Читайте также:
|
|
Сім'я для дитини - це місце народження і основне середовище проживання. У сім'ї в нього близькі люди, які розуміють і приймають його таким, яким він є. Саме в родині дитина отримує ази знань про навколишній світ, а при високому культурному та освітньому потенціалі батьків - продовжує отримувати не тільки ази, а й саму культуру все життя. Сім'я - це певний морально-психологічний клімат, для дитини це перша школа відносин з людьми. Саме в родині складаються уявлення дитини про добро і зло, про порядність, про шанобливе ставлення до матеріальних і духовних цінностей. З близькими людьми в родині він переживає почуття любові, дружби, обов'язку, відповідальності, справедливості. За своєю природою сімейне виховання засноване на почутті. Сімейне виховання більш емоційно за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, т.к "провідником" його є батьківська любов до дітей, що викликає відповідні почуття дітей до батьків (Захаров А.И., 1998, 2000).
Сімейне виховання органічно зливається з усією життєдіяльністю зростаючого людини: в сім'ї дитина включається в усі життєво важливі види діяльності - інтелектуально-пізнавальну, трудову, громадську, ціннісно-орієнтовану, художньо-мистецьку, ігрову, вільного спілкування. Причому проходить всі етапи: від елементарних спроб до найскладніших соціально і особистісно значущих форм поведінки. Сімейне виховання має також широкий часовий діапазон впливу: воно продовжується все життя людини, відбувається у будь-який час доби, в будь-який час року.
Відносини прихильності, що у сім'ї, складають не тільки основу його майбутніх взаємин з людьми, але і сприяють зниженню почуття тривоги, що виникає у дитини в нових або в стресогенних ситуаціях. Таким чином, на думку ряду авторів, головна функція сім'ї - забезпечити базисне почуття безпеки, гарантуючи безпеку дитини при взаємодії із зовнішнім світом, освоєнні нових способів його дослідження та реагування (Адлер А., 1986; Роджерс К., 1994; Хорні К., 1997).
Підростаючи, дитина починає ідентифікувати себе з дорослими, копіювати моделі батьківської поведінки і переймати специфіку взаємин між батьками. Діти заражаються тими чи іншими звичками (експерименти Бандури), з легкістю переймають у батьків або інших близьких людей особливості жестикуляції, ходи, манери говорити.
Тим не менше, ряд авторів вважає, що роль моделей батьківської поведінки важлива не тільки в процесі придбання звичок, але і як спосіб подолання стресу. Якщо батьки реагують на труднощі шляхом пасивного догляду або неадекватною агресією, то й дитина з великою ймовірністю буде вести себе в аналогічній ситуації точно також (Раттер М., 1987).
Аналогічний вплив відчувають і міжособистісні відносини. Так, для хлопчиків ставлення батька до матері значною мірою визначає характер їх власного ставлення до дівчаток. Якщо модель стосунків у сім'ї включає в себе теплоту, взаємну турботу і повагу, то, ймовірно, цими ж рисами буде характеризуватися і поведінку сина. Презирливе ж ставлення батька до матері може надати відповідний вплив на ставлення сина до дівчаток.
Діти вчаться у батьків певних способів поведінки, не тільки засвоюючи безпосередньо повідомляються їм правила (тобто готові рецепти), але і завдяки спостереженню існуючих у взаємовідносинах батьків моделей (тобто прикладу) (Раттер М., 1987).
У. Бронфенбреннер намагався встановити зв'язок між домінантністю, верховенством в сім'ї одним із батьків і активністю дитини, її самостійність. Він вважає, що у дитини формується почуття відповідальності і самостійності в тому випадку, якщо в сім'ї править батько тієї ж статі, що і дитина. Хлопчики більш дисципліновані в тому випадку, якщо за дисципліною в будинку стежить батько, дівчатка більш активні, якщо авторитет матері сильніше. Але найбільш сприятливі умови для розвитку активності та самостійності дітей складаються в такій родині, де обоє батьків активно беруть участь у вихованні дитини, але ведуть себе по-різному: один бере на себе підтримуючу функцію, інший дисциплінарну.
Відомо, що дитині потрібне спілкування. Однак сама наявність живого спілкування дитини з дорослими ще не достатньо для його гармонійного психічного розвитку, для повноцінного дозрівання його особистості. Велике значення мають кількість і якість спілкування (БарканА. І, 1999; Виготський Л.С., 1982; Гіппенрейтер Ю.Б., 2000; Лісіна М.І., 1997 та ін.). Наслідки недостатнього спілкування дитини з дорослим для його психічного розвитку показані в роботах, що досліджують феномени психічної депривації в дитячому віці (Лангмейер Й., Матейчек З., 1984).
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 101 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |