Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розміщення населення. Міське та сільське населення. Урбанізація

Розселення населення – процес розподілення й пере розподілення населення територією, а також результат даного процесу – мережа поселень.

Поняття „розселення населення” вміщує:

Ø розміщення населення;

Ø функціональні територіальні взаємозв’язки населених місць;

Ø міґрації населення.

Розміщення населення – це результат процесу просторового розподілення населення й формування мережі поселень на певний відтинок часу.

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Понад 2/3 його сконцент­ровано на 8 % суходолу, близько 85 % проживає в східній півкулі, 60 % — у помірному поясі північної півкулі, більш як 50 % – на низовинах і майже 1/3 – у приморській смузі. На розміщення населення впливають природні умови і ступінь розвитку та зосередження виробництва.

Характеристикою розміщення населення є його густота.

Густота населення – це ступінь населеності території, чисельність населення на одиницю площі (зазвичай на 1 км²).

Найгустіше заселені території давнього зрошувального землеробства: острів Ява, долина Нілу, Індо-Ґанґська низовина, Велика Китайська рівнина, дельти річок півострова Індокитай, Японські острови, де густота населення місцями перевищує 300 осіб на 1 км². Густо заселені також оазиси аридної зони, старопромислові ра­йони Європи, сходу Північної Америки (понад 200 осіб на 1 км²) та узбережжя Південної Америки, Африки, Австралії, що пов'язано з історією їх освоєння.

Середня густота населення зростає пропорційно зростанню його кількості на Землі, частково віддзеркалюючи ступінь освоєності певного типу природного середо­вища, задіяності його в господарській діяльності. Так, середня густота населення на Землі в 1975 році становила 29 осіб на 1 км², у 1987 році – 38, у 1994 році – 40 осіб на 1 км². Густота населення в різних частинах світу неоднакова – від З осіб на 1 км2 в Австралії до 130 осіб на 1 км2 в Азії. Найгустіше заселена Євразія – 105 осіб на 1 км². Найбільша густота населення в Банґладеш (1200 осіб на 1 км²). Втричі меншу, ніж в Євразії середню густоту населення мають Ла­тинська Америка та Африка – 43 особи на 1 км². В Латинській Америці найгустіше заселені острівні центральноамериканські держави.

За місцем проживання населення світу поділяється на міське (урбаністське) та сільське (руральне). Але єдиного для всіх країн критерію віднесення того чи іншого поселення до міського немає, що значно ускладнює порівняльний аналіз. Критерій міста закріплюється за­конодавче в кожній країні, коливаючись від 2000 осіб в Ісландії до 50 тис. осіб в Японії.

Нині в світі міське населення становить трохи більше половини, і його кількість невпинно зростає.

Найбільша частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %).

Міське населення зростає з багатьох причин, серед яких головними є відтік людей з сільської місцевості в міста, перетворення частини сільських поселень у міські та ін.

До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить ур­банізація.

Урбанізацією називають зростання і підвищення частки міського населен­ня у країні, реґіоні, світі. Таке тлумачення урбанізації є звуженим. А у широкому розумінні – це світовий історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в міське за характером праці, способом життя, культурою, що пов'язано із розвитком цивілізації, ходом науково-технічного прогресу. Тобто головна ознака урбанізації – зростання міст, збільшення їх впли­ву на розселення та відповідне ускладнення функцій.

Місто – це історично сформована природно-соціо-економічна територіальна система, що є організуючим центром у розвитку навколишніх територій та характеризується багатофункціональністю, динамізмом функціонування, концентрацією виробництва та населення. Міський статус поселення закріплюється національним законодавством у відповідності з особливостями господарського розвитку даної території.

За структурою зайнятості населення, джерелами його існування, характером зв'язків можна визначити функціональну структуру міста, що залежить від йо­го величини, адміністративного статусу, геополітичного положення, історії роз­витку й формування.

Розрізняють міста, що мають промислові, транспортні, торговельні, роз­подільчі та позаекономічні (адміністративні, наукові, культурні тощо) функції. Найчастіше трапляються міста, в яких поєднуються промислові, торговельні, транспортні та адміністративні функції. Є також вузькоспеціалізовані центри: промислові (Детройт), транспортні (Суец), політико-адміністративні (Бонн, Канберра), військові бази (Ґібралтар), наукові та вузівські (Кембридж, Гейдельберґ), курорти (Ніцца, Брайтон), релігійні (Мекка, Лурд).

У XX ст. темпи урбанізації значно зросли. За даними ООН, нині кількість міського населення досягла майже 3,4 млрд. осіб, тобто більшість населення світу проживає в містах. Найближчими десятиліттями міське населення в Азії, Африці, Латинській Америці зросте в 3 рази, а в Європі та Північній Америці - у 1,5 рази.

До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жи­телів, належать: Велика Британія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Ку­вейт, Ізраїль, Японія.

Найактивніше зростає населення великих міст (понад 100 тис. осіб), дуже великих (понад 500 тис. осіб) та міст-мільйонерів.

Водночас уповільнилися темпи зростання великих міст у розвинених країнах, спостерігається навіть деякий відтік населення з міст у приміську зону, де краща екологічна ситуація та умови життя.

Рурбанізація – процес розповсюдження міського способу й умов життя на сільську місцевість; складова процесу урбанізації в його широкому розумінні.

Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреа­ційних та інших зв'язків.

Субурбанізація – процес формування й розвитку приміської зони великих міст. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як аґломерація.

Міська аґломерація – це система по­селень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, тру­довими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв'язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі аґломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Лос-Анджеле­са, Буенос-Айреса, Осака-Кобе-Кіото, Ріо-де-Жанейро. В США налічується більш як півтори сотні аґломерацій, в яких проживає 70 % населення країни, у Ве­ликій Британії - 8 аґломерацій з населенням понад 2 млн. осіб кожна. Швидки­ми темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються.

Злиття зон суцільної урбанізації утворюють мегалополіси, наприклад, мегалополіс БосВаш на північному сході США об'єднує аґломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашинґтона та інших міст, концентруючи близько 50 млн. осіб. Мегалополіс Токайдо об'єднує аґломерації Токіо, Йокогами, Оса­ки-Кобе-Кіото.

Мегалополіс – найзначніша за розміром форма розселення найвищого ієрархічного рівня, є результатом злиття кількох міських аґломерацій, що межують.

Незважаючи на швидке зростання міст, майже половина населення світу нині проживає в сільській місцевості. Сільське населення переважає в таких країнах, як Банґладеш (понад 70 % кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У більшості країн Африки воно становить близько 80 % усього населення.

Сільське населення більше зв'язане з природними умовами, тому його розсе­лення наочніше відбиває характер природокористування. Форми розселення в районах землеробства відрізняються від форм розселення в районах пасовищного тваринництва.

Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову і розкидану (дисперсну). Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються. Розки­дана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинених країнах, як США, Канада, Австралія.

Сільська місцевість – уся заселена територія, що знаходиться поза міськими поселеннями, з її ландшафтами (природними й антропогенними) та населенням.

Поширені й мішані форми розселення. У розвинених країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин. Водночас, у країнах з низьким рівнем еко­номічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством. Таким чином, форми розселення населення постійно ускладнюються, віддзерка­люючи відповідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного «поліса» (міста-держави) до сучасного мегалополіса.