Читайте также:
|
Особливості та значення німецької класичної філософії. Теоретична розробка діалектики.
Філософське вчення І. Канта.
Філософські системи Й. Фіхте і Ф. Шеллінга.
Філософія Абсолютної ідеї Г. Гегеля.
Антропологічний матеріалізм Л. Фоєрбаха.
1. Особливості та значення німецької класичної філософії. Теоретична розробка діалектики.
Основними представниками німецької Філософії цього періоду стали
- І. Кант, И. Фіхте, Ф.
- Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фоєрбах,
- К. Маркс і Ф. Енгельс -творці вчення, яке стало завершенням німецької класики.
Німецька філософія кінця XVIII - сер. XIX ст. продовжила традиції раціоналізму та просвітницької ідеології.
Визначальними ідеями тут залишилися уявлення про розумність людського існування, ідея історичного прогресу, віра у всемогутність науки тощо.
У центрі всіх вчень німецької класичної філософії - принцип активності суб'єкта.
З аналізу об'єкта пізнання філософія переключається на дослідження суб'єкта.
Потрібно зазначити, що європейська культура і наука засновані на суб'єкт-об'єктній світоглядній моделі, тобто на протиставленні, на опозиції природи (об'єкта) і людини (суб'єкта).
Вже у філософській концепції Канта людина є не тільки природною, але й надприродною істотою.
Тим самим німецька класична філософія відроджує гуманістичне ставлення до людини, привертає увагу до проблем її гідності та свободи, підносить етичні проблеми над вузькогносеологічною проблематикою.
Загальною рисою всіх вчень німецької класичної філософії є прагнення перетворити Філософію на науку, створити єдину наукову філософію у вигляді цілісної системи.
Теоретична розробка діалектики стає одним із найважливіших досягнень німецької класичної філософії.
Діалектика виступає тут як вчення про розвиток і як універсальний філософський метод пізнання.
Всі представники німецької класики зробили свій внесок у теорію діалектики і в створення системи філософських понять і категорій.
В античній філософії діалектика виступала в двох формах:
- вчення про становлення, про вічну мінливість, плинність світу явищ.
- діалектика як певний метод пізнання.
В історії філософії поступово формується розуміння діалектики як:
а) вчення про розвиток (джерелом якого є єдність та взаємоперетворення протилежностей);
б) заснований на цьому вченні метод пізнання.
Особливість німецької класичної філософії полягає в тому, що в ній будується загальна система діалектики, яка набуває своєї завершеної форми у філософії Гегеля.
Фіхте розуміє взаємодію протилежностей як необхідний момент, як закон людського розуму і процесу пізнання.
Засновниками марксизму, К. Марксом і Ф. Енгельсом, була створена система матеріалістичної діалектики як вчення про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і людського мислення.
Діалектика конкретизується в системі філософських категорій і законів.
Категорії діалектики - гранично загальні, фундаментальні поняття, які відображають найсуттєвіші закономірні зв'язки і відносини реальної дійсності і пізнання.
Основними категоріями діалектики є одиничне і загальне, частина і ціле, форма і зміст, сутність і явище, причина і наслідок, можливість і дійсність, необхідне і випадкове.
Закони діалектики - це загальні форми суттєвих зв'язків у процесі розвитку.
Основні закони діалектики - це закон єдності і боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні і закон заперечення заперечення.
Закон єдності і боротьби протилежностей виявляє причину та джерело розвитку. Джерелом розвитку є внутрішня суперечність предметів та явищ.
Суперечність є відношенням між діалектичними протилежностями.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |