В епоху, коли Київ був столицею Давньоруської держави, східні слов'янки любили прикрашати себе безліччю коштовностей. У моді минулого – литі срібні персні з орнаментом, кручені браслети зі срібного дроту, скляні браслети й, звичайно ж, намисто. Воно було найрізноманітніше: з кольорового скла, гірського кришталю, сердоліків і рубінів, великих порожніх бусин з литого золота. До них привішувалися круглі або місяцеподібні бронзові підвіски (лунниці), прикрашені тонким орнаментом: химерними чарівними звірами в скандинавському стилі, складними плетеними конструкціями, дуже подібними до зображення на арабських дирхемах - монетах, які в ті часи мали обіг як на Русі, так й у Європі.
Але найбільш популярними прикрасами були скроневі кільця. Литі срібні скроневі кільця впліталися в жіночу зачіску в скроні або підвішувалися до головних уборів, їх носили по одній або по кілька пар відразу. У кожного східнослов'янського племені, що увійшло до складу Київської держави, був свій особливий тип скроневих кілець, несхожий на такі ж прикраси сусідів. Жінки племені жителів півночі, наприклад, носили витончений різновид кілець, що нагадує завиток або сплющену спіраль. Радимичам більше подобалися скроневі кільця, у яких від дужки розходилося сім променів, що закінчувалися краплевидними потовщеннями. Городянки XI-XIII ст. найбільше любили колти - парні порожні золоті й срібні підвіски, які кріпилися ланцюжками або стрічками до головного убору. Багато колтів, що дійшли до наших днів відрізняються дивною досконалістю форми. В 1876 р. біля села Терехово Орловської губернії в багатому скарбі була виявлена пара колтів XII - початку XIII в. Це масивні п’ятипроменеві зірки, густо покриті тисячами напаяних дрібних кульок металу. Подібна ювелірна техніка йменується зерню; вона прийшла зі Скандинавії й була широко поширена в Древній Русі. Поряд із зерню використовувалася й скань: найтонший срібний або золотий дротик, скручений джгутами, напаювався на пластини або звивався в ажурні візерунки.
В 1887 р. на території древнього Михайлівського Золотоверхого монастиря був знайдений інший скарб ювелірних прикрас XI-XII ст., у тому числі пари золотих колтів. Колті були прикрашені річковими перлами й зображеннями фантастичних птахів з жіночими головами. Кольори зображень не втратили яскравості, а їхнє сполучення надзвичайно вишукано: білий, бірюзовий, темно-синій й яскраво-червоний. Тим часом майстер, що створив цю пишноту, помер біля восьми сторіч назад. Михайлівські колти виконані у віртуозній ювелірній техніці перегородчатої емалі, що була перейнята у візантійців. Це забуте мистецтво вимагало терпіння й разючої точності в роботі. На поверхню золотої прикраси ювелір напаював на ребро найтонші золоті стрічечки-перегородки, що становили контур майбутнього малюнка. Потім проміжок між ними заповнювали порошками емалі різних квітів і нагрівали до високої температури. При цьому виходила яскрава й дуже міцна склоподібна маса. Вироби, виконані в техніці перегородчатої емалі, були дуже дорогі, тому не випадково більшість збережених до наших днів творів є деталями багатого князівського убору.
Іншою улюбленою технікою давньоруських ювелірів було черління, що, на думку деяких учених, було хозарською спадщиною. Чернь являла собою складний сплав олова, міді, срібла, сірки й інших складових частин. Нанесена на срібну поверхню, чернь створювала тло для опуклого зображення. Особливо часте чорніння використовували для прикраси стулчастих браслетів-наруччь. Кілька десятків таких браслетів XII в. зберігається в Державному Історичному музеї в Москві. На них неважко розрізнити фігури музикантів, танцівниць, воїнів, орлів і фантастичних чудовиськ. Сюжет малюнків далекий від християнських уявлень і ближче до язичества. Це й не дивно. Ювеліри застосовували емаль або чернь для зображення як Христа, Богородиці, святих, так і грифонів, песиголовців, кентаврів й язичеських свят.
Були як чисто християнські, так і язичеські прикраси, що були предметами релігійних культів. Збереглася безліч нагрудних хрестів-енколпіонів, що складаються із двох стулок, між якими містилися часточки мощів святих. На стулках звичайно бувало лите, різьблене або черлене зображення Богоматері з Дитиною. Не менш часто археологи знаходять язичеські амулети - предмети, що оберігали від хвороб, лих і чаклунства. Багато які з них являють собою литі фігурки кінських голів, до яких ланцюжками кріпляться "бубонці", виконані у формі звірів, птахів, ложок, ножів і рогачів. Своїм дзенькотом бубонці повинні були відганяти нечисту силу.
Окремі пам'ятники давньоруського ювелірного мистецтва одержали величезну популярність. Про них пишуть статті й книги, поміщають їхні фотографії в альбоми, присвячені культурі домонгольської Русі. Найбільш знаменита "Чернігівська гривня", або "гривня Володимира Мономаха". Це карбований золотий медальйон XI в., так званий змійовик, на одній стороні якого зображена жіноча голова в клубку з восьми змій, що символізує диявола, язичеське божество або злий початок взагалі. Проти хвороби спрямована молитва грецькою мовою. На іншій стороні - архангел Михайло, покликаний обороняти власника гривні від диявольського підступу. Напис, зроблений слов'янськими буквами, говорить: "Господи, допоможи рабові своєму Василю". Це був християнський амулет проти нечистої сили. Сюжет і сама техніка виконання гривень-змійовиків запозичені з Візантії; у домонгольський час прикраси подібного роду не були рідкістю. "Чернігівська гривня" виконана надзвичайно мистецьки й повинна була належати багатій, знатній персоні, швидше за все князівського походження. Вартість цієї коштовності рівняється величині князівської данини із середнього міста. Медальйон знайшли в 1821 р. недалеко від міста Чернігова, що у давнину був столицею князівства. Напис, що вказує на особистість власника - Василь, - підказала історикам, що гривня належала Володимиру Мономаху (1053- 1125), якому при хрещенні було дане ім'я Василь. Цей найвідоміший давньоруський полководець і політичний діяч якийсь час княжив у Чернігові. Він залишив "Повчання" дітям, написане у формі мемуарів. У цьому творі князь писав, що одним з улюблених його занять було полювання. Виходячи на неї, Володимир Мономах не боявся кабанячих іклів і копит лося. Полюючи неподалік від Чернігова, він упустив дорогоцінну гривню, що донесла до нащадків роботу київських майстрів.
Абсолютна більшість пам'ятників ювелірного мистецтва Древньої Русі анонімні. Археологи, знаходячи залишки майстерень, що належали давньоруським умільцям золотої й срібної справи, витягали з-під землі всі необхідні для ювелірного ремесла приналежності. Однак історія не зберегла імен чудових майстрів, що створили "Чернігівську гривню" або колти з Михайлівського скарбу. Часом лише самі коштовності "проговорювалися" про своїх творців. Так, кратери - дорогоцінні срібні чаші для святої води, створені в середньовічному Новгороді XII в., - несуть на собі написи, у яких повідомляються імена майстрів Кости й Братили.
Знаменита полоцька просвітителька XII в. князівна-ігуменя Єфросинія в 1161 р. замовила хрест для внеску в заснований нею Спаський монастир. Шестикінечний хрест висотою біля півметра був зроблений з кипарисового дерева й зверху й знизу закритий золотими пластинками, прикрашеними дорогоцінними каменями. Уже до 20-м рр. XX в. майже всі камені були загублені, але відомо, що їх налічувалося біля двох десятків. Камені кріпилися в гніздах на золотих пластинках, а між ними майстер вставив двадцять емалевих мініатюр із зображенням святих. Ім'я кожного святого прочеканено поруч із зображенням. Усередині хреста зберігалися християнські реліквії: кров Ісуса Христа, часточки мощів святих Стефана й Пантелеймона, а також кров Святого Дмитра. Святиня була обкладена срібними з позолоттю пластинками, а краю лицьової сторони обрамлені ниткою перлів. В очах віруючі реліквії більшою мірою робили хрест коштовністю, ніж золото й срібло, використані ювеліром.
Доля хреста святої Єфросинії Полоцької, що по черзі побував у руках православних, католиків, уніатів, у скарбниці московських государів і схованці французів, що зайняли Полоцьк в 1812 р., сумна. Він був втрачений під час війни 1941 - 1945 р., його шукали журналісти, письменники, учені, політичні діячі й навіть Інтерпол (Міжнародна організація по боротьбі зі злочинністю). Історія цих пошуків так само драматична й безрезультатна, як, наприклад, епопея, зв'язана зі знаменитою Бурштиновою кімнатою (стіни й вся обстановка якої були оброблені янтарем), викраденої нацистами в роки тієї ж війни й з тих пор безуспішно розшукуваної вченими. Описи й малюнки, зроблені до пропажі хреста Святої Єфросинії, зберегли текст напису, що залишив на поверхні хреста його творець - полоцький майстер Лазар Богша (Богуслав). Хрест Святої Єфросинії - одна з головних духовних святинь Білорусії й визнаний шедевр середньовічного ювелірного мистецтва.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 35 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |