Читайте также:
|
План лекції:
1. Основні етапи розвитку проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності людини.
2. Мета та основні завдання курсу "Безпека життєдіяльності".
3. Зв'язок курсу "Безпека життєдіяльності" з навчальними дисциплінами та практикою життєвого досвіду.
4. Основні положення Концепції національної безпеки України, що стосуються безпеки, життя та здоров'я особи.
5. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності.
Рекомендована література: [1] стат. 43, 49, 50, 66, 68; [5] с. 3-15; [6] с. 3-4; [8] с. 5-7.
Основні теоретичні положення
Забезпечення безпеки життєдіяльності людини завжди було одним з найважливіших завдань розвитку цивілізації людства. Умови праці розглядаються в працях Арістотеля (387...322 рр. до н.е.), Гіппократа (400...377 рр. до н.е.). Відомий лікар епохи Відродження Парацельс (1493... 1544 рр.) вивчав небезпеки, які пов'язані з гірництвом. М.В.Ломоносов (1711... 1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. В XIX і XX століттях у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості цими проблемами займається багато вчених. В.Л. Кірпічов (1845-1913рр.), О.О. Прес (1857-1930 рр.), Д.П. Нікопольський (1855-1918 рр.), В.О. Левицький (1867-1943 рр.) та інші.
Безпека життєдіяльності (БЖД) - наука про комфортну та безпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває [1].
Мета вивчення БЖД - озброїти майбутніх фахівців теоретичними знаннями та практичними навичками, необхідними для:
- розробки безпечних та нешкідливих умов життєдіяльності людини; проектування
- нової техніки та технологічних процесів згідно з сучасними вимогами з екології та
безпеки їх експлуатації з урахуванням стійкості функціонування об'єктів та технічних систем;
прогнозування та прийняття адекватних рішень в умовах надзвичайних ситуацій для захисту населення та виробничого персоналу від можливих наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, сучасних засобів знищення, а також під час ліквідації цих наслідків;
забезпечення стабільності функціонування об'єктів народного господарства у випадках надзвичайних ситуацій;
- управління процесами життєдіяльності.
Предметом БЖД є закономірності виникнення і зниження збитків при її функціонуванні. БЖД об'єднала в єдине ціле питання, які вивчались у курсах "Охорона праці", "Цивільна оборона", "Промислова екологія", а також розглядає ряд інших питань, які раніше не вивчались. Вона охоплює досягнення в галузі таких наук, як психологія, ергономіка, соціологія, фізіологія, гігієна, теорія надійності, акустика та ін. Це якісно нова дисципліна, яка вивчає небезпеки, що загрожують людині, закономірності їх виявлення та способи захисту від них.
БЖД суспільства забезпечується державними програмами, котрі включають: розробку та проведення природоохоронних заходів;
- систему профілактики та захисту здоров'я населення;
- заходи щодо забезпечення громадського порядку;
- систему охоронних заходів;
- заходи щодо захисту населення під час загрози або виникнення НС техногенного, природного або воєнного характеру;
- підготовку фахівців та інженерних кадрів, котрі знають основи БЖД, вміють проводити в життя заходи щодо захисту людей і навколишнього середовища.
Життєдіяльність - це специфічна форма активності людини, яка охоплює усю різноманітність
взаємодії людини з навколишнім середовищем. Безпека розглядається як властивість СЛМС зберігати при функціонуванні такий стан, що виключає з деякою імовірністю виникнення збитків, пов'язаних з небезпечними подіями. Традиційна техніка безпеки, що є складовою частиною елемента безпеки життєдіяльності - охорони праці, -базується на засадах забезпечення абсолютної безпеки. Однак така концепція неадекватна законам техносфери, оскільки, незважаючи на гуманність цього імператива, він не є прийнятним, оскільки забезпечити нульовий ризик неможливо.
Практика дає людині усі підстави для висування аксіоми, що усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека ЖД людини існує як явно, так і приховано у вияві її результатів, котрі важко передбачити і котрі можуть спричинитися до травм, загибелі, захворювань, погіршення працездатності, самопочуття та інших небажаних наслідків.
Лекція 2. Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки План лекції:
1. Джерела небезпеки та їх класифікація.
2. Ідентифікація та квантифікація небезпеки.
3. Концепція допустимого ризику.
4. Прогнозування і моделювання умов виникнення небезпечних ситуацій.
5. Системний аналіз безпеки життєдіяльності.
Рекомендована література: [5] с. 10-15; 48-51; [7] с. 13-19; 24-37; [8] с. 28-29; [10]. Основні теоретичні положення
Небезпека - явища, процеси, об'єкти, які здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки. Небезпека - це наслідок дії окремих факторів на людину. Розрізняють вражаючі, небезпечні та шкідливі фактори. Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини. Небезпечні фактори викликають за певних умов травми чи раптове погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміну психологічного і фізичного стану та ін.). Шкідливі фактори можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і в прихованій формі. Небезпеки класифікують таким чином:
- за природним походженням (природні, техногенні, екологічні та ін.); за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);
за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);
- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);
- за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);
- за сферою проявлення (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича);
- за структурою (прості, складні, похідні);
- за характером дії на людину (активні та пасивні).
Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.
Ідентифікація небезпек - це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.
Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику. Найбільш загальне тлумачення ризику - частота реалізації небезпеки 4. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Він визначається ймовірністю проявлення небезпеки та ймовірністю присутності людини в зоні дії небезпеки. Нескінченно малий ("нульовий") ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і, навпаки, чим вищий ризик, тим виша реальність впливу небезпеки.
Методи визначення ризику:
- інженерний;
- модельний;
- експертний;
- соціологічний.
В наш час набула поширення концепція прийнятного (допустимого) ризику, суть якого полягає у прямуванні до такого рівня безпеки, котрий суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу, і котрий може бути економічно виправданим. Збільшуючи видатки, можна значно зменшити величину ризику (але не безмежно). Та збільшення витрат на технічне зниження ризику завдає шкоди соціальній сфері (зменшуються витрати на медицину, культуру, освіту тощо), що збільшує соціально-економічний ризик. Прийнятний ризик містить в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є компромісом між рівнем безпеки та можливостями її досягнення. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі є 10"6 на рік. Досить малим вважається індивідуальний ризик загибелі є 10"8 на рік.
Таким чином, вивчення умов, процесів формування небезпечних ситуацій, їх моделювання та оцінка шляхом розрахунку ймовірності виникнення дозволяє прогнозувати небезпечні ситуації, обґрунтовано розробляти ефективні заходи щодо їх попередження.
Умови, за котрих існує навіть малоймовірна можливість впливу на людину небезпечного фактору, можна назвати небезпечними умовами (НУ), а дії людини, що не відповідають науково обґрунтованим нормам професійної поведінки - небезпечними діями (НД). Здійснюючи небезпечні дії, оператор може перебувати в обставинах: мети, часу, місця, причин та способу дії. Випадкове співпадання (поєднання) в певний момент часу небезпечних умов та небезпечних обставин (НО) створює реальну можливість виникнення нової випадкової події - небезпечної ситуації (НС). За небезпечною ситуацією з певним ступенем ймовірності виникають наслідки - сприятливий наслідок (СН), аварія (А), або травма (Т).
Процес виникнення небезпечної ситуації з можливими наслідками від дії декількох небезпечних факторів на певному робочому місці (ПРМ):
зменшити дію небезпечних та шкідливих факторів до допустимих значень, які не викликають втрати працездатності та погіршення здоров'я людини;
- знизити ступінь шкідливої дії життєдіяльності людини на навколишнє природне
середовище та вжити необхідних захисних заходів; забезпечити стійкість функціонування та захист людини від дії різних вражаючих
факторів у надзвичайних ситуаціях. В процесі трудової діяльності структурно виділяється декілька підсистем: - людина
- виробництво
- охорона праці.
На основі взаємодії всіх трьох підструктур формується фактичний рівень безпеки праці. Якщо виникає нещасний випадок, то він негативно впливає не лише на людину, але й на виробництво. Безпечна праця справляє свій зворотний, але позитивний вплив на ту чи іншу підструктуру. Зворотні зв'язки враховують вплив фактичного рівня безпеки праці на людину.
Результуюча виробнича небезпека та результуюча захищеність людини від небезпеки - це основні узагальнюючи фактори фактичної безпеки, але вони не можуть вважатися рівноцінними. Безпека праці не може вважатися функцією лише стихії виробництва, оскільки високі пристосувальні та творчі можливості людини нерідко дозволяють їй своєчасно виявляти ці небезпеки та знаходити можливості протидіяти їм в найскладніших ситуаціях.
Лекція 3. Структурно-функціональна організація людини з точки зору взаємодії її з оточуючим середовищем та технікою. Раціональні умови життєдіяльності людини.
План лекції:
1. Структурно-функціональний стан людини.
2. Роль нервової системи і органів чуття в забезпеченні життєдіяльності людини.
3. Психофізіологічний закон Вебера-Фехнера.
4. Психічна характеристика особистості.
5. Дія наркотичних, лікарських та інших речовин на організм людини.
Рекомендована література: [5] с. 32-43, 51-84; [6] с. 32-34; [7] с. 35. Основні теоретичні положення
Організм людини є цілісною динамічною системою, в якій усі складові частини диференційовані за структурою, функціями та призначенням. Органи об'єднані у фізіологічні та функціональні системи: терморегуляції, дихання, кровообігу, нервово-м'язову, нервову тощо. Усі системи організму пов'язані із навколишнім середовищем, отримуючи інформацію за допомогою рецепторів та аналізаторів. Зміна параметрів навколишнього середовища - атмосферного тиску, температури, відносної вологості повітря, освітлення, газового складу атмосфери - викликає появу відповідних реакцій компенсаторних систем організму, відбувається перебудова функціонування систем життєдіяльності.
Життєдіяльність людини залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів. Зовнішні фактори - це:
- кількість і форма одержаної інформації;
- характер взаємовідносин у колективі;
- вплив факторів зовнішнього середовища. Внутрішні фактори - це:
- рівень підготовки;
- емоційна стійкість;
тренірованість та ін.Організм реагує на вплив факторів не пасивно, а активно, намагається підтримувати життєдіяльність на постійному рівні. Ця універсальна властивість організму називається гомеостаз. Гомеостаз - це відносно динамічна постійність складу і властивостей внутрішньої середи та стійкість основних фізіологічних функцій організму. Здоров'я - це проява динамічної рівноваги людини з оточуючим середовищем. Ця рівновага і цілісність організму забезпечується нервовою системою та її ведучим відділом - корою головного мозку. Остання вельми тонко і точно вловлює зміни зовнішнього середовища, а також внутрішнього стану організму і своєю діяльністю забезпечує пристосування організму до навколишнього середовища та його активний вплив на середовище.
Всі фізіологічні і функціональні системи організму одержують інформацію з
нервовий upcuicc. Нервові імпульси no провідним шляхам потрапляють у кору головного U01KV. Між рецепторами і мочковим центром існує двосторонній зв'язок, котрий забезпеч)'?: Саморегуляцію аналізатора. Особливістю людини є парність основних аналізаторів котра
ЮбСЗПеЧуГ ЇХ ВеЛИКу НаДІЙНІСТЬ І Чу І '11 вість.
Аналізатори характеризуються абсолютною диференціальною та оперативною межами чутливості до подразнення. Абсолютна межа мас верхи і іі та нижній рівні. Нижня иЗсолютна межа чутливості - це мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття. Верхня абсолютна межа - максимально допустима величина подразника, яка не викликає > водний болю. Диференціальна межа характеризується мінімальною різницею між сігналами. tin приіімаг оператор. Оперативна межа чутливості вказує величину межі різниці, при якій швилкіс гь і а гойність досяі ають максиму му.
ScriMa(10...15)SaОперативна межа чутливості у 10...15 разів більша, ніж диференціальна. Диференціальна межа характеризує величину, на яку мусить змінитись вже вик тканий подразник, щоб людина помітила, що він дійсно змінився. Диференціальна межа виражається»: > відсотках. Для одного й того ж органу він сталий:
S. * — х 10(1',
1 /
де І - початкова величина подразника Л/ ■ нрі ріст, який викликає почуі гя зміни. Згідно: іаконом Фечнера
F = KlgS - С
де И - інтенсивність чутливості. S - інтенсиві ість подразника; К та С •• константі До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність і точки зору ЬЖД. належать нам'ять, емоції, сенсомоторні (реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності гощо [6].
Використання пеихічно-активних засобів, включаючи алкоголь, збільшу* ризик іривматизм} і'а знижує рівень безпеки діяльноезі. Вживання легких стимуляторів (чан. кава) дмюмаїа< } боротьбі з сонливістю і може сприяти підвищенню працездатності на короткий період. Вживання ж активних стимуляторів на відповідальних роботах здатне викликані мсіаіивний ефект - погіршується самопочуття, зменшується швидкість реакції. Використання ранквіліза горів, які діють заспокійливо та попереджають розвиток неврозів, може знижувати психічну активність, уповільнювати реакцій», викликати апатію та сонливість. Для безпеки праці особливе значення маг післяалкогольна астенія (похмілля), яка ие лише знижу» працездатність, а п веде до загальмованоеті та притуплення відчуття обережності. Тривале вживання алкоголю призводить до алкоголізму, який супроводжуєті>ся різним ступенем деградації особи.
Лекція 4 H ¡i, і m оіяїьності іюоини на навколишні середовище
fluía лекції:
І. Загальна характерне™ -.і валив) людини на планетарні та космічні ресурси 2 Основні джерела забр> нісшій атмосфери, водних ресурсів та і рунтів. У, Основні вили взаємодії та трансформації іабруднень в оточуючому середовищі. 4. Негативні насідки нераціонального природокористування.
Рекміендшнпшл'т ритура. [5] с 215-222: [4] с. 12-32.(7] сі28-131 ■ [J0] с. 104-106 (Кііосні ш'оретичії і полом синя
Людське суспільство вплива< на навколишнє природне середовище різними шляхами, змінює структур} іемної поверхні змінює склад ai мосфери. і ідросферн руйн>< біосфер;.
Вилив і і біосфер}, в свою чергу, приводить до зміни поіока енергії та теплового балансу, зміни руйнує біосферу.
Вплив на біосферу, в свою чергу, приводить до зміни потока енергії та теплового балансу, зміни біогеохімічних циклів, вимирання видів, зниження біологічного різноманіття, до біологічного забруднення. Цьому сприяють: урбанізація
- високий потенціал розвитку промисловості
- розвинута інфраструктура
- розвинута енергетика,
тобто все те, що є символом прогресу та добробуту, а не якістю життя та збалансованості взаємин людства з середовищем.
Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі промислові об'єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні, целюлозно-паперові), екстенсивне, пере хімізоване сільськогосподарське виробництво, військова промисловість і військові об'єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, теплом. Вважають, що за ступенем забруднення природного середовища нині перше місце посідають металургійна промисловість і автотранспорт, які загалом спричиняють до 70-85 % всього обсягу забруднень (залежно від району та масштабів виробництва).
Забруднювачі, які надходять у природне середовище безпосередньо від джерела емісії, викликають первинне забруднення оточуючого середовища. Але забруднюючи речовини часто взаємодіють між собою. Це приводить до вторинного забруднення, часто не безпечнішому, ніж первинне забруднення. Ця взаємодія забруднювачів може бути хімічною (трансформація сірчистого ангідриду і сірчаний ангідрид); фізико-хімічною (утворення смогу); хіміко-біологічною (трансформація малотоксичних нітратів в токсичні нітрити під дією мікрофлори шлунково-кишкового тракту).
Нераціональне природокористування поставило перед людством екологічні проблеми, які вимагають прийняття термінових заходів. До них належать:
забруднення природного середовища відходами промислового та сільськогосподарського виробництва;
потепління клімату та викликане цим підняття рівня світового океану; кислотні опади;
запустелювання великих територій; швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів та втрата цілих екосистем.
На планеті сформувалися регіони, де рівень забруднення біосфери сягнув загрозливих розмірів. У атмосферу щорічно викидається приблизно 15 млрд. окису вуглецю як наслідок горіння палива та різних видів господарської діяльності. За підрахунками ООН, економічні збитки від майбутнього потепління клімату можуть бути оцінені в 1013 доларів. Людство не має таких ресурсів. Під впливом кислотних дощів йде швидке закислення води в континентальних водоймах, в наслідок чого знижується видове різноманіття. Аральська катастрофа закінчилася оридізацією клімату на великій території. Вона відчувається на південь від Аралу на 100-400 км. Зменшення товщі озонового екрану та розриви в ньому ведуть до зростання ультрафіолетового випромінювання. За останні 10 років воно зросло на 10 %, а над Антарктидою - на 40 %.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |