Читайте также:
|
1. Загальні риси соціальної організації.
2. Основні види соціальних організацій та механізми регулювання (регулятори) у соціальних системах.
Питання 1.
Соціальна організація є вищим рівнем розвитку соціальних систем. Найчастіше вони виникають тоді, коли досягнення будь-яких спільних цілей визначається тільки через досягнення індивідуальних цілей, або коли досягнення індивідуальних цілей є можливим лише через висунення і досягнення спільних цілей. У першому випадку створюються трудові організації (підприємства і заклади), у другому – акціонерні товариства і так звані масові спілчанські організації. Таким чином визначальною ознакою соціальної організації є цільова спільність. Саме колективне ціледосягнення викликає необхідність впроваджувати ієрархію та управління. У цьому зв’язку вирізняють такі властивості соціальної організації.
По-перше, соціальна організація утворюється як інструмент вирішення суспільних завдань, засіб досягнення цілей, тому на першому місці при її вивченні стоять такі проблеми, як виявлення (з’ясування) її цілей і функцій, ефективності результатів, мотивації та стимулювання її членів.
По-друге, соціальна організація складається як людська спільність, специфічна соціальність, тобто сукупність соціальних груп, статусів, норм, відносин, лідерства, згуртованості або конфліктності.
По-третє, соціальна організація об’єктивується як безособова структура зв’язків і норм, детермінована адміністративними й культурними чинниками. Предметом аналізу організації в цьому розумінні виступає агрегована цілісність, що ієрархічно побудована і взаємодіє із зовнішнім середовищем. Головне тут – рівновага, самоуправління, розподіл праці, керованість організації.
Певна річ, що всі ці сторони мають лише відносну самостійність, між ними немає чітких меж, вони постійно переходять одна в одну. Більше того, будь-які елементи, процеси і проблеми соціальної організації мають бути розглянуті в кожному з цих трьох вимірів, у яких вони виступають в різних якостях. Наприклад, людина в організації є одночасно працівник, особистість і елемент системи.
Соціальні організації відзначають високим рівнем як багато вимірності, так і невизначеності побудови та функціонування. Вони належать до надскладних систем. Їх складність може перевищувати можливості управління контролювати організаційні процеси. Вирішення проблеми залежіть від того, наскільки у певній соціальній системи виражені загальні риси, аналіз яких може сприяти як звуженню діапазону управління, так і на спрощенню будови соціальних організацій або підвищенню вирішальної здатності управління. Коротко охарактеризуємо основні з них:
1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов’язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.
2. Соціальна організація має чіткий загальнообов’язковий порядок, система її статусів і ролей — ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).
3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.
4. Складність соціальної організації буває абсолютною (об’єктивною, тобто закладеною в об’єкті) і відносною (суб’єктивною, що характеризує здатність управління). Організаційна складність починається вже зі збільшення кількості елементів у організації. У такому разі посилення відносної складності відбувається при незмінності абсолютної складності. Однак кожний приріст абсолютної складності викликає зростання відносної, хоч остання може змінюватись і без посилення першої, наприклад, через розвиток знання про систему. Наступний рівень складності починається на стадії, коли виникає різноманіття елементів, особливо якщо це стосується не тільки функцій, а й природної якості елементів соціальної системи. Далі – різноманіття зв’язків між елементами, якщо в соціальній системі виявляються частини та рівні. Максимум складності на цій стадії полягає в суперечностях між елементами, частинами та рівнями соціальної системи (наприклад, протилежність функцій, несумісність). Вищий ступінь складності соціальної системи означає автономію всіх складових: рівнів, частин та елементів. В соціальних організаціях – це суб’єктивність їх основного «елементу» - людей, тобто наявність у них власних цілей, інтересів, свободи, поведінки, тощо.
5. В соціальній організації наявні всі вищеозначені ступені складності – як у багатовимірності, так і у невизначеності. Для подолання складності найчастіше застосовується метод соціальної формалізації, тобто стандартизація організаційних зв’язків і норм. Соціальна формалізація як спосіб організованості соціальних систем – це цілеспрямоване формування стандартних, знеособлених зразків поведінки в правових, організаційних і соціокультурних формах. У соціальних організаціях формалізація охоплює контрольовані зв’язки, статуси і норми, що сприяє зниженню абсолютної і відносної організаційної складності. Найважливішою ознакою цього способу організованості є різного роду фіксованість його елементів, тобто договірне, документальне закріплення їх в єдиній системі правових, технологічних, економічних та інших норм і залежностей.
6. Існують два шляхи формалізації соціальних організацій. Перший шлях ґрунтується на осмисленні попереднього досвіду. При цьому аналіз усталеної практики функціональних відносин, зафіксованої в свідомості як дане, призводить до пошуку і вичленення з неї найбільш повторювальних, сталих, неперехідних елементів. Наприклад, стихійний розподіл функцій, що тривалий час складається в певному підрозділі організації, одного разу фіксується і закріплюється у вигляді спеціального адміністративного розпорядку (документу), який стає організаційною основою функціонування цього підрозділу і еталоном для створення нових. Другий шлях формалізації – це «конструювання» соціальної організації. У даному випадку створення програми передує актуальному існуванню організації. Наприклад, створення нового підприємства передбачає попередню розробку спеціального проекту, плану роботи тощо. Минулий досвід тут також присутній, але тільки як прецедент. Слід зауважити, що формалізація, природно, означає звуження діапазону вибору, обмеження, навіть підпорядкування суб’єктивної волі учасника соціальної організації визначеному порядку. Однак це неминуча, вироблена об’єктивним ходом розвитку соціальних процесів, і перш за все організаційних, форма стабілізації будь-якого об’єднання людей.
7. Формалізація ніколи не може охопити всі організаційні відносини. Тому поряд з формальною частиною завжди існує і неформальна. Це інший тип організованості, що представлений соціально-психологічною організацією як спонтанно складеною системою міжособистісних стосунків, що неминуче виникає у ході більш чи менш тривалого спілкування людей, яке ґрунтується на взаємодії членів соціальної організації як особистостей. Така організація є результат безпосередньої вибірковості стосунків у колективі, спрямованих на досягнення мети, задоволення індивідами їхніх соціальних потреб (у спілкуванні, визнанні, належності). Соціально-психологічна організація проявляється, головним чином, у групоутворенні. Соціально-психологічні групи включають невеликий контингент людей, зв’язки між якими утворилися стихійно, але які порівняно довго підтримують між собою ці безпосередні зв’язки. У таких групах люди об’єднані взаємним інтересом, хоча кожен із них усвідомлює або виокремлює себе як специфічну соціальність. Межі такої групи можуть збігатися з формальними або відрізнятися від них, включати членів декількох підрозділів соціальної організації, розбивати останні на неформальні підгрупи, яка за межами організації не функціонують взагалі.
8. Формальній структурі соціальної організації протистоїть не тільки соціально-психологічна, а й позаформальна організованість членів соціальної організації. Нерідко службові відносини не вкладаються в суто формальні зв’язки та норми. Для вирішення ряду проблем працівникам доводиться вступати між собою у стосунки, не передбачені жодними правилами, інструкціями, взагалі заздалегідь заданими приписами. Іншими словами, позаформальна організація виникає внаслідок прагнення людей як працівників краще вирішувати свої службові справи. Це цілком службові, націлені на справу, на роботу, але не передбачені інструкціями і правилами, не підтверджені офіційно ділові стосунки. Тому в будь-якій соціальній організації звичайно існує «паралельна» система зв’язків і норм. Вона може бути дуже корисною для організації або шкідливою. Але вона виникає природно, через неможливість охопити офіційними стандартами всі відносини, ситуації, особистісні особливості.
Таким чином, соціальні організації охоплюють різні сфери діяльності людини у суспільстві, адже соціальна організація — соціальна спільнота, орієнтована на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур шляхом реалізації потенційних можливостей та якостей людини і формування єдності інтересів людей (особистих, колективних, суспільних).
Питання 2.
Загальновідомо, що переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягти без соціальних організацій, саме це й зумовлює їх різноманітність. Будь-яка стійка соціальна група з регламентованою поведінкою може перетворитися на соціальну організацію, якщо в ній сформується система базових цінностей і норм, яка охоронятиметься відповідним соціальним механізмом, що виявляє і вирішує соціальні проблеми, тобто ліквідує відхилення від загальноприйнятих (в групі) соціальних норм, відтворює базові цінності і норми. Це стає можливим за допомогою соціальної формалізації організаційного простору.
Соціальна формалізація як спосіб організованості систем – це цілеспрямоване формування стандартних, знеособлених зразків поведінки в правових, організаційних і соціокультурних формах.
Найважливіша ознака формалізації стосунків у середині організації – фіксованість її елементів, тобто договірне, документальне закріплення їх в єдиній системі правових, технологічних, економічних та інших норм і залежностей.
Формалізація організації виявляється у вигляді свідомо заданих сталих зразків функціональної поведінки (статус, режим, зв’язки, стандарти, приписи, процедури, програми тощо), які виступають як елементи організованості. Прикладом високоформалізованої процедури є складальна лінія конвеєру. До організацій з низькою формалізацією відносяться ті, що постійно мають справу з новими ситуаціями, для яких немає прецеденту (наприклад, організації зайняті в передових галузях наукових досліджень).
Результати формалізації наступні:
- концентрація організаційної діяльності в найбільш оптимальному напрямку,
- стійкість, стабільність функціонування організації,
- можливість тривалого прогнозування функціональних процесів,
- зниження абсолютної і відносної організаційної складності,
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 18 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |