Читайте также:
|
Згідно Закону України “Про освіту” вища освіта в Україні є 4-рівневою з присвоєнням випускникам навчальних закладів кваліфікації молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. У 2005 році Україна підписала Болонську Конвенцію і започаткувала низку методичних та організаційних змін, скерованих на реформування освіти, на перехід на дворівневу освіту. Здійснено ряд заходів із створення національно-правової нормативної бази вищої освіти, які визначили ідеологію реформування всієї освітньої галузі. Під керівництвом Міністерства освіти та науки проведено широкомасштабний експеримент із запровадження положень Болонської Конвенції. Вищі навчальні заклади України перейшли на Державні стандарти підготовки фахівців з вищою освітою з урахуванням європейського рівня вимог і введення освітньо-кваліфікаційних рівнів “бакалавр” та “магістр”.
Навчальні заклади України, отже, функціонують нині в зоні європейської освіти та науки. Все це вимагає, з одного боку, старанного вивчення та гармонійного адаптування досвіду передових європейських університетів, з іншого боку — збереження своїх національних освітніх традицій.
Орієнтація, отже, на Болонський процес і взагалі на заморські новації не має призводити до докорінної перебудови вітчизняної системи освіти. Це лише стимул для її осмислення, порівняння з європейськими вимогами і стандартами для визначення можливостей її удосконалення на новому етапі.
Вирішальну роль у реформуванні української вищої освіти повинні відіграти провідні наші національні університети, на чому, до-речі, зроблено наголос у “Саламанському зверненні” Європейської асоціації університетів (2001 р.). У ньому, зокрема, підкреслено, що університети, які є автономними і відповідальними юридичними особами, керуючись принципами Великої хартії університетів (1988 року), підтримуючи загально визнані тенденції, зобов’язані формувати свої стратегічні цілі і завдання; розвиваючи співробітництво з університетами Європи, Америки чи Азії, вони повинні формувати свою освітню політику.
Болонська Конвенція проголосила принцип вільного пересування студентів, викладачів, науковців, для чого рекомендовано створити в університетах гідні умови для проживання та навчання студентів з інших країн, в першу чергу докторантів та постдокторантів. Чим ми можемо похвалитися тут?
На жаль, проголошена мобільність залишається лозунгом. Наші студенти та молоді науковці недостатньо обізнані з іншими документами з втілення Болонської Конвенції, такими, як:
1) Європаспорт, що затверджує періоди навчання за межами рідної країни;
2) “Євро-студент 2000” — документ, що містить соціальну та економічну інформацію про студентське життя у восьми країнах – учасницях ЄС (Бельгії, Німеччині, Фінляндії, Франції, Італії та ін.);
3) Міжнародна картка студента (ISIC), що пропонує її власникам знижки у більш ніж 90 країнах на туристичні квитки, житло, вхідні квитки;
4) 1991 року Конфедерація спілок ректорів ЄС запропонувала впровадити “Європейський докторат” як додатковий сертифікат на навчання докторантів за кордоном хоча би один рік.
Тобто, реформування вищої освіти відбувається цілком не так, як того хотіли автори Конвенції.
Більшість європейських країн сприйняли реформування вищої освіти як належне, що забезпечує послідовне здобуття ступенів “бакалавр”, “магістр” і “доктор філософії”. Така структура навіть стала світовим стандартом. Правда, в деяких сферах освіти, в першу чергу в медицині, ветеринарній медицині, окремих технологіях, ступінь “бакалавр” не забезпечує набуття повної професійної компетенції. Тут, отже, мають право на існування і проміжні кваліфікації.
Останнім часом у запровадженні Болонської Конвенції виникли якісь неув’язки. Основою Болонської реформи є, як відомо, перехід на кредитно-модульну систему навчання. У кожному навчальному закладі, відповідно до цього, опрацювали свою систему тестів та методику їх оцінювання. Але якщо спочатку від закладів освіти вимагали розділювати кожну дисципліну на певну кількість кредитів, а останні — на відповідну кількість модулів, то згодом переставили місцями кредити і модулі і вже стали розбивати дисципліни на модулі, а модулі — на кредити.
Вимагає перегляду і система оцінювання знань. Традиційно ми оцінювали знання студентів, не залежно від об’єму дисципліни та її складності, за 5-бальною системою. В американських навчальних закладах прийнята літерна система оцінювання знань (за першими літерами алфавіту) з потрійною градацією в межах кожної залікової літери (А+, А, А–; В+, В, В– і т. д.). У багатьох університетах свого часу перейшли на 10-ти, а то й 100-бальну систему, досить зручну.
Європейська методика передбачає також літерну систему, з диференціацією на сім видів оцінок — відмінно, дуже добре, добре, достатньо, задовільно, незадовільно з правом перездачі, незадовільно без права перездачі, проте цифрові інтервали між окремими оцінками чомусь не однакові, що дуже незручне для користування.
Нелогічною є пропозиція європейських експертів установлювати кожного року, за результатами минулорічної сесії, ліміти на окремі види оцінок, тобто відсоток студентів, що можуть отримати ту чи іншу оцінку, що виглядає досить дивно, адже навіть в межах одного курсу немає двох груп з однаковою успішністю.
Ускладненою є і методика оцінювання модулів. Не зрозуміло, чому перший модуль необхідно оцінювати в 10 балів, другий – в 14, третій – 18 балів і т.п.? Чому кожен лектор має розробляти свою шкалу оцінювання модулів?
Ще складнішим є виведення в кінці року (семестру) рейтингу кожного студента з кожної навчальної дисципліни за спеціальними формулами.
Перехід на європейську систему вимагає також усунення розбіжностей в трактуванні таких визначальних понять, як “освітня кваліфікація” та “вчений (науковий) ступінь”. В Україні під науковим ступенем розуміють рівень наукової кваліфікації особи. У нас є два наукові ступені: кандидата і доктора наук. В документах Болонської декларації часто під вченим ступенем розуміють освітню кваліфікацію (бакалавр, магістр).
Те ж саме стосується терміну “професор”. На Заході цим терміном величають усіх викладачів. Правда, тут є три категорії професорів (за посадою): професор-асистент, асоційований професор і повний професор. Іноді для цього навіть не потрібно мати науковий ступінь.
Як нонсенс на фоні Болонської Конвенції виглядають наші наукові ступені кандидата наук та доктора наук. Термін “кандидат наук” давно став анахронізмом, чогось подібного у світі немає. Ми вже давно прирівнюємо його до ступеня “доктор філософії”.
Таким чином, втілення Болонської конвенції в Україні вимагає значних зусиль та чіткої координації. Ми не можемо закривати очі на наявні труднощі та неузгодження, які необхідно усунути. Вважаємо за потрібне провести такі заходи:
1) Переглянути структуру закладів вищої освіти і привести її у відповідність з потребами держави; дати чітке визначення понять “університет”, “академія”, “інститут”, “коледж”, “технікум”, “училище” та їх підрозділів — “факультет”, “відділення”, “кафедра”, “лабораторія”.
2) Проведені зміни мережі вищих навчальних закладів, надання багатьом з них статусу університету принизило значення цього типу закладу вищої освіти. Необхідно встановити три рівні градації університетів — національний, державний, регіональний і розробити відповідні положення і провести акредитацію навчальних закладів на відповідність цим положенням.
3) Вища школа України має багаті традиції демократичного управління освітою, які свого часу були закладені в статути навчальних закладів. Необхідно переглянути статути навчальних закладів і звільнити їх від невластивих нашарувань.
4) В ряді навчальних закладів порушується положення про виборність професорсько-викладацького складу, про терміни переобрання, ігнорується давня традиція про можливість перебування на керівній посаді не більше двох термінів.
5) Освіта є невід’ємною складовою культури суспільства, тому розвиток їх не мислимий одного від одногою. Наша національна культура є серцевиною української національної ідеї, це її основа і простір для розвитку.
6) Вимагає перегляду та удосконалення запропонована останнім часом методика проведення курсових та семестрових екзаменів на засадах Болонської Конвенції.
7) Вимагають також перегляду і приведення у відповідність з реальною дійсністю положення про бакалаврат та магістратуру.
8) Необхідно переглянути положення про наукові ступені та вчені звання, замінивши ступінь кандидата наук на докора філософії і перейти, отже, на два докторських ступені — доктора філософії та доктора наук.
9) Потрібно, врешті-решт, перейти на європейські норми педагогічного навантаження викладачів.
Отже, основні тенденції розвитку професійної освіти є: багаторівневість та безперервність освіти, інтегративність, стандартизація освіти, демократизація освіти. В Україні за роки незалежності було підготовлено декілька документів, що мали визначати політику держави, щодо реформування освіти. Була підготовлена національна Програма “Освіта” (Україна ХХІ століття)”. Були прийняті Закони про професійно-технічну, про середню освіту, про вищу освіту. Підготовлені кваліфікована робітнича сила і розвинута економіка – це ключові та взаємопов’язані аспекти, з позицій яких треба розглядати стан та перспективу розвитку професійної освіти нашої країни.
Питання для самоконтролю
1. Що розуміється під системою професійної освіти України?
2. Охарактеризуйте принципи побудови системи професійно-технічної освіти в Україні.
3. Розкрийте завдання системи освіти в Україні.
4. Які ланки включає система професійно-технічної освіти в Україні?
5. Охарактеризуйте заклади системи професійно-технічної освіти.
6. Які освітні і освітньо-кваліфікаційні рівні визначено в Законі України «Про освіту».
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |