Читайте также:
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Тернопільський національний економічний університет
Юридичний факультет
Кафедра філософії і політології
Комплексне Практичне Індивідуальне Завдання
Анотація
Фрідріх НІЦШЕ
«ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА»
Виконала:
Студентка групи СР - 12
Ратушова Христина
Перевірила:
Кандидат філософських наук, доцент
Гнасевич Н.В.
Тернопіль-2012
ЗМІСТ
Часть первая
Предисловие Заратустры 11
Речи Заратустры 25
О трех превращениях 25
О кафедрах добродетели 28
О грезящих об ином мире З1
О презирающих тело 34
О радостях и страстях 36
О бледном преступнике 38
О чтении и письме 41
О дереве на горе 43
О проповедниках смерти 45
О войне и воинах 48
О новом кумире 50
О базарных мухах 53
О целомудрии 56
О друге 58
О тысяче и одной цели 6о
О любви к ближнему 63
О пути созидающего 65
О старых и молодых бабенках 68
Об укусе змеи 71
О ребенке и браке 73
О свободной смерти 75
О дарящей добродетели 80
Часть вторая
Ребенок с зеркалом 85
На блаженных островах 88
О сострадательных 91
О священниках 94
О добродетельных 97
Об отребье юо
О тарантулах 103
О прославленных мудрецах 107
Ночная песнь 110
Танцевальная песнь 112
Надгробная песнь 115
О самопреодолении 118
О возвышенных 122
О стране образованности 125
О непорочном познании 128
Об ученых 131
О поэтах 133
О великих событиях 136
Прорицатель 140
Об избавлении 144
О человеческой мудрости 149
Самый тихий час 152
Часть третья
Странник 157
О видении и загадке 160
О блаженстве против воли 165
Перед восходом солнца 168
Об умаляющей добродетели 172
На Масличной горе 178
О прохождении мимо 180
Об отступниках 184
Возвращение 188
О трояком зле 192
О духе тяжести 197
О старых и новых скрижалях 201
Выздоравливающий 220
О великом томлении 226
Другая танцевальная песнь 229
Семь печатей (Или: песнь о Да и Аминь) 233
Часть четвертая
Жертва медовая 239
Крик о помощи 243
Беседа с королями 247
Пиявка 251
Чародей 254
В отставке 2б0
Самый безобразный человек 265
Добровольный нищий 270
Тень 274
В полдень 278
Приветствие 281
Вечерняя трапеза 286
О высшем человеке 288
Песнь уныния 298
О науке 303
Среди дочерей пустыни 306
Пробуждение 312
Праздник осла 316
Песнь скитальца в ночи 320
Знамение 328
Частина перша
ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЗАРАТУСТРИ
1. Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм, і самотністю своєю, і десять років це його не гнітило.
2. Заратустра зійшов самотою з гір, і ніхто не трапивсь йому назустріч. Та коли він вступив у ліси, перед ним постав несподівано старець, що покинув свою святу оселю, шукаючи в лісі коріння.
3. Коли Заратустра прийшов до сусіднього міста, що лежало під лісом, то побачив на базарі багато людей — їм обіцяли показати канатохідця. Заклинаю вас, брати мої, лишайтеся вірні землі і не вірте тим, хто каже вам про надземні надії! То отруйники — свідомі вони того чи ні. Вони зневажають життя, ті вмирущі й самі отруєні, від котрих стомилася земля. Тож хай вони згинуть! Дивіться, я розказую вам про надлюдину: вона і є це море, і в ньому може втонути ваша велика зневага.
4. Дивився Заратустра на людей і дивувавсь. А тоді так він сказав: Велич людини в тому, що вона — міст, а не мета, і любити в людині можна лиш те, що вона — перехід і загибель. Я люблю тих, котрі не вміють жити інакше, аніж приречені на загибель,— бо вони ступають по линві
5. І так сказав Заратустра людям: — Настає той час, коли людина поставить собі за мету саму себе.
6. І тоді сталось таке, що всі уста заніміли й усі погляди застигли. Бо тим часом канатоходець узявся до своєї справи — вийшов із дверцят і рушив по линві. Саме коли канатоходець здолав половину шляху, дверцята відчинилися вдруге, з них вискочив строкато, як блазень, одягнений парубійко і швидко почав наздоганяти першого.
7. А Заратустра все ще сидів на землі біля мертвого, заглиблений у роздуми,— так забув він про час. Я хочу навчати людей сенсу їхнього буття. А він, сенс,— це надлюдина — блискавка з темної хмари, якою є людина.
8. Сказавши так до серця свого, Заратустра завдав собі на спину трупа й вирушив у дорогу. Та не пройшов він і сотні кроків, як до нього хтось підкрався й зашепотів йому на вухо. О, та це ж не хто інший, як блазень із вежі! — О Заратустро,— сказав він,— йди з цього міста геть. Тоді поклав він покійника в дупло у себе над головою — щоб до нього не дістались вовки, а сам ліг під деревом на мох. І одразу ж заснув, зморений тілом, але незворушний душею.
9. — Світло зійшло на мене — мені потрібні супутники. Не мертві супутники й трупи, яких мусиш носити повсюди з собою, а живі. Так, мені потрібні живі супутники, що підуть за мною своєю охотою — підуть туди, куди я схочу.
10. І диво! В повітрі широкими колами кружляв орел, а з ним — змія, але не як здобич, а як подруга, бо обкрутилася кільцями навкруг його шиї.
— Ці двоє — мої! — сказав Заратустра і зрадів усім серцем. Серед людей на мене чикала ще більша небезпека, аніж серед звірів; небезпечними шляхами іде Заратустра. Нехай же ведуть мене звірі мої!
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |