Гравюрою називаємо, на відміну від творів малярства, зображення не безпосередньо виконане, а спрацьоване на твердому матеріалі в зворотному вигляді, а потім відтиснуте. Вигода таким способом виготовляти зображення є в тому, що оригінал малярського твору завжди буває один, а коли майстер повторить декілька разів свій твір, то це вже будуть повторення або й копії творів малярського мистецтва, тоді як гравюру можливо відтискувати у великому числі примірників, і всі відтиски однаково будуть оригіналами.
Гравюри бувають різних гатунків у залежності від матеріалу, на якому спрацьовано відворотнє зображення, та в залежності від способу його опрацювання. В залежності від матеріалу, на якому заготовляється відворотнє зображення (назвемо його «гравірувальна дошка»), знаходиться спосіб виконання гравюри: коли гравірувальна дошка дерев’яна, то майстер із неї витинає ті частини, яких непотрібно на гравюрі, а залишає ті, які пізніше покриває фарбою й відтискує. Отже, при такому способі зображення дістається від тих частин дерев’яної дошки, яких не зачеплено вирізувальним ножем (ритком) та які складають верхній шар гравірувальної дошки, що, намазаний фарбою, відтискується; вирізані з дошки глибші частини не відбиваються зовсім. Такий спосіб виготовлення гравюри німці називають «Hochdruck» (високодрук), бо зображення відбивають високі, не зачеплені ритком частини гравірувальної дошки. Такий спосіб «високого друку» вживається, коли матеріалом для гравірувальної дошки служить дерево, а тому цим способом виконані гравюри називаємо дереворитами. В останніх часах, крім дерева, для гравірувальних дощок уживають інший м’якший матеріал (напр., лінолеум), але з м’якших матеріалів дістаються здебільшого менш шляхетні мистецькі твори, й тільки найкращі майстри переборюють нешляхетні властивості м’якого матеріалу для гравірувальної дошки.
Коли матеріалом для гравірувальної дошки служить метал (мідь, криця та інший), то на металевій гравірувальній дошці видряпується (або в інший спосіб заглиблюється) у відворотному вигляді точно те зображення, яке майстер хоче мати відбитим. Фарби при накладанні на так опрацьовану дошку заходять у заглиблення металевої дошки, а з поверхні дошки фарба стирається й таким чином відбиваються заглиблення, зроблені на гравірувальній дошці. Цей спосіб гравюри німці назвали «Tiefdruck» (глибокодрук), бо зображення відбивають заглиблені частини гравірувальної дошки. При виборі металу для гравірувальної дошки здебільшого теж уважають, що чим твердіший метал, тим він шляхетніший для виконання гравюри. Тому із металів майстри гравюри найчастіше обирають або мідь (гравюри на міді називають мідepити), або крицю (сталь) і тоді виготовляють сталерити. Останніми часами вживають м’якші й дешевші метали, як цинк чи сплави, але на тому також здебільшого тратить шляхетність гравюри.
Способів, якими на металевих дошках виглиблюють рисунки, є багато: в основі це або способи безпосередньо видряпувати на металевій дошці зображення гострою голкою чи штихелем (спеціальним крицевим інструментом для дряпання металевої дошки), або способи витравлювання зображення на металевій дошці кислотами чи взагалі розчинами, що травлять метал. Крім того, вживають і сполучення цих обох способів: різання і травлення металевої дошки для виготовлення тої самої гравюри.
Крім дереворитів та гравюр на металі, часто вживають ще гравюри на камені; останні називаються літографіями. Тут відворот зображення наноситься на хімічно опрацьовану гладку поверхню спеціального каменя, заправленого у верстат, і з нього відбивають гравюри, що точніше називаються літографіями.
На Україні майже зовсім не розвивалася гравюра на камені — літографія, натомість високих досягнень дійшли гравюри на дереві й на металі — дереворити та мідерити. В старовину майстри досить досконало розрізняли техніку на дереві від техніки на металі. Гравюри на дереві переважно були т. зв. штриховими гравюрами, себто з гравірувальної дошки вирізалося тло й залишалися ті лінії, що робили рисунок неторкнутим; отже, майстер дбав не тільки про красу ліній, що творили рисунок, про їхній напрям, зворот, вигин, а й зважав на товщину чи тонкість ліній і міг обдумати, витинаючи тло, кожну деталь, у кожнім місці товщину чи тонкість лінії та всі інші ознаки.
Призначення гравюри було спочатку подвійне: або випускати в більшому числі гравюровані аркуші з образками, іконами чи листами спеціального характеру (т. зв. «тезиси», себто рисовані програми академічних диспутів) та інше; це були гравюри на окремих аркушах, і кожен аркуш виявляв із себе цілість, викінчений твір мистецтва; такі гравюри називаємо листовими гравюрами. Або знову ж часто, і в Україні частіше, гравюру робили не для самостійного вжитку, а для оздоби книги. Такі гравюри віддруковувалися або на окремих сторінках книги, або на сторінках книги поруч із друком тексту, або як оздоба сторінки із заголовком. Такого призначення гравюри називаємо книжковими гравюрами. Книжкова гравюра являла собою ілюстрацію до книги й тоді бувала гравірованим образком або орнаментальною окрасою на початку сторінки (заставка), на кінці сторінки (кінцівка), на початку книги (заголовний лист — «форта»), загальною Ілюстрацією перед початком книги (фронтиспіс), рисунком великої та початкової літери (фігурна літера), обрамуванням сторінки, значком видавництва, гербом мецената тощо.
Перша українська гравюра, яку ми знаємо (треба думати, що в дійсності це була вже не перша, але давніші не збереглися) — це гравюра в книзі львівського видання «Апостол» 1574 р. Це була доба, коли в Україні в мистецтві розквітали форми, ренесансу, й ця перша відома нам гравюра має ознаки форм ренесансу, але поруч із тим і ознаки ще не остаточно віджитого мистецтва готики. Тому першим періодом розвою гравюри на Україні вважаємо добу ренесансу.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |