Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Програмні нормативно-правові акти щодо формування інформаційного суспільства.

Поняття, предмет та метод інформаційного права.

Система та джерела інформаційного права.

Класифікація інформації в українському законодавстві.

Поняття та структура інформаційних правовідносин.

Поняття та види інформаційної діяльності.

Програмні нормативно-правові акти щодо формування інформаційного суспільства.

1. Поняття, предмет та метод інформаційного права

Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах:

• як галузь суспільних відносин;

• як інституція в юридичній науці;

• як навчальна дисципліна.

Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному.

В об'єктивному змісті інформаційне право — це вре­гульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

У суб'єктивному змісті інформаційне право — це ком­плекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації.

Як інституція в юридичній науці інформаційне право — це відносно автономна інституція правової науки щодо до­слідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

Як навчальна дисципліна інформаційне право — це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і прак­тики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

Під предметом інформаційного права слід розуміти інформаційні відносини як відокремлену групу суспільних відносин, що виникають у процесі обігу інформації в інформаційній сфері в результаті здійснення інформаційних процесів у порядку реалізації кожним інформаційних прав і свобод, а також в порядку виконання обов‘язків органами державної влади і місцевого самоврядування щодо забезпечення гарантій інформаційних прав і свобод.

Серед науковців існують значні розбіжності у визначенні мето­ду інформаційного права, оскільки метод конструюється зазвичай з урахуванням особливостей предмета правового регулювання. Тому наводиться переважно приклад так званого «комплексного методу» який, за різними поглядами, може бути собою складною конструкці­єю, що поєднує в собі два (імперативнийта диспозитивний) і більше методів правового регулювання інших галузей права.

В системі інформа­ційного права реалізуються методи конституційного, адміністратив­ного, цивільного, кримінального права, процесуальних норм цих га­лузей, в ньому використовуються методи міжнародного публічного і приватного права, зберігають певну ступінь впливу заходи звичаєво­го права та ділових навичок.

Значний вплив на формування методології інформацій­ного права має інформатика — наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автома­тизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку.

Серед них можна назвати методи формування гіперсистем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, приклад­ного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.

На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформа­тика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.

2. Система та джерела інформаційного права

За своєю структурою система інформаційного права поділяється дві частини - загальну й особливу.

До загальної частини інформаційного права належать правові норми, що визначають основи цієї галузі:

- загальні поняття та принципи інформаційного права:

- предмет і метод інформаційного права:

- класифікація інформації.

Крім того, до загальної частини інформаційного права належать кілька універсальних інститутів, що об'єднують близькі за змістом правові норми, що визначають ключові питання інформаційних відносин:

- інститут інформаційних прав і свобод людини і громадянина;

- інститут інформаційної безпеки:

- інститут правового режиму інформації

- інститут правового режиму інформаційних ресурсів:

- інститут правових основ розбудови інформаційного суспільства.

Особлива частина інформаційного права охоплює інститути, в межах яких реалізуються основні права та обов’язки суб'єктів інформацій­них відносин, що грунтуються на нормах загальної частини. До інститу­тів особливої частини інформаційного права, зокрема, можна віднести:

- інститут державної таємниці;

- інститут конфіденційної інформації;

- інститут захисту інформації:

- інститут інформаційного забезпечення публічної влади:

- інститут телекомунікацііі:

- інститут мережі Інтернет:

- інститут вільної преси;

- інститут електронних засобів масової інформації.

Цей перелік, звісно не є вичерпним, але ілюструє основні групи правових норм, що різняться особливостями реалізації регулятивного впливу та певною відокремленістю та суспільним значенням предме­та правового регулювання. Крім того, більшість із названих інститутів дістають своє формальне вираження в певних нормативно-правових актах, що регулюють відповідний вид суспільних відносин.

Під джерелами інформаційного права слід розуміти зовнішні фор­ми вираження норм інформаційного права, за допомогою яких від­буваються формування та закріплення цих норм. Система джерел ін­формаційного права є аналогічною відповідним системам інших галузей вітчизняного законодавства. Таким чином, система джерел інформаційного права представлена як національним законодавством, так і актами міжнародного права.

Міжнародно-правова складова джерел інформаційного пра­ва насамперед представлена багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, рішеннями міжна­родних міжурядових організацій з питань, що стосуються інфор­маційної сфери (ООН. Рада Європи. ОБСЄ, Міжнародний союз електрозв'язку, СОТ тощо) та іншими джерелами міжнародного пра­ва, визнаними ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Ці джере­ла визначають, зокрема:

- стандарти прав і свобод людини і громадянина у сфері інформа­ції та окремі аспекти реалізації цих прав:

- міжнародну співпрацю щодо інформатизації та розбудови інформаційного суспільства:

- міжнародне регулювання питань зв'язку й телекомунікацій;

- питання міждержавного перебування інформації з обмеженим доступом (на підставі двосторонніх угод).

Національними джерелами інформаційного права є:

- Конституція України (зокрема норми, що визначають права і свободи людини у сфері інформації, захист інформаційної безпеки, загальні принципи діяльності публічної влади):

- питання міждержавного перебування інформації з обмеженим доступом (на підставі двосторонніх угод).

Національними джерелами інформаційного права є:

-Конституція України (зокрема норми, що визначають права і свободи людини у сфері інформації, захист інформаційної безпеки, загальні принципи діяльності публічної влади);

- рішення Конституційного Суду України, що тлумачать відпо­відні норми конституції та законодавства:

- законодавчі акти з питань регулювання інформаційних відносин:

- акти Президента України. Кабінету Міністрів України:

- акти міністерств і відомств, галузеві та локальні нормативно-правові акти.

3. Класифікація інформації в українському законодавстві

Закон України «Про інформацію»