Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Михайло Драгоманов

Постать Михайла Драгоманова перебуває ніби на стикові двох великих епох в українському національно-визвольному русі – періоду культурницьких об'єднань українофільської інтелігенції та періоду виникнення новітніх політичних партій європейського типу.

Народився Драгоманов на Полтавщині в родині з демокра­тичними настроями й широким зацікавленням історією і літе­ратурою. Спокійна й розважлива атмосфера провінційного життя завжди дисонувала зі жвавим характером Михайла. Під час навчання в Полтавській гімназії через конфлікт із керівництвом його мало не виключили зі складу учнів. Однак інтерес до навчання при цьому не згас. Більше того, у хлопця з'явилося бажання не лише здобувати знання, зокрема вивчати історію, а й ділитися своїми відкриттями і здобутками з інши­ми. Так, непомітно для себе, юний Драгоманов вливається до культурно-освітньої роботи в недільних школах, які організо­вують з ініціативи київської Громади.

Водночас він продовжує працювати й над розробкою науко­вої історії Римської імперії. У роботі над цією темою виявився потяг Драгоманова до осягнення законів розвитку людського суспільства, пошуку закономірностей, що керують учинками видатних особистостей та цілих народів. Невдовзі він захищає дисертацію, у якій розглядаються соціально-політичні й куль­турні теорії суспільного розвитку. Зацікавлення Драгоманова античністю мало свою специфіку, оскільки в цивілізаційному плані саме Римська імперія стала своєрідною точкою відліку в правовому поступі європейських конституційних свобод. У її історії вчений прагнув знайти відповідь, наскільки придатним є цей шлях для України.

Однак життя диктувало свої умови. 1863 року вийшов сум­нозвісний Валуєвський циркуляр, що ставив поза законом будь-які форми існування української культури й проголо­шував її вторинність, неповноцінність. Драгоманов разом з діячами київської Громади починає працювати в галузі етно­графії, історії та археології для того, щоб дієво протистояти наступові чиновників з Міністерства народної освіти. Жвава співпраця з громадівськими осередками швидко дає свої резуль­тати: одна за одною виходять підготовлені ним збірки укра­їнських пісень.

Політична й громадська діяльність поглинають Драгоманова дедалі більше. У численних рецензіях, оглядах, статтях Ми­хайло Петрович порушує широке коло проблем – від розвитку сучасної української мови та літератури до становища культур слов'янських народів у Німеччині й Австрії. Під час перебу­вання в науковому відрядженні до країн Європи він відвідує Берлін, Прагу, Цюрих, Гейдельберг, Відень, Флоренцію; уважно придивляється до особливостей європейського соціаль­ного устрою, програм політичних партій, національної політи­ки тощо.

Насичення новими прогресивними ідеями спричинило оста­точний розрив Драгоманова з владою. У вересні 1875 року його звільняють з університету. За домовленістю з київською Грома­дою він виїжджає до Женеви, де розпочинає видання спочатку альманаху, а згодом журналу «Громада». У цей період остаточ­но викристалізовується політичне кредо Михайла Петровича, якому він служитиме до кінця свого життя: пропаганда кон­ституційних свобод, соціального й духовного розвитку укра­їнської нації, залучення її до європейського життя.

Викладаючи у Вищій школі в Софії, куди він переїхав у 90-х роках, Драгоманов виступає духовним натхненником однієї з перших українських політичних партій Галичини. Духовну спорідненість з цією людиною відчували в багатьох країнах, особливо в Болгарії. Однак насправді своїми помислами і справами Драгоманов завжди належав лише Україні.