Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Заказники

Заказники є однією з найбільш розповсюджених в Україні категорій заповідних об’єктів і мають суттєве значення в мережі її ПЗФ.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Вони виконують функції збереження та відтворення природних комплексів, видів чи природних ресурсів, підтримання загального екологічного балансу. Залежно від своєї природоохоронної, екологічної, наукової й іншої цінності заказники можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення.

Контрольні запитання та завдання:

1. Яка класифікація територій та об’єктів ПЗФ прийнята в Україні?

2. За яким принципом території та об’єкти ПЗФ відносяться до певних категорій?

3. Назвіть основні характерні риси та відмінності окремих категорій ПЗФ.

4. У чому полягає функціональне зонування території національних природних парків та біосферних заповідників?

5. Пам’ятки природи

6. Заповідні урочища

7. Ботанічні сади

8. Дендрологічні парки

9. Зоологічні парки

10. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва

11. Регіональні ландшафтні парки

Література

1. Заповідна справа в Україні: Навчальний посібник. / За загальною редакцією М.Д. Гродзинського, М.П. Стеценка. – К.: 2003. - 306 с.

2. Заповідна справа. Практикум. Мудрак О.В., Кравчук Г.І., Єлісавенко Ю.А., Дзюмак М.А. – Вінниця: ВНАУ, 2011. – 96 с.

3. Ковальчук А.А. Заповідна справа: науково-довідкове видання. Ужгород: підприємство „Ліра”, 2002. – 312 с.

4. Міждержавні природно-заповідні території. / Під загальною ред. Т.Л.Андрієнко. - Міжвідомча комплексна лабораторія наукових основ заповідної справи НАН України та Мінекобезпеки України. Київ, 1998. - 132 с.

5. Андрієнко Т.Л., Онищенко В.А., Клєстов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я. Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації (під ред. д.б.н. проф. Т.Л. Андрієнко). – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 60 с.

1.4 Критерії та умови створення заповідних об’єктів та територій

[2] c. 14-19

План

1. Мета створення заповідних об’єктів

2. Мета розбудови екомережі

3. Критерії відбору ключових територій екомережі

1. Заповідання – один з методів охорони природних і культурно-історичних цінностей, що полягає у виключенні їх зі сфери господарської діяльності, забороні або суттєвому обмеженні їх використання з метою збереження цих цінностей сьогодення і майбутніх поколінь. В основу критеріїв і принципів відбору заповідних територій та визначення їх розмірів покладено біологічні, природоохоронні, наукові, рекреаційні, освітні, культурні та естетичні чинники.

Метою створення заповідних об’єктів є збереження цінних у науковому і господарському відношенні ділянок природи, де можна зберегти для майбутніх поколінь унікальних представників рослинного та тваринного світу.

В основу організації заповідних об’єктів покладено:

1. Території, найменше змінені господарською діяльністю людини.

2. Природні ландшафти, що включають цінні і рідкісні види рослин і тварин.

3. Еталони природи (поняття "еталон природи" ввів у науку В.В. Докучаєв).

4. Території, що забезпечують охорону і збереження природи, її самовідновлення, саморегуляцію, самозбереження, самовдосконалення тощо.

5. Заповідається те, чому загрожує зникнення.

6. Заповідні території бажано мати в кожному фізико-географічному, геоботанічному та лісотипологічному районі України.

Проте, сьогодні процес заповідання потрібно проводити не лише на окремо взяти розрізнених територіях, а заповідання території має бути комплексне (мережене або нерозрізнене). Ця ідея може бути реалізована шляхом створення густої мережі заповідних об’єктів та територій (екомережі).

2. Метою розбудови екомережі є створення комплексної багатофункціональної природної системи. Ідея екомережі охоплює практично майже усі сфери відносин людини і довкілля, пріоритетними з яких є:

1. Відтворення і збереження територіальної й функціональної цілісності екосистем.

2. Збереження біорізноманіття, а також ландшафтів всеєвропейського, національного і регіонального значення.

3. Посилення захисту природного раритетного різноманіття від існуючих і потенційних негативних чинників.

4. Забезпечення обміну генетичною речовиною, розселення і міграції видів, а також збереження міграційних шляхів.

5. Розширення і збагачення еволюційного простору для реліктових, ендемічних і зникаючих видів.

6. Збільшення і підтримка екологічної місткості рослинних угруповань, екосистем і ландшафтів, підвищення їх продуктивності, стабілізація екологічного гомеостазу на національному, регіональному та локальному рівнях, поліпшення стану навколишнього середовища, захист життєво важливих екологічних процесів, екосистем і ландшафтів.

7. Ренатуралізація особливо цінних деградованих екотопів і різноманіття – просторових елементів екомережі.

8. Створення об’єднаної мережі заповідних територій різного рангу і призначення, як елемента Європейської екомережі. Збільшення площі існуючого заповідного фонду, поліпшення охорони й упорядкування категорій заповідності згідно з всеєвропейськими пріоритетами.

9. Поліпшення соціальних і економічних умов населення й сприяння переходу до новітніх економічних невиснажливих технологій господарювання.

10. Збереження історичної та культурної спадщини і самобутніх технологій господарювання.

11. Створення натурної моделі і полігонів для відпрацювання біологічних, екологічних, технологічних та соціальних елементів збалансованого розвитку.

Раціональне використання окремих елементів і ділянок екомережі для розвитку туризму, освіти, традиційного господарювання тощо.

12. Підвищення рівня виховання, освіти та інформованості населення щодо значення й охорони біорізноманіття, підтримки екологічної рівноваги в регіоні та її ролі в забезпеченні збалансованого розвитку.

13. Посилення відповідальності місцевих органів влади та населення за збереження навколишнього природного середовища.

З мети створення екомережі випливають наступні загальні принципи та показники її побудови: цілісності – обов’язковий елемент континентальної екомережі; емерджентності; єдності – територіальної, видової, функціональної; комплементарності – біорізноманіття, функцій, середовища існування і територій; різноманіття – форм охорони; репрезентативності; відновлення – втрачених природних цінностей; відповідності – природі біогеографічних територій України; ієрархічності – побудови екомережі із елементів різного рангу; підпорядкованості – структурних форм і функцій охорони біорізноманіття, шляхів міграції та поширення видів; традиційних форм господарювання, підтримки екологічного гомеостазу; максимальності – включення існуючої заповідної мережі в екомережу в тій мірі, в якій тільки це можливо; поліфункціональності – включення в екомережу нарівні з природними екосистемами напівприродних, деградованих, що заслуговують відновлення, а також територій традиційного рільництва, рибальства, полювання тощо; надійності – стабільній і довготривалій протидії негативним чинникам. З метою стабілізації просторової структури екосистем і ландшафтів, особливо тих, що зазнали значного антропогенного навантаження доречним є створення екологічних мереж різних рівнів, починаючи від локального і закінчуючи міжнародним.

3. Критерії відбору ключових територій екомережі:

1. Біоекологічні критерії: природності – екосистеми та біота території знаходяться у природному або майже природному (мало порушеному) стані; видової різноманітності – територія відзначається високим рівнем багатства та різноманітності флори та фауни (вище середнього рівня для регіону в цілому); ценотичної різноманітності – територія відзначається високим рівнем (вище середнього для регіону) багатства та різноманітності рослинний угруповань; унікальності та рідкісності біоти – територія відзначається високою концентрацією ендемічних, реліктових та рідкісних видів і рослинних угруповань; репрезентативності – біота території репрезентативна для відповідного біогеографічного регіону.

2. Ландшафтні критерії: природності – ландшафти території зберегли свій вигляд у природному або близькому до цього стані; унікальності – на території наявні унікальні природні ландшафти; ландшафтної різноманітності – на території трапляється значна кількість різних і контрастних видів ландшафтів або природних територіальних комплексів; репрезентативності – ландшафтна структура території є типовою для даного регіону; культурного значення - ландшафти території перетворені людиною і мають значну історико-культурну цінність.

3. Територіальні критерії: достатність площі - площа території достатня для виявлення її біоекологічпого, функціонального, ландшафтного, істерико-культурного значення в масштабі регіону; територіальної цілісності - в межах ключової території, цінні у біоекологічному або ландшафтному відношеннях ділянки представлені суцільним масивом, або у такому масиві є незначні за площею вікна антропогенно-змінених ділянок, або цінні ділянки розміщені неподалік одна від одної і просторово пов'язані у локальну екомережу.

Література

1. Заповідна справа в Україні: Навчальний посібник. / За загальною редакцією М.Д. Гродзинського, М.П. Стеценка. – К.: 2003. - 306 с.

2. Заповідна справа. Практикум. Мудрак О.В., Кравчук Г.І., Єлісавенко Ю.А., Дзюмак М.А. – Вінниця: ВНАУ, 2011. – 96 с.

Тема 1.5. Ранги та категорії заповідних територій

[2] c. 27-33

План

1. Історія розвитку концепції рангів.

2. Сучасний стан справ.