Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Спрощення в групах приголосних.

Читайте также:
  1. Диференціація в групах ї колективах
  2. е семінарське заняття (робота в малих творчих групах): Політичні режими: історія і сучасність – 2 год.
  3. Зміст корекційного навчання у спеціальних групах для дітей з заїканням
  4. Зміст корекційного навчання у спеціальних групах для дітей із ЗНМ
  5. Зміст корекційного навчання у спеціальних групах для дітей із ФФН
  6. Інтеграція в групах і колективах
  7. Методика проведення занять з переказу художніх творів в різних вікових групах.
  8. Смена градусів атомів в періодах та групах. Енергія іонізації і спорідненість до електрона, їх зміна в періодах та групах. Електронегативність (ЕН), відносна шкала ЄП.
  9. Спрощення в групах приголосних.

Збіг кількох приголосних утрудняє вимову, а тому важкі для вимови групи приголосних фонем мають здатність спрощуватись. [Ждн]-[жн](тиждень-тижня); [зон]-[зн](виїздити-виїзний); [стн]- [сн](чесний); [стл]-[сл](щасливий); [слн]-[сн](ремісник); [стц]-[сц](місце); [лнц]-[нц](сонце); [рдц]-[рц](серце); [сткл]-[скл](скло); [рнч]-[нч](горчар); [скн]-[сн](тиснути); [зкн]-[зн](бризнути). Винятки: кістлявий, пестливий, хвастливий, звістці, компостний, баластний, контрастний, туристський, форпостний, студентський, частці.

20. Милозвучність мови. Основні закони милозвучності мови.

21.Орфографія. Поняття про орфограму, орфографічне правило. Принципи українського правопису.

Орфографія - це розділ мовознавства про мову в писемній формі, яка вивчає написання і встановлює її однотипність. Орфограма - це написання певного звука. Орфографічне правило - особливі інструкції у яких перераховуються умови вибору тих чи інших єдино прийнятих усіма написань. Орфограми бувають буквені і не буквені. Буквені - букви, не буквені - апостроф, дефіс, риска, пропуск. 1921р вперше видано правопис «Найголовніші правила українського правопису. 1923р видано повний український правопис. Цей правопис побудовано на загальнонародній основі з урахуванням специфіки укр.. літ. мови, забез. спільність з російським правописом, особливо в написанні слів разом, окремо, через дефіз, у вживанні великої літери.

Принципи українського правопису: Фонетичний - слова пишуться, так як вимовляються в літературній мові. Написання слів за цим принципом називається фоновим написанням. Для засвоєнням фонових написань потрібно знати природне звучання слів і вміти практично реалізувати їх у мові. Морфологічний - певна морфема або певний звук у морфемі всюди пишеться однаково хоч в інших словах вимовляється інший звук. Історичний - слова передаються на письмі за традицією як писали раніше хоч в сучасній українській мові не пояснюється ні вимовою ні граматичною будовою. Смисловий - розрізнення значення слів при їх написанні.(проте - про те).

22.Складні випадки правопису м’якого знаку.

Ь-пишеться: Після д, т, з, с, ц, л, н, дз у кінці слова чи складу(тінь); після м’яких приголосних перед О (льон); у суфіксах - еньк, ськ-, есеньк- та ін.(український); після -л- перед м’яким приголосним(пальці); у дієслівних формах наказового способу(стань); Р.в.мн.ж.р іменників(пісень). Ь-не пишеться: після губних і шиплячих(кров);після -р- у кінці складу(кобзар);після н, перед шиплячими та перед ськ,ств(інженер); після ц в кінці слова в іменниках чол..роду і іншомовного походження, вигуках(бац,клай).

23.Складні випадки правопису апострофа.

Апостроф пишемо: після -б, п, в, м, ф(в’яжу); після префіксів на приголосний(ін’єкція); після –р у кінці складу(кур’єр); після першої частини складних слів, що закінчуються твердим приголосним(двох’ярусний); у словах похідних від Лук’ян(лук’яненко). Апостроф не пишеться: коли перед губним є приголосний, який належить до кореня(мавпячий); після р, що з наступною я,ю,є позначає м’який звук(буряк); перед сполученням йо(курйоз);після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і,е,а,о,у(безіменний).

24.Складні випадки правопису великої букви. Велика буква в астрономічних, географічних і топографічних назвах.

Астрономічні назви незалежно від їх складників пишеться з великої букви. Родові призначення при астрономічних назвах пишуться з малої букви.(Сатурн). Назви сторін світу пишеться з малої літери. Якщо під цими назвами розуміються краї чи народи, тоді вони пишуться з великої літери. (Захід). Топографічні і географічні назви не залежно від к-сті складників пишуться з великої літери. Коли означу вальне слово, що не входить до географічної назви, не означає родового поняття то воно пишеться з великої літери. Так само з великої літери пишуться складові частини географічних назв, що означають титули, посади.(Берингове море). Прийменники, артиклі, сполучники в складі географічних назв іншомовного походження пишуться з малої букви і приєднуються дефісами. (Ріо-де-Жанейро). Артиклі і частки, що стоять на початку іншомовних назв пишуться з великої букви і через дефіс.(Лос-Анджелес). Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць пишуться з великої літери.(Чехословацька федеративна республіка). Утворені від географічних найменувань назви тварин, страв,напоїв пишуться з малої букви.(йоркшир)

25. Вживання великої букви у прикметниках.

З великої букви пишуться такі прикметники:

- Утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів – ів – їв – їн – ин, якщо означають належність чогось даній особі (Сергіїв портфель, Софіїна книга)

- Які входять до складених особових назв людей як прізвиська (Олександр Невський)

- Утворенні від іменників власних назв, якщо вони входять до складу назв, які за змістом = сполукам імені когось, пам’яті когось (нобелівська премія).

26. Складні випадки правопису слів з ненаголошеними голосними.

Ненаголошені [е], [и], [о], що перевіряються наголосом:

- У складах з наголошеним голосним пишеться та сама буква, що й під наголосом (г о лубка – г о луб).

Ненаголошені [е], [и], [о], що НЕ перевіряються наголосом:

- Пишемо е, якщо при змінюванні слова сумнівний звук випадає або чергується з і (вітер – вітру, каменя – камінь).

- Пишемо е в кореневих буквосполученнях -ере-, -еле- (берег).

- Пишемо и в кореневих буквосполученнях -ри-, -ли- (тривога).

- Пишемо о, якщо при змінюванні у наступному складі немає наголошеного у чи і (поріг – порога).

Увага! У деяких словах написання ненаголошеного не перевіряється (левада, бензин, кишеня, пиріг).

27. Правила переносу слів.

Переносячи слово з рядка в рядок не можна:

- Розривати сполучення літер дж, жз, які позначають один звук (хо-джу).

- Відокремлювати апостроф і м’який знак від попередньої літери (низь-ко, бур’ян).

- Одну літеру залиш. в попередньому рядку або переносити в наступний (ака-демія, озе-ро).

- При переносі складних слів залиш. в кінці радка початкову букву другої основи (шести-гранний).

- Розривати ініціальні абревіатури (АЕС, ТЕС).

- Переносити прізвища, залиш. в попередньому рядку ініціали (Т. Г. Шев-ченко).

- Відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать (1917 р., 50 г).

- Розривати й переносити грам. закінчення, з’єднані з цифрами через дефіз (7-й, 9-ї).

- Розривати умовні скрочення (вид-во).

- Переносити в наступний рядок розділові знаки, дужки, тире.

28. Правопис слів іншомовного походження.

Слова іншомовного походження пишуться за правилами напис. українських слів. Однак деякі іншомовні слова мають свої правила написання.

И

- у заг. назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ш, р (силует, зигзаг).

- у словах іншомовного походження, що давно засвоєні укр. мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н (вимпел, кипарис).

- в географічних назвах, що закінчуються на –ида, -ика (Антарктида, Америка, Флорида).

- у давно узвичаєних географічних назвах із звукосполученням –ри- перед приголосним (Крит, Париж, Мадрид).

- в окремих географічних назвах, відповідно до їх вимови (Аргентина, Бразилія)

І

- на початку слова, після приголосних, перед наступним голосним (Італія. Австралія).

- у більшості географічних назв та і власних іменах після всіх приголосних (Сочі, Ніл).

- у заг. назвах після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним (білет)

- у кінці невідмінюваних слів (парі, журі, мерсі, таксі).

Ї

- після голосного (мозаїка, руїна).

Е

- на початку, всередині і наприкінці слова (екзамен, енергія)

У

- у словах, запозичених з французької мови, пишеться не ю, а у (журі, брошура).

- подвоєні приголосні пишуться у власних назвах іншомовного походження та в похідних від них (Голландія, Марокко).

- після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ч, ш, р перед я, ю, є, ї (перм’єра, кар’єра).

- після префікса з кінцевим приголосним перед наступними я, ю, є (ад’ютант).

- після початкової частини в прізвищах (д’Акоста).

Ь

- після м’яких д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, йо (медальйон, мільярд),

- після л на кінці слова (фільм, магістраль).

29. Слово і його лексичне значення. Пряме й переносне значення.

Слово – основна мовна одиниця, яка складається з звука або комплекса звуків, що мають певний зміст.

Лексичне значення слова – зміст слова, відображення у ньому будь-якого явища дійсності, яке це слово викликає в нашій свідомості.

Слова за наявністю лексичного значення поділяються на:

- неповнозначні (не мають лексичного значення).

- повнозначні (мають лексичне значення):

- однозначні (слова з одним лексичним значенням).

- багатозначні (слова з кількома лексичними значеннями):

- пряме значення (первинне значення слова, природна назва предмета, явища, з яким це слово виникає у мові).

- переносне значення (вторинне значення слова, пов’язане з первинним значенням).

30. Багатозначність і омонімія.

Багатозначні слова найширше представленні у розмовному, публіцистичному, художньому мовленні. У зазначених стилях багатозначні слова можуть вживатися і в прямому, і в переносному значенні. А у офіційно-діловому і науковому – лише у прямому значенні.

Омоніми – слова з різним лексичним значенням (водяна пара, молода пара, пара чобіт). Омоніми бувають:

- повні (збігаються в усіх граматичних формах (лава, коса, лист)).

- неповні

- омоформи (різні за значенням, однакові за звучанням (мати(моя) – мати(житло)).

- омофони (різні за значенням і написанням, однакові за звучанням (кленок(від клен) – клинок(від клин)).

- омографи (різні за значенням і звучанням, однакові за написанням (замок-замок).

31. Лексико-стилістичні синоніми.

Лексичні – це такі синоніми, які належать до однієї частини мови і мають певний відтінок у значенні (поспішати і квапитися мають однакове значення – намагатися якнайшвидше зробити що-небудь). Серед лексичних синонімів виділяють:

- абсолютні (азбука – алфавіт).

- стилістичні (гордовитий – чванливий – чванькуватий – бундючний).

- семантичні

- семантико-стилістичні (відрізняються за значенням і стилістичним забарвленням).

32. Антоніми. Пароніми.

Антоніми – слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. З погляду структури розглядають різнокореневі (початок – кінець, правда – брехня) та однокореневі (заселяти – виселяти, воля – неволя) антоніми.

Пароніми – слова різні за лексичним значенням, але подібні за формою і звучанням (компанія (товариство) – кампанія (сукупність заходів)).

34. Лексикографія. Типи словників.

Лексикографія – розділ мовознавства, який займається теоретичними проблемами укладання словників, збиранням, упорядкуванням та описом словникового матеріалу. Розрізняють енциклопедичні та загальномовні словники. В енциклопедичному словнику наводяться відомості про позначу вальні словами предмети і явища в найширшому розумінні. Загальномовні словники поділяються на одномовні та двомовні. До одномовних належать тлумачні, орфографічні, орфоепічні, словники наголосів та етимологічні. До двомовних належать словники, у яких подається переклад на іншу мову (українсько – російський, українсько – англійський тощо).

35. Словотвір. Словотворчі засоби.

Словотвір – розділ мовознавства, який вивчає структуру слова за способом творення його. Твірною основою називається частина слова, від якої твориться похідне слово (добрий – доброта). Похідно наз. основа нового слова, утворена за допомогою афіксів. До складу похідної основи, крім твірної основи, входить словотворчий афікс. У словотворі ці афікси наз. словотворчими засобами.

36. Способи творення слів.

Розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору. Морфологічні способи словотвору поділяються на:

- афіксальні

- основоскладання

- абревіація

Неморфологічні способи словотворення такі:

- морфолого-синтаксичний (творення похідних, в наслідок переходу з однієї частини мови в іншу).

- лексико-синтаксичний (творення одного слова в наслідок злиття словосполучення – сімсот).

- лексико-семантичний (творення нового слова в наслідок зміни значення – Дніпро(річка) – “Дніпро”(готель)).




Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 18 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
науковий;| Поняття морфеми. Види морфем.

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав