Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Політичні і правові концепції Стародавньої Греції

ТЕМА 2. ПОЛІТИЧНІ І ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ АНТИЧНОГО СВІТУ

План

1. Політичні і правові концепції Стародавньої Греції.

2. Політичні і правові теорії Стародавнього Риму.

3. Політичні і правові ідеї раннього християнства.

4. Зародження політико-правових вчень Августина Блаженного.

Політичні і правові концепції Стародавньої Греції

У середині І тисячоліття до н. е. у Греції завершується перехід до рабовласницького ладу. Починають виникати самостійні і незалежні окремі міста-держави - Поліси. Територія такого міста-держави (сам поліс + прилеглі до нього селища) іноді об'єднувала чисельність на­селення до 100 тис. осіб.

У УІІ-У ст. до н. е. у полісах постійно велася запекла боротьба за владу між родовою аристократією, яка переросла на рабовласницьку спадкоємну знать та торгово-ремісничими колами, що утворили разом з окремими верствами селянства табір демократії. Практично це була боротьба між аристократами і демократами за владу в полісах. Напри­клад, у Спарті перемогли аристократи, а в Афінах - демократи. Бували періоди, коли владу захоплювали тирани й олігархи.

Ці процеси знайшли своє відображення в політико-правових вченнях і теоріях того часу, які можна поділити на три періоди.

І. Ранній (або перший) період. ІХ-УІ ст. до н. е. Час виникнення давньогрецької державності. Формуються філософський, політичний підходи до проблем держави і права. Це період Гомера, Гесіода, Піфагора, Геракліта.

II. Другий період. V перша половина IV ст. до н. е. Час розквіту філософської та політико-правової думки давньої Греції - Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Аристотель.

III. Третій період. Друга половина ІУ-ІІ ст. до н. е. Період, коли розпочався занепад давньогрецької державності, завоювання полісів Македонією, а потім Римом. Це час Епікура, Стоїків, Полібія.

Політико-правові вчення та ідеї будувалися на древніх міфах, основа яких була релігійною.

У ранньому періоді міфологічна політико-правова думка трактува­лася як боротьба богів за владу над світом. Зміна верховних богів про­ходила у такому порядку - Уран, Крон, Зевс і, звичайно, це впливало на всі процеси, форми, правила, порядки земного громадського життя і долі людей. Давні мислителі і теоретики у своїх вченнях доводили, що встановлення справедливості, законності, виникнення полісів пов'язане з установленням влади богів-олімпійців на чолі із Зевсом.

Гомер у поемах "Иліада", "Одіссея" (VIII ст. до н. е.) оповідає, що Зевс виступив свого часу захисником загальної справедливості, сте­жив за дотриманням морально-правових норм у суспільстві і суворо карав тих, хто чинив насильство і несправедливий суд. Гомер уводить у політико-правовий обіг такі поняття: "дике" (справедливість) і "темис" (звичай, звичаєве право).

Гесіод у поемах "Теогонія", "Важкі дні" ("Роботи і дні") (VII ст. до н. е.) розвиває ідеї права, справедливості. Боги виступають як пред­ставники морально-правових принципів і сил. У поемі "Теогонія" від шлюбу Зевса (досконалість) і Богині Феміди (вічний природний поря­док) народжуються дві доньки-богині Дике (справедливість) і Євномія (законність). Дике охороняє природно-божественну справедливість і карає неправду. Євномія означає божественний характер витоків законності в суспільстві і зв'язок законності і полісів.

У "Важких днях" Гесіод захищає ідеали патріархального (додержавного) устрою, висвітлює зміну п'яти віків-епох у житті людей: 1. Зо­лотий. 2. Срібний. 3. Мідний. 4. Століття напівбогів-героїв. 5. Залізний вік (сучасний йому). У "Золотому" керував Крон. Люди жили щасливо, без турбот і важкої праці. У "Срібному" непокірливих богам людей зни­щив Зевс. У "Мідному" войовничі люди самі знищили себе у взаємних конфліктах. В епоху Троянської війни "Напівбоги-напівгерої" у жорсто­ких битвах загинули. Це були благородні люди. У "Залізному" важка праця, панування насильства, зла, псування моралі, підміна права силою створили важкі й нестерпні умови для життя людей.

Політико-правові ідеї "Семи мудреців", а це Фалес, Піттак, Періандр, Біант, Солон, Клеобул, Хілон - УП-УІ ст. до н. е., спрямовані на ство­рення і панування справедливих законів у житті полісів. Практично всі "Сім мудреців" були законодавцями. Біант вважав, що громадя­ни повинні боятися закону саме так, як і тирана. Хілон вважав, що громадяни повинні слухатися законів більше, ніж ораторів. Солоній був керівником держави, афінський реформатор, законодавець, видав нові закони в 594 р. до н. е. для Афінського поліса. Сутність того часу Солоній передає такими словами: "Я неначе вовк, вертівся серед зграї псів". Беззаконня - найбільше зло. Порядок і закон - найбільше добро для поліса, повчав Салон. Його підтримував Піттак, який виступав за закони й упоряджений поліс.

За перетворення суспільних і політико-правових порядків у VI-V ст. до н. е. виступив Піфагор (близько 570-500 рр. до н. е). Він відстоював аристократичні ідеали правління "кращих" і різко кри­тикував демократію. За свої погляди та ідеї йому довелося покинути батьківщину - острів Самоз і переселитися у Південну Італію. Тоді це була Велика Греція, де Піфагор створив таємні, аристократичні за ду­хом, філософсько-політичні союзи. Наприкінці VI ст. до н. е. демократи розгромили ці союзи. Піфагорійці розбіглися по всіх полісах зі своїми вченнями, світоглядом, який мав містичний характер про числа.

Число - це початок і сутність світу. При розробці проблем права і справедливості піфагорійці перші теоретично ввели поняття "рівність", що дуже важливо для розуміння ролі права, як однакової міри при регулюванні суспільних відносин. Справедливість, за Піфагором, полягає у відплаті рівним за рівне. Ідеал - це поліс, у якому панують справедливі закони. Після Божества, повчав Піфагор, більш за все варто поважати батьків, закони і коритися їм за переконанням.

Найбільше "зло" - анархія (безвладдя). Людина не може обійтися без керівника, начальника і відповідного виховання, відзначав у своїх повчаннях Піфагор.

До розуміння загального логосу (керуючого розуму) у розвитку політико-правової думки УІ-У ст. до н. е. прийшов Геракліт (близько 530-470 рр. до н. е.). Загальному логосу необхідно наслідувати все життя. Виходячи з цього, він поділяє людей на такі категорії: 1. Мудрі. 2. Нерозумні. 3. Кращі. 4. Гірші.

Соціально-політичну нерівність Геракліт виправдує, тому що вона неминуча, правомірна і справедлива в результаті загальної боротьби.

Війна - батько усього і всього цар. Одним вона визначила бути богами, іншим - людьми. Одних вона зробила рабами, інших вільними.

Життя поліса і його закони повинні слідувати логосу. Усі людські закони живляться єдиним божественним. Божественний закон - джерело людського закону. Народ повинен боротися за закон як за свої стіни. Демократію Геракліт критикує, тому що править юрба і немає місця кращим (аристократам). Для прийняття закону необов'язково загальне схвалення на народних зборах. Головне в законі - його відповідність загальному логосу (керуючому розуму).

У першій половині IV ст. до н. е. починається другий період розвитку і розквіту давньогрецької політико-правової думки. Одним із перших Демокріт (біля 470-360 р. до н. е.) робить спробу розглянути проблему виникнення і становлення людини, людського роду, суспільства - як частини природного процесу світового розвитку. У ході цього склад­ного процесу люди під впливом різних проблем, при цьому слідуючи тваринам і природі, набули усіх своїх основних знань та умінь.

Держава, повчав Демокріт, це загальне благо і справедливість. Інтереси держави повинні завжди бути на першому плані, а потім -громадяни. Для збереження держави необхідні єдність і взаємодопомога всіх громадян. Громадянська війна це трагедія і нещастя.

Демокріт захищає демократію. Але за духом йому більше подобається аристократія. Вона краща, тому що повинні керувати кращі. Вони ма­ють високі розумові і моральні якості. Мистецтво керування державою - найвище з усіх мистецтв. Дурні громадяни негідні почесних посад, тому що вони нерозумні, недбалі і нахабні.

Закони покликані забезпечити упорядковане життя людей. Вони потрібні для звичайних людей, щоб приборкати в них заздрість, вади, взаємне заподіяння шкоди. Мудрій людині закони непотрібні. Мудрі зберігають гарний настрій (Евтюмію). Це головна мета життя.

Друга половина V ст. до н. е. - розквіт рабовласницької демократії, центром якої стали Афіни. Цей період називають "золотим віком" розвит­ку політико-правової думки афінської демократії чи ще - "вік Перікла" вождя Афін. Великий вплив на процеси і події цього часу справили софіст_____? удрі), від грец. sofos - мудрий. Вони навчали мистецтва спе­речатися, доводити, виступати в суді, на народних зборах.

У центрі політико-правових вчень софістів стояли такі проблеми: 1. Право. 2. Політика. 3. Мораль. 4. Прийоми доказів. 5. Ораторське мистецтво. Ще у стародавні часи софістів поділяли на два покоління

- "старших" і "молодших". До "старших" софістів належали Прота-гор, Горгій, Гіппій, Антіфонт та ін. їхні погляди були прогресивними, вони виступали за демократію. "Молодші" софісти - це Фрасімах, Пол Агригентський, Каллікл, Ликофрон, Алкідам Єлейський та ін. Вони також були прихильниками демократії, але водночас вітали такі форми правління в державі, як аристократія і навіть тиранія.

У першій половині IV ст. до н. е. софістика як рух прихильників демократії вироджується. Софісти залишаються лише вчителями риторики (красномовства), логіки, словесних баталій і поверхневої філософії.

Уже за життя Сократ (469-399 рр. до н. е.) був визнаний наймудрішим із усіх людей. Піддавав гострій критиці софістів, але деякі їхні вчення та ідеї, такі як природне право, закон поліса, підтримував і навіть розвивав. Він убачав у них розумний початок і тому такі поняття, як розумне, справедливе, законне вважав рівнозначними, тотожними. Сократ був принциповим прихильником законності. Він симпатизував формам державного управління аристократичної, поміркованої олігархії. Вкрай негативно ставився до "крайньої" демократії.

Правити в державі повинні знаючі. Ідеальним було уявлення Сократа про розумно-справедливі засади держави і права. Він різко критикував тиранію. Практичний ідеал Сократа правління знаючих і компетент­них. Теоретичний ідеал - виявити і сформулювати морально-розумну основу і сутність держави.

Проповідуючи в політико-правових навчаннях свою ідею справедливості, законності і розумного правління, Сократ постійно перебував в опозиції до влади і був досить популярним серед народу.

У 399 р. до н. е. демократи, які прийшли до влади в Афінах, 70-літнього Сократа заарештували. Вони обвинуватили його в безбожництві, порушенні законів, розбещенні молоді своїми ідеями і засудили на смерть. Його учні і друзі підготували Сократові втечу. Але Сократ за­лишився вірний своїм принципам: закон не порушувати, гарний він чи поганий, і не відповідати несправедливістю на несправедливість.

Найвизначнішим мислителем не тільки античності, а й усієї політико-правової і філософської теорії був Платон (427-347 рр. до н. е.). Наро­дився він у відомій афінській родині. Був учнем Сократа. Багато подо­рожував. У 387 р. до н. е. повернувся до Афін і на окраїні придбав "гай", який дістав ім'я героя Академа, створив школу, що стала Академією, керував нею до кінця життя, а академія проіснувала до 529 р. н. е.

Платон написав праці, в яких торкався політико-правових питань: "Держава", "Політика", "Закони" та ін. Основна ідея його вчень полягає в тому, що ідеальний державний лад поєднує Космос і людську душу. Душа людини складається з трьох складових, чи з трьох частин: 1. Ро­зумна. 2. Люта. 3. Прагнення (бажання). Аналогічні складові є в державі: 1. Дорадче. 2. Захисне. 3. Ділове. їм відповідають три стани: 1. Прави­телі. 2. Воїни. 3. Виробники (ремісники і хлібороби). Справедливість полягає в тому, щоб кожен займався своєю справою і не втручався в чужі. Справедливість - це ще і дотримання ієрархії в суспільстві і державі. Хто порушить її, скоїть найстрашніший злочин. Цим вченням Платон виправ­довував розподіл людей на вищих і нижчих від народження, нерівність. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий неприпустимий. Ідеальна держава, коли всі люди - брати. Але Бог виліплює з людей тих, хто править, домішуючи при народженні золото. У помічників - срібло. У хліборобів і ремісників - залізо і мідь. Коли від золота народиться срібне потомство, а від срібла - золоте, припустимі переходи одного стану в інший. Такі політико-правові ідеї закладені в роботі "Держава".

Ідеальна держава - це справедливе правління кращих (аристократії). Платон указує на п'ять видів чи форм державного устрою: 1. Аристократія. 2. Тимократия (форма держави, у якій панує лютий дух і така держава буде вічно воювати). 3. Олігархія. 4. Демократія. 5. Тиранія. Чому п'ять? Тому що таким є душевний склад людей. Форми проходять повний цикл, змінюючи одна іншу.

Платон розробив вчення про створення наддержавного керівного органу. Особливі "нічні збори" з десяти самих мудрих і старих, яким вручається доля держави. Він розрізняє два види державного устрою. Один, де над усім стоять правителі. Інший, де і правителям приписані закони.

Велике значення у політико-правових вченнях Платон надає розробці теорії закону. Він вважав, що з усіх наук найбільше удосконалює людину, яка їх вивчає, наука про закони. Гідність держави - детальні і суворі закони, які скрупульозно і жорстко регламентують публічне і приватне життя людей, визначаючи розпорядок дня і ночі.

На варті законів стоїть правосуддя. В ім'я непорушності законів Платон оголосив війну будь-яким нововведенням, що йдуть від поетів. Держава, перестає бути державою, якщо суди в ній не влаштовані на­лежним чином. Це Платон зрозумів ще до н. е. Він також передбачав у своїх вченнях захист у справі (адвоката).

Юнаком відправився Арістотель (384-322 рр. до н. е.) до Афін. Там він вступив в Академію Платона. Вчився, після закінчення залишився в ній викладати. Після смерті Платона подорожує до Малої Азії. Три роки виховує учня, майбутнього Олександра Македонського. Повернувшись до Афін, відкриває свою школу "Лікей". Учні, що навчалися в лікеї, були ліцеїстами. Свої основні політико-правові вчення, думки, ідеї Арістотель виклав у трактатах "Політика", "Етика", "Афінська політика" та ін. Він заявив: "Платон мені друг, але більший друг - істина".

Арістотель розрізняв два види справедливості: 1. Що зрівнює (сфе­ра застосування цього принципу - галузь цивільно-правових угод, відшкодування збитку, покарання). 2. Що розподіляє (розподіл загаль­них благ по достоїнству, пропорційно до внеску того чи іншого члена суспільства).

Держава - продукт природного розвитку, вища форма спілкування. Людина за своєю природою істота політична. Приватна власність коре­ниться в природі людини, в її природній любові до себе. Громадянин - це той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі даної держави.

Арістотель назвав правильні форми держави: 1. Монархія. 2. Арис­тократія. 3. Політія (править більшість в інтересах загальної користі). Неправильні форми держави: 1. Тиранія. 2. Олігархія. 3. Демократія. Самою правильною формою він вважав політію (суміш олігархії і демократії), найгіршою - тиранію. Але Арістотель різко критику­вав крайню демократію. На його погляд, демократія повинна бути поміркованою.

Кращою є держава, в якій багато рабів. У такій державі позбавлені громадянських прав ремісники, торговці, матроси. Земля в такій державі поділяється на дві частини. Одна - в загальному користуванні всієї дер­жави. Інша - в приватному володінні громадян. Війна це полювання на рабів.

У цілому право, як політичне явище, Арістотель назвав "політичним правом". Воно поділяється на природне й умовне волеустановлення. Природне право - те, яке скрізь має однакове значення і не залежить від його визнання чи невизнання. Умовне право те, яке спочатку мог­ло бути будь-яким, але оскільки воно окреслене, ця невизначеність припиняється. Під умовним правом мається на увазі все те, що в по­дальшому стало позначатися як позитивне право. До умовного права Арістотель відносить установлення закону і загальних угод. Він говорить так само про писаний і неписаний закони. Під неписаним законом, що теж відноситься до умовного (позитивного) права, маються на увазі правові звичаї (звичаєве право).

Відступ закону від права означає перехід від політичних форм до деспотизму і виродження закону. Політичне правління - це правління закону, а не людей. Будь-який закон у своїй основі припускає свого роду право. Законодавець "кращої держави" повинен прагнути того, щоб за­безпечити громадянам дозвілля і мир, повчав Арістотель.

Із середини IV ст. до н. е. грецькі міста-держави (поліси) почи­нають втрачати свою незалежність. їх завойовують спочатку Олек­сандр Македонський (336-323 рр. до н. е.), а в II ст. до н. е. Рим. У такій складній ситуації для Греції починається третій період розвитку політико-правових вчень (друга половина IV II ст. до н. е.). Найбільш яскравим представником був Епікур (341-270 рр. до н. е). Криза полісів, утрата незалежності Грецією, невпевненість громадян у своєму май­бутньому впливали на політико-правові вчення. Незважаючи на таку складну ситуацію, Епікур відстоював рабовласницьку демократію. Він вважав, що закони і держава існують не природно, а встановлені.

Справедливість не існує сама по собі. Це договір про те, щоб не заподіювати шкоди і не потерпати від інших, укладений при спілкуванні людей і завжди стосовно тих місць, де він укладається. Право і держава - суть продукти договору, результат угоди.

Природа розвивається за власними законами, без втручання богів. Доля людини - його відповідальність за розумний вибір свого способу життя. Головна мета державної влади — забезпечення безпеки людей, подолання ними страху і щоб вони не спричиняли шкоди один одному. Справжня безпека досягається тихим життям і віддаленням від юрби. Закони, передусім, потрібні для захисту "мудрих" від "юрби".

Епікур був супротивником крайньої демократії, виступаючи за помірковану.

Стоїки виступили проти політико-правових вчень Епікура. Зас­новником стоїцизму вважається Зенон (336-264 рр. до н. е). Термін "стоя" (колонада, галерея) - назва портика в Афінах, де збиралися учні і де викладав свої ідеї засновник школи Зенон Китійський.

Стоїки підтримували вчення Платона й Арістотеля. Правові вчення стоїцизму поділяють натри періоди: 1. Древній. 2. Середній. 3. Новий (римський).

Головними теоретиками давньої Стої (III—II ст. до н. е.) були Зенон, Клеанф, Хрісіпп. Середньої (II—І ст. до н. е.) - Панетій, Посідоній. Нової (II ст. н. е.) - Сенека, Епіктет та імператор Марк Аврелій.

Стоїцизм створив вчення про долю. Доля - це "природний закон" (загальний закон), що має божественний характер і зміст. Держава - природне об'єднання, а не штучне, умовне чи договірне утворення. Стоїки виступили проти родини, індивідуального шлюбу, за спільність дружин. Вони також виступили проти судів, храмів, шкіл, торгівлі, грошей. Вільними є тільки мудреці та царі. Вони виступили за кра­щий державний лад, суміш демократії, царської влади і аристократії. Державні закони, що відповідають загальному природному закону, повинні неухильно дотримуватися і виконуватися.

Під впливом стоїків сформувалася політико-правова концепція Полібія (200-120 рр. до н. е.) - останнього великого мислителя стародавньої Греції. Він написав роботу "Історія" у 40 книгах. У ній розповідається про шлях римлян до світового панування. Розвиток суспільства трактується як нескінченний рух по колу, у ході якого форми правління змінюються, переходять одна в іншу і знову повертаються.

Круговорот - це послідовна зміна шести форм держави: 1. Монархія. 2. Тиранія. 3. Аристократія. 4. Олігархія. 5. Демократія. 6. Охлократія (панування черні і юрби) - найгірша форма держави.

Розвиток держави повертається тим самим до свого початку і, по­вторюючись, проходить через ті самі варіанти. Перебороти круговорот цих шести форм здатний лише мудрий законодавець. Для цього йому необхідно встановити змішану форму держави, що поєднувала б еле­менти монархії, аристократії, демократії. Кожна влада повинна служити протидією іншій. Але загалом Полібій схилявся до аристократичної форми правління.

Таким чином, антична політико-правова ідеологія Стародавньої Греції зробила великий внесок у розвиток і розробку теоретичних про­блем щодо держави, громадянських прав і свобод, права в цілому.