Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Власність кооперативів

Кооперативом визнається основана на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об'єднання майна його членів. Слід зазначити, що п. 1 ст. 12 Закону "Про кооперацію в СРСР"' поряд з членством громадян допускає можливість членства в кооперативах і юридичних осіб, якщо це прямо передбачено законом або статутом кооперативу.
Кооператив як первинне об'єднання громадян виступає суб'єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг.
Урегульовані нормами права ці відносини набувають форми правових. Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які становлять економічну основу його діяльності.
Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Отже, власність кооперативу як юридичної особи — це власність приватна.
Суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових, майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.
Як єдиний власник належного йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Він не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів, а члени кооперативу не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Так, відповідно до ст. 43 Закону "Про кооперацію в СРСР" додаткову (субсидіарну) відповідальність за боргами кооперативу встановлено для членів кооперативів у сферах виробництва та послуг як додаткову гарантію їх надійної діяльності.
З усього наведеного можна зробити висновок, що право власності кооперативів є одним із видів права приватної власності і розглядається як право юридичних осіб (кооперативу, товариства та їх об'єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном. Суб'єктами права власності в системі кооперації можуть бути кооперативи, об'єднання кооперативів (спілки), а також створені ними підприємства, організації, що є юридичними особами.
Згідно із Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1977 p.' суб'єктами права власності в сільськогосподарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі) (ст. 20) і кооперативні об'єднання (ст. 26). Об'єднання створюється за рішенням установчих зборів уповноважених представників кооперативів за галузевою або територіальною ознакою і має статус юридичної особи. Об'єднання засновується на засадах членства і добровільності для спільного здійснення будь-якої не забороненої законодавством діяльності, пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом та захистом економічних інтересів кооперативів, поданням їм інформаційної, консультативно-методичної та іншої допомоги. Функції та компетенція об'єднань будь-якого рівня встановлюються в межах повноважень, делегованих кооперативами на установчих конференціях, з'їздах, і містяться в їх статутах. Кооперативи, які увійшли до об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів чи членів кооперативу.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 p.1 власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.
Члени кооперативу, передаючи у його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав, зокрема суб'єктами права на майновий пай. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, яке означає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж видати на розмір паю частину майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей2. Об'єктами права власності кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України "Про власність"3 є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.
Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) передбачав, що кооперативу можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, грошові кошти та інше майно відповідно до мети діяльності. Закони України "Про сільськогосподарську кооперацію" і "Про споживчу кооперацію" також дають перелік об'єктів, що можуть бути у власності кооперативів, споживчих товариств їх об'єднань та спілок.
Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України "Про власність".
Об'єднання сільськогосподарських кооперативів (п. 6 ст. 26 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію") є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.
Об'єкти права власності споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.
Основними джерелами утворення кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив — самоокупне підприємство. Він не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв'язки та ін. Це дає можливість успішно реалізовувати завдання, поставлені перед кооперацією у цілому.
Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) та Закон України "Про власність" (ст. 25) поряд з доходами від реалізації продукції та іншої діяльності розглядають як джерело формування власності кооперативів грошові і матеріальні внески його членів, кредити банку, а також надходження від продажу акцій та інших цінних паперів.
Цінний папір (у тому числі й акція) — це документ встановленої форми, без пред'явлення якого неможливо здійснити закладене у ньому майнове право. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Чинне законодавство передбачає спеціальний порядок випуску акцій. Право випускати акції надано і кооперативам. Загальна вартість акцій, як правило, має не перевищувати розміру валового доходу за рік і забезпечується всім майном кооперативу. Вони випускаються для продажу членам кооперативу, особам, які працюють у ньому за трудовим договором, і підприємствам (організаціям). Члени кооперативу користуються пільговим правом придбання акцій (ст. 22 Закону "Про кооперацію в СРСР").
Самостійним джерелом утворення власності кооперативу є грошові та інші майнові внески кооперативних і державних підприємств та організацій, а також громадян, які не є членами кооперативу, але працюють у ньому за трудовим договором.
Майно кооперативу, до якого у вартісному вираженні входять основні і оборотні фонди в період його створення, становить статутний фонд кооперативу. У процесі кооперативної діяльності статутний фонд може збільшуватися або зменшуватися залежно від збільшення чи зменшення обсягів діяльності.
Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об'єднань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності кооперативів та їх об'єднань, які створюються на засадах членства.
Обов'язкові розміри паю встановлюють загальні збори членів-засновників кооперативу. Розмір паю для вступників у кооператив у процесі його функціонування визначається статутом кооперативу. Так, у ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачено, що загальні збори як вищий орган управління споживчого товариства приймають статут і визначають розміри вступного та обов'язкового пайового внеску.
Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються зборами пайовиків у порядку, встановленому статутом кооперативу.
Член кооперативу має право на пай, тобто на частку в майні кооперативу у вартісному вираженні. Член кооперативу не є суб'єктом права власності на конкретне майно кооперативу чи на його частку, оскільки власником виступає кооператив як юридична особа.
Між кооперативом і пайовиком існують засновані на членстві зобов'язальні майнові відносини. В разі виходу з кооперативу пайовик має право вимагати повернення йому пайового внеску і сплати всіх кооперативних виплат, нарахованих на розмір паю. У деяких випадках пай може повертатися не тільки грішми, цінними паперами, а й натурою, майном на розмір паю. Термін та інші умови отримання паю встановлює статут кооперативу. Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим (ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").
У порядку та на умовах, передбачених статутом, у кооперативі створюється неподільний фонд, до якого зараховується у вартісному вираженні частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу, а використовується на загально-кооперативні цілі.
Відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 21 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди.
Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.
Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу направляється на здійснення основних цілей кооперативної системи.
Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення зношених основних фондів або для поповнення оборотних фондів і забезпечення коштів на розвиток виробництва.
В кооперативах за рішенням уповноважених органів утворюються страхові та інші фонди. На рівні об'єднань кооперативів за рішенням повноважних органів управління (конференцій, з'їздів, рад) відповідно до їх статутів утворюються централізовані фонди. У спілках споживчих товариств централізовані фонди формуються за рахунок певних внесків споживчих товариств або ж з фондів спілок нижчого до фондів вищого рівня.
Джерелом формування централізованих фондів є також доходи від власної діяльності та від діяльності створених спілками підприємств.
Зміст права кооперативної власності, як і будь-якого іншого права власності, становить передусім тріада правомочностей: володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом (ст. 86 ЦК України). Право володіння передбачає закріплену в законі можливість фактичного утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування означає закріплену у законі можливість добувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження — це основана на законі можливість визначати фактичну та юридичну долю майна — продати, передати у тимчасове користування іншим особам, переробити або просто знищити його. Розпорядження, як правило, здійснюється власником шляхом укладення угод: цивільно-правових договорів купівлі-продажу, підряду, поставки, майнового найму (оренди) тощо.
Оскільки суб'єктами права власності в кооперації є кооператив (товариство) чи об'єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб'єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, що не суперечать закону.
Згідно із Законом України "Про споживчу кооперацію" споживче товариство, спілки використовують належне їм майно на цілі, передбачені у ст. 1, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Разом з тим забороняється відволікати майно споживчих товариств на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. В цьому виявляється спеціальний (або статутний) характер правосуб'єктності кооперативу як юридичної особи.
Відповідно до ст. 10 цього закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.
Правомочності власника щодо майна, належного споживчим товариствам (спілкам), сільськогосподарським кооперативам (об'єднанням), здійснюють органи управління цих юридичних осіб відповідно до компетенції, визначеної певними статутами.
Обсяг господарської діяльності, наявність матеріально-фінансових ресурсів, інші об'єктивні і суб'єктивні фактори дають можливість кооперативу та його об'єднанню створити власні підприємства, організації, установи з правами юридичної особи. Згідно з п. З ст. 5 Закону України "Про власність" власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.
Таке право споживчих товариств та їх спілок передбачено Законом України "Про споживчу кооперацію" (п. 2 ст. 11), а сільськогосподарських кооперативів та їх об'єднань — Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію (п. 9 ст. 2). Майно створеним підприємствам, установам, організаціям передається кооперативами (об'єднаннями) на праві повного господарського відання або оперативного управління.
У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків-і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства (п. 1 с г. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Майно сільськогосподарського кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 37 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). У разі ліквідації об'єднання (спілки) майно, що залишилося після розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами об'єднання (спілки) (п. 2 ст. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"; п. 5 ст. 37 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

3.3

Об'єднання громадян новим ЦК України віднесені до непідприємницьких то­вариств, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподі­лу між учасниками.

Загальні положення про власність об'єднань громадян містяться у ст. 28 За­кону України "Про власність", законах України "Про об'єднання громадян", "Про політичні партії", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про благодійництво та благодійні організації", а також в інших нормативних актах.

Відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.1 об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і сво­бод і задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Об'єд­нання громадян утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеукраїнські, місцеві та міжнародні. Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати в спілки, союзи, асоціації тощо (статті 9 і 10 Закону України "Про об'єднання громадян"). Зазна­чені види об'єднань громадян виступають як окремі суб'єкти права власності. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання гро­мадян можуть мати у власності кошти на інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Об'єктами права власності громадських об'єднань є майно культурно-освіт­нього та оздоровчого призначення, кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, об'єднання, устаткування, транспортні засоби та цінне майно, необхідне для забезпечення діяльності, пе­редбаченої їх статутами (ст. 28 Закону України "Про власність"). Об'єднання громадян набуває права власності на кошти та інше майно, передане йому зас­новниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та член­ських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та орга­нізаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання гро­мадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяль­ність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статутом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законо­давством.

Громадські організації мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними господарських установ та організацій, заснованих підприємств. Кошти та інше майно об'єднань громадян не можуть перерозподілятися між їх членами (навіть у разі ліквідації) і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовують­ся в доход держави.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про об'єднання громадян" право влас­ності об'єднань реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Окремі функції щодо господарського управління май­ном може бути покладено вищими статутними органами управління на створю­вані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян.

Одним із видів об'єднань громадян є політичні партії, які створюються і діють на підставі Закону України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 р.1. Відповідно до ст. 2 цього закону політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної за­гальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяти формуванню і виявленню політичної волі громадян, бере участь у виборах та ін­ших політичних заходах.

Чинним законодавством встановлено специфічний правовий режим щодо майна, належного політичним партіям.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про політичні партії" зазначені об'єд­нання громадян для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України.

Політичні партії, створені ними установи і організації не мають права засно­вувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господар­ською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-полі­тичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, інших суспільно-політичних заходів

Крім того, ст. 22 Закону України "Про об'єднання громадян" і ст. 15 Закону України "Про політичні партії в Україні" встановлюють обмеження щодо одер­жання коштів та іншого майна політичними партіями.

Згідно з зазначеними статтями фінансування політичних партій не допуска­ється:

1) органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім ви­падків, зазначених у законі;

2) державними та комунальними підприємствами, установами і організація­ми, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю або які належать нере­зидентам;

3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

4) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;

5) анонімними особами або під псевдонімом;

6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Інформація про надходження на рахунок політичної партії коштів, забороне­них цим законом, доводиться відповідною банківською установою до відома Мі­ністерства юстиції України.

Кошти, що надійшли політичним партіям з порушенням вимог, передбачених цим законом перераховуються політичними партіями до Державного бюджету України або стягуються у дохід держави в судовому порядку.

Особливим видом громадських об'єднань є професійні спілки, які створю­ються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-еконо­мічних прав та інтересів громадян.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії ді­яльності професійних спілок визначені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р.1.

Професійна спілка відповідно до ст. 1 зазначеного закону — добровільна не­прибуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, міс­цевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

З метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об'­єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них.

Згідно зі ст. 34 закону профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі:

— придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, по­жертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підста­вах, не заборонених законодавством;

— передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Для реалізації статутних завдань профспілки, їх об'єднання, які є юридични­ми особами, можуть здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність шляхом надання безоплатних послуг, робіт, створення в установленому законо­давством порядку підприємств, установ або організацій із статусом юридичної особи, формувати відповідні фонди, кредитні спілки.

Фінансовий контроль за коштами профспілок та їх об'єднань органами дер­жавної влади та органами місцевого самоврядування не здійснюється. Контроль за їх надходженням та витрачанням здійснюють контрольно-ревізійні органи, об­рані відповідно до статутів (положень) профспілок, їх об'єднань.

Позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та корис­тування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами.

Від імені членів профспілки розпорядження коштами, іншим майном проф­спілок, їх об'єднань, що належать їм на праві власності, здійснюють виборні ор­гани профспілки або об'єднання, створені відповідно до їх статуту чи положення (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Члени профспілок не відповідають своїми коштами та іншим майном за зо­бов'язаннями профспілки та її органів, як і профспілка та її органи відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов'язаннями членів профспілки.

Особливим видом об'єднань громадян є творчі спілки, які створюються і діють на підставі Закону України "Про професійних, творчих працівників та творчі спілки" від 7 жовтня 1997 р.1.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону творча спілка — добровільне об'єд­нання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту.

У власності творчих спілок можуть перебувати будинки, споруди, облад­нання, кошти, цінні папери та інше майно, придбане творчими спілками.

Відповідно до ст. 21 цього Закону джерелами формування майна і коштів творчих спілок є:

— внески членів творчих спілок;

— винагороди за управління майновими правами авторів відповідно до Зако­ну України "Про авторське право і суміжні права";

— фінансування з Державного бюджету України;

— майно колишніх загальносоюзних творчих спілок Союзу РСР, до якого на­лежать розташовані на території України будинки, споруди, матеріально-технічні засоби, які за станом на 24 серпня 1991 р. згідно з правоустановчими докумен­тами перебували у віданні творчих спілок колишнього Союзу РСР або у володін­ні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур;

— доходи, отримані внаслідок підприємницької діяльності підприємств твор­чих спілок, що спрямовуються на виконання статутних цілей спілки;

— відрахування до фондів творчих спілок частини доходів від реалізації ре­зультатів творчої діяльності членів творчих спілок (за створення і використання творів літератури, мистецтва, архітектури, журналістики та реклами), а також відрахування до фондів всеукраїнських творчих спілок частини доходів від реалі­зації результатів творчої діяльності письменників і митців попередніх поколінь класиків української літератури та мистецтва;

— добровільні грошові та матеріальні внески фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних.

З метою здійснення статутних завдань і цілей творчі спілки у встановленому порядку можуть створювати підприємства, установи та організації з правами юридичної особи для здійснення господарської та іншої діяльності, правовий ста­тус яких визначається законодавством України, статутом спілок, а також їхніми власними статутами (положеннями) (ст. 23 закону).

У разі ліквідації творчої спілки майно передається організації-правонаступни-ці, а коли її немає, реалізується в установленому законом порядку. Кошти, одер­жані від реалізації майна, можуть бути використані лише на цілі, пов'язані з роз­витком відповідної галузі культури та мистецтва.

Одним із видів непідприємницьких юридичних осіб є благодійні організації, які створюються і діють на підставі Закону України "Про благодійництво та бла­годійні організації"1.

Стаття 1 зазначеного закону визначає, що благодійна організація — це не­державна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Засновниками (засновником) благодійної організації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні осо­би незалежно від форм власності.

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а також держав­ні і комунальні підприємства, установи, організації України, що фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) благодійної організації.

Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і по­діляються за своїм статусом на всеукраїнські, місцеві та міжнародні.

Благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах:

— членська благодійна організація;

— благодійний фонд;

— благодійна установа;

— інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Відповідно до ст. 18 закону у власності благодійної організації можуть пере­бувати рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні активи, кошти, а також інше майно, придбане на законних підставах.

Джерелами формування майна та коштів благодійних організацій є:

— внески засновників (засновника) та інших благодійників;

— благодійні внески і пожертвування, що мають цільовий характер (благо­дійні гранти), надані фізичними та юридичними особами в грошовій та натураль­ній формі;

— надходження від проведення благодійних кампаній по збору благодійних пожертвувань, благодійних масових заходів, благодійних лотерей та благодійних аукціонів з реалізації майна та пожертвувань, які надійшли від благодійників;

— доходи від депозитних вкладів та від цінних паперів, надходження від під­приємств, організацій, що перебувають у власності благодійної організації;

— інші джерела, не заборонені законодавством України.

Джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бу­ти кредити.

Майно та кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Благодійна організація здійснює господарську діяльність, спрямовану на ви­конання її статутних цілей та завдань.

Фізичні та юридичні особи, які віддають частину своїх прибутків, заоща­джень або майна на благодійну діяльність, користуються податковими та іншими пільгами відповідно до законодавства України.

Благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні по­жертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів.

Відповідно до ст. 22 закону благодійники, які передали своє майно, кошти та інші матеріальні цінності до благодійної організації, одержують на їх вимогу звіт про використання зазначених майна, коштів та цінностей. Якщо майно, кошти та інші матеріальні цінності передані за цільовим призначенням, звіт про їх вико­ристання подається благодійникові в обов'язковому порядку благодійною органі­зацією.

Набувачі благодійної допомоги у формі благодійних внесків і пожертвувань, що мають цільовий характер (благодійні гранти), повинні звітувати перед благо­дійниками та благодійними організаціями про їх використання.

Контроль за діяльністю благодійних організацій, в тому числі і порядком ви­користання ними майна та коштів, призначених для благодійної допомоги, здій­снюють органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

3.3

З А К О Н У К Р А Ї Н И