Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Гендерні аспекти спілкування

Читайте также:
  1. Взаємовідносини людини і природи.Екологічні проблеми ,її наукові ,соціально-філософські та етиико-гуманістичні аспекти.
  2. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування.
  3. Визначте сутність та види спілкування.
  4. Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення.
  5. Етимологічні аспекти економіки підприємства
  6. Етичні аспекти консультативної діяльності
  7. Загальні аспекти підготовка та проведення ділових зустрічей.
  8. Інноваційні аспекти в технологіях кулінарної продукції з яєць і яйцепродуктів
  9. Історичні аспекти педагогічної технології

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є досліджен­ня комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.

Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

- маніфестація гендеру в стилі спілкування;

- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок - мовні гендерні стереотипи;

- вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному, лексичному та текстуальному;

- гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Як стверджують психологи, лінгвісти, стиль спілкування жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему доміну­вання: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою є інформація, результат, факти, цифри, для них тільки одна відповідь правильна (переважно це - власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегі­альне прийняття рішень, заохочення активності учасників комуніка­тивного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок -актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створи­ти доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників. Однією з проблем дослідження особливостей вияву людського чинника в мові є встановлення лексико-стилістичних засобів і спо­собів їх транслювання залежно від статі комунікантів. У цьому сенсі слід наголосити на вживанні лексичних одиниць із семантичною функцією кваліфікації ступеня вияву ознаки. Для зображення вер­бальної поведінки жінок типовим є підсилення ступеня вияву певної ознаки шляхом таких інтенсифікаторів: дуже, надто, надзвичайно, вельми, сильно, страх (як), здорово, не на жарт, ой! ох! аж он як, тощо.

Отже, жінки схильні перебільшувати вияв ознаки, а чоловіки -вживати вульгаризми, грубі й лайливі слова для висловлення силь­но негативних емоцій. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють свою незаперечну переконаність (я глибоко перекона­ний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло). Бажання чоловіків показати у спілкуванні з жінками високий рівень ерудиції спонукає їх до вживання професійної лексики.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикет­ному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки конт­ролюють і керують перебігом її.42 Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.

Запропоновані висновки про гендерні аспекти спілкування не пре­тендують на вичерпність, універсальність, але заслуговують на увагу для подальших серйозних студій цієї проблеми.


5. Культура сприйняття публічного виступу (уміння слухати, ставити запитання).

1. Якщо ви прагнете привернути увагу аудиторії.

• активізуйте увагу слухачів, зацікавте їх, переконайте, що ваш виступ буде свіжим, яскравим, образним;
• слухачі повинні заохочено слухати вас; дайте їм зрозуміти, що факти, які ви збираєтеся розкрити, зрозумілі й цікаві;

• не зловживайте під час виступу запитальними формами, оскіль­ки це може ввести в оману слухачів;

• не плутайте основну думку з доказами та ілюстраціями, ви­окремлюйте її інтонаційно;

• якщо у вас виник сумнів, зробіть паузу, поясніть детально осно­вну думку і лише потім продовжуйте далі.

2. Якщо ви бажаєте завоювати довіру слухачів: слова вимовляйте чітко, переконливо;

• у мовленні й поведінці все повинно бути злагодженим: слова, постава, жести; зацікавте аудиторію описами, порівняннями, зіставленнями, протиставленнями;

• аудиторія завжди охоче сприймає цікаву інформацію; структу-руйте матеріал на прості і зрозумілі елементи, щоб слухачам було легше їх запам'ятати;

• демонструйте різні підходи до вирішення проблеми.

Щоб набути досвіду справжнього оратора, варто після кожного публічного виступу аналізувати його.

Алгоритм самоаналізу виступу

1. Як аудиторія зустріла мене? (Доброзичливо, байдуже, стримано, з недовірою, з неприязню).

2. Як розпочав (ла) виступ? Чи викликав виступ зацікавленість, пожвавлення, байдужість, несприйняття?
3. Як можна схарактеризувати настрій аудиторії упродовж ви­ступу? Він змінювався на мою користь чи ні? У якій частині виступу це було помітно? Як це проявлялось? Можливі при­чини цих змін.

4. Якщо аудиторія реагувала негативно, то чим це було зумовлено?

5. Як я реагував (ла) на невдачу/успіх?

6. Як я сам (а) оцінюю:

• вибір теми, її розкриття, свою позицію;

• план і композицію виступу, логіку побудови, вступ, висновки;

• якщо тему, факти, логіку я оцінюю позитивно, то чим пояснити невдачі, незадоволення, послаблення контакту?
7. Як я сам (а) оцінюю своє усне мовлення; дихання (не вистачало глибини дихання, утруднення дихання через носову порожнину, чи були вимушені паузи для вдиху; що можна сказати про темп, плавність мовлення: чи вільним було мовлення? чи не було за­йвого напруження?).

8. Як аудиторія реагувала на мої аргументи, приклади, жарти, запитання?

9. Як я тримався (лася): просто і вільно чи скуто?

• чи не зловживав (ла) жестами?

10. Що повчальне з цього виступу я врахую під час підготовки до наступного виступу?
Успіх виступу (оволодіння розумом, почуттями й емоціями слухачів) забезпечують його глибоке і всебічне продумування, добір необхідних слів, жестів, інтонацій, аргументів і наочних засобів. Така комплексна підготовка сприяє завоюванню уваги аудиторії, переко­нанню її у власній слушності, залученню слухачів до активної участі у спілкуванні.

Важливим компонентом техніки професійного спілкування є вміння слухати.

Слухання - не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Розпізнання істинного змісту повідомлення або поведінки означає перший крок до правильного вибору засобів впливу на співрозмовника.

Часто заважає слухати зосередженість на власних думках, пробле­мах або бажаннях, іноді буває так, що формально ми чуємо партне­ра, а насправді - ні, тобто виникає «псевдослухання», імітація уваги до співрозмовника.
Поширеним є «агресивне» слухання - прагнення якомога швид­ше висловити власні погляди і судження, не беручи до уваги позицію партнера. «Вибіркове» слухання дає можливість зосередитися лише на деяких деталях повідомлення, найбільш важливих або цікавих для реципієнта, за цих умов не вимальовується загальна картина, вона залишається мозаїчною.

Розглядаючи слухання як елемент техніки професійного спілку­вання, виділяють два його типи: пасивне й активне. Пасивне - це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта, що інформували б про те, чи сприйняли й зрозуміли його повідомлення.

З метою кращого порозуміння співрозмовників рекомендують ви­користовувати техніку активного слухання: з'ясування, дослівного повторювання, перефразовування і резюмування.

З ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та у постановці перед ним відкритих запитань.
Дослівне повторювання - відтворення частини висловлення пар­тнера або усієї його фрази. Воно допомагає зосередитися на словах партнера й постійно стежити за міркуваннями співрозмовника. Повторювання дає змогу партнерові зрозуміти, що його чують і сприймають.

Перефразовування коротке відтворення основного змісту повідомлення співрозмовника, сутності його висловлення.

Резюмування використовується, якщо під час виступу увага переключається на інше, нерідко другорядне питання.

Під час сприймання публічного виступу слухачів зазвичай дратують:

• розповіді про особисті справи; банальність (розмова про відомі всім речі, повторення жартів та афоризмів);

• пасивність (підтакування співрозмовникові та небажання ви­словлювати умотивовану думку);
• самозаглиблення (зосередженість лише на своїх успіхах і про­блемах);

• надмірна серйозність;

• відсутність такту, схильність до спішних висновків; гордовитість і зневага до співрозмовника; брутальність, надмірна балакучість.

Логічності виступу сприяють питальні конструкції, оскільки розвиток суджень відбувається шляхом переходу від раніше відомого до нового, більш точного твердження. Ставлячи питання, формують відповідь на нього. Функції питальних висловлювань визначаються їх місцем в структурі тексту виступу і комунікативним завданням. За їх допомоги ставиться проблема, викладається нова інформація.
Розрізняють такі види запитань, якими послуговуються під час виголошення і сприймання, публічного виступу.
Закрите запитання - це запитання, на яке можна відповісти одно­значно, наприклад: «так/ні», назвати точну дату, ім'я або число тощо. їх використовують, щоб отримати конкретну інформацію, уточнити твердження, сфокусувати розмову.

Відкриті запитання - це запитання, на які важко відповісти од­ним словом. Воно зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка ваша думка з цього приводу, що ви могли б нам запропону­вати тощо - це вимагає розгорнутої відповіді. Ними послуговуються на початку дискусії.
Альтернативні запитання - це щось середнє: ставлять їх у формі відкритого запитання, але при цьому пропонують варіанти відповіді.

Риторичні запитання не потребують відповіді на відміну від звичайних. До них вдаються у двох випадках: 1) відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем; 2) таке запитання, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на взірець: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак промовець, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації45.

Підтверджувальні запитання (техніка Сократа): одержати від співрозмовника низку відповідей «так», щоб або створити атмосферу згоди, або додати розмові інерції та змусити вимовити «так» на головне запитання.
Можна це робити за допомоги зв'язок, тобто фраз, складених за схе­мою: спочатку твердження, потім запитання, що потребує твердження. Стандартні зв'язки: Правда? Ви згодні? Справді? Правичьно? Дійсно? Чи не так? Чи не правда?

Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову у потрібному напрямку.

 

  1. Невербальні компоненти спілкування.

Невербальне спілкування - це «мова жестів», що включає такі форми самовираження, які не спираються на слова та інші мовні символи.

У соціально-психологічних дослідженнях розроблено різноманітні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційніхарактеристики голосу, тактильне вплив, просторову організацію спілкування.
Слід зазначити, що невербальна поведінка особистості полуфункциональности. Невербальна поведінка

Створює образ партнера по спілкуванню;

Висловлює якість і зміна взаємовідносин партнерів по спілкуванню, формує ці відносини;

Є індикатором актуальних психічних станів особистості;

Виступає в ролі уточнення, зміни розуміння вербального повідомлення, посилює емоційну насиченість сказаного;

Підтримує оптимальний рівень психологічної близькості між людьми, що спілкуються;

Виступає в якості показника статусно-рольових відносин.

Ефективність спілкування визначається не тільки ступенем розуміння слів співрозмовника, а й умінням правильно оцінити поведінку учасників спілкування, їх міміку, жести, рухи, позу, спрямованість погляду, тобто зрозуміти мову невербального (вербальний - "словесний, усний") спілкування. Ця мова дозволяє мовцеві повніше висловити свої почуття, показує, наскільки учасники діалогу володіють собою, як вони насправді ставляться один до одного.

Кинесика

Кинесика - загальна моторика різних частин тіла, що відображає емоційні реакції людини. До кинесики відносяться виразні рухи, які у жестах і міміці, в пантомимике (моторика всього тіла, що включають в себе позу, ходу, поставу та ін), а також візуальному контакті.

Хода

Хода - це стиль пересування людини. Її складовими є: ритм, динаміка кроку, амплітуда перенесення тіла при русі, маса тіла. По ході людини можна судити про самопочуття людини, його характері, віці.

У дослідженнях психологів люди дізнавалися по ході такі емоції, як гнів, страждання, гордість, щастя. З'ясувалося, що «важка» хода характерна для людей, що знаходяться в гніві, «легка» - для радісних. У пишається людини найбільша довжина кроку, а якщо людина страждає, його хода млява, пригноблена, така людина рідко дивиться вгору або в тому напрямку, куди йде.

Крім того, можна стверджувати, що люди, які ходять швидко, розмахуючи руками, впевнені в собі, мають чітку мету і готові її реалізувати. Ті, хто завжди тримає руки в кишенях - швидше за все дуже критичні і потайні, як правило, їм подобається пригнічувати інших людей. Людина, що тримає руки на стегнах прагне досягти своїх цілей найкоротшим шляхом за мінімальний час. Люди, зайняті вирішенням проблем, часто ходять в позі «мислителя»: голова опущена, руки зчеплені за спиною, хода дуже повільна.

Поза

Поза - це положення тіла. Людське тіло здатне прийняти близько 1000 стійких різних положень. Поза показує, як дана людина сприймає свій статус по відношенню до статусу інших присутніх осіб. Особи з більш високим статусом приймають більш невимушену позу. В іншому випадку можуть виникати конфліктні ситуації.
Одним з перших на роль пози людини як одного із невербальних засобів спілкування вказав психолог А. Шефлен. У подальших дослідженнях, проведених В. Шюбцем, було виявлено, що головне смислове зміст пози полягає в розміщенні індивідом свого тіла по відношенню до співрозмовника. Це розміщення свідчить або й закритості, або про розташування до спілкування.

Поза, при якій людина перехрещує руки і ноги, називається закритою. Перехрещені на грудях руки є модифікованим варіантом перешкоди, яку людина виставляє між собою і своїм співрозмовником. Закрита поза сприймається як пози недовір'я, незгоди, протидії, критики. Більше того, приблизно третина інформації, сприйнятої з такої пози, не засвоюється співрозмовником. Найбільш простим способом виведення пози є пропозиція щось потримати або подивитися.

Відкритої вважається поза, в якій руки і ноги не перехрещені, корпус тіла спрямований у бік співрозмовника, а долоні і стопи розгорнуті до партнера по спілкуванню. Це - поза довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.

Жести

Жести - це різноманітні рухи руками і головою. Мова жестів - це найдавніший спосіб досягнення взаєморозуміння. У різні історичні епохи і в різних народів були свої загальноприйняті способи жестикуляції. В даний час навіть робляться спроби створити словники жестів.

Модальні, тобто виражають оцінку і ставлення (жести схвалення, задоволення, довіри і недовіри і т.п.)

Описові жести, які мають сенс тільки в контексті мовного висловлювання.

Міміка

Міміка - рухи м'язів обличчя, і це головний показник почуттів. Дослідження показали, що при нерухомому або невидимому обличчі співрозмовника втрачається до 10-15% інформації. У літературі зазначається більше 20 000 описів виразу обличчя. Головною характеристикою міміки є її цілісність і динамічність. Це означає, що в мімічних виразів обличчя шести основних емоційних станів (гнів, радість, страх, смуток, здивування, відраза) всі рухи м'язів обличчя скоординовані. І хоча кожна міна є конфігурацією всього обличчя, основне інформативне навантаження несуть брови і губи.




Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 39 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | <== 6 ==> | 7 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав