Читайте также:
|
І 4.5 Основні етапи та послідовність виконання аудиторських робіт
Контрольно-аудиторський процес – системний вплив на суб`єкт підприємницької діяльності з метою його оптимизації та нормативно-правового регулювання. Аудиторський процес – сукупність організаційних, методичних та технічних прийомів, здійснюваних за допомогою певних процедур.
З метою ефективної організації аудиторської перевірки необхідно дотримуватись науково-обґрунтованої послідовності виконання аудиторських робіт. Доцільно визначити чотири таких етапи аудиту: планування та визначення аудиторського підходу; тестування засобів контролю; перевірка господарських операцій по суті (перевірка оборотів і сальдо за рахунками та аналітичні процедури); завершення аудиту (рис.4.3).
І етап. Планування та визначення аудиторського підходу
Після того, як визначено мету аудиту, складається план аудиторської перевірки та визначається аудиторський підхід щодо досягнення поставленої мети.
Існує багато способів виконання завдань аудиту. Вибір аудитором власного підходу зумовлюється, двома аспектами: необхідно зібрати достатню кількість аудиторських доказів, щоб аудитор міг взяти на себе професійну відповідальність, крім того, вартість накопичених доказів має бути мінімальною, щоб аудиторська організація була прибутковою та конкурентоспроможною.
Перед тим, як розпочати роботу з новим клієнтом, аудитор збирає і оцінює інформацію для прийняття рішення щодо проведення перевірки чи відмови від неї. Після прийняття позитивного рішення ставляться мета та основні завдання її проведення.
Щоб правильно інтерпретувати інформацію, яка одержана в результаті аудиту, необхідно розуміти бізнес клієнта та його галузеві особливості. Фінансова звітність відображає своєрідні аспекти тих чи інших видів діяльності. Так, неможливо уявити аудит клієнта, який займається будівництвом мостів, без знань особливостей будівельного виробництва, а також бухгалтерського обліку робіт за принципом відсоткового рівня готовності.
У цьому зв’язку необхідно прийняти декілька рішень управлінського і стратегічного характеру, зокрема, чи слід залучати до роботи інших спеціалістів (експертів); чи потрібно використовувати результати перевірок іншими аудиторськими організаціями дочірніх підприємств клієнта та ін.
Рис. 4.3. Схема аудиторського процесу
Крім вивчення характеру бізнесу клієнта та факторів впливу на нього, аудитору необхідно зібрати таку інформацію: розміри і організацію підприємства, особливості його роботи; організаційну структуру та методи управління; систему бухгалтерського обліку і процедури контролю; важливі дати, зокрема, дати проведення інвентаризацій активів; дати зустрічей аудитора з ревізійною комісією і радою директорів та ін.
Одержати таку інформацію можна ознайомившись з останніми річними звітами з врахуванням останніх публікацій загального характеру щодо сфери бізнесу, положень з ведення бухгалтерського обліку і проведення аудиторської перевірки. Корисними джерелами інформації є робочі документи за попередній рік, поточне листування та ін. Аудитор доповнює одержану інформацію опитуванням офіційних осіб та працівників клієнта, а також інших осіб, які мають необхідні для нього відомості та досвід роботи в певній галузі.
Крім цього, аудитор оглядає основні приміщення підприємства-клієнта, знайомиться з протоколами останніх засідань ради директорів та акціонерів, аналізує основні контракти і угоди, укладені клієнтом, порівнює фінансові та інші дані підприємства-клієнта з аналогічними даними підприємств, аналізуючи взаємозв’язок і напрям таких даних.
Згідно з міжнародними аудиторськими стандартами необхідно, щоб аудитор досягнув належного розуміння системи внутрішнього контролю для відповідного планування і збору аудиторських свідчень. Цього можна досягти при вивченні організаційних структур підприємства, діючих інструктивно-методичних положень клієнта, проводячи бесіди з працівниками підприємства-клієнта, складаючи анкети і блок-схеми документообігу, а також спостерігаючи за діяльністю клієнта.
На практиці аудитор щорічно не проводить повторного аналізу чи документування даних щодо структури внутрішнього контролю клієнта. Більшість аудиторських перевірок періодичні. При їх проведенні аудитор користується знаннями і документами, складеними в минулому році, та вносить в них зміни, які виникли з часу торішньої аудиторської перевірки. Основна частина (якщо не всі) таких змін потрапляють у сферу уваги аудитора в результаті підтримування відносин з клієнтом у проміжках між щорічними аудиторськими перевірками. Якщо у аудитора виникають сумніви в тому, що його думка про систему бухгалтерського обліку клієнта є правильною чи повною, можливо, із-за змін, які відбулися з часу проведення попереднього аудиту, перед складанням плану проведення аудиту необхідно провести перевірку правильності відображення в бухгалтерському обліку однієї чи декількох операцій.
Аудитор повинен сформулювати думку щодо системи внутрішнього контролю, достатню для складання плану проведення перевірки. Якщо у клієнта система внутрішнього контролю ефективна, то ризик контролю буде незначним, а кількість аудиторських свідчень може бути меншою, ніж при слабкій системі внутрішнього контролю.
В процесі формування думки щодо структури внутрішнього контролю аудитор визначає критичні моменти системи бухгалтерського обліку, в яких можуть бути помилки чи викривлення, і дістає впевненість, що стосовно таких пунктів були розроблені й проведені заходи і процедури, які дають змогу виявити помилки та викривлення.
Висновки аудитора щодо оцінки внутрішнього ризику та ризику контролю визначають характер, обсяг і масштаб процедур аудиту кожного рахунку чи групи рахунків. Якщо результати тестів засобів контролю позитивні, аудитор визначає, чи може він зменшити детальні аудиторські процедури по суті (попередньо визначивши рівень суттєвості економічної інформації).
Тестування засобів контролю спочатку проводяться, щоб дістати уявлення про систему внутрішнього контролю, з тим, щоб аудитор міг оцінити рівень ризику як „ризик нижче максимального”. Далі аудитор визначає, чи необхідні додаткові докази ефективності контрольних заходів, процедур структури контролю і чи дозволять ці докази провести подальше зменшення обсягу перевірки для виконання поставлених завдань аудиту. Якщо необхідно, аудитору слід провести додаткові перевірки засобів контролю.
II етап. Тести контрольних моментів
Основним у стратегії аудиторської перевірки є питання, чи слід проводити додаткові перевірки засобів контролю і так значно зменшити кількість аудиторських процедур по суті, чи їх слід проводити без великих обмежень на основі результатів перевірок засобів контролю. На кожному етапі перевірки аудитор вибирає певну стратегію дій. Таким чином, одні завдання, поставлені при проведенні аудиторської перевірки, можуть бути виконанні проведенням додаткових перевірок засобів контролю і обмеженням обсягу перевірок на суттєвість, інші — тільки шляхом використання процедур таких перевірок. Така гнучкість також придатна для різних клієнтів та їх дочірніх підприємств.
Проведення додаткових перевірок на відповідність засобів контролю ефективне тільки у разі, якщо час та зусилля, зекономлені при проведенні перевірок на суттєвість, перевищують час і зусилля, затрачені на проведення перевірок на відповідність засобів контролю. Перевірку зазвичай проводять тільки стосовно таких заходів і процедур, котрі, за оцінкою аудитора, здатні до мінімуму знизити ризик контролю. Аудитор не повинен автоматично приймати рішення про проведення додаткових перевірок засобів контролю без визначення того, що їх проведення буде ефективним, навіть якщо у нього склалась думка (судження), що вони забезпечать одержання необхідних доказів.
Перевірка своєї думки стосовно того, що ризик контролю незначний здійснюється шляхом виконання певних процедур, які називаються тестами контрольних моментів (тестами засобів контролю).
Більшість тестів контрольних моментів передбачають перевірку первинних документів, якими підтверджуються господарські операції. Крім цього, значна частина накопичених аудиторських свідчень — це і є документи, що мають відношення до господарських операцій. Зазвичай, коли проводять вивчення документації з господарських операцій, то говорять про перевірки господарських операцій.
Як відомо, перший етап аудиторської перевірки закінчується складанням плану-графіка та програми аудиторської перевірки. При складанні плану проведення аудиту до завершення додаткових перевірок засобів контролю аудитор припускає, що результати перевірок будуть задовільними. При роботі з клієнтом вперше основа для такого припущення може бути сформована шляхом проведення опитувань, спостережень, перевірки документів, записів, звітів, складених у процесі формування думки щодо структури контролю, а також результатів тестів засобів контролю, уже проведених до того часу. При періодичному призначенні аудитора основою для такого припущення виступає досвід, накопичений протягом торішньої аудиторської перевірки, результатів опитування компетентних працівників підприємства-клієнта та висновків аудитора про те, що структура контролю клієнта за період часу, що аналізується, помітно не погіршилась.
Якщо результати додаткових перевірок засобів контролю вказують на те, що елементи структури контролю протягом певного періоду працювали неефективно, то аудитор повинен провести коригування плану проведення аудиту в напрямі збільшення перевірок господарських операцій по суті. Доцільно при цьому визначити стратегію аудиторської перевірки щодо кожного рахунка чи групи рахунків, розробити відповідну програму, скласти план і графіки проведення робіт.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 33 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |