Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ткацтво

У Київській Русі ткацтво розподілялося на сільське, міське та вотчинне виробництво. Відтак, у селян способи виготовлення тканин для повсякденного вжитку та їх оздоблення значно відрізнялися від тканин, якими користувалися знатні городяни. Так, для пошиття повсякденного одягу бідніші верстви населення використовували лляні необроблені тканини натурального кольору та щільну непрядену вовну. Натомість міська заможна верхівка як для виготовлення одягу, так і для декорування інтер’єрів уживала дорогі привозні матеріали, здебільшого шовки (різні у структурі тканини або оздоблені вишивкою чи гаптуванням). Про виробництво художніх тканин місцевими ткачами відомо з археологічних матеріалів (прясельця, грузила, залишки ткацьких верстатів із майстерень) і частково з фрагментів тканин та писемних джерел, що подають відомості про назви тканин і виробів, а також їхнє функціональне призначення.

Варто зазначити, що більшість знарядь місцевого прядіння й ткацтва, зокрема прясельця, підписували. Це були символічні знаки, пов’язані з язичницькою міфологією, коліщата, солярні знаки, подекуди ініціали та зображення тварин. Кількість археологічних знахідок пряселець спонукала до проведення певної їхньої типології за іменними написами. Відтак, вчені фіксують три підгрупи знарядь прядіння у Київській Русі: 1) іменні; 2) дарчі; 3) молитовні. Підписували прясельця також жіночими іменами. Так, старослов’янським іменем «Потвора» було підписане одне із шиферних біконічних прясел.

Покровителькою прядіння і ткацтва у Київській Русі була богиня Мокош, яку князь Володимир Святославович залучив до пантеону поганських богів, її зображено на знайденому фрагменті ткацького верстата. Наші предки поклонялися Мокоші, вірили в її допомогу і захист від злих сил тощо.

Кропіткі процеси підготовки сировини, прядіння, ткання і завершальна обробка тканин відображені в численних народних повір'ях і обрядах, які дійшли до наших днів. Наприклад, цими заняттями заборонялося займатися в п'ятницю.

Численні археологічні матеріали про ткацтво Київської Русі доповнюються літописними згадками X—XI ст. Лляні й конопляні тканини господарського призначення називалися «узчина», «товстина», «ярич», грубе сукно натурального кольору — «сермяга», сірого кольору — «сірячина».

У писемних джерелах XIII—XIV ст. зустрічаємо назви «чиновать», «бранина» («брань»), «набійка», які свідчать про володіння техніками узорного ткання, плетіння і обізнаність з допоміжними текстильними техніками.

З розвитком продуктивних сил і поглибленням класового розшарування з-поміж селян вирізнялися найбільш здібні ткачі або й цілі родини ремісників, які спеціалізувалися на виготовленні сукон, полотен, скатертин, коців, крайок тощо. Крім власних потреб, їх виробляли на замовлення і на продаж.

Отже, починаючи з IX—X ст., на ґрунті домашнього традиційного заняття ткацтво перетворюється на окремий вид ремесла і співіснує у двох формах до наших днів.

Ремісники продовжували жити по селах, але більшість із них селилися у містечках і містах поблизу торговельних шляхів, монастирів, феодальних дворів, фільварків, а також працювали у дідичів. Спочатку міські ремісники належали до привілейованої частини населення. З розвитком феодальних відносин вони потрапляли щораз у більшу залежність від двору — змушені були сплачувати податки власними виробами. Сільські ткачі відбували повинність здебільшого лляними і конопляними полотнами, скатертинами, рушниками, деколи вовняними гунями (узорними покривалами, які виконували функції килима) попругами тощо, в той час як міські ремісники — переважно сукнами.

Виділення міського ткацтва в окремий вид ремесла мало велике значення для удосконалення технології ткацького виробництва і поліпшення якості продукції. Завдяки підвищенню продуктивності праці, розвитку виробничих сил, у зв'язку з заміною натуральної ренти на грошову зменшилася залежність ткачів від феодалів, почало розвиватися вільне ремесло. Внаслідок цього у XIII—XVI ст. в Україні сформувалися такі ткацькі осередки, як Київ, Львів, Луцьк, Чернігів, Кам'янець-Подільський, Судова Вишня, Кременець, Белз, Холм та ін.




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 94 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | <== 9 ==> | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав