Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Антична етика.

Читайте также:
  1. Альтернативна гідроенергетика.
  2. Антична філософія
  3. Антична філософія
  4. Антична цивілізація у Північному Причорномор’ї.
  5. Античная архитектура
  6. Античная Италия
  7. АНТИЧНАЯ КУЛЬТУРА
  8. Античная мозаика полов, выполнявшаяся техникой Opus barbaricum
  9. Античная мозаика полов, выполнявшаяся техникой Opus tesselatum.

Великий внесок у розвиток етики як науки зробили давньогрецькі філософи.

Цьому перш за все сприяв подальший розвиток людства: розклад родового суспільства, поділ праці, поява приватної власності, рабства, розвиток товарно-грошових відносин, виникнення нового | державного устрою - демократії.

Перемога демократичних форм організації суспільною життя сприяла різкому пожвавленню політичного і духовного життя.

Демократія, з її ідейним плюралізмом, породила питання про критерії правоти щодо таких понять, як: справедливість, гідність, доброчесність, відкрила шлях до можливості пізнання істини у цій сфері.

Перше, що підносить етику на новий виток розвитку – теза софістів: "Людина є вимір усіх речей..." Це було прогресом у розкріпаченні людини, наданні їй самостійності, права стримати світ крізь призму своїх цілей та інтересів, а не сліпо коритися чужим потребам і авторитетам.

Однак, намагання захистити особисту свободу людини в питаннях моралі, суб'єктивне втручання у вимір, що добре, а що ні - призвело до етичного релятивізму, втрати об'єктивних критеріїв моралі, до морального свавілля. Це взагалі могло призвести до морального цинізму і безпринципності.

Проти цих крайнощів виступили Сократ (470 - 399 рр. до н.е.), його учень і послідовник Платон (428 - 348 рр. до н.е.), і нарешті створив вчення про соціальний характер доброчесності Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.). Саме Аристотель завдяки своїй теорії надав етиці статусу самостійної філософської дисципліни.

Етика Аристотеля - це практична філософія про благо і щастя людини, яка живе в суспільстві, про людські здібності, що роблять її гідним такого життя і блаженства. Мета її - не саме пізнання, а вчинок.

Етика Аристотеля складається з трьох частин: вчення про вище благо, вчення про природу доброчесності і вчення про конкретні чесноти.

Благо - це те, до чого прагнуть люди. Об'єкт прагнення, мета, заради якої здійснюється та чи інша діяльність, це і є благо. У медицині - це здоров'я, у військовій справі - перемога, у мистецтві -насолода. При цьому менш загальні й особисті цілі підкорені більш загальним і важливим, що визначає ієрархію благ. "Нижчі" блага тут є засобом для досягнення "вищих". Найвище благо завжди є метою і ніколи не може стати засобом. Воно є мета цілей, і володіння ним є блаженством, щастям.

Блаженство, таким чином, цілісне і самодостатнє, до нього люди прагнуть, спираючись на успішну діяльність. Це цінність, яка надає сенс усім цінностям і видам діяльності, і тому досягнення її може розглядатись як здійснення свого призначення.

Отже, Аристотель розглядає людину як розумну діючу істоту, а
щастя як отримання вищого блага завдяки самореалізації людини,
через її вміння діяти розумно, найкращим чином за будь-яких
можливостей і обставин. Він розглядає людину, якій притаманні такі
характерні риси, як мудрість, розсудливість, порядність, для якої
діяльність - задоволення, задоволення від виконання свого призначення.

Розглядаючи природу доброчесності, Аристотель відмічає, що вона є проявом розумної діяльності, яка характерна для людини, саме цим людина відрізняється від інших живих істот. Її здібності випливають із її душі. Душа, за Аристотелем, має нижчу (нерозумну) частину, якою людина схожа на тварину або рослину, i «вищу» людську суть — розум.

Вiдповiдно доброчесність людини поділяється Аристотелем на мисленнєву, iнтелектуально-дiаноетичну i чесноти характеру, які є результатом взаємодії розумної i нерозумної частини душі. Розум вiдiграє тут провідну роль, а доброчесна поведінка розглядається як актуалiзацiя природних почуттів, бажань i прагнень, але спрямованих свідомими цілями людини, тобто розумом.

Таким чином, чесноти поєднують у собі природній початок i використання свідомої орiєнтацiї людини у суспiльствi.

Природні прояви людини — емоції, бажання, пристрасті самі собою не є чеснотами або пороками, вони нейтральні у моральному вiдношеннi. Цiннiсної сутності вони набувають лише в поєднанні зі свідомим відношенням людини, яке відображається в й вчинках.

Так, люди засуджують кого-небудь не за те, що він (вона) відчуває страх, жалість, ненависть, а за те, як він (вона) поводяться.

Аристотель наголошує на суспільний природі моралі, тобто доброчесність — це не психічний стан людини i не властивість її характеру, а свідоме відношення людини до них, яке втілюється в діях i суспільному значенні цих дій.

Появляючи діалектичну гнучкість розуму, Аристотель не протиставляє чесноти i пороки як абсолютні протилежності, а навпаки демонструє вiдноснiсть межі між ними, можливість їх перетворення одне в одне залежно від суспільного значення, доброчесність у нього — “золота середина” між надлишком i

недостатністю якої-небудь якості. Наприклад: мужність — це середина між страхом i відвагою, помiрнiсть — між байдужістю i нестриманістю, щедрість — вміння знаходити середину між скупістю i

марнотрацтвом.

Поглиблюючи поняття доброчесності, Аристотель наближається до поняття специфіки моралі, завдяки вказiвцi на свавільний i не свавільний характер людських дій.

Для нього доброчесна людина — моральна, свідомо i вільно діюча особистість. Причина її вчинків криється в ній самій, вона діє свавільно із певними намірами. Ці дії, за Аристотелем, належать моралі, а не до інших свавільних чи примусових вчинків. Останні випливають не із свідомого рішення людини, тому не можуть однозначно її характеризувати. Тим самим Аристотель підкреслював головну якість морального чинку його вільний i свідомо мотивований характер.

Аристотель не тільки зробив узагальнені визначення основних понять i принципів етики, але i проаналізував бiльшiсть чеснот, оказавши їх суть, суспільно значущий смисл i цiннiсть для людини. Він зробив спробу подолати iдеалiстичний підхід до моралі, повернувши моральній людині право бути щасливою i гідною.

Подальший розвиток етики пов’язаний із життям i творчістю Епiкура (кiн. IV — поч. III ст. до н.е).

Етику Епiкур вважав головною частиною фiлософiї, намагаючись за допомогою природного пояснення явищ природи i суспільного життя з’ясувати оптимістичну життєстверджуючу мораль вільної людини, спроможної досягнути щастя.

Щастя — це мета людини. Досягти його можна завдяки розумному задоволенню людських потреб, та отримуючи задоволення i насолоду від цього.

“Задоволення — початок i кінець щасливого життя” — каже Епiкур.

Епiкур вчить вибору задоволень. Критерієм вибору повинні бути розум i користь: “необхiднi бажання — виконувати, а шкiдливi — пригнічувати”.

Епiкур зазначає, що мудрість i розсудливість вказують людині шлях i засоби оволодіння щастям, а доброчесне життя відкриває його сенс. Знання визволять людину від неосвiченостi, страху перед богами i смертю, відкриють людині смисл природи, звільнять від фаталізму, розкриють умови свободи.

Висока оцінка етики Епiкура визначається й гуманізмом, вільним мисленням, життєстверджуючим оптимізмом.

Внесок у розвиток етики зробили i римські вченi-стоїкi — Сенека, Марк Аврелiй, Апiктет (I — II ст. до н.е.).

Етика стоїцизму захищала вищі духовні цiнностi людини – його свободу i гiднiсть, доброчесність i вище благо засобами самої моралі: безкорисливістю, орiєнтацiєю на духовні цінності. “Хай речі служать нам, а не володіють нами, тоді вони будуть корисні для людської душі”, — пише Сенека.

У цілому антична етика досить чітко виділила коло питань і проблем моралі, які й утворюють предмет етики, вона продемонструвала багаточисленні засоби щодо їх постановки і розробки.




Дата добавления: 2015-05-05; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Етичні вчення Давнього Сходу.| Середньовічна етіка.

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав