Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Індукція та дедукція

Читайте также:
  1. Тема. Електромагнітна індукція

№ 23

Научный метод — совокупность основных способов получения новых знаний и методов решения задач в рамках любой науки. Метод включает в себя способы исследования феноменов, систематизацию, корректировку новых и полученных ранее знаний.
Важной стороной научного метода, его неотъемлемой частью для любой науки, является требование объективности, исключающее субъективное толкование результатов. Не должны приниматься на веру какие-либо утверждения, даже если они исходят от авторитетных учёных. Для обеспечения независимой проверки проводится документирование наблюдений, обеспечивается доступность для других учёных всех исходных данных, методик и результатов исследований.
Структура метода содержит три самостоятельных компонента (аспекта):
– концептуальный компонент – представления об одной из возможных форм исследуемого объекта;
– операционный компонент – предписания, нормы, правила, принципы, регламентирующие познавательную деятельность субъекта;
– логический компонент – правила фиксации результатов взаимодействия объекта и средств познания.

2. В философии науки выделяются методы эмпирического и теоретического познания
Эмпирический метод познания представляет собой специализированную форму практики, тесно связанную с экспериментом. Теоретическое познание заключается в отражении явлений и происходящих процессов внутренних связей и закономерностей, которые достигаются методами обработки данных, полученных от эмпирических знаний.
На теоретическом и эмпирическом уровнях научного познания используются следующие виды научных методов:

 

Теоретический научный метод Эмпирический научный метод  
теория (др.-греч. θεωρ?α «рассмотрение, исследование») —система непротиворечивых, логически взаимосвязанных утверждений, обладающая предсказательной силой в отношении какого-либо явления. эксперимент (лат. experimentum — проба, опыт) в научном методе — набор действий и наблюдений, выполняемых для проверки (истинности или ложности) гипотезы или научного исследования причинных связей между феноменами. Одно из главных требований к эксперименту — его воспроизводимость.    
гипотеза(др.-греч.?π?θεσις — «основание», «предположение») — недоказанное утверждение, предположение или догадка. Недоказанная и неопровергнутая гипотеза называется открытой проблемой. научное исследование — процесс изучения, эксперимента и проверки теории, связанный с получением научных знаний. Виды исследований: -фундаментальное исследование, предпринятое главным образом, чтобы производить новые знания независимо от перспектив применении;. - прикладное исследование.  
закон— вербальное и/или математически сформулированное утверждение, которое описывает соотношения, связи между различными научными понятиями, предложенное в качестве объяснения фактов и признанное на данном этапе научным сообществом. наблюдение — это целенаправленный процесс восприятия предметов действительности, результаты которого фиксируются в описании. Для получения значимых результатов необходимо многократное наблюдение. Виды: - непосредственное наблюдение, которое осуществляется без применения технических средств; - опосредованное наблюдение — с использованием технических устройств.  
измерение — это определение количественных значений, свойств объекта с использованием специальных технических устройств и единиц измерения.  
идеализация – создание мысленных предметов и их изменений в соответствии с требуемыми целями проводимого исследования  
формализация – отражение полученных результатов мышления в утверждениях или точных понятиях    
рефлексия – научная деятельность, направленная на исследование конкретных явлений и самого процесса познания  
индукция – способ переход знаний от отдельных элементов процесса к знанию общего процесса  
дедукция – стремление познания от абстрактного к конкретному, т.е. переход от общих закономерностей к фактическому их проявлению  
абстрагирование -отвлечение в процессе познания от некоторых свойств объекта с целью углубленного исследования одной определенной его стороны (результат абстрагирования — абстрактные понятия, такие, как цвет, кривизна, красота и т.д.)    
классификация —объединение различных объектов в группы на основе общих признаков (классификация животных, растений и т.д.)  

Методами, которые используются на обоих уровнях, являются:
- анализ – разложение единой системы на составные части и изучение их по отдельности;
- синтез – объединение в единую систему всех полученных результатов проведенного анализа, позволяющее расширить знание, сконструировать нечто новое;
- аналогия - это заключение о сходстве двух предметов в каком-либо признаке на основании установленного их сходства в других признаках;
- моделирование — это изучение объекта посредством моделей с переносом полученных знаний на оригинал. Предметное моделирование — создание моделей уменьшенных копий с определённым дублирующими оригинальными свойствами. Мысленное моделирование — с использованием мысленных образов. Математическое моделирование – замена реальной системы на абстрактную, в результате чего задача превращается в математическую, поскольку состоит из набора конкретных математических объектов Знаковое или символическое — представляет собой использование формул, чертежей. Компьютерное моделирование — моделью является компьютерная программ

№ 24

Диалектика (греч. dialektika – веду беседу, спор) – учение о наиболее общих законах развития природы, общества и познания, при котором различные явления рассматриваются в многообразии их связей, взаимодействии противоположных сил, тенденций, в процессе изменения, развития. По своей внутренней структуре диалектика как метод состоит из ряда принципов, назначение которых – вести познание к развертыванию противоречий развития. Суть диалектики – именно в наличии противоречий развития, в движении к этим противоречиям. Рассмотрим вкратце основные диалектические принципы.

Одно из важных требований диалектического метода состоит в том, чтобы изучать объект познания со всех сторон, стремить­ся к выявлению и изучению как можно большего числа (из бес­конечного множества) его свойств, связей, отношений. Совре­менные исследования во многих областях науки все больше тре­буют учета возрастающего числа фактических данных, пара­метров, связей, и т. п. Эту задачу становится все труднее ре­шать без привлечения информационной мощи новейшей ком­пьютерной техники.

Окружающий нас мир представляет собой единое целое, определенную систему, где каждый предмет как единство многообразного неразрывно связан с другими предметами и все они постоянно взаимодействуют друг с другом. Из поло­жения о всеобщей связи и взаимозависимости всех явлений вытекает один из основных принципов материалистической диалектики - всесторонность рассмотрения. Правильное понимание какой-либо вещи возможно лишь в том случае, если исследована вся совокупность ее внутренних и внеш­них сторон, связей, отношений к т. д. Чтобы действительно познать предмет глубоко и всесторонне, надо охватить, изу­чить все его стороны, все связи и «опосредствовання» в их системе, с вычленением главной, решающей стороны.

Принцип всесторонности в современном научном исследова­нии реализуется в виде комплексного подхода к объектам по­знания. Последний позволяет учесть множественность свойств, сторон, отношений и т. п. изучаемых предметов, явлений. Дан­ный подход лежит в основе комплексных, междисциплинарных исследований, позволяющих «свести во едино» многосторонние исследования, объединить полученные разными методами ре­зультаты. Именно этот подход привел к идее создания научных коллективов, состоящих из специалистов различного профиля и реализующих требование комплексности при решении тех или иных проблем.

«Современные комплексные научно-технические дисциплины и исследования, являются реальнос­тью современной науки. Однако они не укладываются в традиционные организационные формы и методологические стандар­ты. Именно в сфере этих исследований и дисциплин осуществ­ляется сейчас практическое «внутреннее» взаимодействие об­щественных, естественных и технических наук... Такие исследования (к которым, например, относятся исследования в области искусственного интеллекта) тре­буют особой организационной поддержки и поиска новых орга­низационных форм науки Однако, к сожалению, их развитие затрудняется именно в силу их нетрадиционности, отсутствия в массовом (а иногда и профессиональном) сознании четкого представления об их месте в системе современной на­уки и техники»

№ 25

Спостереження - метод дослідження предметів та явищ об'єктивної дійсності, який полягає в їх навмисному і цілеспрямованому сприйманні (стосовно власного суб'єктивного світу - самоспостереження).

Спостереження - специфічно людський метод пізнання об'єктивної дійсності. Спостереження вимагає активізації всіх психічних процесів особистості, особливо уваги та мислення. У процесі послідовного виконання вправ здатність спостерігати може удосконалюватися і поступово ставати рисою особистості - спостережливістю.

Історично спостереження стає складовою частиною трудової діяльності, коли встановлюється відповідність між продуктом праці і його запланованим ідеальним образом. З ускладненням соціальної дійсності і операцій праці спостереження широко застосовується до різних аспектів трудової діяльності (наукове спостереження, спостереження руху інформації за допомогою приладів, спостереження як складова художньої творчості іт. ін.).

З розвитком науки ускладнюється і стає дедалі опосередкованішою структура спостереження. Найголовнішими, найнеобхіднішими є такі Його аспекти, як:

а) задум;

б) гіпотеза;

в) система методів;

г) обробка результатів;

д) їх контроль.

Важливу роль відіграють попередні знання та методичний досвід ведення спостереження.

Основні вимоги до наукового спостереження: однозначність задуму, система методів спостереження, об'єктивність (можливість контролю шляхом повторного спостереження, залучення інших методів дослідження, наприклад, експерименту).

Психологічне наукове спостереження відрізняють від побутового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішнього боку тих явищ, які виявляє дослідження, а сягає суті явищ, з'ясовує причини тих чи інших актів поведінки і таким чином розкриває їхню психологічну природу.

Наукове спостереження відбувається в природних та експериментальних умовах. В експериментальних умовах воно є найглибшим щодо повноти вивчення явищ. Експериментальне вивчення психічних явищ враховує результати і висновки попередніх спостережень.

Об'єктом спостереження може бути і поведінка особистості в най-різноманітніших її зовнішніх виявах, в яких реалізуються усвідомлені та неусвідомлені внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. В особливостях мовлення, у виразних рухах - жестах, міміці, виразах обличчя, пантомімічних актах (позах) тощо можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру.

Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою мірою ймовірності стверджувати про їх внутрішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли побачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фотоапарата, кіноапарата, магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати його, порівнювати його результати з висновками попередніх спостережень.

Психологія вивчає сам процес спостереження. Сучасні методи спостереження активно залучають технічні засоби та процедури. Це допомагає дослідникам провести більш повне спостереження. Використовуються також і механічні засоби спостереження (діаграми, таблиці, записи, проектори, магнітофон).

Щоб навчати й виховувати дитину, потрібно на підставі спостережуваного розкривати психологічні механізми, аби спиратися на них у навчально-виховній роботі і розвивати, вдосконалювати їх.

Одноразового спостереження того чи іншого явища поведінки та діяльності особистості недостатньо, щоб скласти уявлення про ЇЇ психічний стан, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості.

Щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження за певними морально-психологічними особливостями людини за різних умов впливу і на різноманітному матеріалі. Випадково виявлені успіхи не можуть бути підставою для висновків про здібності особистості, силу її пам'яті або мислення.

Щоб спостереження набуло наукового характеру, потрібно, аби воно:

1) було планомірним, а не випадковим;

2) здійснювалося послідовно й систематично;

3) було забезпечене достатньо широкою інформацією про явище, яке є предметом спостереження (слід оперувати якомога більшою кількістю фактів);

4) передбачало точну фіксацію результатів спостереження.

Наукове спостереження висуває вимоги й до особистих якостей дослідника. Він повинен:

а) бути об'єктивним при фіксації, усному описі та класифікації фактів спостереження;

б) володіти собою, щоб його власні почування та особисті характерологічні якості не впливали на його роботу, не позначалися на спостереженні та не

спотворювали висновків;

в) не бути тенденційним, упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не дійти безпідставних висновків;

г) не піддаватися першим враженням від досліджуваного;

д) не бути поблажливим щодо досліджуваного;

с) не приписувати досліджуваному своїх власних якостей і не пояснювати його поведінку з власних позицій.

Об'єктивності потрібно дотримуватись протягом усього процесу дослідження.

Об'єктивність має бути визначальним чинником вірогідних висновків.

Спостереження вимагає чіткості й точності реєстрування його показників. Цього можна досягти, застосовуючи бланки

№ 26

Порівняння – один з найпоширеніших методів пізнання, який встановлює подібність або відмінність різних об’єктів дослідження за певними ознаками. Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення подібності чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кіль­ком об’єктам дослідження.

Широко використовують порівняння для систематизації й класифікації понять, адже це дає змогу співвіднести невідоме з відомим, пояснити нове через вже наявні поняття і категорії. Роль порівняння в пізнанні не варто переоцінювати, оскільки воно, як правило, має поверховий характер, відображаючи лише перші етапи дослідження. Водночас порівняння є передумовою для проведення аналогії.

У XIX ст. було сформовано порівняльно-історичний метод, який головну увагу звертав на історичні аспекти (походження, розвиток) схожих та неоднакових ознак тощо.

Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:

– порівнюватися можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об’єктивна спільність;

– порівняння повинно здійснюватися за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Результатом порівняння є відносна величина, яка показує, у скільки ра­зів порівнювана величина більша (менша) за базисну, іноді – скільки одиниць однієї величини припадає на 100, на 1000 і т.д. одиниць іншої, базисної величини.

Розрізняють:

1. Порівняння з еталоном – нормативом, стандартом, оптимальним рівнем. Це стосується виконання договірних зобов’язань, використання виробничих потужностей, відповідність стандартам тощо. Такі порівняння відіграють важливу роль в аналізі досліджуваних явищ, адже будь-яке відхилення відносної величини від 1 чи 100% свідчить про порушення оптимальності процесу. Наприклад, для проведення своїх операцій та підтримки ліквідності фірма протягом року має тримати в обігу щонайменше 400 тис. грн. Фактично в обігу фірми 368 тис. грн., що становить 92% від потреби (368: 400 = 0,92).Для показників, які не мають визначеного еталона (захворюваність, злочинність тощо), базою порівняння може бути максимальне чи мінімальне значення або середній рівень.

2. Порівняння в часі. Соціально-економічні явища безперерв­но змінюються. Протягом певного часу – місяць за місяцем, рік за роком – змінюється кількість населення, обсяг і структура виробництва, ступінь забруднення довкілля. Для характеристики напряму та інтенсивності такого роду змін співвідносяться рівні явища за два періоди чи моменти часу. Базою для порівняння може бути або попередній, або більш віддалений у час рівень. Наприклад, за оцінками спеціалістів рекламний ринок України (без врахування податків) становив, млн. USD: у 2001 р. –200, у 2002 р. – 260, тобто за рік збільшився в 1,3 рази або на 30% (260: 200 = 1,3). Якщо значення показника зменшується, результат порівняння буде меншим за одиницю. Передумовою обчислення відносних величин динаміки є порівнянність даних за одиницями вимірювання (для вартісних показників порівнянність цін), за методикою розрахунку показника, за масштабом об’єкта.

3. Територіально-просторові порівняння. Найчастіше – це регіональні чи міжнародні порівняння показників економічного розвитку або життєвого рівня населення [4, c. 48]. Вибір бази порівняння довільний. Головне, щоб методика розрахунку показників, що порівнюються, була однаковою. Наприклад, рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці (МОП) у 2001 р. становив, у %: в Україні – 11,1. у Німеччині – 7.9. Отже, в Украї­ні рівень безробіття був майже в 1,4 рази вищий (11.1: 7,9 = 1,40).

№ 27

Вимірювання

. Як метод являє собою Систему фіксацій реєстрації ількісних характеристик об’єктаякий

Вивчається Методвимірювання Знаходить своє відображення у математичному відтворенні кількісних та якісних характеристико обєкту упроцесі проведення експеримент. Цінність цього методу полягає у тому, що він дає точні кількісн іпоказники

об’єкта вивчення Для досліджень у систем ісоціального захисту

процедура вимірювання повязана з показниками статистичними звітними плановими

та ін Метод вимірювання потребує забезпечення таких основних елементів обєкт вимірювання, критерії методики вимірюваня, різноманітні вимірювальні прилади

 

№ 28

Багатогранність відносин, що виникають у процесі економічної діяльності, вивчається за допомогою аналізу і синтезу. Аналіз - це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини. Синтез означає поєднання різних елементів, сторін предмета в єдине ціле.

Такий аналіз дає можливість вивчити окремі сторони об'єкта, зробити низку наукових абстракцій, виявити певні поняття. Подальше поєднання їх призводить до вивчення більш глибокої сутності цілого. Наприклад, величина попиту залежить від багатьох факторів: ціни на даний товар, доходу споживачів, наявності товарів замінників і т.п. Щоб мати уявлення про попит на даний товар треба вивчити всі ці зв'язки. Другий приклад. Ціна визначається великою сукупністю факторів: попитом, пропозицією, корисністю товару чи послуги, конкуренцією. Всі ці факти треба детально проаналізувати, щоб зрозуміти суть цієї категорії.

Ці методи наукового пізнання не існують ізольовано один від одного. аналіз є уявним або фактичним розкладанням цілого педагогічного явища чи процесу на частини. синтез - відновлювання цілісності розглядуваного педагогічного явища чи процесу в усьому різноманітті його виявів.

Методи аналізу і синтезу застосовують у теоретичних дослідженнях під час визначення проблеми пошуку, формулювання гіпотези, завдань дослідження. Використовують їх і з метою коригування експерименту. Не обходиться без них і при підведенні підсумків дослідно-пошукової роботи, формулюванні висновків і рекомендацій.

№ 29

Абстрагування або абстракція (лат. - відвертання) — це процес уявного

відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від

конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного

відвертання їх від множини усіх інших ознак. Аристотель розглядав

абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове,

випадкове, другорядне і відділяється загальне. Термін "абстрагування"

або "абстракція" у сучасній логіці вживають у таких значеннях: як метод

буденного та наукового пізнання, як алгоритм або наказ процедури

відвертання, тобто правила абстрагування, як побудова в науці

абстрактних об'єктів. Сутність методу абстрагування полягає у

дослідженні реальних предметів, явищ, процесів, ви членуванні в них

різноманітних властивостей, ознак, якостей, в уявному відвертанні їх та

фіксуванні за допомогою слів і словосполучень природної мови. Термін

"абстрагування" вживають у значеннях: процесу пізнання, як результат

цього процесу.

 

Абстрагування як процес — це дослідження, вивчення предметів і явищ з

метою виявлення їх специфічних характеристик, а абстракція як результат

— це певне знання у формі понять, категорій, суджень, ідей, законів,

теорій. Приклади абстрагування:

 

а) логіка як наука абстрагується від індивідуальних особливостей

 

мислення конкретної людини і вивчає інваріанти мислення, тобто те

загальне, що притаманне всім суб'єктам мислення, а саме — структуру

мислення і закони, яким підпорядковується їх мислення;

 

б) юрист, мислення якого регламентується нормами права, абстрагується

від різноманітних проявів суспільних відношень і вивчає, насамперед,

право відношення, тобто такі відношення, які регулюються і

санкціонуються правом.

 

Приклади абстракцій як результату пізнавального процесу: "право",

"держава", "норма права", "право відношення", "правопорядок",

"законність", "правопорушення", "злочин", "злочинність" і т. д.

 

Метод абстрагування.

 

Дав можливість досліджувати державно-правові інститути відокремлюючись

від особливостей умов їх існування.

 

№ 30

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

№ 31 -32

Індукція та дедукція

Індукція (від лат. inductio — наведення, спонукання) — метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального.

Індукція широко застосовується в науковому пізнанні. Виявляючи подібні ознаки, властивості багатьох об'єктів певного класу, дослідник робить висновок про наявність цих ознак, властивостей у всіх об'єктів даного класу. Наприклад, у процесі експериментального вивчення електричних явищ використовувалися провідники струму, виготовлені з різних металів. На підставі численних одиничних дослідів було сформульовано загальний висновок про електропровідність усіх металів. Поряд з іншими методами пізнання індуктивний метод відіграв важливу роль у відкритті деяких законів природи (всесвітнього тяжіння, атмосферного тиску, теплового розширення тіл та ін.).

Індукція, що використовується в науковому пізнанні (наукова індукція), реалізується у вигляді таких методів:

1) метод єдиної подібності (у всіх випадках при спостереженні якогось явища виявляється лише один спільний фактор, всі інші — різні; отже, цей єдиний подібний фактор і є причиною даного явища);

2) метод єдиної відмінності (якщо обставини виникнення якогось явища та обставини, за яких воно не виникає, майже в усьому подібні й розрізняються лише одним фактором, що присутній тільки в першому випадку, то можна зробити висновок, що цей фактор і є причиною даного явища);

3) з'єднаний метод подібності й відмінності (являє собою комбінацію двох вищевказаних методів);

4) метод супровідних змін (якщо певні зміни одного явища кожного разу спричинюють певні зміни іншого явища, то звідси випливає висновок про причинний зв'язок між цими явищами);

5) метод залишків (якщо складне явище зумовлене багатофакторною причиною" причому деякі з цих факторів відомі як причина якоїсь частини даного явища, то звідси випливає висновок: причина іншої частини явища — інші фактори, що складають разом загальну причину цього явища).

Родоначальником класичного індуктивного методу пізнання був Ф. Бекон. Але вія трактував індукцію надзвичайно широко, вважаючи її найважливішим методом відкриття нових істин у науці, головним засобом наукового пізнання природи" •■

Насправді ж вищевказані методи наукової індукції використовуються головним чином для встановлення емпіричних залежностей між властивостями об'єктів і явищ, які виявляються в процесі експерименту. У цих методах систематизовано найпростіші формально-логічні прийоми, які вчені-натуралісти стихійно використовували в ході будь-якого емпіричного дослідження. З розвитком природознавства стало зрозуміло, що в науковому пізнанні методи класичної індукції насправді не є такими всеосяжними, як це здавалося Ф. Бекону та його послідовникам аж до кінця 19 століття.

Таке невиправдано перебільшене розуміння ролі індукції в науковому пізнанні дістало назву всеіндуктивізму. Його наукова неспроможність пояснюється тим, що індукція розглядається ізольовано від інших методів пізнання й перетворюється на єдиний, універсальний засіб пізнавального процесу.

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального до часткового, окремого. Наприклад, із загального положення, що всі метали мають електропровідність, можна зробити дедуктивний умовивід про електропровідність конкретного мідного дроту (знаючи, що мідь — метал). Якщо вихідні загальні положення є встановленою науковою істиною, то завдяки методу дедукції завжди можна дістати вірний висновок. Загальні принципи й закони не дають ученим у процесі дедуктивного дослідження збитися зі шляху: вони допомагають правильно зрозуміти конкретні явища дійсності.

Усі природничі науки одержують нові знання за допомогою дедукції, але особливо велике значення дедуктивного методу в математиці. Оперуючи математичними абстракціями й будуючи свої міркування на дуже загальних положеннях, математики вимушені найчастіше вдаватися до дедукції. І математика є, мабуть,* єдиною власне дедуктивною наукою.

У науці Нового часу пропагандистом дедуктивного методу пізнання був відомий математик і філософ Р. Декарт. Натхненний своїми математичними успіхами, переконаний у безпомилковості розуму, завдяки якому мислення уникає помилок,

Декарт односторонньо перебільшував значення інтелектуальної сторони за рахунок емпіричної у процесі пізнання істини. Дедуктивна методологія Декарта була прямою протилежністю емпіричному індуктивізму Бекона.

Але незважаючи на спроби, що мали місце в історії науки й філософії, відірвати індукцію від дедукції, протиставити їх у реальному процесі наукового пізнання, ці два методи не застосовуються ізольовано, відособлено один від одного. Кожен із них використовується на відповідному етапі пізнавального процесу.

Більше того, у процесі використання індуктивного методу найчастіше "в прихованому вигляді" присутня й дедукція.

 

№ 33

етоди асоціацій та аналогій полягають в активізації та використанні асоціативного мислення людини для генерування нових ідей і пропозицій шляхом зіставлення досліджуваного явища, процесу, об'єкта з іншими більш-менш подібними.

Велика роль при цьому відводиться розвиненості уяви, фантазії людини. Так, за словами А. Ейнштейна, "уява е важливішою за знання, бо знання має межі. Тим часом уява охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції".

У практичній діяльності частіше застосовується прийом особистої аналогії, який передбачає ототожнення себе з аналізованим об'єктом, що допомагає аналітику глибше зрозуміти поставлене перед ним завдання.

До методів асоціацій та аналогій належать метод фокальних об'єктів, синектика, метод низки випадковостей та асоціацій.

Метод фокальних об'єктів передбачає перенесення на об'єкт, що потребує вдосконалення, ознак випадково вибраних об'єктів. Такий підхід дає змогу відкрити зовсім нові нетрадиційні способи вирішення проблеми, насамперед у випадках модифікації відомих пристроїв, модернізації механізмів, виробничих процесів тощо.

Застосування методу фокальних об'єктів потребує здійснення таких послідовних кроків:

1) вибір фокального об'єкта та визначення мети його вдосконалення (наприклад, зниження собівартості виробу);

2) вибір 3–4 випадкових об'єктів навмання зі словника чи каталогу;

3) складання списків ознак випадкових об'єктів, додання ознак випадкових об'єктів до фокального об'єкта та висунення нових ідей;

4) розвиток отриманих сполучень способом вільних асоціацій;

5) розробка принципових рішень, оцінка одержаних варіантів і відбір найефективніших рішень (здебільшого експертним способом).

Цей метод сприяє швидкому генеруванню нових ідей, появі товарів з незвичними якостями, принципово нових підходів до організації виробничих процесів тощо.

Синектика є комплексним методом активізації творчої діяльності, який використовує різні прийоми і принципи, зокрема мозкового штурму, методу аналогій та асоціацій тощо. Саме слово синектика означає об'єднання різнорідних елементів.

Головна мета синектики – подолання наявних стереотипів, психологічної інерції у прагненні розв'язати проблему усталеним способом шляхом виходу за межі способу мислення та розширення сфер пошуку нових ідей.

Метод синектики ґрунтується на розумовій здатності людини діяти ефективніше в новому, незнайомому середовищі. Для практичного застосування синектичного методу створюється група спеціалістів різного професійно-кваліфікаційного рівня. При цьому члени групи (крім керівника) не повинні наперед знати про суть завдання, що дозволить їм абстрагуватися від наявних стереотипів мислення.

На синектичних засіданнях для розв'язання особливо складних проблем часто використовується прийом особистої аналогії (емпатії). Сутність його полягає в тому, що людина подумки втілюється в образ об'єкта, що досліджується, аналізує відчуття, які виникають при цьому, і знаходить ефективне вирішення проблеми.

 

№ 34

Під моделюванням розуміють дослідження будь-яких явищ, процесів чи систем шляхом побудови й вивчення їхніх моделей, тобто об'єктів, що є уявно наведеними або матеріально реалізованими системами, кожна з яких, відображаючи чи відтворюючи об'єкт - оригінал, здатна заміщувати його так, що її вивчення дасть нову інформацію про цей об'єкт.
В результаті моделювання створюється проміжний об'єкт знання - модель, що у пізнавальному процесі виконує ряд функцій, зокрема: функцію заміщення моделюємої системи; інформаційну; гносеологічну; формалізаційно-алгоритмічну; доказово-ілюстративну.

Функція заміщення проявляється у тому, що правильно створена модель здатна (у певних межах) виступати як об'єкт пізнання, а дані, отримані в результаті її дослідження, - переноситися на об'єкт - оригінал.
Передумовою цього служить те, що науково-теоретичною базою моделювання є теорія подібності. При дотриманні умов подібності створюваної системи об'єкту - оригіналу, модель здатна виступати і як засіб, і як об'єкт дослідження.

Однак, слід підкреслити, що стосовно до об'єктів правового, та, зокрема, криміналістичного дослідження, ні при якому способі моделювання не може бути досягнута повна подібність моделі до об'єкту - оригіналу, або, іншими словами, не може бути їхньої абсолютно повної адекватності. Так, не можна одержати модель будь-якого речового доказу з кримінальної справи чи модель злочинної події, щоб вона була повністю адекватною моделюємому об'єкту. Протилежне означало б їхнє створення, що або неможливе практично, або просто неприпустимо.

Інформаційна функція моделі полягає в тому, що вона не лише відображає похідну інформацію про об'єкт пізнання, але й дозволяє дістати нову, вивідну інформацію про нього, бо в основі будь-якого виду й способу моделювання лежать прийоми перетворення інформації.
Використовуючи відповідний математичний апарат, якісні характеристики об'єкта пізнання, уявляється можливим доповнити його кількісними характеристиками, що сприяє поглибленню пізнання, його руху від явища до сутності більш високого порядку. У підсумку реалізується найважливіша риса суто наукового пізнання - єдність якісного й кількісного аналізу інформації, що характеризує об'єкт дослідження.
Гносеологічна функція моделі полягає в тому, що вона виступає як єдність протилежних сторін пізнання - абстрактного та конкретного, логічного і чуттєвого, ненаглядного й наочного. Якщо у теоретичному мисленні здебільшого виступає одна сторона, а у чуттєвому сприйманні та спостереженні - інша, то в моделі обидві ці сторони пов'язані воєдино.

Таким чином, при дослідженні будь-якого об'єкта правового характеру, як і у будь-якому пізнавальному процесі, моделювання виконує функцію зв'язуючої ланки між теорією та практикою, є ефективним інструментом дослідження, а модель, як його результат, - важливу гносеологічну функцію. Крім того, гносеологічне значення моделювання у пізнанні проявляється і у тому, що модель являє собою вузловий пункт процесу руху думки від менш повного знання до більш повного, від пізнання менш глибокої до пізнання більш глибокої сутності явищ. У одному відношенні модель виступає як вторинний об'єкт дослідження, у другому - як засіб його фіксації.

Функції формалізації об'єкта та алгоритму його дослідження проявляються при використанні математичного апарату та засобів обчислювальної техніки для аналізу складних об'єктів. Глибина відбиття моделлю дійсності залежить також від цілей її побудови.
Як показує аналіз юридичної діяльності, поряд з розглянутими вище, модель може виконувати функцію джерела доказової або допоміжно-ілюстративної інформації. Багато в чому це визначається видом моделі, умовами та завданнями її одержання.

З безлічі існуючих класифікацій моделей, що, як правило, розробляються, виходячи з потреб тієї чи іншої галузі, вирішенню криміналістичних завдань відповідає така:

- за формою представлення моделей: логічні, математичні, предметні;
- за природою моделюємих явищ: механічні, геометричні, фізичні;
- за завданнями моделювання: механізму слідоутворення, ситуаційні, реконструкційні, моделі слідоутворюючих об'єктів, слідів, слідосприймаючих об'єктів;
- за ступенем точності: близькі, точні;
- за об'ємом відображених у моделі якостей оригіналу: повні (ізоморфні), неповні (гомоморфні);
- за відтвореними властивостями об'єкта - оригіналу: структурні, функціональні та інформаційні
- за фактором часу: статичні та динамічні.

У літературі з інформатики та автоматики, а також у загальнонауковій літературі з проблем моделювання складних систем, як правило, виділяють два види моделювання - фізичне та математичне (абстрактне). При цьому в рамках останнього як самостійні способи моделювання виділяють: гносеологічне, інформаційне (кібернетичне), сенсуальне (чуттєве), концептуальне й математичне.
Якщо за підстави класифікації беруться закономірності, яким підпорядковані об'єкти, що моделюються, а також способи реалізації цього методу пізнання, то звичайно виділяють такі види моделювання: предметне, чи матеріально реалізоване; логіко-математичне; кібернетичне та уявне. При цьому стосовно до розслідування злочинів у окрему групу виділяють такі способи отримання моделей, як реконструкція і реставрація.
Залежно від природи моделей виділяють два їх види - матеріальні та ідеальні (у формі образних та знакових моделей).
Існують три основних аспекти в діяльності суб'єкта, який створює ту чи іншу модель об'єкта пізнання: пошуково-пізнавальний, логіко-прагматичний та управлінський.
Структуру першого аспекту діяльності з створення і використання моделі об'єкта, що пізнається, утворюють чотири основні дії (операції).
Похідна дія - це виявлення джерел (носіїв) інформації про об'єкт, модель якого створюється (наприклад, виявлення очевидців автотранспортної пригоди, матеріальних його слідів, на базі яких й буде створюватися модель події, що пізнається, у випадку, що розглядається - механізм (картина) автотранспортної пригоди.

Наступна операція розглядуваного аспекту діяльності щодо створення моделі - вилучення інформації з виявлених джерел. В залежності від характеру джерела інформації її вилучення здійснюється різними прийомами. У нашому прикладі ними можуть бути: допит очевидців та учасників моделюємої події, огляд виявлених слідів (гальмування, слідів пошкодження на автомобілях і т. ін.).
Щоб отримана інформація могла бути використана не лише суб'єктом моделювання, а й іншими особами, що будуть використовувати створену модель події як засіб її пізнання, вона повинна бути закріплена, а при необхідності й перетворена.

З цього моменту ідеальна модель, модель - образ, що сформувалася у свідомості суб'єкта моделювання, починає трансформуватися у модель матеріально-фіксовану. При цьому спосіб матеріальної фіксації інформації визначає конкретний вид одержуваної моделі. На змістовному рівні пізнання моделюємого об'єкта це будуть знакові моделі, основний зміст яких звичайно висловлюється за допомогою письмових знаків та кількісних характеристик окремих параметрів моделюємого об'єкта або процесу.
Поряд з цим, до структури таких моделі часто вводяться додаткові елементи у вигляді фотографічних зображень, відео- та звукозапису, планів, схем, креслень і т. п., що за своєю суттю теж є моделями конкретних об'єктів пізнання чи їхніх фрагментів, і входять до загальної інформаційної моделі моделюємого об'єкта пізнання

 




Дата добавления: 2015-05-05; просмотров: 8 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ПОЖАРНАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ| Клиническая фармакология тиреоидных гормонов

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.03 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав