Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Характеристика класно-урочної системи організації навчання

Читайте также:
  1. Cучасні моделі розвитку підприємства: їх суть та характеристика
  2. GRID- системи
  3. IV. Строки прийому заяв та документів, конкурсного відбору та зарахування на навчання
  4. VI. Характеристика сельского хозяйства
  5. XIV. Реалізація права вступників на вибір місця навчання
  6. XVII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
  7. Абетка спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності
  8. Адаптація до фізичних навантажень серцево-судинної системи.
  9. Адаптація до фізичних навантажень системи зовнішнього дихання.
  10. Адаптація до фізичних навантажень системи імунітету.

Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками. Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського.

Основні ознаки класно-навчальній системи навчання:

· всі члени навчальної групи в один і той же час вивчають одну і ту ж тему, одне і теж питання, одним і тим же чином;

· зміст навчання ділиться на вузькоспеціальні навчальні предмети, а кожен предмет вивчається окремо;

· учні поділяються на класи - навчальні групи, постійні по складу, однорівневі (в сенсі вивчення програми); звідси виникли однорівневі (одновозрастные) класи;

· для всіх членів групи (класу) визначається одна і та ж послідовність вивчення розділів навчального предмета;

· за характером діяльності виділяються дві різні групи людей: одні тільки вчать (вчителя), інші тільки вчаться (учні);

· вивчення певного предмету організується одныэю «мовою» для всіх членів класу;

· визначаються загальні для всіх членів групи початок і кінець занять, кількість, тривалість і час перерв на відпочинок.

22.Дидактика як наука. Її походження і розвиток. Основні дидактичні поняття. Актуальні питання сучасної дидактики

Дидактика як наука бере свій початок з видатного твору великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592 -1670) «Велика дидактика». Я.Коменський став фундатором наукової педагог­іки. Уперше педагогічна думка, яка відображала практику панівних класів, зароджується у системі філософії стародавнього Сходу, в Єгипті, Китаї, Індії. Особливого розквіту філософія досягла в Афінах. Дидактика — це розділ педагогіки, який містить теорію навчання і освіти. Процес навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у ході якої здійснюється освіта, виховання, розвиток. Принципи навчання — це система важливих дидактичних вимог, які забезпечують ефективність навчального процесу (науковість, наочність та ін.). Зміст освіти — це система знань, умінь і навичок, які закладають основи для розвитку і формування особистості. Категорія - основне, найбільш загальне поняття науки.

Дидактика охоплює всю навчальну діяльність вчителя й учнів, їхню співпрацю, співтворчість. Найбільш важливими поняттями дидактики є: процес навчання, освіта, закономірності і принципи навчання, зміст освіти, методи і форми навчання, засоби навчання, знання, вміння, навички, мотиви.

Процес навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у ході якої здійснюється освіта, виховання, розвиток.

Принципи навчання — це система важливих дидактичних вимог, які забезпечують ефективність навчального процесу (науковість, наочність та ін.).

Зміст освіти — це система знань, умінь і навичок, які закладають основи для розвитку і формування особистості. Зміст освіти — не сукупність наук, а певна "критична маса", яка постійно дає імпульс саморуху, самоосвіті, саморозвитку. Перед педагогічною наукою, практикою постійно постають питання: для чого вчити? Чого вчити? Як учити? У процесі навчання учителю потрібно вирішити такі завдання:

1. Озброїти учнів системою знань.

2. Сприяти розвитку творчих сил і здібностей учнів шляхом правильної організації пізнавальної діяльності.

3. Сформувати інтерес до знань, до предметів.

4. Навчити учнів учитися.

5. Виховати, сформувати світогляд, активну життєву позицію.

Загальну середню освіту учні отримують у середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, середніх профтехучилищах, середніх спеціальних навчальних закладах і шляхом самоосвіти. Учні здобувають наукові знання, уміння, навички, розвивають інтуїцію, творчі здібності, виробляють позитивні мотиви навчання.

Знання — це продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства.

Уміння — це свідома дія, спрямована на застосування знань, це знання в дії. Уміння без навичок не працюють. Уміння складніше від навички. Уміння переростає в навичку.

Навичка — автоматична практична дія, вона економить думку, бо коли є навички, то свідомість відступає на другий план.

Інтуїція — це досвід, відкладений у свідомості.

Мотиви — рушій, внутрішній збудник навчальної діяльності. Навчальна діяльність завжди мотивована. Існують соціальні, пізнавальні, моральні мотиви, мотиви спілкування, самовиховання, професійної спрямованості і мотиви небезпечні, корисливі (учусь, щоб похвалили). Провідними мотивами повинні бути пізнавальні — учусь тому, що цікаво пізнавати світ, науки, професію.

Метод навчання — це підхід, спосіб передачі вчителем знань, засвоєння учнем знань, умінь, навичок. Існують методи розповіді, пояснення, бесіди та інші, їх слід відрізняти від прийомів навчання.

Методичний прийом — це частина методу, він вужчий від методу (запис на дошці).

Засоби навчання — це весь арсенал, який застосовує вчитель, щоб досягти на уроці мети. Існують предмети, практичні, інтелектуальні, емоційні засоби навчання. Існують тисячі методів, методичних прийомів і засобів навчання. Універсального методу навчання немає. Кожен метод має переваги і недоліки порівняно з іншим. Кожен метод проявляється в різних формах навчання.

Форми організації навчання — це особливі об'єднання учнів для занять, навчально-пізнавальної діяльності; це зовнішнє вираження взаємодії вчителя й учнів з метою навчання, виховання і розвитку. Найбільш поширена форма навчання в наших школах — урок, існують позаурочні форми навчання. В останні роки дидактика збагатилася сотнями нестандартних форм навчання (урок -"КВК", урок -"Поле чудес", урок -"Що? Де? Коли?" тощо).

23.Процес навчання в цілісному педагогічному процесі. Його рушійні сили, гносеологічні основи

Процес – це розвиток якогось явища, що відображає закономірну, послідовну, неперервну зміну моментів розвитку, що слідують один за одним.

Процес навчанняце сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду.

Процес навчання при всій різноманітності його конкретних форм характеризується двома суперечливими ознаками: цілеспрямованістю, суворою послідовністю - з одного боку, і неперервним збудженням активності учнів та створенням простору для творчої діяльності колективу класу і кожного окремого учня – з другого. Істинна діалектика – у взаємопроникненні й взаємодії цих протилежних начал.

Рушійними силами розвитку індивіда в процесі навчання є такі суперечності:

- між вимогами щодо рівня розвитку і наявним у індивіда рівнем, засобами, мотивами;

- між прагненнями учня задовольнити свої органічні потреби і нездатністю зробити це самостійно в доцільній формі;

- між рівнем підготовки і поставленою метою, яку треба досягти не тому, що вона має безпосереднє значення і самоцінність для учня, а у зв’язку з іншими мотивами (престижність, вплив авторитету, почуття відповідальності тощо);

- між тим, що знає та вміє учень, і метою, яка виникає перед ним сама або поставлена ззовні.

 

 




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 48 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | <== 14 ==> | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав