять висновку про беззмістовність самого життя, інколи закінчують його трагічно. А ті, які досягли чогось великого, значущого, займаються певною справою, цю справу дуже цінують. Це — поклик долі, вони люблять свою справу, для них стирається відмінність між поняттями «праця» і «радість». Життя присвячене пошуку тих цінностей, які є дійсними і не можуть бути зведені до чогось вищого. Ці цінності буття — найважливіші потреби, вони є сенсом життя для більшості людей.
Цінності — засоби як проміжні цінності підпорядковуються вищим цінностям і зумовлені ними. Якщо людина прагне до утвердження справедливості, то вона ніколи не буде використовувати для цього несправедливі засоби, оскільки розуміє, що прагнення до добра несумісне з ними. Без цінностей — засобів неосяжні ніякі цінності — цілі, але разом із тим ніякі найбільші благородні цілі не виправдовують негідних засобів. Цінності — засоби можуть бути різні: матеріальні та духовні, екологічні, економічні, соціально-політичні тощо. Всередині вони також створюють певну ієрархію, яка по-різному визначає поведінку особистості. Ця ієрархія зумовлена людською практикою, потребами та інтересами людей.
Важливо тут також враховувати соціокультурні типи суспільства, які мають специфічні цінності. Ціннісні парадигми Заходу і Сходу пов'язані із специфікою життя цих суспільств. Для Сходу характерним є утвердження єдності суспільства і людини, панування таких норм поведінки, як справедливість, щирість, гуманність тощо. Головна установка у соціалізації особистості робиться не на зміні світу, а на зміні себе, на самовдосконаленні. Для Заходу характерним є протиставлення, соціалізація особистості і суспільства; пріоритет індивідуальних цінностей над суспільними пов'язується насамперед зі зміною соціального середовища і світу. В контексті цих двох традицій перспектива соціалізації особистості нашого суспільства має бути пов'язана із засвоєнням як тих, так і інших цінностей. А саме, необхідно реабілітувати цінності індивідуалізму, але не в значенні «голого» егоїзму, а в значенні утвердження індивідуальності, активності і самостійності особистості.
І в науковому, і в буденному вжитку часто вдаються до поняття цінності. Людська діяльність будь-якого роду охоплює: задум, реалізацію і результат. Задум же складається з мети, цінності і плану. Мета відповідає на запитання: що треба зробити? Реалізація одних і тих же мети і планів може мати повністю різні життєві змісти, ціннісні значення. Так формується поняття цінність. Цінності — специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження, розвиток і роль цінностей у житті людини і суспільства вивчає аксіологія — вчення про цінності. Аксіологія входить принципово важливою частиною в структуру ряду філософських соціологічних концепцій неокантіанськи-веберівської, феноменологічно-інтеракціоністської і позитивістської орієнтації. В соціології проблему цінностей ввів Макс Вебер. Аналізуючи дії індивідів, Макс Вебер виходив з неокантіантської передумови, за якою кожний людський акт стає осмисленим лише у взаємодії з цінностями, у світлі яких визначаються норми поведінки людей та їх мета.
Сучасне людство стало мислити світоглядно і філософськи, найчастіше саме не віддаючи собі звіту. Це не від доброго життя. У всякому випадку, не від спокійного життя. Ядерні та екологічні апокаліпсиси, національні відродження і націоналізм, різноманітний, строкатий плюралізм способів життя, мети, стилів, краса тіла на конкурсах і олімпіадах і смерть наркоманів і алкоголіків, самовідданість трибунів і безглуздя терористів, мільярди біт інформації, що потрапляє у вуха і очі через телеекрани, паморочить голови, але й розворушує мозок, — ця загроза розпаду вимагає зосередженості. Старіюче XX сторіччя перестало сміятися над романтичними питаннями про зміст життя, настільки корисними мислителям минулого. Питання цінності життя знов і знов набувають значущості. Якщо цінності не речовинні, а духовні, можуть здатися несуттєвими і ніби неіснуючими. Але всі цінності духовні, навіть матеріальні, тому що саме поняття цінності є людська, соціальна категорія: з її допомогою вимірюються всі предмети та явища, суспільні та природні. Людина є міра всіх речей, справедливо стверджував давньогрецький філософ — софіст Протагор, але інструментом виміру, мірилом виступають цінності. Поняття цінність — ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей — світ належного.
Зовні цінності виступають як властивість предмета або явища. Проте цінності притаманні предмету або явищу не від природи, не просто через внутрішню структуру об'єкта самого по собі, а тому, що об'єкт втягнутий у сферу суспільного буття людини і стає носієм певних соціальних відносин. У ставленні до суб'єкта — людини цінності служать об'єктами її інтересів, а для її свідомості здійснюють роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній дійсності, визначення різноманітного практичного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ. Так, склянка, будучи інструментом для пиття, виявляє цю корисну властивість як споживча вартість, матеріальне добро. Будучи продуктом праці і предметом товарного обміну, склянка виступає уже як економічна цінність, вартість. Якщо ж склянка є предмет мистецтва, то наділяється ще й естетичною цінністю, красою. Всі властивості склянки визначають її різноманітні функції в системі людської життєдіяльності і виступають як предметні ознаки, символи певних суспільних відносин, в які вступає людина. Виходячи з необхідності мати житло або реалізації принципу — мій будинок — моя фортеця, можна побудувати будинок, а з престижних міркувань можна побудувати ще дачу, котедж тощо. Точнісінько так само повністю різні цінності, життєвий сенс можуть стояти за метою отримати диплом про вищу освіту та ін. Піднімаючись на світоглядний східець свого буття, людина ніби відволікається від самої себе і намагається увібрати в себе світ. І цей світ справді духовно входить в неї, збагачуючи людську особу. Тому світогляд, незважаючи на його, здавалось би, абстрактність, завжди сфокусовано на реальній людині. Підходячи до світогляду з міркою цінності, напевно, краще зіставляти місце, займане світоглядом, не з пріоритетами, а з ієрархією цінностей. Ієрархія річ, існуюча не менш реальніше, аніж пріоритети. Більше того, ці дві категорії дуже подібні одна до одної: там і тут йдеться про деяку черговість. Нарешті, пріоритети і ієрархія нерідко просто збігаються у повсякденній свідомості. Для голодного вища цінність — хліб. Саме тут нібито йдеться про поглиблення мети, її ієрархію. Але це не так. Адже отут-то йдеться про цінності, що відрізняються від мети та інших станів свідомості, керуючих діяльністю функціонально, за своєю роллю в управлінні діями.
Пріоритети звичайно існують і там, захоплюють свідомість, де всякі нестачі якраз і створюють черговість, не дозволяючи реалізувати відразу і водночас весь ланцюжок пріоритетів. Ієрархія фундаментальніша і не залежить від швидкоплинних кон'юнктур, а подібна до єгипетських пірамід, яким сорок століть. І вершину ієрархії завжди займають цінності світоглядні. Світоглядні цінності і виникали тоді, коли первісна людина, як правило, похилого віку, здобула вільний час, розвантажившись від пріоритетів. Для філософа Іммануїла Канта вищими цінностями і вічно дивними речами стали «зоряне небо наді мною і моральний закон у мені». Етика Альберта Швейцера ґрунтувалася на «шанобливості перед життям». Рятівною властивістю людства, буквально його щастям, завжди ставала та обставина, що остаточно своїми робила цінності своїх кращих, а не гірших представників. Мабуть, тут криється колективний інстинкт самозбереження: людство не прожило б довго, якби на вершині ієрархії його цінностей виявився культ сили. Поряд з предметними цінностями, що виступають об'єктами спрямованих на них інтересів, до цінностей належать також деякі явища суспільної свідомості, що виражають інтереси у формі поняття добра і зла, справедливості і кривди, ідеали, моральні нормативи і принципи. Такі форми свідомості описують якісь дійсні або удавані явища реальності, виносять їм оцінку, схвалюють або засуджують їх, вимагають їх здійснення або усунення, тобто виступають нормативними за своїм характером.
У житті часто людина потрапляє в такі ситуації, коли потрібно вибирати з багатьох альтернативних потреб, інтересів, можливих переживань і засобів, шляхів їх реалізації, чому віддати перевагу, від чого відмовитися, як встановити черговість переваг і вчинків. Відповідно до певної внутрішньої шкали, системи еталонів і виникає необхідність порівняння різних мотивів можливих дій людини, людей, вибору ними чогось. І отут найтиповіші для суб'єкта потреби, інтереси і переживання виконують роль орієнтира у виборі альтернативних потреб, інтересів і можливих переживань, засобів, шляхів їх реалізації. Так виникають цінності. Цінність — філософське поняття, за допомогою якого і характеризується соціально-історичне значення певних явищ дійсності для суспільства, індивідів. Цінності виконують роль споконвічної, вхідної основи вибору потреб, інтересів, переживання, мети, засобів їх реалізації, результатів діяльності і тих умов, у яких здійснюється вибір. На запитання: в ім'я чого здійснюється та або інша діяльність, відповіддю є цінність, тобто основа вибору суб'єктом — людиною мети, засобів, результатів і умов діяльності. Сам процес і процедура вибору на базі цінностей називається оцінкою.
Добром для суб'єкта виступає і сам результат вибору. Спрямованість діяльності суб'єкта (людини) на певну цінність називається ціннісною орієнтацією.
Поняття цінність вживається, по-перше, для визначення стану свідомості, на основі якого здійснюється оцінка, по-друге, — значущих явищ, що вибираються внаслідок оцінки. Можна сказати, істина і добро (або престижність і комфорт) виступають у тієї або іншої людини основними, провідними, але можна сказати, що в такому-то будинку є більше матеріальних, аніж духовних цінностей. Суть цінностей визначає індивідуальну і суспільну свідомість і діяльність. Можна говорити про цінності особи, сім'ї, політичної партії, нації, культури, людства та ін. Але не можна судити про суспільство за його власним уявленням про себе, як не можна робити те ж саме стосовно окремої людини. Можна серйозно помилитися і в людині, беручи на віру винятково її думку про себе саму, і в суспільстві, покладаючись на його психологію, що міняється, і далеко не вічні доктрини. Але і людина, і суспільство діють не за об'єктивними критеріями, а за суб'єктивними збудженнями. Об'єктивними виявляються лише результати дій, які майже завжди відрізняються від збудження, і тоді людина або суспільство змінює життєві настанови і діє, вже виходячи з нових збуджень. Думка, будучи сама рухомою, завжди рухає і людиною, і людством. Така суть цінності.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |