|
Українські землі з періоду залізного століття заселялися різними за похо-
дженням й мовами племенами:
1) автохтонні землеробські племена – прародителі слов'ян, ірано-язичні кочові
племена, греки-колоністи;
2) перші жителі причорноморських степів – кіммерійці /9–7 сторіччя до н. е./
за походженням – індоєвропейці, вели кочовий спосіб життя, займалися тва-
ринництвом, металургією, створили великі племінні союзи на чолі з царями,
однак потерпіли поразку від скіфів і покинули країну;
3) стародавнє населення півдня Криму /9–4 сторіччя до н.е./ – племінне об'єд-
нання таврів, що боролося проти Херсонеса і Боспорського царства.
4) племінне об'єднання скіфів /7– 3 ст. до н.е./ на півдні Східної Європи, про-
довженням якого було Скіфське царство /3 ст. до н.е./. Скіфське суспільство
поділялося на три прошарки /воїнів, жерців і рядових общинників –
землевласників і скотарів/, очолювані царськими скіфами, влада яких розпо-
всюджувалася на слов'янські племена;
5) сармати, які нашестям знищили Скіфію /2 ст. до н.е./, заснували свою дер-
жаву в Північному Причорномор'ї – Сарматію /до її складу входили слов'янські
племена/;
6) впродовж великого переселення народів /4-7 ст. н.е./ автохтонним населен-
ням на території України були слов'яни.
Середнє Подніпров'я стало історичним центром східного слов'янства.
Господарство: землеробство /разом з перелоговою використовувалася двопі-
льна і трипільна система/, тваринництво, полювання і рибальство, ремесла
/залізодобувні й залізо обробні/, розвиток обміну й торгівлі. Суспільний
устрій: союзи племен /перші територіально-політичні об'єднання 6–8 ст./, як
зародки держави. Віче – верховний орган племінного самоврядування слов'ян.
Влада спочатку виборна, а пізніше спадкова княжа.
Місто Київ /засновано у кінці 5 ст./ було важливим політичним і культу-
рним центром полян /5–6 ст./, який на рубежі 8–10 ст. перетворився на значний
політичний міжплемінний центр, що поступово об'єднав величезні території
між Балтійським і Чорним морями.
" Русь ", або " Київська Русь " – нова держава з центром в Києві /9 ст./.
Соціальний устрій: середньовікова імперія, конфедерація. Економічні відно-
сини: власниками землі були князі, бояри, церква. Умовне землеволодіння і ва-
сально-сеньоральні відносини – у межах великий князь - князі-намісники /9–
середина 12 ст./, пануюча форма власності – вотчина /формально визнана на
з'їзді князів в Любече, 1097 р./. Господарювання: сільське господарство, висо-
корозвинені ремесла, торгівля, формування грошової системи.
Занепад Київської Русі /кінець 11 ст./ був економічним і політичним.
Причини: зростання крупного землеволодіння, особливо його вотчинної форми,
що посилило феодальну роздробленість та Нашестя монголо-татарів /12-13 ст./.
Наслідки: 1) зміна форми державного устрою /самостійні князі-намісники/;
2) перетворення Київської Русі на федерацію /союз/ феодальних земель – князівств /середина 12 ст./; 3) Волинське і Галицьке князівства об'єдналися в єдину
Галицько-Волинську державу і в умовах розпаду Київської Русі стали наступ-
никами державності; 4) князівства Південно-Східної Русі потрапили в залеж-
ність від монгольської держави на довгий час; 5) українські землі з середини
14 ст. потрапили під владу польських, литовських і угорських загарбників.
12. Характерні риси європейського господарства періоду середньовіччя.
Характерні риси еволюції феодального господарювання:
-Раннє середньовіччя (5-9 ст.): 1) формування крупної феодальної власно-
сті; 2) поступова втрата селянами-общинниками особистої свободи; 3) натура-
льний тип господарювання з переважанням ручної праці, домінуюча роль агра-
рного сектору щодо торгівлі й ремесел; 4) феодальна роздробленість, міжусобні
війни; 5) формуються основи майбутніх державних утворень.
-Високе середньовіччя (10-13 ст.): 1)розвиток сільського господарства,
ремесел, торгівлі в містах; 2)формування крупних централізованих держав.
-Пізнє середньовіччя (14-15 ст.): 1)розпад феодальної економіки;
2)створення основ ринкового господарства; 3)формування колоніальної систе-
ми й всесвітнього ринку.
Загальні риси феодального господарювання:
1) низький, рутинний стан техніки;
2) панування крупної земельної власності феодалів;
3) поєднання її з дрібним індивідуальним господарством селян;
4) селяни є не власниками, а користувачами землі;
5) позаекономічний примус селян до праці (особиста, поземельна залежність);
6) аграрний "переворот", переважання агросектору над торгівлею, ремеслом;
7) домінування натурального господарства.
8) форма господарювання – феодальна вотчина;
9) форми реалізації феодальної земельної власності – феодальна земельна рента
(відпрацьовочна /панщина/, продуктова /натуральний оброк/, грошова
/грошовий оброк/);
Наслідки феодального господарювання:
1) розвиток ремесла в межах феодального помістя, в об’єднаннях ремісників –
"цехах";
2) корпоративний характер розвитку торгівлі в торгових об’єднаннях – "гільді-
ях";
3) розвиток товарно-грошових відносин призвів до виникнення перших банків;
4) розпад общини й швидке зростання великих земельних володінь;
5) посилення державно-централізованих форм експлуатації селян, загальнодер-
жавних і місцевих податків, втручання держави у селянсько-сеньйоральні від-
носини;
6) урбанізація Західної Європи, переростання міст у центри ремісництва й тор-
гівлі.
Дата добавления: 2015-05-05; просмотров: 16 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |