Читайте также:
|
Заперечення – це умова розвитку, оскільки воно не тільки заперечує старе, а й затверджує нове. Результат: рух від простого до складного, від нижчого до вищого з елементами повторення пройденого. Він узагальнює розвиток в цілому, розкриває внутрішній зв’язок і виражає процес повної змінний старої якості в повторювану між різними етапами розвитку, тенденцію розвитку, наступність між старим і новим.
Гегель розумів розвиток, як поступовий рух вперед з повторенням деяких (якостей) пройдених ступенів на вищій, новій основі – спіраль.
Цей закон відображає розвиток у його формі та результаті.
61. Предмет соціальної філософії, її співвідношення до філософії.
Предмет соціальної філософії – суспільство, як цілісна система, закони функціонування і розвитку суспільства, особливості економічних, політичних, духовних явищ.
Також вона розглядає відносини різних товариств.
Вона розглядає суспільство, і тому індивідів, а тільки відносно людини існує і філософія, як така. Вона розглядає умови розвитку і співіснування людей.
62.Природні умови становлення і розвитку соціуму
Карл Поппер: «Історичної закономірності не існує». Суспільство ж розвивається природо-історично. Природній процес – підкорення об’єктивним законам. Історичний - процес зміни одних передумов іншими підчас розвитку.
Розвиток суспільства – зміна структури в часі. Структура:сфери життя. Основа суспільного розвитку – матеріальне виробництво (випуск продукції для задоволення потреб). Суспільний розвиток залежить від проблеми (екологія, харчі), що постає, її вирішення, і зміни іншою.
Суспільство (соціум) – сукупність всіх способів взаємодії та форм об’єднань людей, їх залежність одне від одного генетично та структурно (рід, вид).
63. Суспільство – об’єкт філософського пізнання. Соціальна форма руху, її відмінність від процесів живої і неживої природи.
Спільність – форма суспільного буття при взаємодії людей із спільним походженням, мовою, поглядами (сім’я, народ).
Суспільство – продукт цілеспрямованої, розумно організованої спільної діяльності людей об’єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів, договорів.
Народ – форма організації життя людей пов’язаних мовою і культурою та походженням.
Нація – форма орг. життя одного народу пов’язана з державністю, економічними, духовними, політичними відносинами людей.
Держава – форма організації життя народів і націй заснована праві та законі.
Сучасна філософія: Суспільство – сукупність безлічі різних частин і елементів, які не ізольовані, а пов’язані і постійно взаємодіють, як один організм, система.
Основні положення, категорії системності суспільства, природи (Маркс, Спенсер. Вебер):
1) елементарна частина – дрібна частина, або сукупність;
2) відносини – зв’язок між суб’єктами суспільства;
3) структура – форми зв’язків, відносин:
3.1.) суб’єкт – носій активності спрямований на явище;
3.2.) об’єкт – явище, на яке спрямована активність.
«Соціальна система» – сукупність соц. об’єктів і суб’єктів, їх властивостей і відношень.
Соціальні спільноти: сім’я, рід, плем’я, нація, клас, стани, касти…
Типи суспільної діяльності:
1) матеріальна – створення речей для задоволення потреб людей;
2) духовна – створення ідей,образів,наукових, культурних цінностей;
3) управлінська – підтримка зв’язків людей, регулюв. їх діяльності;
4) соціальна – діяльність з обслуговування людей.
Суспільні форми руху матерії включають:
1)прояви свідомої діяльності людей; 2) вищі форми відображення; 3)цілеспрямоване перетворення дійсності.
64. Діяльність – специфічний спосіб існування соціального.
Аналіз сусп.-істор. практики, матеріальних і духовних аспектів.
Людна, як суб’єкт, має мислити й діяти. Теологія вважає, що «спочатку було слово». Наука надає перевагу ділу. Соціальна філософія – єдності, як принципу пояснення соціального. Цей принцип долає лише міфологія, релігія та ідеологія.
Розглядаючи їх єдність з боку діла: Діяльність – необхідна властивість і сутність, і джерело формування соціального.
Завдяки діяльності людина відокремила себе від природи і піднялась над нею.
65. Людина – суб’єкт предметно-теоретичної діяльності.
Роль праці і мови в процесі антропосоциогенеза.
Найважливіша умова розвитку праці – зміна характеру об’єднань. Праця – спільна, колективна діяльність людей.
Раніше – об’єднання в сім’ю і стадо ґрунтувалось на вроджених інстинктах спільного добування їжі, спільного вирощування потомства, захисту від хижаків.
Тепер – праця. Формується людське, засноване на праці суспільств, і змінюються форми спілкування між людьми.
Необхідність координувати зусилля учасників спільної трудової діяльності, спрямовувати їх на одне завдання, розподіляти між ними окремі дії, передавати досвід – викликало потребу в мові, спілкуванні.
Розвиток мови – став передумовою розвитку людської діяльності.
66. Філософія про сутність людини. Потреби та інтереси.
Сутність людини – сукупність всіх суспільних відносин.
Призначення людини – прагнення до єдності, гармонії об’єктивного і суб’єктивного, скінченного і нескінченного. Субстратні рівні людини (природне, суспільне, внутрішній і духовний світ) не слід протиставляти і абсолютизувати.
Сутність людини у їх суперечливому протиставленні.
Потреби – об’єктивна залежність людини від зовнішнього світу, соціального середовища: 1) природні (в їжі, одягу, воді);
2) соціальні (потреби духовної культури,спілкування).
Індивід діє цілеспрямовано для задоволення власних потреб в конкретній соціальній системі, де й з’являється інтерес особи, його зміст.
Інтерес – становище людини в суспільстві, харектиристика залежності від діяльності інших, спроби використовувати відносини і соц. інститути для задоволення потреби. Людина усвідомлює потреби подекуди в більшому обсязі, ніж об’єктивно змісту.
67. Людина – цілісне утворення. Діалектика біол. і соц. в людині.
Людина як цілісне утворення – носій складної внутрішньої структури (індивід, особистість), що володіє внутрішньою активністю. Характеризується інтегрованістю, самодостатністю, автономністю. Це прояв функціонального щодо структурного цілого.
З одного боку, людина – жива істота, що підкоряється законам розвитку живої природи, біосфери. З іншого – соціальна істота, що винаходить знаряддя за допомогою яких створює певні предмети, продукти харчування, і особливе штучне середовище проживання.
В людині з’єднані два начала – природнє і суспільне,біологічне і соц.
Відносно середовища, де живе людина, формуються її характер, здібності, поведінка. Якщо людина росла поміж тварин (Тарзан, Мауглі) в дійсності вона не може повернутись до людського життя.
Людина виростає і виховується повноцінною лише в нормальному середовищі, де оволодіває мовою, свідомістю, культурою, здатністю трудитися і перетворювати світ.
Але біологічну природу людини ми не відкидаємо, хоч намагаємось знайти рішення проблем сучасного суспільства соціальній.
68. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість».
Людина – родове поняття, що вказує на віднесення істоти до вищої форми живої природи – до людського роду. Тут стверджується генетична зумовленість розвитку людських якостей і ознак.
Індивід – одиничний представник виду Homo Sapiens. Як і люди, індивіди відрізняються морфологічними особливостями (зріст, колір очей…), а й психічними властивостями (темперамент, емоційність).
Індивідуальність – єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Індивідуальність і особистість – способи буття людини. Відмінність у їх різних процесах становлення.
Становлення особистості – соціалізація людини (освоєння їм родової, суспільної сутності, що пов’язане з прийняттям нею соціальних норм і правил, соціальних функцій і ролей, і формуванням уміння будувати відносини з іншими людьми).
Становлення індивідуальності – індивідуалізація людини (самовизначення виділення особистості з спільноти, оформлення її окремо, через її активний і творчий вияв в житті людей).
Про особистість кажуть «сильна, енергійна, належна», як її діяльнісні характеристики, а про індивідуальність – «яскрава, неповторна, творча» - як самостійну сутність.
69. Гуманізм як явище, і як філософське поняття.
Гуманізм – визнання людини вищою цінністю в світі, повага до гідності і розуму людини. В епоху Відродження – право на щастя, і вільний вияв природніх почуттів і здібностей. Гуманізм – ставлення до людини з турботою про неї, повагою до її гідності, людяність.
Гуманістичнийпротистоїть релігійному (головна цінність – Бог), класовому (інтереси класу), імперському (інтереси імперії).
Ідеалом людини в епоху Відродження – її різнобічна діяльність, і орієнтація на культуру.
Духовні цінності – особисті достоїнства,благородство,а не багатство. Мета життя – не спасіння душі, а творчість, служіння людям!
В наш час питання гуманізму – вкрай важливе, без нього важко побудувати нормальне суспільство, без війн,агресії, несправедливості.
70.Сусп.-екон. формація – структур.-зміст. аспект люд. дійсності.
Суспільно-економічна формація – конкретно-історична форма суспільства, що характеризує його як певну цілісність і ступінь розвитку. Розкриття специфіки – дає відповідь про те, як влаштоване суспільство, з яких елементів складається, механізм взаємодії елементів. Основа структури формації – структура сутності людини. Формація охоплює матеріальне виробництво, систему суспільних відносин, суспільну свідомість.
Людина виникає, виходить з тваринного світу при потребі у виробництві знарядь праці і засобі задоволення життєвих потреб.
В формації наявна внутрішня суперечливість: потреб і рівня розвитку знарядь праці,обмеженими можливостями їх задоволення.
І постає потреба розвитку знарядь праці, зміни розвитку формації.
Продуктивні сили містять у собі людей, потреби, навички застосування знарядь праці, і засоби виробництва – вихідний момент формування формації.
Економічні відносини – система зв’язків і відносин між людьми зумовлені процесом виробництва. Форми: розподіл (праці), обмін (діяльністю), споживання.
Ознака економічних відносин – спосіб поєднання робочої сили зі знаряддям праці через: 1)організаційно-технічні; 2) соціально-економічні; 3)адміністративно-розподільні відносини.
Продукт сили і економічні зв’язки – спосіб виробництва, і основа суспільно-економічної формації.
71. «Цивілізація» як категорія соціальної філософії
«Цивілізація» (у Фр. 19ст.) – від лат. civilus - цивільний, державний з юридичним змістом.
Цивілізація – суспільство, що характеризується особливим рівнем розвитку – способом виробництва.
В 19 ст. виникла концепція про те, що у кожного народу своя цивілізація.
Деякі вчені доводили те, що немає «людства як цілого», «єдиної цивілізації».
Загальні форми організації: політична, моральна, естетична, релігійна та правова.
Цивілізація – матеріальна культура, що характеризується технологічним прогресом та легшому досягненню матеріальних благ. Культура – внутрішнє надбання самої людини її духовного розвитку.
Вперше розмежував ці поняття Кант, а Шпенглер їх протиставив остаточно.
72. Культура – форма людської дійсності
Культура – матеріальні і духовні цінності, способи і вміння їх використовувати для подальшого розвитку, і передавати наступним поколінням.
Оволодіти культурою означає піднести індивідуальну діяльність до загальних норм суспільства.
Культура – це показник не тільки панування людини над природою, а й над власною природою – за Фрейдом. Він казав: «Культура – механізм придушення і перетворення підсвідомих потягів».
Матеріальна і духовна культура завжди у суперечливій єдності: духовні продукти завжди мають форму, а матеріальна має елементи духовності. Духовна культура не може виступати без її упредметнення.
Культура не живе поза існуванням її носія – людини. Індивід засвоює її через мову. Біологічно людині дається організм лише з можливостями, а в середовищі людина, як ціле стає дійсністю.
Культура впливає на цінності людей, тобто на сенс їх життя.
73. Соціальна структура суспільства. Класи, нації…
Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, об’єднаних зв’язками.
Великі соціальні групи: суспільні класи, етнічні об’єднання, нації, народи, племена, соціальні верстви населення.
Об’єднуються вони через загальний інтерес.
Класи -емпірично-фіксована велика група населення, з її особливим:
1)місцем в системі суспільного виробництва;
2)роллю в суспільній організації праці;
3)засобами одержання благ, і їх розміром.
Верства – емпірично-фіксована частина класу - сукупність індивідів, що займаються практично однією ж працею, і отримують однакову за неї винагороду.
Нація – духовно-соціальний різновид людської спільності, що склався історично на певній території:
1)самоусвідомлення себе частиною етнічної групи;
2)спільність мови, культури, побуту, звичаїв;
3)антропологічних особливостей;
4) інтересів у творенні матеріальних цінностей, території;
74. Філософ. аналіз понять «Держава», «громадян. суспільство»
Держава:
1)сукупність людей, території, де вони проживають з суверен. владою;
2)організація політ. влади за допомогою Закону та спільної діяльності;
Громадянське суспільство – система інститутів, що забезпечує розвиток та самоорганізацію населення.
Структурні елементи: організації та різні об’єднання у всіх сферах суспільного життя, які є регуляторами свободи людини.
75. Духовне життя суспільств. Структура суспільної свідомості
Через духовність йде усвідомлення навколишнього світу, вироблення кращого ставлення до нього, а також пізнання людини самою себе, свого призначення і сенсу життя.
Духовність сьогодні – умова, інструмент засіб орієнтації в світі, виживання людства, сталого розвитку суспільства і людини.
Духовне освоєння – набуття цінностей «істини, добра і краси» та ін.
Рівні:
1)буденно-практичний;(погляди, що формуються умовами життя);
2)науково-теоретичний. (Ідеологія – сукупність теоретичних поглядів, що виражають інтереси окремих груп);
76. Буденно-практична і ідеолого-теоретична свідомість
77. Ідеологія і громадянська психологія
Ідеологія – систематизована оцінка соціальної дійсності і здійснення її в державному устрої певним класом.
Ідеологія – завжди диктат групи щодо особистості і суспільства.
Там де наука будує гіпотези – ідеологія бере як реальну дійсність.
Громадянська психологія – сукупність звичних уявлень соціальних груп про суспільство, що ґрунтується на історичному досвіді.
Наука має на меті досягти істини, пізнання світу. Ідеологія – до формування свідомості людини, і маніпулювання ними шляхом впливу на свідомість, вона пристосовує істину до своїх цілей.
78. Основні форми суспільної свідомості.
Основні форми суспільної свідомості: моральна, правова, релігійна, політична, економічна, наукова і філософська.
Мораль – форма суспільної свідомості, де відображаються погляди, норми й оцінки поведінки індивідів, соціальних груп, і суспільства.
Політична – сукупність почуттів, настроїв, традицій, ідей, що відображають початкові інтереси соціальних груп, їх ставлення одне до одного, і до політичних інститутів суспільства.
Правосвідомість – знання і оцінка права. Правова ідеологія - правові погляди та інтереси великих соціальних груп.
Релігія – форма суспільної свідомості,основа якої – віра в надприродне.
Філософська – теоретичний рівень світогляду.
Філософія передує всім іншим наукам, вона є фундаментальною, дає їм поняття і категорії про предмети, явища і об’єкти їх вивчення.
79. Політична свідомість.
Характеризує суб’єктивну сторону політики. Вона охоплює теоретичні і чуттєві уявлення громадян до владних інститутів.
Залежно від суб’єктів:
1)масова (громадська думка, настрій і дія мас);
2)групова (конкретних класів, шарів, еліти);
3)індивідуальна (ставлення особистості до політики та участь в ній).
Масова політична свідомість формується на соціальному досвіді, який ідеологія використовує.
80. Правосвідомість.
Правосвідомість – система поглядів, уявлень, теорій про минуле, діюче або бажане право.
Правосвідомість:
1)Правова ідеологія;
2)Правова психологія;
Будь-які зміни правосвідомості в працівників правозастосовних органів можуть негативно відбитись на істинності та правомірності прийнятті юридичних понять. Вона випливає на виникаючі юридичні наслідки.
81. Моральна свідомість. Мораль, право та політика.
В основі моральної свідомості – моральність.
Моральність – сфера моралі, звичаїв, вчинків.
Мораль виникла раніше за всі форми суспільної свідомості і виступала регулятором відносин в суспільстві.
Право і мораль – регулюють відносини в суспільстві. Але правові принципи закріплені Законом, а норми спираються на громадську думку, традиції і звичаї. Але Закон пов’язаний з мораллю.
82. Естетична свідомість і мистецтво.
Естетична свідомість – окрема галузь духовної культури.
Структура: естетичні погляди, ідеали, смаки, почуття і теорії.
В античні часи роль її була «синкретичною»: твори мистецтва, наукові та релігійні, філософські праці – художні тексти.
Творчість «за законами краси» виникає на основі трудової діяльності.
Особливість: взаємодія людини з дійсністю сприймається індивідуально, але на основі існуючих ідеалів, смаків і потреб (як я сприймаю, що таке гарно на основі – 90/60/90).
Для формування естетичної свідомості велику роль відіграє мистецтво. Джерело художніх образів – реальна дійсність (в різні часи). Мистецтво емоційно-забарвлено впливає на людину, тим самим формуючи погляди. що є гарно (радість, задоволення), чи погано.
83. Релігія як форма суспільної свідомості.
Вона була ведучою більш ніж 2000 років, аж до епохи Просвітництва. Виникає атеїзм – вчення, що спростовує релігійні погляди.
Релігійна свідомість відповідала об’єктивним духовним потребам людини.
За допомогою релігії закріплювались норми поводження людини.
У язичницьких релігіях реальні земні потреби були зв’язані з світом природи. Потім висуваються на перше місце духовні проблеми, питання про сутність людини і її смертність, про співвідношення добра і зла.
Релігійна свідомість формувалась як свідомість про справедливе життя.
Наука спростовує догми релігії, але вона гнучко пристосовується до дійсності, що змінюється.
Причина збереження Релігії – стійкість традицій, що укладались століттями і міцно увійшли у наш побут.
84. Сенс людського життя, історичного процесу розвитку сусп.
Розмірковуючи про предмети і явища людина шукає їх причини, і питає: «Чому?».
Коли ж мова йде про саму людину, її життя – сенс: «Навіщо?».
Питання про сенс життя – морально-світоглядна проблема, тому що в ній знаходяться протилежні ідеали, цінності.
Основна частина питання – Цінність життя? У релігії – визначає Бог. В атеїзмі: 1)внеском в суспільство, який людина залишила;
2)незалежна від когось, або чогось.
Орієнтація на цінності життя: егоїзм (у своїх діях людина має керуватись особистими цілями), або гуманізм.
Гедонізм – у отриманні насолоди.
Евдемонізм – вчення про критерії і шляхи досягнення щастя.
Аскетизм – у відмові, самозреченні від благ і насолоди.
Прагматизм – в досягненні успіху, через виріш. проблем.
Перфекціонізм – у особистому самовдосконаленні.
Гуманізм – в служінні людям: Альтруїзм – у самозреченні для блага і щастя інших людей.
85. Свобода. Волюнтаризм і фаталізм.
Волюнтаризм – напрямок в філософії, що ставить волю людини головним принципом життя. Волю – сліпе надрозумне, що живе за своїми принципами і має свої закони людини.
Діяти волюнтативно – не рахуючись з об’єктивними умовами буття.
Фаталізм – все зумовлено долею, тобто хід життя людини і його вчинки вже зумовлені спочатку. При цьому підході не залишається місце для вільного вибору і творчості людини. Притаманне астрології та іншим соціально-утопічним вченням.
Свобода – вибір свого життєвого шляху, і самовизначення.
Свобода передбачає можливість діяти «на свій розсуд», чи то егоїстично, чи гуманно, чи змінюючи одне на інше.
Свобода розкриває творчість людини, вибору цінностей і шляху до щастя.
86. Свобода людини та відчуження (Фромм)
Самостійність, ізоляція і відчуження властиві всім людям.
Відчуження – порушення зв’язків «людина-природа», «людина-людина».
Людина намагається подолати свою самотність «втечею від свободи». (Щоб не бути відчуженим і самотнім в СРСР люди відрікались від віри)
Нестерпність відчуження:
1)агресії до оточення (садизм);
2)агресія до себе (мазохізм);
3)пристосуванні до інших людей, умов життя (конформізм).
87. Загальні і особливі риси розвитку спільнот. Концепції.
Прогрес – напрям розвитку поступальним рухом суспільства від нижчих і простих форм організації до вищих, складніших.
Теорія про розвиток суспільства, як прогресивний процес.
Розвиток суспільства – циклічний процес зі спадами і підйомами.
Теорії про «Критерії прогресу» залежать від: 1)розвиток розуму; 2)ступінь свідомості, моральності; 3)розвиток продуктивних сил;
Критерієм прогресу має бути міра свободи, яку суспільство може надати особистості для розкриття її можливостей.
88. Критерії прогресу суспільства і особистості
Повний розвиток теорія про прогресивний розвиток людства отримала у вченнях французьких філософів-просвітників 18 століття.
Критерії:
1)Християнство – внутрішнє вдосконалення, приближення до божого образу, збільшення числа божих обраних;
2)Розвиток продуктивних сил внаслідок НТР;
3)залежить від того, яке місце в суспільстві займає людина, рівень його свободи, щастя, ступеню індивідуалізації. Людина – не метод, а – ціль досягнення прогресу.
Протиріччя прогресу в тому, що для одної галузі – прогрес, то для іншої - регрес
89. Глобальні проблеми сучасності, можливі шляхи вирішення
Глобальні проблеми сучасності – сукупність проблем,
від вирішення яких залежить майбутнє існування цивілізації. Глобальні проблеми породжуються нерівномірним розвитком сфер життя людини та суперечностями в їх відносинах - проблеми всього людства.
Глобальні проблеми сучасності:
1) можлива світова війна із засобами масового знищення;
2)економічна і культурна нерівність між всіма народами;
3) кризовий стан відносин «людина-світ»: забруднення і виснаження;
4)зниження темпів приросту населення в Країнах 3 Світу, і навпаки;
5) негативні наслідки НТР;
6)тенденції до зниження рівня здоров’я (СНІД, онко-, наркоманія);
90. Соціально-філософський сенс біосфери і ноосфери
Філософський зміст поняття біосфери дав Вернадський, що ввів термін «жива речовина» - організми, що населяють Землю, а Біосфера – середа, де вони знаходяться. Жива речовина охоплює всю біосферу, створює і змінює її. Живі організми взаємодіють ха рчовими ланцюгами, людина взаємодіє з біосферою на основі трудової діяльності.
Зміна людиною середовища – етапеволюції біосфери, від впливунауки і колективноїпраці якого Земля переходить в новий стан – ноосфера.
Ноосфера – частина природи, чисто духовне явище, «мислячий пласт», що стоїть над світом рослин і тварин.
У Вернадського – новий етап еволюції біосфери пов’язаний з історичним розвитком людства, його працею і розумом, де людина – абсолютний розум та світова гармонія.
91. Щастя – аспект прояву основної проблеми філософії
Розуміння сутності щастя складне:
1) термін «щастя»вживається по-різному;2) складне явище дух.життя;
Одним щастя – чеснота, іншим – розсудливість, третім – мудрість, для деяких воно пов’язане з добробутом, або задоволенням.
Для більшості – удача, задоволення, пошана, багатство.
Мрія – устремління особистості до ідеалу. Щастя – досягнення його. Щастя – не тільки характеризує стан людини, але й уявлення про те, яким має бутижиття і що є блаженство.
Від того, як розуміється сенс життя – змінюється сенс щастя.
92. Чотири розуміння щастя за Таркевичем.
Використання аналізу і синтезу для конкретного розуміння щастя
Таркевич – фундаментальна праця «Про щастя» - 4 поняття щастя:
1) прихильність долі, удачі; (Фортуна)
2) стан інтенсивної радості;
3) володіння найбільшими благами; (Евдемонізм)
4) почуття задоволення життям (Психологічне розуміння).
Але вони разом, або й окремо – не розкривають зміст «щастя».
До того ж, до кожного аргументу можна підібрати контраргумент, можна навести інші поняття щастя. Гедонізм: щастя – задоволення.
Шопенгауер: «Щастя, як і здоров’я: є, коли не помічаєш ». «Є одна вроджена помилка людства – думати, що ми народжені для щастя ».
Салтиков-Щедрін: «Людина так влаштована, що й до щастя ставиться недовірливо і неохоче, і його треба нав’язувати».
Феєрбах: «Прагнення до щастя – прагнення прагнень ».
Можливо й те, що людина щаслива в певний момент, радісно переживаючи якийсь момент життя, неважливо як спричинений. Радість – короткочасний стан, а Щастя – тривалий емоційний, радісний стан. Щастю доступні всі почуття, навіть печаль і смуток, в залежності, як «в солодку кашу додають щіпку солі».
Людина, що стала щасливою, подібна людині, що глянула на неба після дощу і побачила веселку, але не як набір кольорів спектру, а як символ Божестенного заповіту, надія на довге щастя.
93. Зв’язок категорії щастя і категорій істини й свободи
Істина у філософії має світоглядний сенс і науковий, нею може бути наукове відкриття, що змінює наш світоглядний орієнтир.
Свобода – наявність у людини можливості вибору варіанту і реалізації результату події. Свобода волі накладає на людину відповідальність і ставить в заслугу її слова та вчинки.
Питання щастя змінюється від розуміння свідомістю – буття.
Сутність щастя:1)роздуми, що таке щастя; 2) шляхи формування.
Антигромадянське щастя: солдат щасливий при виконанні обов’язків, вони потрібні при війні, вона–нещастя для багатьох людей.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |