Читайте также:
|
У середині І тисячоліття до н. е. в арійських племен, що захопили Індію, розпочалося творення класів. їхньою провідною політичною і правовою ідеологією був брахманізм і буддизм. Обидва вчення грунтувалися на релігійно-міфологічному світогляді, викладеному у Ведах (вступ, знання) - давніх ритуальних книгах аріїв.
Духовним, соціальним, політико-правовим життям давнього суспільства Індії займались жреці (брахмани). У Ведах йдеться про поділ суспільства на чотири варни (стани), які створені богами з тіла космічного велетня Пуруши (світове тіло і дух). Із уст виникли брахмани (жреці), із рук народилися кштарії (воїни), із стегон - вайші (селяни, ремісники, торговці), із ступень - шудри (вільні низи). Рабів ця теорія не охоплювала. Дана теорія одержала назву "Світовий закон" (РТА). Вона визначала конституційну будову суспільства, місце, роль, становище, в тому числі і правову відмінність варн, а також права і обов'язки членів цих варн. Перші три варни вважалися повноправними общинниками, їм підкорялися і прислужували шудри. Але тільки брахмани і кштарії були панівними в суспільстві.
Правова ідеологія брахманізму була спрямована на утвердження родової знаті і здобула подальший розвиток у трактаті "Манавадхар-машастра" (Настанова Ману про драхму). Документ складався протягом II ст. до н. е. - II ст. н. е. Перекладається як "Закон Ману".
Основна ідея брахманізму - перевтілення душі людини після смерті, що буде блукати по тілах людей нижчого походження, тварин, рослин. Але якщо людина провела праведне життя, то відродиться в людині більш високого суспільного стану або перетвориться у небожителя.
Як людина виконує настанови дхарми (культові, суспільні, сімейні обов'язки, які встановлені богами для кожної варни), брахмани оцінювали за життя людини. Управляти державою, суспільними справами - це привілей тільки двох перших варн.
Іноземці, різні племена, які заходили на територію давньої Індії, за ідеологією брахманізму, одразу перетворювалися на рабів. Народжені від змішаних шлюбів шудр і рабів перетворювалися на недоторканних. Станова приналежність визначалася за народженням і була по життєвою.
До вищої варни можна було потрапити після смерті, у майбутньому житті - це як нагорода за служіння богам, підкорення і терпіння. Тих, хто провинився, карали за "Законом Ману" за допомогою "данда" (палиці), а "мистецтво управління", керівництво суспільством називалось "данданити" (володіння палицею). Весь світ підкоряється шляхом покарання, проголошував "Закон Ману". Державна влада - єдине правління держителя. Така держава налічує сім елементів: 1. Цар (держитель). 2. Радник. 3. Країна. 4. Фортеця. 5. Казна. 6. Військо. 7. Союзники. Головним у цій низці є цар. Це у законах Ману називалося вченням про "семичленне царство".
Брахмани претендували на те, щоб держитель визнавав верховенство релігійного закону над світським. Жрецтво боролося за політичну гегемонію в суспільстві. Про це йдеться в трактаті "Артхашастра" (Настанова про користь). Автор - брахман Каутилья (радник царя Чандра-гупти, засновника в IV ст. до н. е. могутньої імперії Маур'єв).
Провідна ідея трактату: цар повинен дотримуватись постанов пала-цевого жреця, як учень підкоряється учителю, як син батькові, як слуга панові. Разом із тим у трактаті "Артхашастра" головна законодавча діяльність відводиться держителю. З чотирьох видів узаконення драхми: царського указу, священного закону (дхармашастри), судового рішення, звичаю вищою силою володіє тільки, царський указ.
Проти релігії жреців, політико-правових учень брахманізму, Закону Ману в УІІ-УІ ст. до н. е. виступив засновник буддизму принц Сіддхартха Гаутама, названий у миру Буддою, тобто просвітленим (623-544 рр. до н. е.). У північній частині Індії його звали Шак'я Муні - засновник "науки про праведність".
Самий ранній документ, що дійшов до нас, - звід буддійського канону "Типітака". Перекладається як "Три кошики", тобто три частини документа. Це період ТІ—І ст. до н. е. Провідна ідея раннього буддизму - визволення людини від страждань, причиною яких є світські бажання.
Попередня умова спасіння - вихід людини зі світу і вступ її до чернечої общини. У ранньому буддизмі було дві системи релігійно-моральних приписів:
1. Для членів монашеської спільноти.
2. Для мирян. До чернечої спільноти допускали тільки вільних, рабів не брали. Людина повинна була відмовитись від родини, власності, припинити дотримуватись законів своєї варни. Правила для мирян детально не розроблялися.
За Буддою варни в індійському суспільстві розподілялися таким чином: 1. Кштарії. 2. Брахмани. 3. Вайшії. 4. Шудри. Спочатку буддизм відображав погляди рядових хліборобів та міської бідноти. Згодом буддизм значно змінюється. У ньому робиться акцент на покірність, вимогу не виступати проти існуючої влади, відмову від крайнього аскетизму.
За царя Ашока (імперія Маур'єв - III ст. до н. е.) буддизм стає офіційною ідеологією, а цар Ашока переходить у буддійську віру. Це період 268-232 рр. до н. е. Буддизм став впливати на законодавство, як визнана державна релігія й ідеологія, і поширюватися на інші країни ново-східної Азії.
Ідеологія політико-правової думки давньої Індії, яка увібрала в себе елементи брахманізму, буддизму, інші погляди, породжує нове спрямування - Індуїзм.
У VI ст. до н. е. з'являється вчення, яке з позицій атеїзму критикує основні положення брахманізму. Це школа Локаяти (чарвака). Ідея представництв цієї школи така. Все у світі відбувається через внутрішню природу самих речей. Представник школи Локаяти, Брихаспати заявляв, що усі явища природні. Мораль природна. Вона викликана суспільною угодою і вигідністю, а не божественною вказівкою. Праворозуміння школи Локаяти - це один із ранніх варіантів світської концепції природного права.
Але, незважаючи на спроби скомпрометувати буддизм, у перших століттях н. е. буддизм стає однією зі світових релігій.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 192 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |