Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття, ознаки та підстави виникнення господарських зобов’язань

Господарським (ст. 173 ГКУ) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учас­никами) відносин у сфері господарювання з підстав, передбаче­них ст. 174 ГКУ. Згідно з останньою один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на ко­ристь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, спла­тити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від пев­них дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кре­дитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-гос­подарські та організаційно-господарські зобов'язання.

Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або роз­ширити зміст господарського зобов'язання у процесі його вико­нання, якщо законом не встановлено інше.

Підстави виникнення господарських зобов'язань

Господарські зобов'язання можуть виникати:

• безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

• з акта управління господарською діяльністю;

• з господарського договору та інших угод, передбачених зако­ном, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

• внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господа­рювання, придбання або збереження майна суб'єкта або су­б'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

• у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 175 ГКУ майново-господарськими визна­ються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учас­никами господарських відносин при здійсненні господарської ді­яльності, згідно з якими зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримати­ся від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками госпо­дарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, негосподарюючі суб'єкти — юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарю­вання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами — юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між су­б'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГКУ та відповідними законами України, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учас­ників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобо­в'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового вико­нання.

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобо­в'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організа­ційно-господарських повноважень, згідно з якими зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управ­лінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

• між суб'єктом господарювання та власником, який є заснов­ником цього суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компе­тенцією щодо цього суб'єкта;

• між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'­єднання підприємств чи господарське товариство, та органа­ми управління цих об'єднань чи товариств;

• між суб'єктами господарювання, якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

• в інших випадках, передбачених ГКУ, іншими законодавчи­ми актами або установчими документами суб'єкта господарю­вання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати го­сподарську діяльність для досягнення спільної мети без утворен­ня єдиного суб'єкта господарювання на умовах, визначених до­говором про спільну діяльність. Якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керування спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками (ст. 176 ГКУ).

Згідно зі ст. 177 ГКУ суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Суб'єкти господарювання відповідно до ч. 4 ст. 175 ГКУ не­залежно від статутної мети своєї діяльності можуть брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, пода­вати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не вста­новлено законом, та у виконанні робіт, пов'язаних з комплекс­ним економічним і соціальним розвитком територій.

Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний виконувати роботи, нада­вати послуги або продавати товари кожному, хто звертається до нього на законних підставах, не має права відмовити у виконан­ні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві пе­ред іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати дру­гій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

Кабінет Міністрів України може у визначених законом випад­ках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобо­в'язання, у тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або вста­новленим цінам, є недійсними (ст. 178 ГКУ).