Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сучасна «філософія науки»: позитивістський напрям у філо­софії

Позитивістський напрям (або сучасна «філософія науки») орієнтований на перетворення філософії на науку.

Основними проблемами цього напрям­ку є проблеми структури наукового знання, проблеми наукової методології і мови науки.

У своєму розвитку позитивістська філософія пройшла декілька етапів.

- Перший етап позитивістської Філософи (так званий «перший пози­тивізм» середини XIX ст.) представлений іменами О. Конта, Д. Мїлля, Г. Спенсера.

Виникає позитивізм у 30-х рр. XIX ст., в межах класичної філо­софської традиції.

- «Другий позитивізм» виникає на межі ХІХ-ХХ ст. як модифікація «першого позитивізму» під впливом революції в природознавстві. Основопо­ложниками «другого позитивізму» стали Е. Мах і Р. Авенаріус.

- Позитивістська філософія XX століття є «третьою» хвилею позитивізму, що отримала назву «неопозитивізму».

Неопозитивізм - широка філософ­ська течія, вона мала свою еволюцію, змінюючи на різних етапах свого роз­витку і пріоритети в проблематиці, і свої назви. Але при всіх модифікаціях і варіантах позитивістської філософії її основна програма і принципи залиши­лися незмінними. Програма позитивізму, як класичного («першого» і «друго­го»), так і некласичного (неопозитивізму з його варіантами), ґрунтується на наступних установках.

Позитивістська Філософія ор і єнтована на проблеми науки: про­блеми структури і функцій наукового знання, методології, логіки науки то­що.

Для позитивістської концепції традиційною є висока оцінка науки, її ролі у суспільному прогресі.

Характерними ознаками цього напряму є

- відданість ідеалу наукової раціональності,

- підкреслення цінності чітко сфор­мульованої думки,

- прагнення озброїти науку такими засобами пізнання, які б привели до максимальної строгості і достовірності наукового знання.

Сам термін «позитивізм» виникає з установки перетворити Філософію на справжнє, наукове позитивне знання,

Класичний позитивізм залишав за філо­софією роль систематизатора наукового знання, посередника і об'єднуючого фактора між різними галузями науки.

Неопозитивістська філософія вважає, що її роль - бути логікою і методологією науки.

Неопозитивізм виникає у 20-х рр. XX ст. Його першою Формою став логічний позитивізм, який поставив за мету логічний аналіз науки.

Концепцію логічного позитивізму розробили представники так званого «Віденського гуртка», більшість яких були логіками і математиками, - М. Шлік, К. Гедель, Р. Карнап, Л. Вітгенштейн.

Ідеї логічного позитиві­зму поділяли також Б. Рассел, Г. Фреге та ін.

Величезний вплив на концепцію логічного позитивізму здійснили творці математичної логіки - Г. Фреге і Б. Рассел.

Основним за­вданням логічного позитивізму стало реформування мови, через максимальне вилучення з неї логічних двозначностей і недоречностей.

Адже тільки несуперечлива мова може бути пристосована до розв'язання наукових про­блем.

Кінцевою ж метою логічних позитивістів було створення єдиної мето­дологічної основи для всіх наук, яка гарантувала б строгість, достовірність і обґрунтованість наукового знання.

Саме з логічного позитивізму починається переорієнтація позитивістсь­кої філософії на проблеми мови.

Філософія була орієнтована на запобігання неправильному застосуванню природної мови (аналітична філософія, філософія лінгвістичного аналізу).

Стро­га наука робить узагальнення, формулює закони на підставі низки спосте­режень та експериментів.

Результати емпірично-експериментальних дослі­джень повинні бути перевірені на істинність спеціальним методом верифі­кації, розробленим неопозитивістами: Логічний аналіз науки методом вери­фікації полягає в тому, що всі наукові твердження потрібно перетворити на такі, котрі можна безпосередньо співставити з даними спостережень, пере­вірити досвідним шляхом.

Якщо твердження не можна перевірити таким спо­собом, то його вважають позбавленим наукового смислу і вилучають із нау­ки.

Замість принципу верифікації, який зазнав краху, К. Поппер пропонує принцип Фальсифікації, тобто пошук фактів, які не підтверджують, а спростовують певні положення.