Читайте также:
|
Бог і щастя
Бог є найвищим благом і причиною будь-якого блага. Так само як усе існує завдяки Богу, так і кожне благо виходить від Бога. Спрямованість до Бога для людини є природною, і тільки через єднання з ним людина може досягнути щастя.
Августин про душу і тіло
Душа у вченні Августина є самобутньою субстанцією, яка не може бути ні тілесною властивістю, ні видом тіла. Вона не містить у собі нічого матеріального, володіє лише функцією мислення, волі, пам'яті, але не має нічого спільного з біологічними функціями. Від тіла душа відрізняється досконалістю, яка обумовлюється тим, що душа близька Богу і безсмертна. Душа, а не тіло пізнає Бога. Перевага душі над тілом вимагає, щоб людина турбувалася про душу, пригнічуючи прагнення до чуттєвих насолод.
Співвідношення розуму і віри
Істину про Бога не може пізнати розум; її може пізнати лише віра, яка скоріше належить до волі, ніж до розуму. Підкреслюючи роль почуттів або серця, Августин стверджував єдність віри і пізнання. При цьому він прагнув не піднести розум, а лише доповнити його. Віра і розум взаємно доповнюють одне одного. «Розумій, щоб міг вірити, віруй, щоб розуміти» -це положення відповідає духові християнства, і на цій основі могла будуватися наступна фаза - схоластика.
Августин про час
Дослідження вічного духовного буття Бога і постійної мінливості і загибелі одиничних речей і явищ привели Августина до проблематики часу. Відповідно до його розуміння, час є мірою руху та змін, властивих усім «створеним» конкретним речам. Перед створенням світу часу не існувало, але він проявляється як наслідок божественного творення і одночасно з останнім. Міру зміни речей дав Бог. Августин пояснює виміри часу: минуле, теперішнє і майбутнє. Ні минуле, ні майбутнє не мають дійсної орієнтації, вона властива лише теперішньому, завдяки якому щось може мислитись як минуле або майбутнє. Минуле пов'язане з людською пам'яттю, майбутнє полягає в надії. Тільки Бог раз і назавжди поєднує теперішнє з минулим і майбутнім.
Людська і божественна історії
Важливою є концепція єдності людської і божественної історії, які спливають у протилежних, але взаємно нероздільних сферах, змістом яких є битва двох царств (градів) - божого і земного. Божий град - це частина людства, яка своєю морально-релігійною поведінкою заслужила у Бога спасіння і милосердя; в земному граді залишаються люди самолюбні, жадібні, егоїстичні, які забули про Бога. Божий град поступово зміцнюється в суспільно-історичному розвитку, зокрема після приходу Ісуса Христа.
64. “Сповідь” Августина. Ключові проблеми.
"Сповідь" є найвідомішим твором св. Августина. Щодо безпосередніх причин написання "Сповіді" є багато теорій: одні вбачають у ній автобіографічну розповідь про навернення автора з маніхейства у християнство, інші - алегоризовану розповідь про початки північноафриканського монашества, ще інші - ілюстрований прикладами з власного життя богословський трактат про відношення між вільною волею та Божою благодаттю, - центральне питання Августинового богослов'я в контексті його полеміки із пелагіянством.
Структура:
Твір поділяють на три головні частини: глави з першої по дев'яту - це ретроспективна розповідь-сповідь Августина про своє минуле; глава десята присвячена актуальному етапу життя автора; а заключна частина (глави 11-13) є своєрідним коментарем на першу главу біблійної книги Буття у зв'язку з долею й життєвою історією кожної людини. Композиційна єдність цього твору полягає в трьох "складових" сповіді: покаяння в усіх гріхах, вдячність Богові за Його терпеливість та милосердя і беззастережне сповідання віри.
З одного боку "Сповідь" - це неначе "звичайна" автобіографія (хоч звичайна для нас, - в античній літературі цей жанр ще не був до кінця сформований, і саме Августинова "Сповідь" стала основою європейського автобіографічного літературного жанру); з іншого - тонкий психологічний автопортрет, що не має паралелей у стародавній літературі; ще з іншого - філософський чи богословський трактат, у якому лінія життя автора є лише "злітною смугою" для його світоглядних роздумів; нарешті - це довга молитва звернена до Бога.24
"Сповідь" - твір надзвичайно багатогранний. Справедливо зазначити, що в "Сповіді" марно дошукатись якоїсь єдиної і однозначної "тези". Радше автор запрошує читача до спільної мандрівки складними лабіринтами його роздумів і глибоко інтимних одкровень, щоб здійснити у своїй мандрівці своє унікальне і особисте відкриття тих істин, своїм досвідченням яких ділиться Августин. Послуговуючись термінологією сучасної герменевтики, можна сказати, що цей текст наскрізь діалогічний, хоча і написаний як суцільний довгий монолог. Читаючи його, людина не просто стає свідком сповіді автора, а насамперед отримує нагоду сформувати свою власну "сповідь ", своє бачення власного життя і переосмислити свій шлях.
Ключові проблеми твору:
Головні теми твору, що знову і знову повторюються на його сторінках - це навернення, повернення блудного сина в отчий дім; віднайдення після довгих пошуків єдиної і незмінної істини; боротьба в людському серці між покликанням до гармонії з Богом і гріховними пожаданнями.
"Господи, Боже правди, чи вже досить знати ці речі, щоб подобатися Тобі? Бо нещаслива та людина, яка спізнала все те, але не знає Тебе, а блаженна та, що знає Тебе, хоча б навіть не знала того!"
65. Вчення про предестинацію Августина.
Предестинація – це напередвизначення. У християнстві означає, що доля людини вже наперед визначена Богом і наперед визначено, чи обрана вона і чи спасеться. Проблема напередвизначення в богословській літературі часто висвітлюється через використання термінів "Божественний промисел", "Боже провидіння", "предестинація". У вченні Августина про напередвизначеність епіцентром внутрішніх переживань людини постають її духовні пошуки істини та переживання моментів індивідуального ставлення до Бога, який передвизначив вибраних до спасіння й наділив їх своєю благодаттю. Людина повинна прагнути до пізнання себе, оскільки саме у внутрішній людині, у її безсмертній душі криється істина й образ Бога, від якого повністю залежна душа. Розглядаючи співвідношення напередвизначення (Божественного промислу) та волі людини, у філософії Августина прослідковуються суперечливі орієнтири. Людина без Божої благодаті, що направляє на добро, не може позбутися гріховних спонук, але "непідвласне людині те, що приходить їй у голову", а гріхи та зіпсутість натури людської, за Августином, Божественне провидіння виправляє й вирівнює війнами.
Тобто, вчення Августина про предестанацію говорить, що є люди, наперед визначені до спасіння. Але ті, що не визначені до спасіння, не обов’язково визначені до загибелі. Їм потрібно багато молитися, щоб отримати Божу благодать і позбутися гріха. Тут же в пригоді стає Церква (представник Царства Божого на землі). Августин суперечить сам собі, бо то говорить, що джерелом зла є людина з її свободою волі, то каже, що "непідвласне людині те, що приходить їй у голову". Зрештою, Августин вважає таку нерівність між людьми (одні вибрані до спасіння, а інші - ні) нормальним явищем. Це – ідея нерівності.
66. Августинове тлумачення проблеми співвідношення волі людини і волі Бога: проблема божественної благодаті.
Августин стверджував, що «для Бога нема нічого неможливого» і що «Бог визначає все». Більше того – Він вже має для кожної людини свій план. Божа благодать вже наперед визначена для конкретних людей (предестинація), інші мусять її здобувати самостійно. Воля людини(свобідна воля) – вибирати між добром і злом. Божа воля – визначати все у світі, навіть долю людини.
У творі «Про свободу волі» Августин вводить концепцію волі. Він пише, що воля, яку він вважає першою причиною гріха, сама не є нічим спричиненою. «Яка причина волі взагалі може бути, – риторично питає він, - окрім самої волі?» Отже, людина має свободу волі. Вона також, як він думає, є тим компонентом нашого існування, що робить нас суб’єктами моралі, здатними на гріх, але також здатними до моральних чеснот. Августин намагався пояснити, як милість Божа може впливати на людську волю, не порушуючи її свободи.. Спроби Августина показати, що всезнання Бога сумісне зі свободою волі, найбільш наочні у Книзі 3 його «Про свободу волі».
Ще один твір Августина, де він роздумує про людську і Божу волю – «Про дух і лист».
67. Пізня патристика. Северин Боецій.
Северин Боецій (480—525) — римський філософ-неоплатонік, матеметик і теоретик музики, теолог та політичний діяч пізньої античності, римський патрицій, був засуджений за зраду Візантії і ворожіння, ув'язнений в Павії, підданий тортурам і вбитий.
Автор трактатів з логіки і коментарів до творів з логіки Порфирія та Арістотеля. Коментував та перекладав твори Цицерона.
Основні твори:
Літературний спадок включає в себе більш ніж двадцять творів, які можна поділити на чотири групи: 1) учбові посібники з "вільних наук"; 2) твори з логіки з перекладами, коментарями та трактатами; 3) теологічні роботи; 4) художньо-філософська сатура "Розрада філософією".
Основні ідеї:
Про філософію
Філософські погляди Боеція в цілому характеризуються еклектичністю, поєднанням вчень Платона, Аристотеля, неоплатонізма і стоїцизма.
Філософія алегорично зображена Боецієм в першій книзі "Розради" як прекрасна дама, яка явилася йому, коли він знаходився у в'язниці. Він пізнає у величній незнайомці свою годувальницю, в домі якої перебував з дитинства: то була філософія.
Філософія просвіщала, втішала і зцілювала Боеція. Її медикаменти – знання та ідеї, а єдиний метод лікування – логічні міркування в поєднанні з поетичними образами.
Про Благо
Вище Благо, за Боецієм, – це те, що сяє вічною славою і сповнене світлої радості, що володіє великою і непереможною силою, що ні в чому не має потреби, що заслуговує величезної поваги і шанування. Це Благо він ототожнює з Богом.
Благо досягається на шляху морального вдосконалення людини, на шляху доброчесності. Творячи добро, ми обов’язково приєднуємося до всієї повноти блага, до вищого і абсолютного Блага, а тим самим до свого блаженства.
"Блаженством є стан, який не піддається ні тривогам, ні печалі, ні тяжкій скорботі, бо навіть в найменших речах, якими люди намагаються володіти, є радість і задоволення".
Про Єдність
Єдність є умовою будь-якого буття: "Все, що існує, до тих пір лише продовжується і існує, доки являється єдиним, але приречене на зруйнування і погибель, якщо єдність буде порушена". Єдність ця залежить від Єдиного Бога: "Cвіт цей не міг би бути узгодженим в єдине ціле із таких різних і протилежних частин, якби не існувало єдиного начала, яке з’єднує таке різне і неузгоджене".
Про вічність
Бог вічний і не належить часу. Світ з усією сукупністю свого минулого, сучасного і майбутнього вічно існує в Розумі Бога.
"Лише те, що охоплює усю повноту безмежного життя і володіє нею, чому не бракує нічого із майбутнього і що не втратило нічого із минулого, справедливо вважається вічним. І воно з необхідністю володіє здібністю бути завжди присутнім в собі і включати до себе безмежність теперішнього часу".
Різниця між вічністю і часом, за словами Боеція, в тому, що вічність в кожній своїй миті цільна, часу ж це не притаманне, а також і в тому, що вічність є мірилом перебування, а час – мірилом руху.
"Вічність є довершеним володінням одразу всією повнотою безмежності життя, це з очевидністю проявляється при порівнянні її з тимчасовими явищами".
Проблема зла
Як плід творіння вищого Блага наш світ не може бути нічим іншим як благом; тому все, що має в цьому світі буття, є благом, а зло – це тільки небуття, неповнота буття. І хоча Бог всемогутній, але зло він створити не може, тому що він всеблагий і всезнаючий, "це означає, що зло ніщо, якщо його не може вчинити Той, Хто може все".
Про Фортуну
Боецій, який наслідує більшість античних моралістів, пропонує відноситися до Фортуни, випадкового щастя або нещастя, стримано: не надто радіти, коли таланить, і не сумувати, коли не щастить, пам’ятати завжди про те, що мінливість – це сутність і природа Фортуни.
"Розсудливість розуміє, що все має кінець, і що як добре, так і зле мінливе. І не варто через це ні боятися погроз Фортуни, ні занадто сильно бажати її милостей".
Дари Фортуни – це те, що ми отримуємо не тільки за заслуги, скільки в силу обставин: почесті, багатство, славу. Всі ці речі не надійні і до того ж для своєї підтримки вимагають великих зусиль. Боецій вважає, що ми повинні більше дякувати Фортуні тоді, коли вона відвертається від нас, оскільки випробовування загартовують і роблять особливо приємними раптові повороти долі на краще.
Про Провидіння і долю
Долі людей різні, але завдяки Провидінню вони повністю узгоджені і складають єдину долю людського світу, в якому кожний займає своє місце, яке найкраще відповідає йому: "Будь-яка доля є благом, оскільки вона або справедлива, або корисна".
Разом з тим, якщо уникнути своєї долі неможливо, все таки можна уникнути її примх. Чим більше людина залежить від тимчасового, скороминущого, тим мінливіша і зрадливіша його доля. Але, чим ближче вона до божественного життя з незмінною вічністю, тим менша її залежність від часу, а, відповідно, і від примх долі.
"Провидіння є божественним розумом, який стоїть на чолі всіх речей і розміщає всі речі, доля ж є сполучним розміщенням речей, що змінюються, з її допомогою Провидіння упорядковує їхнє існування".
Про свободу волі
"Все, що наділено від природи розумом", володіє свободою волі, здібністю визначати, що належить бажати, що – уникати. Але воно володіє свободою не в рівній мірі. "Людські душі більш вільні, коли вони перебувають в спогляданні божественного розуму, менше – коли вони з’єднуються з тілом. Найгірший вид рабства той, коли вони віддаються порокам і позбуваються влади над власним розумом". Свобода людини полягає в добровільному прийнятті такого порядку, який діє в світі; вона полягає у свідомій участі в світових процесах, які направляє Бог, в радісному визнанні, що все йде до кращого. За людським вибором завжди спостерігає Бог і в сьогоденні бачить все таким, яким це стане в майбутньому: "...ти не можеш уникнути спрямованого на тебе погляду, хоча ти і маєш волю змінити свої дії за власним бажанням".
68. Северин Боецій як предтеча схоластики.
Мартин Грабман назвав Боеція "останнім із римлян і першим із схоластів". І справді, Боецій вбачав свою місію в тому, щоб відкрити грецьку культуру латинянам. Ним була забезпечена спадкоємність інтелектуального життя, здійснювалась передача традиційної спадщини середньовічної культури.
69. “Розрада від філософії” Северина Боеція.
Найвідоміший твір Северина Боеція — «Розрада від філософії». У «Розраді» зачіпаються багато метафізичних і етичних проблем, а саме: природа Бога, доля і щаслива доля, свобода волі і потрібна походження Всесвіту.
«Розрада від філософії» – найвагоміший твір написаний на порозі смерті у в'язниці (образне сприйняття філософії). Філософія владна, ніколи не старіє, є завжди актуальною. Вона підіймається до небес, то опускається до людських розмірів. У творі Боецій алегорично уособлює філософію зі строгою владною жінкою, з величною поставою, красивим, та старим одягом, але вік та зріст цієї жінки важко визначити. Її справа спрямована на культуру, на підтримку сенсу життя, вимагає багато праці. І одній руці – книги, у другій – скіпітер. Так і філософія – вона ніколи не старіє, завжди актуальна, вона універсальна. Вона знатна, не видає її одяг, має давню історію.
Основні думки:
Бог – найвище благо. Треба пізнавати через вічну душу Бога – саме це є благом, а не матеріальний світ. Творячи добро, нагородою за нього є те, що людина наближається до блага. Проте творячи зло – покаранням і є зло, адже тим людина віддаляється від блага.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |