Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток

Читайте также:
  1. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом
  2. Аюрведа9 - історія виникнення, її традиції та значення
  3. В другій половині ХХ ст. розвиток неомарксизму був стимульований низкою чинників об“єктивного характеру.
  4. Взаємодія навичок та виникнення умінь.
  5. Взаємодія суспільства й природи — об'єктивна передумова виникнення екологічних відносин і екологічного права
  6. Визначте передумови об’єднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку (1199-1340 рр.).
  7. Виникнення і здійснення суміжних прав
  8. Виникнення і розвиток криміналістики в
  9. Виникнення і розвиток криміналістики в світі і в Україні.
  10. Виникнення і розвиток школи наукового управління.

 

Виникнення логіки належить до тих часів, які німецький вчений К. Ясперс визначив як “осьовий час”. В цей період (VI – V ст.ст. до н.е.) одразу у кількох найміцніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка формується і розвивається як окрема філософська дисципліна. Народження формальної логіки відбувається на досить зрілому етапі розвитку людства. Базуючись на філософії як формі раціонального теоретичного мислення, логіка побудована на розвинутому категоріальному апараті.

Подібно до філософії, логіка виникає тоді, коли суспільство досягає етапу розподілу праці і є здатним виділяти та забезпечувати людей, які безпосередньо не займалися постійною фізичною працею. Ця дисципліна формується у час радикальних змін базових устоїв культурного та розумового життя приблизно одночасно та Сході і на Заході, коли починає розмежовуватися сфера раціонального і чуттєвого, ідеального і матеріального, суб’єктивного і об’єктивного, реального і ірреального.

Логікою опікувалися представники різних філософських шкіл, які були зацікавлені у можливості розумового вдосконалення людства, теоретичного пізнання, проблем гносеології. Однак першими, хто підняв у Європі цю дисципліну на рівень мистецтва була філософська школа софістів. Для того, щоб зрозуміти значення цієї школи в розвитку логіки як науки, насамперед варто з’ясувати специфіку функціонування античного полісу і значення в ньому власне логіки.

Історичне полісне буття розмежовувало дві сфери суспільного розвитку: приватне і публічне життя. Приватне – сфера “ойкосу” – дому, господарства, економічної діяльності. Цією сферою займалися всі люди незалежно від того, чи були вони громадянами, чи ні. Відповідальними за цю сферу були жінки, раби та ілоти. Античні греки називали ойкос сферою несвободи, залежності, побутовості. Ця площина життя розцінювалася як важлива, але не головна для громадян міста - вона лише готувала людей до вищої площини буття – публічної сфери. Саме у другій здійснювалися найпотаємніші мрії людини, саме тут вона реалізовувала свої найкращі людські моральні та розумові здібності, стверджувала себе в площині дискусії серед рівних собі людей.

Важливо також і те, що в античності людина відчувала себе цілісним індивідом, здатним акумулювати весь історичний, розумовий та моральний потенціал людства. Поліс у свій час піднявся на найвищій щабель зрілості саме тому, що надав можливість різним суспільним групам усвідомити єдність біологічного та соціального, тілесного та духовного, раціонального та чуттєвого начала. Зараз ця традиція до гармонічного усвідомлення людиною самої себе втрачена – натомість розум і тіло, раціо і чуття усвідомлюються сучасною пересічною людиною, нажаль, як правило, відокремлено і антагоністично.

Слід також усвідомлювати, що антична демократія сильно відрізнялася від сучасного її розуміння. Антична демократія – демократія вільних людей, громадян міста, які мали відповідний політичний статус і право власності на землю, яке підкріпляло їх політичну вагу. Саме вони займалися духовною, інтелектуальною, науковою, політичною діяльністю. Тому вони з часом виробили певні еталони, моделі мислення, суспільного функціонування, які повинна постійно втілювати вільна людина. Дуже високий авторитет мали: риторика, діалектика, логіка, які формували здатність до розвиненого та дисциплінованого аналітичного розумового творчого мислення і здатність до високої мовної культури. Мистецтво вірного мислення і високого володіння словом цінувалося понад усе, адже саме у сфері словесної, мовної культури антична людина реалізувала ідеали свободи, цінності істини, добра, краси, справедливості.

Слід також відзначити, що наукові школи логіків не могли виникнути на порожньому місті або за умов суспільної цензури - антична демократія надавала багато можливостей для реалізації різноманітних наукових ідей.

Школа софістів була першою, яка захопилася втіленням можливостей реалізувати ідеї логіки як науки. Ці філософи були першими, хто диференціював сферу природи і суспільства - “ф’юзіс” і “номос”, визначили загальне поле логічного мислення. Вони також були першими адвокатами, які використовували логіку на практиці. Згодом їх ідеї були інтеріоризовані іншими мислителями і творчо вдосконалені Аристотелем. Саме Стагирит визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки дотепер. Попри те, що після смерті мислителя минуло багато сторіч, формальна логіка зберігає основні його ідеї.

Аристотель виводив логіку від грецького “логос” – слово, поняття, розмірковування, розум і визначав формальну логіку як науку про закони і форми вірного мислення. Головний принцип логіки з тих пір стверджує, що правильність розмірковування визначається тільки його логічною формою або структурою і не залежить від конкретного змісту суджень. Логічна форма – це спосіб зв’язку змістовних суджень. Найкраще цю думку можна проілюструвати на ряді прикладів.

Розглянемо такий умовивід:

Усі люди смертні.

Сократ – людина.

Отже, Сократ є смертним.

У даному прикладі засновками є два висловлювання: "Усі люди смертні" і "Сократ - людина", а висновком є висловлювання "Сократ є смертним". Наведений приклад демонструє міркування, що складається з одного умовиводу. Але можливі інші, більш складні випадки, коли міркування складається з двох, або декількох умовиводів. У цих випадках висновок першого умовиводу стає засновком другого умовиводу та ін.

Спробуємо продовжити наведене вище міркування, Додавши до нього ще один умовивід. У результаті отримаємо міркування, яке складається вже з двох умовиводів:

Всі люди смертні.

Сократ – людина.

Отже, Сократ є смертним.

Кожний смертний є живою істотою.

Отже, Сократ є живою істотою.

Звичайно, в повсякденному житті навряд чи люди міркують точно за такими схемами. Ми можемо пропускати або засновки, або деякі висновки (не формулювати явному вигляді). Однак, для здійснення логічного аналізу будь-якого міркування перш за все необхідно відновити його в повному вигляді.

Вищенаведене міркування є правильним як за формою, так і за змістом. Міркування, в яких в результаті порушення законів та правил логіки припускаються логічних помилок, називають неправильними. Логічні помилки можуть виникати як ненавмисно (несвідомо), так і навмисно (свідомо). Логічну помилку першого типу називають паралогізмом, а другого типу — софізмом (1.4).

 

1.4. Софізм – міркування, що ґрунтується на свідомому порушенні законів і принципів формальної логіки, на свідомому обґрунтуванні або використанні хибних аргументів для досягнення "перемоги" в дискусіях, публічних диспутах, суперечках

 

Софізми відомі ще за часів сивої давнини. Деякі з них увійшли назавжди в історію. Так, ще з античних часів відомий софізм "Рогатий". "Ти маєш те, чого не губив. Рогів ти не губив. Отже, у тебе є роги (тобто, ти – рогоносець)". Інший приклад софістичного міркування: "Чи знаєте Ви, про що я зараз хочу Вас запитати? – Ні. – Чи знаєте Ви, що говорити неправду – це недобре? – Звичайно, знаю. – Але ж саме про це я збирався Вас запитати, а Ви відповіли, що не знаєте. Отже, виходить, що Ви знаєте те, чого Ви не знаєте?"

Неправильні міркування аналізують в логіці лише з точки зору припущених в них помилок. Основне завдання логіки – аналіз правильних міркувань. Логіка намагається виявити і дослідити схеми саме таких міркувань, встановити їх типи, визначити загальні критерії правильності, виділити такі схеми, користуючись якими можна (згідно з певними правилами) отримати інші схеми даного типу.

 




Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 13 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

ПО ПРЕДМЕТУ: ЛОГИКА | Правила поділу понять | Узагальнення і обмеження понять. Класифікація. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав