Читайте также:
|
Характерні риси особистості
Внутрішня духовна структура особистості
Потреби
Незважаючи на різноманітність соціологічних підходів до вивчення людини#істоти соціальної, існує більш#менш усталена сукупність про# блем, які є предметом дослідження соціології особистості. До них пере# дусім належить проблема вирізнення основних характерних рис осо- бистості. Соціологи зараховують до них самосвідомість, ціннісні оріє# нтації, соціальні відносини, певну автономність (від грец. autonomos — самоврядний, тут використовується у значенні самодостатність і відносна незалежність) щодо суспільства, відповідальність за свої вчинки тощо.
Інші соціологи (наприклад, О.Якуба) акцентують на спорідненій
проблемі внутрішньої духовної структури особистості і включають сюди потреби та інтереси, цінності й мотиви, соціальні норми і переконання, світоглядні принципи, смаки і звички та багато інших духовних утворень.
Одним із найбільш розроблених питань у соціології є питання суб’єк#
тивних детермінант (або спонукальних чинників) соціальної поведінки особистості, до яких належать потреби та інтереси. Початковою схо# динкою в аналізі особистості є потреби, тобто внутрішні збудники її акти# вності, характеристика об’єктивного в особистості. Потреби — це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбе# реження.
Ієрархічна теорія потреб А.Маслоу
Інтерес
Цінність
в соціології
Американський соціолог А.Маслоу (1908—1970) відомий у соціології як творець ієрархічної теорії потреб. Він класифікує потреби, поділивши їх на базові (або постійні) та похідні (або змінювані). Базові потреби розміщуються згідно з принципом ієрархії у висхідному порядку від нижчих, переважно матеріальних, до вищих, переважно духовних:
• фізіологічні і сексуальні потреби (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
• екзистенційні (від лат. existentia — існування; це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
• соціальні (у приналежності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);
• духовні (в самовираженні через творчість).
Перші дві групи потреб А.Маслоу вважає первинними і вродженими, три інші — набутими. При цьому діє тенденція піднесення потреб, заміни первинних набутими людиною. Можна припустити, що в концепції потреб А.Маслоу міститься дальший розвиток зауваженої ще Е.Дюрк- гаймом двоїстості людини («homo duplex»); А.Маслоу через думку про поступове підвищення потреб робить спробу простежити ступеневий перехід людини від стану біологічної до стану соціальної істоти. Водночас важко погодитися з ним у тому, що зазначена тенденція — це лінійний односкерований процес заміни нижчого вищим; у реальній діяльності особистості можуть виявитися кілька потреб, не обов’язково у названій послідовності. Утім, його погляди нині широко використовуються у промисловій соціології та в соціальній практиці (наприклад, з метою вдосконалення організації виробництва, стилю управління тощо).
Інша категорія соціології особистості — інтерес — тісно пов’язана з потребою; також має об’єктивно#суб’єктивну природу і становить собою усвідомлення потреб. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Як слушно зазначає О.Якуба, поняття цінностей широко розглядається в різних науках; суть же соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в його спрямованості на з’ясу# вання їх ролі як з’єднувальної ланки між поведінкою особистості, з од# ного боку, та соціальними групами, спільнотами і суспільством, — з другого. Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його
Мотиви
Соціальна типологія особистості
Homo soveticus
безпосередньо зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих і поширених у певному суспільстві та в його культурі ціннісних критеріїв, уявлень про належне, справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних і прийнятих особистістю цінностей утворює систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у своєму житті, лежить в основі рішень, що приймаються нею в ситуації вибору,
«вбудовують» її в суспільство.
Мотиви характеризують ставлення особистості до інтересів і ціннісних орієнтацій, дають їм оцінку. Вони є одним із наріжних понять у соціології взагалі і соціології особистості зокрема і характеризують людину насамперед як суб’єкта. Мотиви — це усвідомлена потреба особистості#суб’єкта у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності. У класифікації мотивів вирізняють матеріальні й духовні як основні, а також економічні, соціальні, ідеологічні тощо. Своєю чергою, кожні з них мають свій внутрішній поділ: наприклад, у духовних мотивах можна вирізнити моральні та естетичні, релігійні або атеїстичні, філософські та інші. У системах мотивів виокремлюються також домінуючі чи периферійні, провідні чи другорядні тощо.
Однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу є проблема
соціальної типології особистості. Соціальний тип особистості — це продукт складного переплетіння історико#культурних і соціально#еко# номічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних яко# стей і властивостей людини як істоти соціальної. Проблема вирізнення соціальних типів особистості зумовлена тим, що соціологія має справу не з одиничним, а масовидним, різноманітним і намагається розкрити в особистості суттєве і типове. Із цього погляду можна виокремити такі типи особистості:
• ідеальний (в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи того суспільства);
• нормативний (тобто сукупність властивостей особистості, форму# вання яких об’єктивно необхідне для розвитку певного суспільства);
• реально існуючий, або, за висловом В.Ядова, модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи тому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і тим більше ідеального типу).
Якісно новим різновидом особистості в умовах існування СРСР, який випадає з усталеної типології, є незнаний в історії тип «людини
Homo postsoveticus
радянської», або, за висловом О.Зінов’єва, «homo soveticus». Його основою мав стати ідеальний комуністичний тип особистості, але пара# докс полягає в тому, що реальна дійсність тоталітарного режиму витво# рила тип людини, що докорінно відрізнявся від комуністичних ідеалів, його основною характерною рисою стало розщеплення (навіть не двоїстість) особистості на декілька складових, коли люди думали одне, говорили інше, а робили чи мали намір вчинити зовсім інше і т. ін., при цьому однаково комфортно почуваючись у цих багатоликих іпостасях. Для «людини радянської» звичними були конформізм (тобто пристосов# ництво, пасивне сприйняття існуючого порядку речей), брак автоном# ності в суспільстві, побоювання конфліктів і необхідності прийняття власних рішень, відсутність орієнтації на результати праці, безініціа# тивність, небажання наражатися на ризик, недовіра до нового, ворожість до змін, нетерпимість до інших думок і поведінки, відмінної від власної. Російські соціологи слушно зазначають, що особистість пострадянського суспільства ще надовго залишиться радянською, відчуваючи ностальгію за часами існування СРСР. Такі люди ще протягом довгого часу становитимуть досить широку соціальну базу для комуністичних та інших лівих партій і рухів у молодих незалежних державах, що постали на руїнах колишньої світової наддержави.
У сучасній вітчизняній соціологічній літературі з’явилися описи нового типу особистості, притаманного пострадянським країнам на етапі їх якісних соціальних трансформацій, а саме «людини пострадянської» — homo postsoveticus. Українські соціологи Є.Головаха і Н.Паніна нази# вають його соціально2культурним типом особистості і вважають, що однією з його фундаментальних характеристик є мозаїчно#амбівалентна свідомість. На нашу думку, проявами такої мозаїчності та амбівале# нтності можна вважати:
• ностальгію за радянськими часами і дальше ототожнення себе з радя# нською людиною і водночас гостре небажання повернення старого суспільного ладу;
• патерналістські (тобто опікунські) настрої та очікування соціальних
пільг, допомог, привілеїв від держави разом із дедалі міцнішими паростками підприємницької ініціативності, приватновласницькими орієнтаціями і зростаючими сподіваннями лише на самого себе;
• масову недовіру до всіх офіційних соціальних інституцій (від Пре#
зидента до місцевої влади і від Міністерства внутрішніх справ до рядо# вого міліціонера тощо) на тлі браку масових акцій протесту проти
Проблема соціалізації в соціології
Чинники соціалізації
владних і офіційних структур; але водночас і прихований спротив більшості населення владі, пропрезидентським партіям і об’єднанням, що знайшло вираз у фактичному провалі виборчого блоку «ЗаЄдУ» під час парламентських виборів 2002 р.;
• досить велике зацікавлення політикою та масову участь у виборах у поєднанні з індивідуальною політичною апатією та недовірою практично до всіх політичних партій і рухів;
• намагання працювати не на повну силу, а заробляти якомога більше;
• прагнення мати все і якнайкращого ґатунку — і не поворухнути для цього пальцем або обрати кримінальний шлях досягнення бажаного;
• зростаючу приватизацію життя пересічних громадян, сподівання на допомогу родичів і близьких на тлі недовіри до всього соціального оточення і ворожості до тих, хто має хоча б трохи кращий, заможніший спосіб життя включно з найближчими людьми;
• великий розрив між висловленими поглядами, орієнтаціями й установками та між практичною діяльністю й поведінкою, які за мірками соціології перебувають на межі пасивності тощо.
Як бачимо, багато рис homo postsoveticus мають вочевидь виражений
генетичний зв’язок із типом особистості радянських часів. Тому питання виходу нашого суспільства з кризи багато в чому залежить від того, як скоро ми подолаємо ці риси «радянськості» у своєму житті, мисленні та стилі поведінки.
Однак соціологію цікавить не лише і не тільки типологія особистості, а й ті обставини, завдяки яким відбувається формування і розвиток цих типів взагалі й окремої особистості зокрема. Вплив соціального сере# довища на становлення особистості становить суть проблеми соціа- лізації — чи не найголовнішої в соціології особистості. Соціалізація полягає у переході людини від індивідуального до соціального (згадаймо попередній вислів: особистістю не народжуються, нею стають) під прямим чи опосередкованим впливом таких чинників соціального середовища, як:
• сукупність ролей і соціальних статусів, що їх суспільство пропонує
людині;
• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу;
• система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й
наслідуються молодшими поколіннями від старших;
• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх передаванню і засвоєнню;
Роль соціалізації
у становленні особистості
Соціальна адаптація та інтеріоризація
Механізми соціалізації у фройдист2 ській соціології
Імітація та ідентифікація
• загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда, перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга — для суспільств у перехідні періоди їхнього розвитку.
Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом засвоєння мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мис# лення, властивих певній культурі, форм раціональності й чуттєвості, прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки. Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, виховання й навчання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здатності брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення індивіда: сім’я, сусіди, ровесники, вихователі й учителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації тощо. Важливо наголосити, що соціалізація — не якийсь одноразовий чи короткотривалий акт; вона здійснюється протягом усього життя людини — від дитинства через зрілість і аж до старості. Це відбувається тому, що умови життя людини, а отже, і вона сама постійно змінюються, вимагаючи входження у все нові й нові соціальні ролі та відповідних змін статусу (інколи докорінних, як#от перехід від статусу дитини до статусу соціально зрілої особи).
Але якщо під час соціалізації дитини головним для неї є соціальна адаптація, тобто пристосування до суспільного середовища, то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини головну роль відіграє інтеріоризація, або формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє
«Я» особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.
Коли йдеться про механізми соціалізації, то зазвичай звертаються до концепції З.Фройда, який вирізняє основні з них:
• імітацію (усвідомлені спроби дитини копіювати й наслідувати поведінку дорослих і друзів);
• ідентифікацію (засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як своїх власних);
• почуття сорому і вини (або негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки: сором здебільшого асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили, а вина пов’я# зується з внутрішніми переживаннями і муками совісті).
Звичайно, ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки З.Фройда були пристосовані деякими соціологами і до стадії
Ресоціалізація
Висновки
дорослого життя особистості. Так, Т.Парсонс вживає фройдівські понят# тя у соціологічній теорії соціальної дії. Для нього імітація — це процес засвоєння елементів культури шляхом радше простого наслідування, аніж свідомого вибору, а ідентифікація — вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них приналеж# ності. Ступінь ідентифікації визначається силою і характером прихиль# ності до цих форм людського співжиття.
У суспільствах перехідного типу доволі часто трапляється явище ре- соціалізації. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Це надзвичайно болючий для людини процес, прикладами якого можуть слугувати цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, руйнування основ старого світогляду й усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння, вимушений розрив із традиційними культурними цін# ностями і прагнення бути «сучасним», граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль тощо.
Таким чином, соціологія особистості в умовах розвитку традиційних високорозвинених країн та особливо у перехідні періоди в житті країн, які шукають виходу з посткомуністичного простору, на чільному місці в системі спеціальних соціологічних теорій. Проблематика людини завжди є центральною у будь#якій соціогуманітарній науці. Однак у соціології антропологічні проблеми в теоретичних концепціях тісно пов’язані з її соціальною практикою — соціологія сьогодення безпосередньо займаєть# ся пошуком шляхів вирішення найскладніших проблем соціального життя сучасної людини, істоти водночас всемогутньої і безсилої, вільної і відчуженої, товариської і безмежно одинокої.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |