Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Припинення дії господарського договору

Загальні умови і види припинення господарських зобов'язань регулюються ст. 202—205 ГКУ. Зокрема, у ст. 202 ГКУ зазнача­ється, що господарське зобов'язання припиняється:

• відповідно проведеним виконанням;

• зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зо­бов'язання;

• у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі;

• за згодою сторін;

• через неможливість виконання та в інших випадках, передба­чених ГКУ або відповідними законами України. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його

розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань за­стосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Розглянемо умови припинення зобов'язань окремо щодо кож­ного виду.

Припинення господарського зобов'язання виконанням або зарахуванням

Господарське зобов'язання, усі умови якого виконано належ­ним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною. Якщо зобов'язана сторона виконала одне з двох або кількох зобов'язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов'язання), господарське зобов'язання при­пиняється виконанням. Господарське зобов'язання припиняєть­ся зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребу­вання. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Госпо­дарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням стра­хового зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або змісту основного чи страхового зобов'язання. Не допускається зараху­вання вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших передбачених законом випадках.

Припинення господарського зобов'язання за згодою сторін чи в разі поєднання його сторін в одній особі

Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобо­в'язання. Господарське зобов'язання припиняється в разі поєд­нання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'я­зання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Припинення господарського зобов'язання в разі неможливості виконання

Господарське зобов'язання припиняється неможливістю ви­конання в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі немож­ливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'я­зана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майно­вим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо змен­шення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зо­бов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'я­зання відповідно до вимог закону. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання в разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням. Якщо суб'єкт господарювання через недостат­ність його майна не здатний задовольнити вимоги кредиторів, він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання бан­крутами встановлюються ГКУ та відповідними законами України. Ліквідація суб'єкта господарювання — банкрута є підставою при­пинення зобов'язань за його участю.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських від­носин повинні виконувати господарські зобов'язання у відповід­ний спосіб відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язан­ня — відповідно до вимог, що висуваються в певних умовах (ст. 193 ГКУ).

До виконання господарських договорів застосовуються відпо­відні положення Цивільного кодексу України з урахуванням осо­бливостей, передбачених ГКУ.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів для належного виконання нею зобов'язання з урахуванням інтересів другої сто­рони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санк­цій, передбачених ГКУ, законами України або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який пору­шив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку ви­конати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше перед­бачено законом чи договором або якщо управнена сторона відмо­вилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобо­в'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, інши­ми нормативно-правовими актами або договором, або не випли­ває зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроко­во, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-право­вим актом чи договором або не випливає зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Забороняються одностороння відмова від виконання зобов'я­зань, крім випадків, передбачених законом, і відмова від вико­нання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано на відповід­ному рівні.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

У ст. 194 ГКУ визначається, що виконання господарського зобов'язання може бути покладено загалом або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторо­на зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою осо­бою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарсько­го договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім ви­падків, коли інше передбачено законом чи договором або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'я­зань.

Відповідно до ст. 195 ГКУ (передання (делегування) прав у господарських зобов'язаннях) управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні за її згодою належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передання (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком. Акт передання прав вважається чинним з дня одержан­ня повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегуван­ня господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту — з дня офіційного опублікування цього акта. Передання (делегу­вання) прав зумовлює обов'язок суб'єкта, який одержав у результа­ті такого передання (делегування) додаткові повноваження, вирі­шувати відповідне до цих повноважень коло господарських пи­тань і відповідати за наслідки рішень, які приймає.

Якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, то кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повин­но виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господар­ських зобов'язань застосовуються відповідні положення якщо інше не передбачено законом (ст. 196 ГКУ).

Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, що визначається законом і господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

Якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'я­зання повинно бути виконано:

• за зобов'язаннями, змістом яких є передання прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за місце­знаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухо­мого майна;

• за грошовими зобов'язаннями — за місцем розташування упра-вненої сторони на момент виникнення зобов'язання або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторо­на своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

• за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності управненої сторони, ухиляння її від прий­няття виконання або іншого прострочення нею виконання зобо­в'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту но­таріальної контори вважається виконанням зобов'язання (ст. 197 ГКУ).