Читайте также:
|
М.І. Красногорський і А.Г. Іванов-Смоленський запропонували свою класифікацію типів ВНД дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Н.І. Красногорський виділив 4 типи ВНД: швидкий тип, або врівноважений (близький до сангвініка) – сильний, врівноважений, володіючий підвищеною збудливістю, з швидкою мовою, високою швидкістю вироблення умовних рефлексів, зокрема диференційованого гальмування при рівності взаємостосунків між корою і підкірковими структурами; повільний, або кортикальний тип (відповідає флегматику) – сильний, урівноважений, з повільною мовою, низькою швидкістю вироблення умовних рефлексів, але здібний до вироблення диференцирійованого гальмування, з характерним переважанням кори над підкірковими утвореннями; емоційно запальний, абопідкірковий тип (відповідає холерику) – сильний, неврівноважений, з підвищеною збудливістю, з швидкою мовою, здатний швидко виробляти умовні рефлекси при недостатній здібності до вироблення диференційованого гальмування, з явним переважанням підкіркових структур над корою; слабкий, або гіподинамічний тип (відповідає меланхоліку) – слабкий, з пониженою рухливістю нервових процесів в корі і підкіркових утвореннях, із зниженою збудливістю, з повільною швидкістю вироблення умовних рефлексів і низькою здатністю до вироблення диференційованого гальмування, з переважанням підкіркових утворень над корою. А. Г. Іванов-Смоленській на основі здатності дитини утворювати позитивні і негативні умовні рефлекси виділив 4 типи – лабільний (обидва типи зв'язків утворюються легко і швидко), інертний (обидва типи зв'язків утворюються насилу, тривало), збудливий (позитивні зв'язки утворюються легко, негативні – насилу, поволі) і гальмівний (позитивні зв'язки утворюються насилу, поволі, а негативні – швидко).
Період статевого дозрівання вносить істотні корективи в характеристику типа ВНД підлітків. Очевидно, що оцінку типа ВНД слід проводити після завершення цього процесу.
Характеристика ВНД дітей та підлітків. Етапи розвитку ВНД.
Новонароджені на зовнішні подразники відповідають безумовними рефлексами глобального характеру (за рахунок широкої іррадіації збудження); у них утруднене вироблення умовних рефлексів; вони володіють безмежною можливістю розвитку, тому потребують постійного спілкування; в кінці цього періоду у них формуються „емоційно-рухова“ реакція і „комплекс пожвавлення“.
Грудний вік: з’являється здатність вироблення умовного рефлексу на комплекс подразників (2 міс.), здатність до вироблення диференційованого гальмування (2 міс.), умовного гальмування (2,5–3 міс.), запізнююче гальмування (5 міс.), вироблення умовних рефлексів на слово; це період, коли діти лепечуть і вимовляють окремі склади, період початку сенсорної мови (7–8 міс.), вимови перших слів, тобто основи моторної мови (10–11 міс.; у 12 міс. дитина може вимовляти 10–12 слів; у грудних дітей формується потреба в спілкуванні, з’являються зачатки інтелектуальної діяльності, мислення, з’являється тенденції до цілеспрямованої діяльності.
Раннє дитинство (1–3 роки)передошкільний: це середина шляху психічного розвитку людини; у цей період розвиваються предметна та ігрова діяльність, виникають продуктивні види діяльності (малювання, ліплення, конструювання); продовжує розвиватися потреба в спілкуванні; розвивається мова – пасивна мова переходить в активну, запас слів зростає до 1500, відбувається засвоєння граматичної будови мови; розвивається наочно-дієве мислення; формується знакова або символьна функція свідомості, починає формуватися особа.
Перше дитинство (3–7 років)дошкільний: для цього періоду характерний подальший розвиток всіх видів внутрішнього гальмування; динамічний стереотип продовжує виконувати провідну роль, з’являється можливість переробки стереотипу (5–6 років); виробляються умовні рефлекси на складні подразники; зростає швидкість утворення умовних рефлексів; розвивається друга сигнальна система й її взаємовідношення з першою; бурхливий прояв емоцій (3–5 років); виникає і стає домінуючим словесне мислення з внутрішньою мовою; з’являється можливість до систематичного навчання дитини за певною програмою; з’являються „дитяче суспільство“, виникають сюжетно-рольові ігри; провідним видом діяльності є гра, яка розвиває довільну пам’ять, довільну увагу, мову та мислення; важливе місце займає продуктивна діяльність – малювання, ліплення, конструювання; істотно зростає здібність до відчуттів, сприйняття, уяви; формуються зачатки змістової пам’яті; продовжує розвиватися наочно-дійове мислення, з’являється наочно-образне та логічне мислення; у цей період пам’ять і увага переважно мимовільні і багато в чому залежать від емоцій дитини; мова з ситуативної стає контекстною, тобто зрозумілої поза ситуацією, формується внутрішня мова, яка стає основою мислення; формується особистість: формуються потреби, утворюється ієрархія потреб (чим старші діти, тим більше вони віддають перевагу соціально значущим потребам); формуються вольові якості.
Друге дитинство (7–12 років)молодший шкільний: для цього періоду характерний виражений вплив кори над підкірковими утвореннями, що виявляється в стриманості емоцій, контрольованості і свідомості поведінки; удосконалюється сприйняття – воно стає диференційованим, точним, цілеспрямованим; пам’ять і увага стають довільними за рахунок формування локальної активації мозку; поступово зростає розумова працездатність, знижується стомлюваність; добре виражені всі види внутрішнього гальмування; провідною діяльністю стає учбова; у дітей 7 і 8 років переважає наочно-дієве мислення, в 8–9 років формується абстрактне мислення; динамічні стереотипи легко переробляються; швидко виробляються умовні рефлекси; вони міцні і стійкі до зовнішнього гальмування.
Підлітковий або пубертатний період (дівчатка: 12–15 років; хлопчики: 13–16 років): для цього періоду, пов’язаного із статевим дозріванням, характерне зниження всіх форм внутрішнього гальмування; процеси збудження переважають над процесами гальмування; при локомоціях з’являється багато зайвих рухів: знижується контроль кори над емоційними реакціями, над пам’яттю, сприйняттям, увагою; спостерігається нестійкість емоційних станів; у II сигнальній системі знижується здібність до вироблення умовних рефлексів; мова стає повільною і лаконічною; понижена розумова працездатність; виникає психічна неврівноваженість або акцентуація особи, схильність до негативних і афектних станів; не дивлячись на такі „негативні“ зміни, формується теоретичний (абстрактно-логічний) тип мислення і з’являється здатність оперувати гіпотезами.
Юнацький вік (16–21 рік): після завершення статевого дозрівання різко зростає розумова і фізична працездатність; зростає роль кори в регуляції психічної діяльності, зокрема встановлюється контроль над емоційним станом, над проявом емоцій, знову з’являється можливість використовування довільних видів пам’яті, уваги, сприйняття; відновлюється здатність виробляти внутрішнє гальмування, відновлюється швидкість вироблення позитивних умовних рефлексів; відбувається диференціювання між функціями правої і лівої півкуль, а у зв’язку з цим – диференціювання на художній і розумовий (за І. П. Павловим) типами ВНД; виразно проявляються типи ВНД (сильний, урівноважений, рухливий); відпрацьовуються механізми стратегії роботи мозку, зокрема визначення найекономнішого шляху.
Похилий вік. У механізмі вікових змін функціональної активності кори великого мозку важливе значення мають декілька головних нервових процесів під час старіння організму. У людей після 75 років визначаються чіткі зміни сили, рухомості й врівноваженості нервових процесів. Першою зміною фізіологічнихпроцесів у корі є зниження функціональної рухомості. Це пояснюється послабленням впливу висхідної і нисхідної систем ретикулярної формації мозку і змінами характеру регуляції корою структурно-функціональними системами. Під час старіння знижується працездатність нервових клітин, визначається відставання процесів відновлення від процесів виснаження. Зрушення в енергетичному забезпеченні нейронів, в активному транспорті іонів, зміни клітинної мембрани призводять до збільшення періоду реполяризації, до великої тривалості потенціалу дії, що знижує лабільність нейронів. Клітинні механізми розвитку гальмування пов’язані з гіперполяризацією мембрани, зі збільшенням порога збудливості клітин. Умовнорефлекторна діяльність у людей віком 60–65 років не має суттєвих змін порівняно з особами молодого віку. У віці 67–70 років уже визначається недостатня концентрація нервових процесів, переважає гальмування, особливо в другій сигнальній системі. У людей віком понад 75 років головною скаргоюстає послаблення пам’яті. У цьому віці прослідковується зв’язок між послабленням пам’яті й станом соматичного здоров’я. Проблема пам’яті та її вікові зміни є однією з головних проблем старіння організму. Другою проблемою процесу старіння є проблема затримки темпу психічних реакцій. Збільшення терміну нервових реакцій розглядається як загальна й універсальна ознака старіння мозкових структур, що пояснюється затримкою імпульсів у периферійних нервових шляхах, а також порушенням в асоціативних зв’язках окремих ділянок кори великого мозку.
Геронтологічні зміни. З віком зменшується сила, рухливість і врівноваженість основних нервових процесів, слабшає процес внутрішнього гальмування, що деякі автори пояснюють зниженням активуючого впливу ретикулярної формації на кору великих півкуль. При старінні процеси виснаження нейронів починають переважати над процесами відновлення. В цілому, такі зміни приводять до зниження працездатності, розладу сну, емоційної нестійкості та дратівливості, до ослаблення уваги і пам’яті, до порушення складних форм психічної діяльності та цілеспрямованої поведінки, до появи дефектів поведінки. Зокрема, відомо, що тривалість сну знижується найпомітніше після 65 років. З віком збільшується число пробуджень, що переривають сон, знижується частка швидкого сну, з’являється схильність до денного сну. Можливо, тому у літніх і старих людей в ЕЕГ змінені характеристики альфа-ритму (він з’являється з меншою частотою та нижчою амплітудою); з’являються або посилюються повільні коливання ЕЕГ. У міру старінняпогіршуються різні процеси мнестичної діяльності – функції запам’ятовування, зберігання та відтворення, а також посилюється процес забування.Короткочасна пам’ять значно слабшає і часто буває порушеною; довготривала пам’ять зберігається краще: умовнорефлекторні зв’язки, зміцнені протягом життя, послаблюються в глибокій старості. У логічно-змістовій пам’яті зміни торкаються найскладніших і рідко „використовуваних“ структур: зпам’ятовування матеріалу, не укладеного за значенням, є важчим, ніж матеріалу, об'єднаного в смислові системи. Умовні рефлекси виробляються важче, а згасання їх відбувається повільніше, ніж у молодому віці. Здібність до навчання знижується. У літніх і старих людей зменшується здатність до концептуальної діяльності, знижується розсудливість. Мова зберігається відносно добре, проте через ослаблення внутрішнього гальмування у літніх і старих людей з’являється багатоскладовість. Вважають, що оптимум розвитку інтелектуальних функцій доводиться на 18–20 років. Якщо логічну здатність 20-річних прийняти за 100 %, то в 30 років вона буде рівна 96 %, в 40-річному віці – 87 %, в 50 років – 80 %, в 60 років – 75 %. Вербально-логічні функції досягають першого оптимуму в молодості, потім вони можуть повторно зростати в зрілому віці (до 50 років), знижуючись після 60 років. Завдання, що вимагають для свого вирішення винахідливості, уяви і винахідливості, в літньому і старечому віці розв’язуються надсилу; у цьому віці значно легше вирішуються завдання, заснованих на використовуванні життєвого досвіду. У літніх і старих людей спостерігаються загострення рис вдачі, немотивована образливість, егоцентризм, іпохондричність, ослаблення ефектного життя, що позбавляє їх барвистості і яскравості нових вражень і складає основу порушень психологічної адаптації в старечому віці. У літніх людей зростає тривожність, знижується емоційність. На фоні несприятливих умов життя, за відсутності раціонального режиму дня ці зміни сприяють появі характерних для пізнього онтогенезу психічних синдромів і хвороб, зокрема вікової депресії, психозів (параноїди), галюцинацій пізнього віку, старечого недоумства, раннім і злоякісним проявом якого є хвороба Альцгеймера, що з’являється до 65-ти років. Ймовірність цього захворювання досить велика і залежить від генетичної схильності. До ранніх симптомів цієї хвороби відносять втрату пам’яті на недавні події, дезорієнтацію і зниження спонтанних емоційних реакцій. У міру розвитку хвороби людина втрачає здатність читати, писати і мислити. Поступова знебарвлюється свідомість, хворий перестає взнавати близьких, він може постійно беззмістовно розмовляти; з часом наступають судоми і смерть (на даний момент не існує способів запобіганню розвитку хвороби Альцгеймера).
Отже, на сучасному етапі розвитку ВНД розглядають як функціональну систему, яка під дією подразника вибірково об’єднує різнорідні центральні та периферичні нервові утворення для отримання корисного пристосувального результату.
Порушення ВНД.
Невроз Неврастенія Невроз нав’язливих станів Істеричний невроз
Стрес, психологічний стрес, інформаційний стрес, емоційний стрес,
Питання для самоконтролю:
1. 1.Історія розвитку науки про вищу нервову діяльність.
2. 2.Умовні і безумовні рефлекси. Механізм утворення умовного рефлексу. Гальмування умовних рефлексів.
3. 3.Поняття про аналітико-синтетичну діяльність.
4. 4.Закони вищої нервової діяльності, сформульовані Павловим.
5. 5.Пізнавальна діяльність людини. Увага. Пам'ять, вікові особливості.
6. 6.Специфічні особливості вищої нервової діяльності людини.
7. Розвиток сигнальних систем в онтогенезі, розвиток та становлення мови.
8. Типи вищої нервової діяльності. Поняття про основні властивості нервової системи і типи вищої нервової діяльності.
9. Фізіологічні механізми сну та сновидінь. Фізіологічні механізми емоцій. Розвиток емоцій в постнатальному онтогенезі.
10. Фізіологічне значення емоцій.
11. Фізіологічні механізми пам’яті та уваги. Фізіологічні аспекти вивчення пам’яті. Короткочасна та довготривала пам’ять. Фізіологічні основи пам’яті.
12. Теорії пам’яті.
13. Загальні принципи управління вищої нервовою діяльністю і психічними процесами пам’яті людини.
14. Що таке стрес? Охарактеризуйте різновиди стресу та механізми його виникнення - психологічний стрес, інформаційний стрес, емоційний стрес. У чому полягає біологічне значення стресу?
15. Що таке невроз? Охарактеризуйте різновиди неврозів та механізми їх виникнення – неврастенії, неврозу нав’язливих станів, істеричного неврозу.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 177 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |