Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сакральна традиція права

Незважаючи на подібну багатоманітність права різних держав, прослідковуються ряд спільних рис і певний технічний, політичний та культурний взаємозв'язок. Аналіз цих спільних рис та взаємозв'язків дає можливість розподілити право різних країн на кілька великих груп, які і називаються правовими системами.

Серед інших правових систем необхідно назвати релігійно—общинні або невіддиференційовані правові системи — це системи регулювання, в яких юридичні елементи не отримали значного відособленого функціонування. Ці системи мають характер догматизованих, традиційних і в масовій правосвідомості сприймаються, як такі, де основна регулятивна сила — догма віри, релігійне вчення. Правові системи даної групи доволі різноманітні. Проте, для всіх них характерна застійність, глибокий консерватизм, це, по суті, перенесена у сьогодення передісторія права — системи соціального регулювання, — які, в силу особливих економічних, політичних, морально—етичних умов, отримали однобокий, негармонійний розвиток з однозначним пріоритетом таких регулятивних форм, як релігія. Одним з видів такої системи є система мусульманського, або ісламського права. Будучи правом теократичних політичних режимів, ісламське право є невід'ємною частиною ісламської релігії. Коран — священна книга мусульман — є також і фундаментом мусульманського права, основним джерелом права. Ісламське право — це особливість, переважно, теократичних суспільств, де держава відіграє підпорядковану щодо релігії роль. Внаслідок цього, ісламське право кардинально відрізняється від всіх інших правових систем як в аспекті джерел, так і з точки зору його структури і основних ідей. Оскільки це право виникло у VIII ст., а утвердилося в X ст., то воно має дещо архаїчний характер щодо цілого ряду інститутів, а також відрізняється казуїстикою в методах юридичних суджень і несистемним підходом до юридичної техніки. У той же час, старе і непорушне, але, при цьому, гнучке і повне ресурсів ісламське право виявилося здатним до застосування в багатьох суспільствах і нині прагне пристосуватися до моральної еволюції і технічного прогресу[8, с. 54].

Серед інших правових систем слід назвати докапіталістичні системи звичаєвого права, які не творять єдиної групи. Ці системи багато в чому відрізняються одна від другої, дуже різноманітні як в історичній ретроспективі, так і в даний час. Схематично можна розділити їх на індуїстське право, правові системи Далекого Сходу і африканські правові системи. Індуїстське право — це право спільнот, пов’язаних з індуїзмом. Воно творить комплекс традицій і звичаїв, сформованих на основі індуїстської філософії. Дві інші сформовані, головно, на основі звичаєвого права.

Наступною правовою системою, на якій слід зупинитися, є система колективістського права, або заідеологізовані правові системи. Вони виникають і функціонують у тоталітарних та авторитарних суспільствах. В цілому, система колективістського права, не дивлячись на те, що вона сприйняла деякі риси романо—германської системи, зокрема більш—менш однакову термінологію, аналогічну структуру правової норми, яка розглядається, як абстрактне правило поведінки, це є зовсім окрема, в ряді випадків протилежна континентальній, система права. Колективістська система є нормативним виразом абсолютно чужої ліберальному духові суспільної філософії. Головним завданням права в даній правовій системі є не встановлення суспільного порядку шляхом визначення принципів вирішення спорів, не досягнення справедливості у стосунках між індивідами або у встановленні соціальної рівноваги, а розуміння права, як інструменту економічної організації суспільства і виховання громадян. Тоді, коли у вільних країнах у дотриманні права зацікавлені, перш за все, індивіди і потім держава, колективістські правові системи є прикладом зворотного — в дотриманні права держава зацікавлена більше, ніж приватні особи. В цій системі порушення юридичних норм розглядаються не як прояви індивідуалізму або акти негромадянської поведінки, а як дії, спрямовані проти суспільного ідеалу, — будівництва комунізму, нового порядку тощо.

Таким чином, колективістський юридичний порядок має характер незрівнянно більше політизований, централізований і примусовий, ніж юридичний порядок вільного суспільства.